В Австралии очень длинный средний срок жизни — 85 лет. Пенсия наступает в 55-65 лет. Остаётся ещё примерно 20-30 лет на то, чтобы что-то делать. Представьте: вам 55, пенсии нормально хватает на жизнь без излишеств, дети уже разъехались. Вы живёте в своём доме где-то за городом и думаете, что бы такое сделать. Ну а дальше начинается странное. Настолько, что они смогли во многом изменить образ жизни очень многих мелких поселений. Итак, дом сдаётся в аренду, и бабушки с дедушками покупают себе дом-на-колёсах. Это или прицеп к внедорожнику с контейнером-домом, или фургон типа «сухопутная яхта» или даже переделанный автобус. И едут в «кругосветку» по Австралии — это легко, потому что весь континент — это одна огромная страна, и есть кольцевая дорога вокруг. На годик-полтора, как поначалу думают эти прекрасные люди. И застревают на 10-15 лет. В 80-х годах никаких «седых странников» не было. В двухтысячных они начали появляться, а на 2016 в Австралии их от миллиона до полутора миллионов человек по примерной оценке. Примерная оценка базируется на том, что зарегистрировано 586 тысяч домов-на-колёсах и прицепов типа «передвижной дом». Текущий уровень прироста — 22 тысячи в год. Плюс есть те, кто просто ставит палатку около внедорожника или на его специальной площадке на крыше (поскольку дело происходит в Австралии, последнее важно для защиты от змей и насекомых). Дороги переполнены фургонами с пожилыми парами зимой на севере Австралии и на юге летом. Всё вверх ногами, то есть их зима = наше лето, то есть они обычно предпочитают примерно +21 и умеренный сезон. И ездят в лучшую погоду по лучшим частям страны. Откуда они взялись? Исследования говорят следующее: Большая часть населения не болеет последних 20 лет, а имеет хорошее здоровье. Обычно оно резко ухудшается за несколько месяцев до смерти, но длинных печальных периодов статистически мало. Новое строение семьи — по парам родителей, а не всей кучей, как в викторианские времена — позволило освободить людей после 60 от кучи бытовых вещей. Концепция общества «работа на всю жизнь» поменялась на «учись всю жизнь»: люди стали гораздо более открытыми к переменам и хотят новых впечатлений всё время. Что делать? Путешествовать! Отмечу, что примерно такое же есть на земле в Канаде и США, в Европе на побережье Испании, и на море — в Англии, Норвегии и т.п. Вот, например, отличная новость про дедушку, который вышел за хлебушком и ушёл в 18-летнюю кругосветку. Да, они такие. Да, те же норвежцы — очень путешествующая нация. Уровень пенсии уже не делает людей зависимыми от детей. На дорогах уже есть вся инфраструктура для путешественников. Теперь давайте посмотрим на инфраструктуру. Что нужно тем, кто хочет относительно безопасно двигаться по Австралии? Во-первых — хорошие дороги. Напомню, у них всё просто: если ДТП случается там, где нет разметки или есть повреждение дороги — это вина дорожников почти независимо от обстоятельств. Во-вторых — заправки. Они есть везде, и это часто градообразующие предприятия. В-третьих, безопасное место, вода, туалеты и электричество — да, обычно у людей всё с собой, но всё равно приятно становиться там, где оборудовано. Такие парковки есть примерно каждые 50 километров. Даже за пределами brown lands (это необжитые окраины), от Nowhere Lands к Красному центру (где почти нет инфраструктуры) встречаются автономные убежища — солнечная панель, туалет погружного типа, бак для сбора дождевой воды с предупреждением, что надо её кипятить, спутниковый телефон для вызова рейнджера или летающего доктора (да, вас могут спасти из любой точки Австралии). На местах, которые интересны странникам, обычно есть больше всяких ништяков — например, они очень любят внешнюю электрическую сеть. Да, у них не очень много денег. Они экономят, и поэтому не останавливаются в гостиницах. Не все богаты, но суммарно они обеспечивают 40% загрузку всех «караванных парковок» Австралии (куда ездит в том числе молодёжь на праздники и выходные). Путешественники на машинах тратят только на оплату парковок 8,6 миллиардов долларов за год: 10% приходится на иностранцев, 50% на «быстрых путешественников» и дальнобоев, 40% на наших героев. А ещё 40% богатства сосредоточено именно в руках категории «старше 55» в Австралии. На самом деле это собственные дома, которые сдаются в аренду на время путешествий. В среднем им мало что нужно — иногда прочная одежда, иногда какой-то девайс типа солнечной батареи. Тратят они мало. Но они все пользуются заправками, все покупают еду в магазине у заправки и все стараются приходить на местные фестивали и прочие события. Потому что им интересно. Их реально много, и когда они собираются где-то, это хороший такой плюс для экономики города. Это порождает вторичную волну — люди начинают стараться сделать каждое место в Австралии интересным. Это целая индустрия, почти как в Южной Африке. Но там есть культура приключений для туристов, — начиная от того, что вам в тире дают футболку «Я был в Южной Африке и стрелял из АК-47 по неграм» (верх неполиткорректности, но мишени там действительно чёрные) и заканчивая специальным маршрутом по пещерам, в середине которого вы будете спасать манекен, провалившийся в трещину, а в конце выйдите из