Киевский селополис: как процветает ферма посреди спального района
Между высотками жилого массива Позняки в Киеве продолжает жить хутор. Совместное хозяйство на площади в 63 сотки с овцой, козами, свиньями, кроликами и домашней птицей там ведут девять человек. Если не поднимать голову на высотки, покажется, что за полвека тут мало что изменилось. Те же 63 сотки, окружённые со всех сторон склонами оврага. Та же перекличка петухов. Такое же кудахтанье кур и улюлюканье индюков. Самодовольно похрюкивают поросята.
Репортаж от
Bird In Flight
Над грядками с саженцами клубники колдует женщина лет шестидесяти. Для крестьянки она выглядит нетривиально: кепи в мелкую клетку, видавшая виды шуба нараспашку, свитер крупной вязки с большим сморщенным воротом, бордовые штаны и шоколадные угги. Ей бы не в огороде копаться, а сидеть с чашечкой кофе.
Хозяйку подворья зовут Наталья Дмитриевна Юрченко. Химик-технолог, после распределения при Союзе она недолго проработала на радиозаводе. Затем, как в омут с головой, ушла в фермерство и воспитание четверых детей.
— Дед мой пришёл сюда в 47-м, — летящий низко над головой «Боинг» заставляет её повысить голос. — Родом из Полтавы он, от голода в Киев убежал. Поначалу жил в землянке. Полтавский мужик был с руками. Зарабатывал на строительстве моста Патона, между делом возводил дом своей мечты. Вышло всё на загляденье. Люди ходили смотреть на паровое отопление. Удивлялись мудрёной по тем временам планировке: комнаты расходились в разные стороны от коридора, а не плясали по старинке от печи.
В послевоенные годы из-за частых наводнений эти земли на левом берегу Днепра считались гиблыми. Но шли годы, реку усмирили плотины. На смену большой воде пришла плотная застройка высотками, вокруг подворья рос микрорайон Позняки.
Тысячи окон нависают теперь над одиноким хутором. — Ночью от них так светло, что можно в огороде рассадой заниматься, — находит в этом плюс хозяйка.
Жителям окрестных высоток сложнее ужиться с фермерами. Одни приходят с детьми, как в бесплатный зоопарк, покормить кроликов и свиней. Другие строчат жалобы на антисанитарию. Многие заждались, пока на месте фермы вырастет очередная «свечка». Лучше, мол, смотреть в окна напротив, чем терпеть запах от живности внизу. Удивительно, но победителем в схватке города и села пока выходит Наталья Юрченко. Год за годом на неё сыплются предложения властей, а то и угрозы застройщиков. Пока тщетно.
В ковчег Натальи Дмитриевны сегодня с лёгкостью вмещаются овца Буля, двадцать поросят, с десяток крупных свиней, больше тридцати кур, пять петухов, цыплята, индюки, кролики и две козы. В поисках подножного корма пара чинно прогуливается среди припаркованных иномарок.
— Раньше двадцать коз было. Ими заправлял козёл-заводила, выгонял всех из ямы и вёл к высоткам, — вспоминает Юрченко. Козы с остервенением саранчи опустошали клумбы. Больше всего доставалось розам. Самые проворные запрыгивали на мусорные контейнеры. Прислушавшись к возмущению жителей многоэтажек, на ферме сократили поголовье коз вдесятеро.
Впрочем, забот и без того полно. Сложнее всего со свиньями. Договорились с детсадом и школой-интернатом: через день забирают оттуда бочки с отходами столовых. Никаких биодобавок, только помои. Они-то и делают мясо с салом такими вкусными — постоянные клиенты сами увозят зарезанную под заказ живность. Прокормиться помогают и куры-несушки, и козы с напрочь лишённым дурного запаха молоком.
В недрах фермы кипит настоящая «Санта-Барбара». Вместе с Натальей Юрченко живут дочь Таня (ветеринар), сын Вова (механик в аэропорту) с женой и дочкой Евой, Котик (Слава, супруг Натальи Юрченко), а также Мишель (Михаил Иванович), её бывший муж. — Куда ж ему деться? Кормит свиней, а ещё кассир он у нас. От него пользы больше, чем вреда. Пусть живёт, тут места всем хватит.
