В ночь с 7 на 8 ноября 1956 года, когда граждане СССР еще допивали последние тосты в честь "дня великой революции рабочих и крестьян" и сворачивали последние транспаранты с Ленином, на тёмных улицах Будапешта складывали оружие последние из 50.000 сопротивлявшихся бойцов, что с оружием в руках восстали против советской власти. Пал кинотеатр Корвин, ставший в эти дни командным пунктом повстанцев (в большинстве своём — тех самых простых рабочих), а через площадь Октогон советские войска гнали всё новые и новые силы и технику для подавления восстания. В эти дни Будапешт, что некогда называли "второй прекрасной Веной", напоминал город-призрак — черные проёмы окон старинных доходных домов, трупы на улицах и сгоревшие танки в узких переулках. Маршал Жуков праздновал победу — его биографы не слишком любят вспоминать об этом, но операцией "Вихрь" по подавлению венгерского восстания командовал именно он. Казалось, это крах — но как оказалось, свобода и победа повстанцев всего лишь была отложена на 30 лет. Итак, в сегодняшнем посте мы с вами прогуляемся по улицам Будапешта, и я расскажу вам о том, как проходило венгерское антисоветское восстание в 1956 году, чем оно закончилось и почему оно в итоге всё равно победило. Для начала, как водится, немного истории. После 1945 года в Венгрии (которая воевала во Второй мировой войне на стороне Германии) оставались советские войска, которые, по сути стали той силой, опираясь на которую в Вергрии была установлена коммунистическая диктатура сталинского образца. Произошло это в 1949 году, когда на очередных выборах венгерские коммунисты, названные "Венгерской партией трудящихся" (ВПТ) безоговорочно победили — при том, что несколькими годами ранее имели поддержку не более 13%. "Выборы" проводились под надзором советской военной администрации, так что можете сами представить, в чью пользу были посчитаны голоса избирателей. Во главе коммунистически-террористического режима в Вергрии стал Матьяш Ракоши — который тут же начал коллективизацию и массовые репрессии. Первым делом Ракоши казнил многих своих политических противников, а вслед за этим развернул репрессии против инакомыслящих. При населении страны в 9 миллионов человек в тюрьмах оказались более чем 200.000, а депортациям и интергированиям подверглись более 700.000 — итого, каждый десятый житель страны пострадал от репрессий. В лучших традициях сталинщины Ракоши проводил и так называемые "социальные чистки" — например, собирал в Будапеште инвалидов и выбрасывал их чисто поле как "непроизводительных элементов". Одних только венгерских социал-демократов к 1951 году в тюрьмах сидело более 4.000, а Арпада Сакщица, недавнего президента страны Ракоши пригласил на ужин, завявив тому после трапезы — "не уходи, Арпад, настоящий конец еще впереди" — после чего вручил тому листок, на котором гость прочитал собственное "признание" о том, что он работал одновременно на полицию Хорти, гестапо и британские спецслужбы. В общем, диктатор куражился как хотел. Чуть легче в Венгрии стало после смерти Сталина — некоторых политических заключенных выпустили из тюрем, перестали выбрасывать из городов инвалидов, рабовладельческие "нормы выработки" в колхозах и на предприятиях были понижены. Из соседней Польши приходили радостные вести — рабочие стали подниматься против коммунистической номенклатуры. Венгерские власти начали идти на некоторые уступки — начался судебный процесс против сталинского палача Михая Фаркаша, от действий которого вставали дыбом волосы даже у советских гэбистов, а Хрущёв называл Фаркаша "пугалом и садистом". Суд над Фаркашем был закрытым, что очень не понравилось венгерским студентам.
Одновременно с этим студенты Будапештского университета строительной промышленности составили перечень требований к оргарам власти, и 23 октября 1956 года стали собираться на марш протеста у памятника Юзефу Бёму
Почему было выбрано именно это место? Дело в том, что Юзеф Бём был героем и главнокомандующим Венгерской революции 1848-1849 годов, основной идеей которой было провозглашение независимости государства и проведение либеральных реформ. Сейчас, кстати, у памятника Бёму много цветов и венков не только в честь 1848 года, но и в в дань памяти и событиям 1956 года
Давайте посмотрим, какие именно требования выдвигали властям студенты, вот основные из них: 1. Немедленный созыв ЦК Венгерской партии трудящихся и переформирование его состава вновь избранными партийными комитетами. 2. Образование нового правительства, проведение выборов. 3. Установление дружественных венгеро-советских и венгеро-югославских отношений на принципах полного равноправия. 4. Проведение всеобщего равного и тайного голосования по выборам в Национальное собрание. 5. Реорганизация венгерской экономики, подлинно хозяйское использование венгерской урановой руды. 6. Упорядочение и нормирование труда, рабочее самоуправление. 7. Пересмотр системы обязательных поставок государству. 8. Амнистирование политзаключенных и репрессированных. 9. Восстановление исторического герба страны. 10. Осуществление принципа свободы печати, гласности, уничтожение "личных дел" на граждан. Как видите, требования вполне разумные, и кстати большинство из них было исполнено после 1989 года.
