Непризнанный Сомалиленд: как там, в Черной Африке?
Константин Симоненко – первый украинский путешественник, который побывал во всех 193-х странах мира, что зафиксировано в Национальном реестре рекордов Украины. Этой зимой Константин побывал в Сомалиленде – непризнанном государстве в северной части Африканского Рога, на территории бывшей колонии Британское Сомали. Столица Сомалиленда – город Харгейса, с населением около 800 тысяч человек, примерно, как наш Львов или Запорожье.Как известно, государство Сомали состояло из трех бывших колоний Британии, Франции и Италии. Когда в Сомали начался хаос и гражданская война, бывшая британская часть в 1991 году отделилась и провозгласила независимость под названием Сомалилэнд. За этим последовала достаточно кровопролитная война с войсками, подчиненными Могадишо, но Сомали уже была слишком слабо, чтобы удержать эту территорию. На данный момент Сомалиленд является непризнанной страной, хотя там есть все признаки нормально функционирующего государства – демократические выборы, своя армия, свои деньги, судебная система и даже собственные паспорта и визы. Тем не менее, официально считается, что Сомалиленд это часть большого Сомали.
Так как я вначале побывал в Могадишо, а уже потом в Сомалиленде, то могу с уверенностью сказать, что разница между ними колоссальная. Здесь можно спокойно ходить без охраны по улице. Здесь люди абсолютно нормально реагируют на фотоаппарат. Здесь не витает в воздухе опасность, здесь люди улыбаются. Конечно, Сомалиленд выглядит отличной страной исключительно в сравнении с соседней Сомали, в остальном это такая же задница мира
Что мне сразу понравилось в Сомалиленде, так это замечательные, чисто Африканские памятники. Мой любимый это бетонный ТАНК который, я уверен, был построен по эскизу моего 9 летнего сына
Знаменитый сбитый МИГ, на постаменте которого располагаются вырви-глаз барельефы поражающие воображение. Только не понятно, почему там все мужики с оторванными ногами и руками, а барышни целехонькие
Хотя, если отбросить юмор, это очень значимый памятник для независимого государства Сомалиленд. Когда Могадишо потерял контроль над территорией Сомалиленда – они начали массированные бомбардировки Харгейсы с воздуха. Именно этот самолет правительственных войск был первым сбит во время восстания за независимость
Прямо напротив памятника МИГ находится самый лучший отель страны «Damal». Отель – честная тройка, достаточно чистая и даже с горячей водой. В Могадишо в лучшем отеле страны горячей воды не было. При заселении тебе дают подписать бумагу о том, что ты обязуешься не распивать в отеле спиртные напитки, поскольку они запрещены в этой мусульманской стране. Кроме того, в бумаге отдельным пунктом стоит требование все стрелковое оружие сдать на ответственное хранение при заселении
Курящих номеров в отеле нет, но если при заселении сразу заплатить штраф 10 долларов, то курящими автоматически становятся все номера. Ресепшн, кстати, находится на 4 этаже, первый этаж здания занимает торговый центр, а второй и третий – офисы международных компаний. Здание круглосуточно охраняется тремя автоматчиками. Я с ними разговорился, спрашиваю, как работается? Тяжелая работа – пожаловались они, кат запрещают жевать. Кат это узаконенный легкий наркотик в виде листьев кустарника. Продается кат повсеместно, и жует его добрая половина мужского населения. Женщинам жевать кат запрещено. Так как срезанная ветка очень быстро теряет свои свойства, то с утра ветки ката срезают и быстро везут в город, где в течении нескольких часов распродают
Отель Дамал располагается на центральной магистрали города, которая называется просто «Дорога номер 1». По этому проспекту можно спокойно ходить в одиночку. Я, по крайней мере, никакой опасности или дискомфорта не чувствовал. Вдоль всех тротуаров располагаются торговые точки, которые иногда выглядят как просто навесы с китайским барахлом, а иногда и просто тачка с наваленным товаром. Торгуют все и всем.
На Дороге Номер Один можно встретить множество новостроек. С первого взгляда видно, что строят их китайцы, но все же некий прогресс в обустройстве города виден. Правда, отойдя буквально 100 метров от главной дороге опять попадаешь в царство лачуг и домиков из жести
Самый колоритный рынок - это Рынок менял. В 1994 году курс местного шиллинга был 100 за доллар. Сейчас 9500 за доллар. Инфляция такая. Самая большая купюра 5000 шиллингов, наиболее распространенная 1000 шиллингов. Таким образом, 100$ это в лучше случае почти 200 местных бумажек. Поэтому местные менялы сидят в окружении огромных пачек местной валюты.
