С точки зрения альпинистов, туристов, и даже детей — маршрут на Говерлу не является технически сложным. Взобраться на вершину может даже человек без физической подготовки, а сам подъём — это скорее испытание на выносливость. А вы уже были на Говерле?
Говерла реально попсовая гора. Да что там говорить, я просто покажу фото с сотнями человек, ОДНОВРЕМЕННО поднимающимися на Говерлу. Всех полов и возрастов, абсолютно неподготовленных, без снаряжения и одетых в чёрти-что.
Площадка эта расположена на высоте 1000 метров, а до турбазы Заросляк (высота 1300 м) от неё ещё 8 километров по грунтовой дороге ехать. И уже оттуда пешком на вершину (высота 2061 м).
Как я и полагал, на километровой высоте было сыро и холодно, ночью шёл дождь. Утром проснулись пораньше, позавтракали, и, обнаружив чудесные лучи восходящего солнца, бросились снимать :)
Вымытые водой корни напоминают вздувшиеся вены, а весь лес — живое существо.
Тропинка временами становится неразличимой, не заблудиться помогают только цветные метки на деревьях, указывающие маршрут.
Людей на маршруте пока ещё немного, хотя мы вышли из Заросляка в 8:30 и уже ругали себя за задержку.
Вдоль тропинки течёт река Прут, и её иногда приходится пересекать.
Примерно через километр-полтора лес заканчивается, и мы выходим на пространство, заросшее можжевельником. Впереди виднеется гора, и мы радостно предполагаем, что это и есть вершина Говерлы :)
«Ахахаха» — злобно отвечает нам эхо. Продолжаем подъём, временами оборачиваясь, чтобы снять горные пейзажи.
Людей на тропинке становится всё больше. Нашу медленную группу время от времени обгоняют организованные группы с гидом.
Внезапно над горой появляется два спортивных самолёта, которые начинают упоённо гоняться друг за другом, прячась за вершиной и ныряя в облака. Это такой аттракцион, слетать на Говерлу самолётом. Цену, увы, не знаю.
Выбираемся на «вершину», и разочарованно обнаруживаем, что это не вершина, а так — пригорок. И что идти ещё столько же, по таким же крутым склонам. Закрадываются первые сомнения «а оно мне надо? я лучше здесь посижу.» :)
Отдыхаю, делая вид, что фотографирую окрестности. Вон там внизу выглядывают крыши турбазы.
А в правом нижнем углу виднеется палаточный лагерь.
«Ух ты!», — думаешь, «Вот бы там стать с палатками!». Потом вспоминаешь, как здесь сыро и холодно ночью, и отправляешься к вершине. Надо ж до темноты в лагерь вернуться :)
Поднимаемся выше, воздух становится заметно холоднее, когда солнце прячется за тучку — температура резко падает градусов на 10. Накрапывает небольшой дождик. Кустарники вокруг исчезают, остаётся только трава и глина. Говерла вся покрыта толстым слоем глины, довольно скользкой (я пару раз грохнулся). Откуда она здесь взялась? Ветер занёс. Ветер здесь дует всегда, много миллионов лет.
Пейзажи вокруг становятся скучными и однообразными, а идти уже совсем тяжело. Но до вершины остаётся 300 метров, глупо сдаваться на финише :) Да и стыдно — навстречу уже спускаются люди, среди них женщины и дети.
Внезапно осознаёшь, что вот эти облачка на горизонте находятся примерно на одной высоте с тобой. Два километра.
Последние усилия.
Всё, вершина. Мне понадобилось 3.5 часа, ребята из нашей группы помоложе, за 2.5 справились.
Наверху толпы народа, делают селфи в разных позах.
Как я уже говорил — снаряжения никакого, одеты-обуты кто во что горазд, некоторые буквально в трусах забрались наверх. А ведь на вершине холодно — градусов 15 тепла.
Тризуб кто-то свалил.
Пейзажи с Говерлы достаточно однообразные, сказывается высота и расстояние до соседних гор.
ИМХО в Карпатах есть горные цепи, где виды покрасивее — например Горганы и Мармаросы. Планируем туда на следующий год сгонять.
Перекусив бутербродами и чаем (на вершине продают чай, 12 грн стаканчик), отправляемся вниз. Но решаем пойти по правому маршруту, по которому нам запрещали идти — мы ж типа бунтари, да и заметили, что оттуда люди на вершину поднимаются, значит проход есть.Со стороны снимаем склон, по которому час назад взбирались на вершину. Зацените угол.
На нашем склоне угол не меньше, спускаться так же тяжело, как и подниматься. Время от времени устраиваем привалы, собирая растянувшуюся группу. встретил на фоне горы свой День Рождения :)
А это какая-то мимопробегавшая туристка, на краю обрыва.
Не стоит лезть к обрыву, или как минимум нужно быть осторожным. Иначе будет вот так. Обратите внимание на дату — 1 января. Зачем лезть на скользкую гору зимой, в непогоду — я не знаю, романтики видать хотелось.
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 450
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 753
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1588
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2945
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2940
