В российском заполярье вспыхнул новый вид золотой лихорадки. Оборот слоновой кости тщательно контролируется, поэтому особым спросом сейчас пользуются бивни мамонта – в первую очередь, для экспорта в Китай. Новый вид золотой лихорадки вернул к жизни одну из самых древних профессий – охотников за мамонтами. В удаленных нищих деревнях России вдруг появились долларовые миллионеры. Искатели мамонтовых бивней позволили журналисту “Радио Свобода” Эймосу Чапплу побывать в одном из своих лагерей при условии, что он не будет раскрывать их имена и местонахождение. Причины очевидны: методы добычи нелегальны, а сами искатели то скрываются от полицейских патрулей, то пребывают в алкогольном угаре.
Активные поиски бивней мамонтов начались несколько лет назад, когда пошли слухи о том, что некие агенты готовы платить за них фантастические суммы.
В пяти часах на лодке от ближайшего населенного пункта рыбаки заметили торчащие из земли гигантские кости.
Легко доступные кости быстро кончились, и для добычи сибирского «белого золота» разработали новые методы.
Раньше охотники за мамонтами пользовались лишь заостренными палками, чтобы протыкать почву. Теперь они предпочитают водяные насосы.
Из-за работы этих мощных пожарных насосов долина заполняется дымом.
Мощная струя речной воды размывает почву. В этом месте она не очень плотная – вероятно, в древности здесь были болота, в которых тонули доисторические животные.
С помощью мощной струи можно даже пробурить подземные туннели глубиной более 60 метров.
Одни делают в вечной мерзлоте огромные пещеры.
Другие вымывают целые холмы, надеясь на богатую добычу
По сути, вечная мерзлота – это подземный грязевой айсберг размером с Якутию
В вечной мерзлоте бивни вроде этого сохраняются тысячелетиями. Этот 65-киллограмовый бивень только что извлекли из вечной мерзлоты. Впоследствии его продали за 34 тыс. долларов. Два человека, которые нашли этот бивень, в течение недели отыскали еще три, один из которых весил 72 кг.
Искатели радуются в предвкушении прибыли. Они отказались называть точную сумму, но вероятнее всего, они заработали около 100 тыс долл. за 8 дней.
В их родном городе средняя зарплата не превышает 500 долл в месяц, однако за бивни неуловимые агенты платят огромные суммы наличными. Этот заброшенный дом сгорел в тот день, когда мы отправились в экспедицию
В Китае бивни мамонта стали статусным товаром, иллюстрирующим эффект Веблена: чем выше цена товара, тем выше на него спрос. Образцы резьбы по кости мамонта, как эти бивни на витрине в Гонконге, регулярно продаются более чем за 1 млн долл. Фото: Alex Hofford (epa)
Некоторым счастливчикам удается неплохо заработать не только на мамонтах. Череп, подпирающий перекладину для чайника, принадлежит вымершему шерстистому носорогу
Еще один череп носорога, увидевший дневной свет впервые за 11 тыс лет. Человек, обнаруживший его, говорит: “Если нашел череп, рог обычно недалеко, в 15-20 метрах”.
Рог шерстистого носорога, скорее всего, отправится во Вьетнам, где его сотрут в порошок, якобы обладающий целебными свойствами. Этот рог весом 2,4 кг был продан за 14 тыс долл.
По ощущению этот рог похож на кусок сырого дерева, пахнущий псиной. Во Вьетнаме считается, что порошок из рога носорога излечивает рак. Когда этот рог попадет во Вьетнам, он будет стоить больше, чем если бы он был из чистого золота.
Однако для большинства искателей лето, проведенное в липкой грязи, обернется убытками.
Несмотря на грохот дизельных насосов (одна бригада тратит до 5 тонн топлива за три недели), большинство искателей не найдут ничего, кроме таких “бесполезных” костей. Палеонтолог Валерий Плотников, который знает об этом лагере искателей, говорит, что “только 20-30% [искателей] находят что-то существенное, чтобы получить прибыли. Это очень печально… Многие из них берут кредиты в банке, чтобы поехать в такие экспедиции”.
Чтобы сэкономить, этот молодой искатель сделал насос из двигателя снегохода «Буран».
Еще один двигатель от «Бурана», переделанный в водяной насос. Осенью начнутся метели, и его снова поставят на снегоход.
Большинство мужчин проводят вдали от дома и семьи все лето.
В темных палатках мужчины играют в карты или смотрят на телефоне видео из социальных сетей вперемешку с порно.
Искатель написал письмо жене, чтобы передать с человеком, возвращающимся домой. Написал на первом попавшемся клочке бумаги – в данном случае, на туалетной.
Оленина – праздничное блюдо. Чаще всего здесь едят тушенку и лапшу. Два человека говорили, что съели собаку, “когда надо было. По вкусу – как ветчина”.
От комаров спасенья нет. Лишь в прохладное утро от них можно передохнуть пару часов.
В теплые дни люди выглядят так, будто занимаются пчеловодством, а не поиском бивней.
Ситуация усугубляется с появлением алкоголя. Эти искатели ездили в город за провизией. На полпути обратно они уже пьяны сверх меры. Вскоре после того, как была сделана эта фотография, веселье закончилось.
Около того места, где в прошлом году утонули два искателя, эти двое на полной скорости врезались в берег. Когда в 3 утра подоспела помощь (солнце здесь не заходит круглое лето), они спали в полузатопленной лодке.
Обоих искусали москиты. Один никак не мог найти зажигалку, чтобы закурить.
На следующий день пьянство продолжается с тем же рвением. Веселая хмельная болтовня быстро заканчивается, атмосфера становится угрожающей. Один из искателей хватает металлический прут, бьет им по дровам, затем поворачивается ко мне, и через мгновение со свистом машет им над моей головой. Я пячусь назад, а он опускается на лавку, спрашивая: “Где моя собака?”.
Изрытая земля – наглядный результат работы искателей, однако последствия для водной системы Якутии еще более разрушительны.
Потоки грязной воды стекают в реки, когда-то богатые рыбой. Искатели говорят, что уже несколько лет не берут с собой удочки.
Приходит сообщение, что приближается «зеленый патруль» – лодка с инспекторами природоохраны и полицейскими. В одно мгновение вся долина замирает, мужчины прячутся в кустах. Этот сторожевой стоит на возвышении и передает по рации, что неопознанная лодка проходит участок, на котором идут работы. Штраф за незаконный промысел бивней мамонта – всего 45 долл. Но если искателя поймают три раза, предусмотрено и более серьезное наказание.
Один из искателей говорил мне: “Я знаю, что это плохо, но что я могу поделать? Работы нет, семья большая”.
С каждым годом растет число искателей в Якутии, которая по площади в восемь раз больше Германии. Только на этом 120-километровом участке одной из рек находятся три лагеря искателей. И чем больше в соседних городках будут говорить о возможности внезапно разбогатеть, тем быстрее будет расти этот бизнес.
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1333
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3515
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3579
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3653
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3962
