На окраине города Берегово в Закарпатье находится район, про который мало знают и сами береговцы. У обычного горожанина вряд ли найдется желание отправиться туда на прогулку. Да и знакомых он там вряд ли имеет. Интеграция между районом и городом минимальна, ведь это цыганский табор, где живет несколько тысяч представителей еще недавно кочевого народа. Фотограф Максим Беспалов снял фоторепортаж о цыганском поселении.
Конечно, сейчас цыгане живут не в палатках и кибитках, но качество жизни существенно к лучшему не изменилось. Большинство строений в таборе совсем простые и хлипкие: они сделаны из строительного мусора или, в лучшем случае, из саманного, самодельного кирпича.
Чужому человеку в этот район попасть не просто, его тут же выдворят за пределы табора. Чтобы организовать фотосъемку, пришлось идти договариваться с бароном – лидером местных цыган, представляющим их перед громадой города Берегово.
Берегово – город с преимущественно венгерским населением. Цыгане тоже перешли на венгерский язык в бытовом общении, забыв родные наречия. При необходимости, они заговорят с вами и на русском, но это, скорее всего, будет просьба помочь деньгами «на лечение больного родственника».
У большинства из них нет документов, им практически недоступна государственная помощь и медицина, у них нет социальных лифтов. Максимум, о чем может мечтать простой житель табора, - стать дворником на зарплате из ЖЭКа. В Мукачево даже стоит памятник цыгану с метлой, что очень обижает тех представителей народа, кому удалось чего-то добиться в жизни.
- Что вы тут ходите, фотографируете? – Возмущаются жители табора. – Лучше дайте денег на хлеб! - По сто долларов каждому, вот это я понимаю помощь! – Вносит предложение цыганский мужчина, думая, что мы заработаем на репортажах о таборе огромные деньги.
Признаться, перед визитом в табор мы оставили все ценные вещи и деньги в машине, опасаясь неприязненного отношения к чужакам. С собой взяли только фотоаппараты и полные карманы леденцов, чтобы раздавать их детям. Но на месте оказалось, что цыгане опасаются нас даже больше, чем мы их.
- Снимайте, снимайте! – Цыгане из табора, в основном, не хотят попадать в объективы фотоаппаратов, но есть и те, кто готов рассказать про свою тяжелую судьбу. – Пусть все знают, как мы тут выживаем!
Директор школы-девятилетки, куда ходят цыганские дети, посмотрев на нашу обувь, сказала, что в таборе нам делать нечего. И, действительно, улицы и проходы в нем утопали в грязи. Твердого дорожного покрытия там нет и быть не может. Из всех радостей цивилизации – только электричество и четыре колонки с питьевой водой, которые установили недавно за деньги международного гуманитарного фонда.
Подобные цыганские районы в разных масштабах есть во многих населенных пунктах Закарпатья. Советская Власть пыталась социализировать этот народ, заставить их работать на заводах, в колхозах. Но как только СССР распался, а промышленность умерла, цыгане снова оказались нужны лишь сами себе.
- У нас в школе числится восемьсот человек. – Холл в учебном заведении украшен флагами Украины, Венгрии и национальным флагом цыган с красным колесом на сине-зеленом фоне. – Из них регулярно ходят на занятия двести детей, и это уже хорошо.
Цыганские черты на изображениях Тараса Шевченко
Директор школы рассказала, что родители не понимают пользу от образования. Уже с тринадцати-четырнадцати лет детей приобщают к работе, часто забирают с собой в большие города на стройки, попрошайничать на улицах или перерабатывать мусор. Куда тут учиться?
Впрочем, время от времени выпускники школы продолжают образование. Кто-то идет в профтехучилище постигать азы работы швеей или поваром, а недавно была девочка, которая пошла учиться на педагога. Обещает вернуться в родную школу, чтобы быть примером для других цыганских детей.
Семья цыган разгребает лопатами горку опилок, которые им нужны для отопления дома. - Это сейчас опилки привезли, а неделю назад тут такой холод был, никакой транспорт не работал. Мы думали, околеем, умрем.
- Возьми конфету. – Я протянул леденец пацаненку лет двенадцати. - Спасибо, у меня уже есть. Отдайте другим. – Этот ответ полностью ломает распространенные стереотипы, будто цыгане – сплошь воры и мошенники
Цыган нашел где-то обломок старой шпалы и теперь несет ее домой, чтобы порубить на дрова
- Хотите, мы вам споем? – Два цыганских мальчишки бегают за нами по табору, выпрашивая конфеты. - Давайте.
Ребята, смущаясь, затянули песню на венгерском языке. В этот момент мимо нас пронеслась машина Жигули. Водитель специально увеличил скорость и въехал в лужу, чтобы обрызгать непрошеных гостей из другого мира, который жителям табора недоступен. Это был единственный акт агрессии за время нашего пребывания в обители цыган.
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 450
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 753
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1588
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2945
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2940