После собрания у памятника Бёму студенты планировали пойти в сторону памятника Шандора Петёрфи — ещё одного героя Венгерской революции 1848-49 годов, его памятник находится на другой стороне Дуная, за мостом
Венгерские власти не на шутку обеспокоились всем происходящим. Эрне Герё, бывший тогда руководителем Венгрии (он заменил тирана Ракоши, но по сути был таким же коммунистическим диктатором) публично по радио осудил демонстрацию студентов, причём сделал это уже в то время, когда на улицы Будапешта вышло 200.000 человек. Очень испугался и Юрий Андропов, бывший в то время послом СССР в Венгерской республике — этот начал строчить в Москву телеграмму за телеграммой, дожидаясь инструкий о "подавлении бунта". Всё это подлило масла в огонь, и демонстранты пошли на штурм Дома Радио, в котором также укрывались сотрудники Госбезопасности
Дом радио находится на улице Bródy Sándor в Будапеште — 23 октября с фасада здания были сброшены красные звезды, а сам Дом радио был захвачен повстанцами. На балконе второгго этажа был вывешен знаменитый баннер "Радио Свободной Венгрии", часто встречающийся на фотоснимках 1956 года
Сейчас у Дома радио можно увидеть венки в память о повстанцах 1956 года
И вот такой барельеф, на котором танк проезжает по людям, поднявшим флаг независимой Венгрии, свободной от коммунизма (с вырезанным советским гербом). Танки, кстати, выехали в Будапешт уже в ночь с 23 на 24 октября 1956 года — к утру в городе было уже шесть тысяч советских солдат, 290 танков, 120 бронетранспортеров и 156 орудий. В СССР список требований венгерской молодежи показался "жутким экстремизмом", который потребовал немедленного введения огромного количества войск.
Итак, на узких старинных улицах Будапешта появились советские танки, после чего социальные протесты студентов отошли на второй план — венграм стало понятно, что речь идет о национальной независимости, во всём происходящем люди увидели эхо событий 1849 года, когда царь Николай I двинул в Венгрию корпус Дембинского, чтобы подавить венгерскую революцию. К восставшим стали примыкать полицейские и многие венгерские военнослужащие — для них это был не социальный протест, а уже что-то вроде войны. Имре Надь, один из кумиров революционных студентов, испугался размаха событий и призвал восставших сложить оружие, но его послали подальше — он уже ничего всерьёз не решал.
Площадь Октогон в центре Будапешта — через нее осуществлялась переброска советских войск в различные районы города, и здесь же в домах повстанцы оборудовали огневые точки, начиная стражения с входящими советскими войсками.
Крупнейший бой завязался 24 октября у будапештского кинотеатра "Корвин", что в те дни превратился в стратегический форпост и командный пункт повстанцев.
Если посмотреть на кинотеатр сверху, становится понятно, почему именно "Корвин" был выбран в качестве командного пунтка — "Пассаж Корвина" напоминает крепость, со всех сторон окруженную домами и по которой практически невозможно бить издали прямой наводкой.
В "Корвине" укрылись до 4000 бойцов венгерской революции под командованием 26-летнего спортивного инструктора Ласло Ковача и 24-летнего агронома Гергей Погрантца, люди были вооружены стрелковым оружием, гранатами и коктейлями молотова, а окна кинотеатра были превращены в бойницы
Сейчас внутри "Корвина" уже ничего не напоминает о тех событиях — это обычный современный кинотеатр, в который ходят как жители Будапешта, так и туристы со всего мира.
Сложно поверить, что 61 год назад прямо в этих коридорах шли ожесточенные бои.
Библиотека внутри "Корвина"
Балкон. Только 9 ноября, потеряв 12 танков, советским войскам удалось взять "Корвин". Гергей Погрантц сумел уйти под артиллерийским огнём с несколькими сотнями бойцов
Памятные доски на стенах "Корвина" о героях восстания. Ровно на этом месте в те дни здесь висел венгерский флаг с вырезанным коммунистическим гербом, ставший одним из символов революции 1956 года.
Памятник восставшим, который стоит сейчас с правой стороны от входа в кинотеатр:
Улицы у кинотеатра "Корвин". С высоты хорошо видно, что плотная старинная застройка Будапешта в этом месте разбавлена более современными зданиями — они были построены на месте домов, уничтоженных в ходе подавления восстания.
