Беларусский блогер Максим Мирович: "В комментариях к моим постам про СССР часто пишут, что мол все эти пустые полки магазинов и огромные очереди сфотографированы уже после 1992 года, когда к власти пришли "проклятые либералы" и "народу стало нечего есть". При советской власти, значит, было изобилие и продуктов, и промтоваров, а вот года с 1992 по 2000-й было очень плохо, очереди и бедность, а потом пришёл к власти Путин и снова стало хорошо. На самом деле все эти фотоснимки были сделаны не в "проклятые девяностые", а в самом что ни на есть Советском Союзе — в самые последние годы его существования. Они прекрасно отражают то состояние дна, в которое погрузилась советская экономика к восьмидесятым годам и прекрасно иллюстрируют тезис о том, что одной пропагандой сыт не будешь. Итак, в сегодняшнем посте — фотоснимки из магазинов в последние годы существования СССР (без ретуши), с указанием года, когда именно был сделан снимок.
Начнём, пожалуй, с продуктовых магазинов. Вот так выглядели холодильники в одном из советских универсамов в 1990 году. В уголке можно увидеть только сиротливые пакеты с чем-то желтым — очень похоже на ананасы, которые в последние годы СССР продавались вот в таких целлофановых пакетах (кусочками в собственном соку). Прямо так и хочется перефразировать слова из советского стишка: "режь ананасы, рябчиков жуй, день твой последний приходит буржуй совок".
Ещё один универсам, это уже в Москве, фотоснимок сделан в январе 1991 года, точно такие же пустые холодильники. На заднем плане слева можно увидеть ещё и пустые белые стеллажи. Как видите, это никакие не "либеральные девяностые", до конца СССР остаётся ещё почти целый год.
Фотоснимок ближе к концу 1991 года, сделан в ноябре. На фото запечатлен абсолютно пустой отдел "масло/сыр" в одном из продуктовых магазинов. Это тоже самый что ни на есть настоящий СССР.
Это тоже ноябрь 1991-го, фото сделано изнутри магазина, а за витриной стоит, скорее всего, очередь покупателей за каким-либо "дефицитным" товаром. Часто что-нибудь дефицитное и ходовое, вроде бананов, продавцы продавали по двойной цене "мимо кассы", просто живой очереди возле магазина, после чего пробивали чеки, кладя сверхприбыль себе в карман. С юридической точки зрения всё было "чисто" — вот пустые ящики от распроданного товара, вот чеки, ни одна проверка не могла придраться — разве что продавца прямо в процессе распродажи дефицита словит за руку какой-нибудь ОБХСС. Кстати, обратите внимание, что на витиринах в самом магазине стоят только сиротливые трёхлитровые банки, внутри которых находится подсахаренная вода с лимонной кислотой, называемая "березовый сок". Это тоже никакие не "девяностые" (в том смысле, в котором это слово употребляют поклонники советской системы), а самый настоящий СССР.
1989 год, те же пустые витрины. Зато на прилавке стоят новомодные электронные весы — в последние годы Союза их стали массово внедрять в магазинах, чтобы пречечь воровство среди продавцов — те часто занимались всякими махинациями с рычажными весами: подкладывали гирьки, растягивали пружины и т.д. С приходом рыночной экономики такие случаи стали редкостью, а вот в советской системе с её "круговой порукой" были повсеместными.
Январь 1992 года, на полках всё те же трёхлитровые баллоны с "соком", и больше ничего. После конца СССР такое положение оставалось еще примерно год-два (везде по-разному), после чего всё постепенно стало налаживаться и в магазинах стали появляться товары.
1990 год, очередь в продуктовом магазине. В корзинках можно увидеть молоко в тетрапаках и ещё что-то очень похожее на польские замороженные овощи.
Помимо продуктовых магазинов, еду можно было ещё купить и на рынках — там, в отличие от государственной торговли, время от времени можно было купить свежие овощи и относительно неплохое мясо. На фото — рынок в 1987 году, скорее всего фото сделано уже после закрытия основных точек.
Мясник рубит свинину на колоде, фото 1991 года. Даже такое плохонькое жирное мясо считалось в СССР деликатесом — на заднем плане можно увидеть очередь из покупателей. Что интересно — в Беларуси в те годы работало несколько мясокомбинатов, но балыки и всякие там полендвицы стали появляться на прилавках только после 1992 года, уже с приходом к власти "проклятых либералов". До той поры, видимо, вывозились на другие рынки.
Торговцы тыквой и сухофруктами, тоже 1991 год. На рынках, кстати, процветала антисантария (которую можно легко заметить и на этом кадре, и на снимке выше) но в то время это никого особо не волоновало — главное, что здесь можно было купить хоть какую-то еду.
Торговля картошкой в 1990 году, стоит немалая очередь. Это тоже не "либеральные девяностые", а самый настоящий СССР.
В последние годы СССР дефицит либо полное отсутствие товаров были не только в продуктовых магазинах, но и в промтоварных, на фото — обувной магазин в 1990 году. Я сам хорошо помню один такой магазин в Минске на улице Якуба Коласа — там было 3-4 модели немодных и некрасивых туфель и страшные советские кеды с подошвой из вонючей вулканизированной резины.
Торговля промтоварами в позднем СССР часто проходила так — слух о том, что где-то "выбросят" какие-то нормальные товары, тут же разлетался по городу, и возле этого магазина моментально образовывалась огромная очередь, люди в которой стояли ночами (!), сменяя друг друга и передавая бумажку с номером — именно так в Минске в 1990 году стояли за мужскими кожаными туфлями. Туфли, кстати, продавались почему-то с черного хода магазина "Хозтовары"). А на фото — нечто похожее в 1989 году, очередь стоит за товарами из Польши.
А это — очередь в так называемый "люксовый" магазин, снимок сделан в 1989 году в Москве. Не знаю, что в то время понималось под словом "люксовый" — возможно, в этом магазине продавалась импортная продукция, возможно — местные кооперативные товары, а возможно и то и другое.
Покупательницы с "люксовой" обувью. Мне особенно понравились голубые в крапинку сапоги справа)
Обувные коробки. Кто помнит обувные марки тех лет, что это за фирма?
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 441
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 750
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1583
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2939
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2935
