Беларусский блогер Максим Мирович: "В комментариях к моим постам про СССР часто пишут, что мол все эти пустые полки магазинов и огромные очереди сфотографированы уже после 1992 года, когда к власти пришли "проклятые либералы" и "народу стало нечего есть". При советской власти, значит, было изобилие и продуктов, и промтоваров, а вот года с 1992 по 2000-й было очень плохо, очереди и бедность, а потом пришёл к власти Путин и снова стало хорошо. На самом деле все эти фотоснимки были сделаны не в "проклятые девяностые", а в самом что ни на есть Советском Союзе — в самые последние годы его существования. Они прекрасно отражают то состояние дна, в которое погрузилась советская экономика к восьмидесятым годам и прекрасно иллюстрируют тезис о том, что одной пропагандой сыт не будешь. Итак, в сегодняшнем посте — фотоснимки из магазинов в последние годы существования СССР (без ретуши), с указанием года, когда именно был сделан снимок.
Начнём, пожалуй, с продуктовых магазинов. Вот так выглядели холодильники в одном из советских универсамов в 1990 году. В уголке можно увидеть только сиротливые пакеты с чем-то желтым — очень похоже на ананасы, которые в последние годы СССР продавались вот в таких целлофановых пакетах (кусочками в собственном соку). Прямо так и хочется перефразировать слова из советского стишка: "режь ананасы, рябчиков жуй, день твой последний приходит буржуй совок".
Ещё один универсам, это уже в Москве, фотоснимок сделан в январе 1991 года, точно такие же пустые холодильники. На заднем плане слева можно увидеть ещё и пустые белые стеллажи. Как видите, это никакие не "либеральные девяностые", до конца СССР остаётся ещё почти целый год.
Фотоснимок ближе к концу 1991 года, сделан в ноябре. На фото запечатлен абсолютно пустой отдел "масло/сыр" в одном из продуктовых магазинов. Это тоже самый что ни на есть настоящий СССР.
Это тоже ноябрь 1991-го, фото сделано изнутри магазина, а за витриной стоит, скорее всего, очередь покупателей за каким-либо "дефицитным" товаром. Часто что-нибудь дефицитное и ходовое, вроде бананов, продавцы продавали по двойной цене "мимо кассы", просто живой очереди возле магазина, после чего пробивали чеки, кладя сверхприбыль себе в карман. С юридической точки зрения всё было "чисто" — вот пустые ящики от распроданного товара, вот чеки, ни одна проверка не могла придраться — разве что продавца прямо в процессе распродажи дефицита словит за руку какой-нибудь ОБХСС. Кстати, обратите внимание, что на витиринах в самом магазине стоят только сиротливые трёхлитровые банки, внутри которых находится подсахаренная вода с лимонной кислотой, называемая "березовый сок". Это тоже никакие не "девяностые" (в том смысле, в котором это слово употребляют поклонники советской системы), а самый настоящий СССР.
1989 год, те же пустые витрины. Зато на прилавке стоят новомодные электронные весы — в последние годы Союза их стали массово внедрять в магазинах, чтобы пречечь воровство среди продавцов — те часто занимались всякими махинациями с рычажными весами: подкладывали гирьки, растягивали пружины и т.д. С приходом рыночной экономики такие случаи стали редкостью, а вот в советской системе с её "круговой порукой" были повсеместными.
Январь 1992 года, на полках всё те же трёхлитровые баллоны с "соком", и больше ничего. После конца СССР такое положение оставалось еще примерно год-два (везде по-разному), после чего всё постепенно стало налаживаться и в магазинах стали появляться товары.
1990 год, очередь в продуктовом магазине. В корзинках можно увидеть молоко в тетрапаках и ещё что-то очень похожее на польские замороженные овощи.
Помимо продуктовых магазинов, еду можно было ещё купить и на рынках — там, в отличие от государственной торговли, время от времени можно было купить свежие овощи и относительно неплохое мясо. На фото — рынок в 1987 году, скорее всего фото сделано уже после закрытия основных точек.
Мясник рубит свинину на колоде, фото 1991 года. Даже такое плохонькое жирное мясо считалось в СССР деликатесом — на заднем плане можно увидеть очередь из покупателей. Что интересно — в Беларуси в те годы работало несколько мясокомбинатов, но балыки и всякие там полендвицы стали появляться на прилавках только после 1992 года, уже с приходом к власти "проклятых либералов". До той поры, видимо, вывозились на другие рынки.
Торговцы тыквой и сухофруктами, тоже 1991 год. На рынках, кстати, процветала антисантария (которую можно легко заметить и на этом кадре, и на снимке выше) но в то время это никого особо не волоновало — главное, что здесь можно было купить хоть какую-то еду.
Торговля картошкой в 1990 году, стоит немалая очередь. Это тоже не "либеральные девяностые", а самый настоящий СССР.
В последние годы СССР дефицит либо полное отсутствие товаров были не только в продуктовых магазинах, но и в промтоварных, на фото — обувной магазин в 1990 году. Я сам хорошо помню один такой магазин в Минске на улице Якуба Коласа — там было 3-4 модели немодных и некрасивых туфель и страшные советские кеды с подошвой из вонючей вулканизированной резины.
Торговля промтоварами в позднем СССР часто проходила так — слух о том, что где-то "выбросят" какие-то нормальные товары, тут же разлетался по городу, и возле этого магазина моментально образовывалась огромная очередь, люди в которой стояли ночами (!), сменяя друг друга и передавая бумажку с номером — именно так в Минске в 1990 году стояли за мужскими кожаными туфлями. Туфли, кстати, продавались почему-то с черного хода магазина "Хозтовары"). А на фото — нечто похожее в 1989 году, очередь стоит за товарами из Польши.
А это — очередь в так называемый "люксовый" магазин, снимок сделан в 1989 году в Москве. Не знаю, что в то время понималось под словом "люксовый" — возможно, в этом магазине продавалась импортная продукция, возможно — местные кооперативные товары, а возможно и то и другое.
Покупательницы с "люксовой" обувью. Мне особенно понравились голубые в крапинку сапоги справа)
Обувные коробки. Кто помнит обувные марки тех лет, что это за фирма?
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1306
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3492
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3557
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3638
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3948