Зниклі: антологія зниклих активістів в окупованому Криму
У результаті анексії Росією Криму загадкові зникнення і викрадення людей стали звичними для півострова. Викрадення Решата Аметова і Ервіна Ібрагімова були навіть зафіксовані на відео, але так і залишилися нерозслідуваними. Дані правозахисних організацій про зниклих безвісти і загиблих кримчан різняться. За повідомленнями Кримськотатарського ресурсного центру, «КримSOS» і Кримської правозахисної групи, в Криму за останні понад три роки пропали як мінімум 8, а можливо – 17 кримчан. Як мінімум 6 зі зниклих були знайдені мертвими, але і цю цифру деякі правозахисники вважають заниженою. У Міжнародний день жертв насильницьких зникнень, який за рішенням ООН відзначається 30 серпня, Крим.Реалії вирішили нагадати про частину тих, кого при нез'ясованих до кінця обставинах викрали на півострові за роки анексії. (Стилізовані малюнки надані Кримською правозахисною групою)
Тимур Шаймарданов, кримський татарин, активіст громадської ініціативи «Український народний дім», у березні 2014 року брав участь в гуманітарній допомозі українським військовим у Криму. 26 травня 2014 року Шаймарданов вийшов із дому в Сімферополі у своїх справах і більше не повертався, зв'язок з ним обірвався того ж дня. Свідки і родичі повідомляли про причетність членів «кримської самооборони» до викрадення активіста. На момент зникнення йому було 33 роки
Мухтар Арісланов, кримський татарин. Працював учителем фізкультури в одній зі шкіл Сімферопольського району. 27 серпня 2015 року вийшов з дому за продуктами на ринок «Залеський» в Сімферополі і не повернувся. Свідок бачив, як двоє чоловіків у поліцейській формі вели Арісланова, а після посадили в мікроавтобус і відвезли в напрямку міста. На момент зникнення чоловіку було 45 років
Джевдет Іслямов, кримський татарин. Чоловік був викрадений у вересні 2014 року в Білогірську разом із сином кримськотатарського активіста Абдурешита Джеппарова Іслямом. На момент зникнення йому було 22 роки
Василь Черниш, українець, учасник Автомайдану, займався пошуком викрадених активістів в Криму, раніше був співробітником СБУ в Севастополі. Останній раз Василь Черниш виходив на зв'язок з родичами 15 березня 2014 року. Відтоді про його місцеперебування нічого невідомо. Активіст Автомайдану Олексій Гриценко заявив, що їм вдалося з'ясувати, що Черниша з його квартири в Севастополі забрали співробітники міліції і відвезли в невідомому напрямку. На момент зникнення йому було 36 років
Едем Асанов, кримський татарин. Працював рятувальником в санаторії в Євпаторії. Зник 29 вересня 2014 року в Саках. За словами сестри, Асанов вийшов з дому, щоб сісти на автобус і вирушити на роботу в санаторій. Пізніше він був знайдений повішеним у покинутій будівлі в Євпаторії. Родичі наполягають: смерть Асанова не пов'язана з політичними процесами в Криму. Однак стала відома інформація про те, що тезка Едему був вказаний у клопотанні про продовження терміну арешту українському режисерові Олегу Сенцову у «справі кримських терористів». На момент зникнення Асанову було 25 років
Іван Бондарець, українець, учасник протестів на Майдані в Києві. По приїзду до Сімферополя Іван Бондарець і його громадський колега Валерій Ващук подзвонили родичам і сказали, що їх затримала міліція в Сімферополі. Після цього вони повідомили, що їх випустили, і вони йдуть на зустріч з колегами по українському руху. З того моменту зв'язок з ними перервався. На момент зникнення активіста було 23 роки
Валерій Ващук, українець, учасник протестів на Майдані в Києві. Активіст прибув до Сімферополя зі своїм колегою Іваном Бондарцем. Звідти вони подзвонили родичам і повідомили, що їх затримала міліція. Після цього їх випустили і вони вирушили на зустріч із колегами по українському руху. З того моменту вони не виходили на зв'язок. На момент зникнення Ващуку було 28 років
Решат Аметов, кримськотатарський активіст. Захоплений невідомими у камуфляжній формі в центрі Сімферополя 3 березня 2014 року під час одиночного пікету проти окупації Криму Росією під будівлею Ради міністрів Криму. Пізніше його тіло зі слідами тортур було виявлено в селі Суничне Білогірського району. На момент викрадення йому було 39 років
Ервін Ібрагімов, кримський татарин, депутат Бахчисарайської міської ради 6-го скликання, головний спеціаліст відділу міжнаціональних відносин Бахчисарайської райдержадміністрації в АР Крим. У травні 2016 року в Бахчисараї невідомі в формі ДПС Росії зупинили Ібрагімова поруч із будинком по вулиці Миру 9. Після чого насильно посадили його в автомобіль і відвезли в невідомому напрямку. 1 червня біля бару «Арпат» в Бахчисараї були знайдені паспорт і трудова книжка викраденого Ібрагімова. На момент викрадення Ібрагімову було 30 років
Іслям Джеппаров, кримський татарин. Іслям – син кримськотатарського активіста Абдурешита Джеппарова. За словами свідків, у вересні 2014 року в Білогірську двоє чоловіків у масках, одягнених у чорну форму, імовірно члени «кримської самооборони» обшукували Ісляма Джеппарова і Джавдет Іслямова. Після чого насильно посадили їх у мікроавтобус і відвезли в напрямку Феодосії. На момент викрадення хлопцеві було 18 років
Сейран Зінедін, кримський татарин, активіст громадської ініціативи «Український народний дім». Сейран Зінедін займався пошуками зниклого колеги по громадській діяльності Тимура Шаймарданова. Увечері 30 травня 2014 Сейран Зінедін зустрівся з дружиною Шаймарданова, але після цієї зустрічі додому не повернувся. Сигнал його мобільного після зникнення був зафіксований на території пансіонату «Дельфін» біля Євпаторії. Родичі Зінедінова повідомляли, про існування відеозапису з камери спостереження, на якій зафіксовано, як активіста проти волі посадили в автомобіль. Свідки повідомляють про причетність до викрадення «кримської самооборони». На момент зникнення активісту було 32 роки
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1359
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3541
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3598
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3668
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3976
