Непризнанный Сомалиленд: как там, в Черной Африке?
Константин Симоненко – первый украинский путешественник, который побывал во всех 193-х странах мира, что зафиксировано в Национальном реестре рекордов Украины. Этой зимой Константин побывал в Сомалиленде – непризнанном государстве в северной части Африканского Рога, на территории бывшей колонии Британское Сомали. Столица Сомалиленда – город Харгейса, с населением около 800 тысяч человек, примерно, как наш Львов или Запорожье.Как известно, государство Сомали состояло из трех бывших колоний Британии, Франции и Италии. Когда в Сомали начался хаос и гражданская война, бывшая британская часть в 1991 году отделилась и провозгласила независимость под названием Сомалилэнд. За этим последовала достаточно кровопролитная война с войсками, подчиненными Могадишо, но Сомали уже была слишком слабо, чтобы удержать эту территорию. На данный момент Сомалиленд является непризнанной страной, хотя там есть все признаки нормально функционирующего государства – демократические выборы, своя армия, свои деньги, судебная система и даже собственные паспорта и визы. Тем не менее, официально считается, что Сомалиленд это часть большого Сомали.
Так как я вначале побывал в Могадишо, а уже потом в Сомалиленде, то могу с уверенностью сказать, что разница между ними колоссальная. Здесь можно спокойно ходить без охраны по улице. Здесь люди абсолютно нормально реагируют на фотоаппарат. Здесь не витает в воздухе опасность, здесь люди улыбаются. Конечно, Сомалиленд выглядит отличной страной исключительно в сравнении с соседней Сомали, в остальном это такая же задница мира
Что мне сразу понравилось в Сомалиленде, так это замечательные, чисто Африканские памятники. Мой любимый это бетонный ТАНК который, я уверен, был построен по эскизу моего 9 летнего сына
Знаменитый сбитый МИГ, на постаменте которого располагаются вырви-глаз барельефы поражающие воображение. Только не понятно, почему там все мужики с оторванными ногами и руками, а барышни целехонькие
Хотя, если отбросить юмор, это очень значимый памятник для независимого государства Сомалиленд. Когда Могадишо потерял контроль над территорией Сомалиленда – они начали массированные бомбардировки Харгейсы с воздуха. Именно этот самолет правительственных войск был первым сбит во время восстания за независимость
Прямо напротив памятника МИГ находится самый лучший отель страны «Damal». Отель – честная тройка, достаточно чистая и даже с горячей водой. В Могадишо в лучшем отеле страны горячей воды не было. При заселении тебе дают подписать бумагу о том, что ты обязуешься не распивать в отеле спиртные напитки, поскольку они запрещены в этой мусульманской стране. Кроме того, в бумаге отдельным пунктом стоит требование все стрелковое оружие сдать на ответственное хранение при заселении
Курящих номеров в отеле нет, но если при заселении сразу заплатить штраф 10 долларов, то курящими автоматически становятся все номера. Ресепшн, кстати, находится на 4 этаже, первый этаж здания занимает торговый центр, а второй и третий – офисы международных компаний. Здание круглосуточно охраняется тремя автоматчиками. Я с ними разговорился, спрашиваю, как работается? Тяжелая работа – пожаловались они, кат запрещают жевать. Кат это узаконенный легкий наркотик в виде листьев кустарника. Продается кат повсеместно, и жует его добрая половина мужского населения. Женщинам жевать кат запрещено. Так как срезанная ветка очень быстро теряет свои свойства, то с утра ветки ката срезают и быстро везут в город, где в течении нескольких часов распродают
Отель Дамал располагается на центральной магистрали города, которая называется просто «Дорога номер 1». По этому проспекту можно спокойно ходить в одиночку. Я, по крайней мере, никакой опасности или дискомфорта не чувствовал. Вдоль всех тротуаров располагаются торговые точки, которые иногда выглядят как просто навесы с китайским барахлом, а иногда и просто тачка с наваленным товаром. Торгуют все и всем.
На Дороге Номер Один можно встретить множество новостроек. С первого взгляда видно, что строят их китайцы, но все же некий прогресс в обустройстве города виден. Правда, отойдя буквально 100 метров от главной дороге опять попадаешь в царство лачуг и домиков из жести
Самый колоритный рынок - это Рынок менял. В 1994 году курс местного шиллинга был 100 за доллар. Сейчас 9500 за доллар. Инфляция такая. Самая большая купюра 5000 шиллингов, наиболее распространенная 1000 шиллингов. Таким образом, 100$ это в лучше случае почти 200 местных бумажек. Поэтому местные менялы сидят в окружении огромных пачек местной валюты.