Места и правда хватает многим. У Юрченко нашли приют и совсем посторонние люди. Вот молчаливый странный грузин Бондо, за глаза его называют Бондюэль, садится за руль дряхлого хозяйского пикапа «Иж» со значком BMW на решётке радиатора. Едет в интернат за помоями.
— Не хочет жить в Грузии, хоть тресни! — рассказывает Наталья. — Сколько раз его миграционная служба из страны выпроваживала… Недавно Бондо появился опять. Хотел открыть шашлычную, но ничего не вышло. Деваться некуда, живёт на чердаке.
В комнатушке с четырьмя кроватями делят кров Гена, Серёжа, Ксюша и Таня. О том, чем он занимается в жизни, Сергей из Хмельницкой области говорит витиевато. Называет себя энтузиастом. Ищет такую работу, чтобы время свободное было. — Видишь, орёл? — указывает он пальцем на плакат на стене. — Сильный, грациозный, ещё и умный. Орёл не будет жить в неволе. — Так ты орлом хочешь быть? — Приблизительно. Крановщик я по специальности.
После непродолжительных уговоров он снимает гитару со стены. І- i-i-сусу Слава! І- i-i-сусу Слава! Лунає пicня над схилами Днiпра. І- i-i-сусу Слава! І- i-i-сусу Слава! Спiває вiльна Україна.
Таня и Ксюша слушают гимн без энтузиазма. У каждой свои заботы. Обе разведённые. В Киев приехали, чтобы прокормить детей. На малой родине тридцатилетней Тани, в селе Довгалевка Хмельницкой области, остались четверо проглотов. У Ксюши из села Берестовец Черкасской области их двое. Старший сын учится в столице, маленькую дочку доверила родичам. Таня трудится дворничихой в новострое. Получает на руки $125 в месяц, работой довольна. Говорит, ей, сельской барышне с тремя гектарами огорода, справиться с уборкой двора и парадного проще пареной репы.
— Работы в Довгалевке нет, — объясняет Таня, зачем оставила детей на бабушку. — В колхозе директор давно всё распродал. Коней, свиней повывозили. Все наши тут, в Киеве, на заработках. — А у нас в селе только сезонная работа, — вступает в разговор Ксюша. У неё две торговые точки в столице. — Люди становятся на учёт в Центр занятости, получают выплаты. Когда приходит посевная, их опять берут на работу. А потом снова увольняют.
— Ой, хлопцы-ы-ы-ы, ховайтесь, Котяра пришёл! — хитро улыбается Наталья Дмитриевна. Котяра — муж. Он врывается в хату революционным шагом в потёртых кожанке и кепке, через левое плечо — сумка с повязанной сине-жёлтой ленточкой. На правой руке — протез кисти. В детстве пытался запрыгнуть на подножку поезда.
— Уважаемые, меня зовут Слава Веселов! Сейчас, когда идёт война в Донбассе, я написал петицию… — Ребята, вы попали, — подмигивает хозяйка. — Я написал петицию с требованием прекратить бои в Донбассе, чтобы спасти народ от смерти и разрухи, — продолжает Слава. — Этот конфликт не выгоден ни Украине, ни России. Я направил петицию в ООН, НАТО, Белый дом, а также Петру Порошенко и Владимиру Путину.
Слава вспоминает, как в 1988 году собрал две тысячи подписей под письмом Горбачёву с призывом вывести войска из Афганистана. Тогда же советские генералы получили из Кремля команду на выход. Веселов не считает это совпадением. — Войска-то вывели, но на меня и на Сахарова наехал КГБ, — уже почти шепчет Веселов. — Оклеветали, были даже покушения. Сначала уехал в Крым, но не нашёл работу по специальности, сам я экономист. Затем оказался в Киеве, познакомился с Наташей. Последние лет двадцать Слава работает на рынке. Продавал книги, хлеб, пиратские диски. Сейчас вот — садовые растения.
— Почему я всё время весёлая, спрашиваешь? — Наталья Юрченко будто подводит черту уходящему дню, а заодно и своим шестидесяти двум годам. — А с чего горевать-то? На земле за что ни возьмусь, всё выходит, слава богу! Значит, будет заработок. Да ещё и погода какая!
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 440
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 749
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1577
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2932
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2931