Клиентов у них не так уж и много, поэтому, чтобы скрасить ожидание, они закидываются катом не сходя с рабочего места
Впрочем, местные вполне обходятся без шиллингов. Все более-менее крупные расчеты производят в долларах, которые принимаются повсеместно, или использую мобильные расчетные системы. Действительно, практически везде можно расплатиться скинув деньги на мобильный счет продавца. Даже на овощном базаре. В этом отношении Сомалиленд наверное впереди планеты всей. а главной улице можно и перекусить. Главная народная еда это дешевые китайские макароны с крошечными кусками верблюжьего или козьего мяса. Едят обычно из общей тарелки руками. Алкоголя в продаже нет, от слова совсем. Зато тут одна из самых дешевых пепси-кол в мире – 50 центов за поллитра
Кстати, о верблюдах — давно я уже присматриваюсь в Африке к верблюдам и коровам. Даже однажды залог дал за корову зебу в Южном Судане. Поэтому пропустить Рынок животных я конечно же не мог. Тем более, где как не на рынке можно пообщаться с народом, посмотреть их быт и отлично пофотографировать
Взрослый верблюд стоит в среднем от 500 до 1000 долларов. Но все готовы торговаться. Продавцы в основном кочевники, которые специально разводят верблюдов на продажу. Я почему то был уверен, что верблюдов в городе покупают как вьючных животных, но ошибся. Гид сказал, что покупают их на мясо. У кого свадьба, у кого поминки, у кого ресторанчик свой. Иногда особо ценные экземпляры покупают для перепродажи в более развитые страны, вроде Судана и Саудовской Аравии
Неприятно поразило, что верблюдов постоянно и нещадно бьют. Каждый верблюд имеет опознавательные знаки на боку, это или нарисованный краской знак или даже телефон хозяина. Но верблюды животные общительные и постоянно пытаются перемешаться между собой, и тогда хозяева начинают их бить длинными палками по бокам, загоняя обратно на выделенное им место. Колотят со всей силы, животные недовольно ревут, но подчиняются
А еще здесь продают коз и коров. В этой части базара не так интересно, зато там гораздо больше народа, который можно пофоткать, сказать пару слов и получить приветственную улыбку в ответ
Жемчужина Сомалиленда это наскальные рисунки Лаас Гааля. Открыли их совсем недавно, в 2002 году, и с тех пор это главная достопримечательность Сомалиленда. Рисункам примерно 5 тысяч лет
От столицы Хагрейсы до пещер Лаас Гааля чуть меньше 2 часов езды на машине. Кроме самих рисунков, из пещер открывается просто потрясающий вид на окружающую полупустыню
В этой поездке тебя обязан сопровождать полицейский. Если честно, он там абсолютно не нужен, но это требование закона — туриста за пределами Харгейсы обязан сопровождать полицейский. Мой охранник в основном лежал в тени пещеры и переписывался со своей женой в Вотсапе
В любой более-менее цивилизованной стране наскальные рисунки 10 тысячелетней давности были бы огорожены, фотографировать было бы запрещено и к пещере построили бы эскалатор. В Сомалиленде все попроще – если на подъем ведут кое-как забетонированные ступеньки, то возвращаться придется уже с другой стороны перепрыгивая через валуны, как тот самый древний скотовод. Зато рисунки можно потрогать руками, ощутить, так сказать, века на ощупь
Конечно, я еще попытался съездить в Берберу – местный порт, который обеспечивает страну импортом и приносит не менее четверти ВВП страны. Из Лаас Гааля туда как раз удобно ехать. Но увы, до Берберы я чуть-чуть не доехал – пробили колесо. А на латаной-перелатаной запаске гид ехать дальше отказался, пришлось возвращаться
В целом, Сомалиленд вполне спокойная страна. Понятно, что это Черная Африка, со своей жестью, не ухоженностью и отсутствием элементарных удобств. Но, тем не менее, если Вы хотите с гордостью сказать – Я БЫЛ В СОМАЛИ – можно съездить
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 443
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 752
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1585
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2941
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2937