Клиентов у них не так уж и много, поэтому, чтобы скрасить ожидание, они закидываются катом не сходя с рабочего места
Впрочем, местные вполне обходятся без шиллингов. Все более-менее крупные расчеты производят в долларах, которые принимаются повсеместно, или использую мобильные расчетные системы. Действительно, практически везде можно расплатиться скинув деньги на мобильный счет продавца. Даже на овощном базаре. В этом отношении Сомалиленд наверное впереди планеты всей. а главной улице можно и перекусить. Главная народная еда это дешевые китайские макароны с крошечными кусками верблюжьего или козьего мяса. Едят обычно из общей тарелки руками. Алкоголя в продаже нет, от слова совсем. Зато тут одна из самых дешевых пепси-кол в мире – 50 центов за поллитра
Кстати, о верблюдах — давно я уже присматриваюсь в Африке к верблюдам и коровам. Даже однажды залог дал за корову зебу в Южном Судане. Поэтому пропустить Рынок животных я конечно же не мог. Тем более, где как не на рынке можно пообщаться с народом, посмотреть их быт и отлично пофотографировать
Взрослый верблюд стоит в среднем от 500 до 1000 долларов. Но все готовы торговаться. Продавцы в основном кочевники, которые специально разводят верблюдов на продажу. Я почему то был уверен, что верблюдов в городе покупают как вьючных животных, но ошибся. Гид сказал, что покупают их на мясо. У кого свадьба, у кого поминки, у кого ресторанчик свой. Иногда особо ценные экземпляры покупают для перепродажи в более развитые страны, вроде Судана и Саудовской Аравии
Неприятно поразило, что верблюдов постоянно и нещадно бьют. Каждый верблюд имеет опознавательные знаки на боку, это или нарисованный краской знак или даже телефон хозяина. Но верблюды животные общительные и постоянно пытаются перемешаться между собой, и тогда хозяева начинают их бить длинными палками по бокам, загоняя обратно на выделенное им место. Колотят со всей силы, животные недовольно ревут, но подчиняются
А еще здесь продают коз и коров. В этой части базара не так интересно, зато там гораздо больше народа, который можно пофоткать, сказать пару слов и получить приветственную улыбку в ответ
Жемчужина Сомалиленда это наскальные рисунки Лаас Гааля. Открыли их совсем недавно, в 2002 году, и с тех пор это главная достопримечательность Сомалиленда. Рисункам примерно 5 тысяч лет
От столицы Хагрейсы до пещер Лаас Гааля чуть меньше 2 часов езды на машине. Кроме самих рисунков, из пещер открывается просто потрясающий вид на окружающую полупустыню
В этой поездке тебя обязан сопровождать полицейский. Если честно, он там абсолютно не нужен, но это требование закона — туриста за пределами Харгейсы обязан сопровождать полицейский. Мой охранник в основном лежал в тени пещеры и переписывался со своей женой в Вотсапе
В любой более-менее цивилизованной стране наскальные рисунки 10 тысячелетней давности были бы огорожены, фотографировать было бы запрещено и к пещере построили бы эскалатор. В Сомалиленде все попроще – если на подъем ведут кое-как забетонированные ступеньки, то возвращаться придется уже с другой стороны перепрыгивая через валуны, как тот самый древний скотовод. Зато рисунки можно потрогать руками, ощутить, так сказать, века на ощупь
Конечно, я еще попытался съездить в Берберу – местный порт, который обеспечивает страну импортом и приносит не менее четверти ВВП страны. Из Лаас Гааля туда как раз удобно ехать. Но увы, до Берберы я чуть-чуть не доехал – пробили колесо. А на латаной-перелатаной запаске гид ехать дальше отказался, пришлось возвращаться
В целом, Сомалиленд вполне спокойная страна. Понятно, что это Черная Африка, со своей жестью, не ухоженностью и отсутствием элементарных удобств. Но, тем не менее, если Вы хотите с гордостью сказать – Я БЫЛ В СОМАЛИ – можно съездить
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1256
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3465
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3534
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3615
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3929