шкуродёра весь в глине. В Австралии же интерес направлен на местных жителей, и во многом — на странников. Много фестивалей. Заправки становятся градообразующими предприятиями: если там есть что-то помимо магазина продуктов, сотовой вышки и бензина, то странники не поленятся потратить пару дней, чтобы заехать и посмотреть. Отсюда — каждый город находит, чем гордиться. Пока мы шли по шоссе Стюарта, попалось вот что: Город с почтой и 18 кафе с кухнями мира. Заправка с зоопарком. Заправка с лучшим мясным рестораном на 500 километров вокруг. Заправка с вертолётными и речными турами по крокодиловой реке. Заправка и большой караван-парк на месте, куда в каком-то году по поверьям прилетали пришельцы. Целебные источники без крокодилов (без морских, пресноводные есть немного). Заправка с магазином бумерангов, которые делают аборигены. Место, где делают «чертовски хороший портвейн». Магазин с коллекцией смешных табличек со всей страны. Заправку с книгами, где путешественники оставляют записи на своём языке. Я оставил «Бегите, глупцы!». Город с единственным светофором в центре Австралии, близ которого стоит дерево Стюарта. И так далее... Да, уточню. Странники не любят туристические места, они стараются забраться подальше и найти что-то редкое и странное. Они очень хорошо скоординированы в плане обмена информацией, и байки играют у них такую же роль, как десятилетиями раньше, до развития большого Интернета, информация играла роль в сообществе австралийских хакеров Альтоса. Чем больше ценного ты говоришь — тем выше твоя карма в сообществе. У них есть огромный дружелюбный сайт thegreynomads.com.au. Там всё для того, чтобы стать седым странником, все инструкции, этикет, новости (вот, например, они узнали, что почта AU регистрируется как авиакомпания — и ждут дронов в машины), текущее состояние дорог, описания кемпингов, продажа экипировки, расписание всяких событий по стране и места, где нужна работа странников. И огромный форум. Большой раздел там про хобби. Уход за собаками, описание путешествия, астрономия — всё на выбор. Теперь самое смешное. Работа. Дело в том, что дедушки и бабушки после выхода на пенсию навыки не растрачивают. Инженер-механик уровня «Формулы 1» может, конечно, довольно долго отмокать в геотермальном источнике, но потом ему станет скучно. Бабушка, которая была парикмахером в моднейшем салоне Сиднея, захочет кому-нибудь сделать крутую причёску. Кто ничего не умеет — может участвовать в сборе урожая, всяком хендмейде, присматривать за домами и фермами, делать всякие штуки для экологов и так далее. Но нас сейчас интересуют именно люди с огромным жизненным опытом. Дедушка с бабушкой проехали всю Австралию, заехали в самые дебри окраины и зашли купить продуктов в магазин около заправки. Их там тепло приняли, они разговорились с местными, и вот уже дедушка стоит в сарае автомеханика и смотрит на трактор, который сломался 10 лет назад. И у него руки чешутся его починить. А бабушка хочет сделать причёску другой бабушке, и у неё тоже чешутся руки. Автомеханик предлагает стажёрскую ставку — больше у него бюджета нет. Дедушка делает это не для заработка, поэтому соглашается. Через полгода в радиусе 100 километров не остаётся плохо работающей техники, а местные жители ходят хвастаться причёсками на все фестивали. Наработавшись всласть, дедушка принимает заслуженные аплодисменты и уезжает с бабушкой в закат — ещё полгода путешествий, и они снова где-нибудь осядут. Захотят осесть — снимут дом на год где-нибудь в другом регионе. А потом их опять потянет в дорогу.
Скорее всего, выехали в радиалку
А это «караван-парк» в Матаранке у геотермальных источников. Вверху фото видно реку (точнее, деревья около неё), дальше в лесу может быть до 400-500 странников.
Место с пришельцами
Вырезки из газет
Здесь владелец коллекционирует номерные знаки
«Седой странник» пополняет запасы воды из артезианского источника в пустыне NT, насос питается ветряком
Обычный въезд
«Старкрафты» считаются люксом, сделанным австралийцами для австралийцев. Пару дней я провёл в таком без двигателя (в такие селят иногда на караван-парках как в номер), всё почти как на экспедиционной яхте.
«Термитник Стюарта». Просто большой примечательный термитник, дальше ещё сотни таких же, но чуть меньше. Вообще, именно в NT всё хорошее называется в честь Стюарта — строителя телеграфной линии до Дарвина, разведавшего путь через середину континента.
Обычное приглашение
Местный праздник в Дарвине
Редкий, на таком везде не пролезешь
Упомянутый светофор
Обычный вид
Турнир по дартсу где-то около Какаду
Типичная заправка в Nowhere Lands. Эта в цивилизованном месте на Стюарте, тут много дальнобойщиков останавливается на ночь.
Пример экстренного вызывника
Другой поближе
Дедушка в супермаркете в Пейн Крик
Тут собирается коллекция лифчиков
Иногда с собой берётся вот такая «шлюпка»: можно оставить дом на приколе и двигаться по совсем диким местам на внедорожнике
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 427
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 739
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1565
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2918
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2918