25 октября к городу подошли ещё две дивизии советских войск — утром 33-я гвардейская механизированная, а вечером — 128-я стрелковая. В это время проходил митинг у стен здания Венгерского парламента
Внезапно по советским войскам, что стояли неподалёку от манифестантов у здания Парламента, был открыт огонь, стреляли с вот этих крыш
В результате погиб один советский офицер и был сожжен танк, стоящий у стен Парламента. В ответ на это солдаты, не долго думая, открыли огонь по манифестантам, в результате чего был убит 61 человек и 284 было ранено
Стрельба советских солдат и офицеров госбезопасности по манифестантам у Парламента ещё больше ожесточила восставших — они стали отлавливать сотрудников венгерской ГБ прямо на улицах и казнить без суда и следствия. Говорят, что именно эти события кардинально повлияли на Андропова, сильно его напугав на всю оставшуюся жизнь
Ещё одним известным событием тех дней стало уничтожение памятника Сталину, что стоял на одном из будапештских проспектов и в официальной пропаганде именовался как "подарок венгерского народа к семидесятилетию вождя". С началом революции венгры продемонстрировали истинное отношение "венгерского народа" к "вождю", свалив его с постамента и отпилив голову. От Сталина остались лишь сапоги, в которые водрузили венгерский флаг. Сейчас на месте снесенного Сталина можно увидеть вот такой монумент
Монумент состоит из металлических столбов, что постепенно сливаются в единую стальную глыбу
27 октября 1956 года вместо Герё первым секретарём стал либеральный Янош Кадар, который начал переговоры с восставшими. По всей стране формировались гражданские ревкомы и рабочие советы. По сути, в стране наступила настоящая власть рабочих (а не партийной номенклатуры), и это было для сталинистов куда страшнее, чем "буржуазно-помещичья реставрация", которой они всех пугали
И очень возможно, что Венгрия стала бы первой страной, которая вышла из Варшавского договора и сумела освободиться от советского диктата, но как на зло, 29 октября 1956 года Израиль напал на Египет. В ООН началась путаница — США выступили за Египет, Великобритания и Франция — за Израиль. Про маленькую Венгрию все забыли, и у СССР оказались развязаны руки — в Будапешт начали бросать всё новые и новые силы, которые к 8 ноября подавили вооруженное сопротивление венгерского народа
В центре Будапешта есть "Музей Террора", в котором можно узнать о событиях этих дней. Коммунисты и ГБ-шники бросились мстить за пережитый страх — в боях на улицах Будапешта погибло около 3000 восставших, еще 2000 были убиты и казнены после взятия в плен.
Были взяты в плен и казнены Имре Надь, один из лидеров сопротивления, а также Ласло Ковач, первый комендант обороны "Корвина". А через 30 лет, после падения коммунизма, они были объявлены национальными героями Венгрии...
Возле "Дома Террора" в Будапеште можно увидеть часть Берлинской стены — её обломки стали символом освобождения Европы от тоталитарных идеологий.
А у стены памяти героям восстания 1956 года горят лампадки
В современном Будапеште не осталось практически никаких внешних следов от боёв антисоветского восстания — всё уже укрыла история и время. Хотя, пожалуй, настоящие следы этого восстания гораздо глубже, чем отметины от пуль на стенах зданий — венгры помнят, какой ценой им досталась свобода и исполнение требований студентов из далёкого 1956 года. Все эти требования были выполнены в свободной Венгрии после падения коммунистического режима в 1989 году
В кинотеатре "Корвин" сейчас снова идут фильмы, а возле входа можно наткнуться на вот такие уличные книжные лотки со старыми книгами (в том числе и коммунистической эпохи). А современный Будапешт превратился в туристический центр, куда едут люди со всего мира.
Да, а что же сталинист Матьяш Ракоши, что депортировал, уничтожал и расстреливал венгров? Разумеется, он был ярым противником венгерской революции. После его смещения с должности и начала восстания Ракоши вывезли в СССР, где он попросил для себя "условия пожестче". Хрущёв пошел ему на встречу и отправил Матьяша Ракоши в киргизский Токмак — там бывшему властелину Венгрии, что привык повелевать людьми, приходилось самому себе колоть дрова и таскать из колодца воду. Позже Ракоши перебрасывали то туда, то сюда, и в итоге некогда всесильный венгерский тиран, ненавидимый всеми венграми и презираемыми новыми советскими хозяевами, умер в городе Горький в феврале 1971 года.
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1254
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3463
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3532
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3613
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3927
