28.12.2015
— Украина — Таблеточки/ officiel-online.com — 21198 медицина, жизнь, люди, рак
Детей спасаете вы: спецпроект фонда Таблеточки
Этим проектом мы хотим показать, что рак - излечим. Это страшный и непростой бой, но этот бой можно выиграть. Нет ничего приятнее, чем смотреть сейчас на фотографии девочек-красоток с роскошными волосами и горящими глазами. Сложно поверить, что именно им пришлось пережить тяжелое лечение от рака. И мы очень благодарны девочкам за то, что они согласились рассказать свои истории. Для каждой из наших восьми героинь страшный диагноз стал совершенной неожиданностью, но в каждом случае все закончилось победой над болезнью – во многом благодаря тому, что они сами решили, что именно так и будет. Их истории очень похожи, но, как и везде, здесь нет универсальных рецептов, и каждая девушка боролась с этим вызовом по-своему. Что они переживали, когда месяцами находились за закрытой дверью детской онкологии, что почувствовали, когда смогли вернуться к нормальной жизни, и как это отразилось на их мироощущении?
Алина, 19 лет, учится на фармацевта. Заболела в 14 лет, лечилась один год.
Мою болезнь обнаружили во время планового осмотра. Сначала у меня была депрессия, но я переживала не столько из-за болезни, сколько из-за того, что пропущу что-то интересное в школе и из-за выпадающих волос. В Охматдете, конечно, со мной всегда была мама, но в целом я не слишком много общалась с людьми в то время: во-первых, большинство детей были еще младше меня, а во-вторых – я очень закрытый человек и привыкла все переживать в себе, мне сложно делиться с кем-то своими переживаниями.
Мои школьные друзья сначала звонили мне и всегда приходили в гости, когда меня отпускали домой, но все мы были маленькими, они плохо понимали, что со мной происходит, и мы, конечно, отдалились. Основной поддержкой была мама. Она никогда ничего не скрывала от меня и в то же время знала, что мое моральное состояние очень зависит от ее настроя.
Страшно мне было только сначала, а потом, когда я свыклась с фактом своей болезни, я уже не боялась: у меня бойцовский характер и выздоровление было моей целью. Я никогда не думала о возможности плохого исхода – я сама запрограммировала себя на то, что обязательно выздоровею. Год в изоляции, практически один на один с самой собой, конечно, углубил мою замкнутость, но в то же время я многое преодолела и обнаружила в себе внутреннюю силу. Поэтому я с уважением отношусь к этой странице своей жизни.
Настя, 18 лет, учится на переводчика. Заболела в 14 лет, лечилась 5 месяцев
Мне долго не могли поставить диагноз. Мы до последнего надеялись, что подозрения не подтвердятся. Когда в Киеве нам сказали, что у меня лейкемия, первый час я прорыдала, и сначала мне все время казалось, что мы вот-вот уедем. У меня есть младшие брат и сестра, они двойняшки, и мне было очень тяжело не иметь возможности обнять их, я жутко скучала. Но я даже не представляю, как тяжело было моей маме, которая постоянно была со мной. Я видела ее слезы и понимала, что не могу допустить, чтобы она продолжала плакать из-за меня.
Что касается друзей, такие ситуации, конечно, расставляют все на свои места. Когда я вернулась в Луганск, то восьмого марта увидела под своим домом весь класс, который пришел меня проведать. Я была так счастлива! У меня есть две лучшие подруги, которые меня очень поддерживали в тот период, и сейчас, когда они расстраиваются из-за каких-то рутинных вещей, я всегда напоминаю им, насколько на самом деле прекрасна жизнь. После болезни все цвета стали гораздо ярче, мне хочется прожить каждую секунду, все прочувствовать, везде побывать. Я хочу все успеть и все увидеть.
Катя, 17 лет, в этом году заканчивает школу. Заболела в 11 лет, лечилась 4 года. «Когда я узнала, что у меня рак крови, я не понимала, что это значит – знала только, что это очень серьезно. Мои родители ничего не скрывали от меня, и я довольно спокойно относилась к своей болезни, никогда не падала духом и была совершенно уверена в том, что буду здорова.
Самым сложным для меня был период приема гормонов, которые вызывали сильный голод – я буквально считала минуты, когда можно будет поесть. Во время лечения я занималась всем, чем только можно себя занять, находясь в закрытом пространстве – рисовала, вышивала, делала какие-то поделки, а, будучи в Италии, даже начала готовить и выучила итальянский. Мне никогда не было скучно – в больницах у меня всегда были друзья.
Настя, 20 лет, учится на переводчика. Заболела в 14 лет, лечилась 10 месяцев. Первый месяц, проведенный в больнице, я не помню вообще. Наверное, это особенность памяти, которая помогает забыть все плохое. Вначале была жалость к себе, обида на весь мир, мысли о том, почему я, за что это мне. Сложнее всего для меня было смириться с тем, что, пока мои четырнадцатилетние сверстницы наряжались на свои первые дискотеки, у меня выпадали волосы и ресницы, а я сама была настолько слаба, что самым большим развлечением для меня становилась прогулка к качелям во дворе больницы. Конечно, это оставило свой отпечаток – я довольно замкнутый и мнительный человек, и моя болезнь умножила все подростковые комплексы на сто.
После выписки мне хотелось все наверстать, показать, что я такая же, как и все. Десятый класс я провела дома, а в одиннадцатый пошла уже вместе со своими одноклассниками. Но здесь меня ждал еще один удар по самолюбию – я всегда была круглой отличницей, и мне было тяжело понимать, что я отстаю по некоторым предметам. Мне очень помогли друзья – все они со мной до сих пор. Я очень благодарна им за то, что они не относились ко мне с жалостью, не пытались подсластить пилюлю. Пока отрастали волосы, я принципиально не носила париков –весь город все равно все знал. Но, когда я поступила в университет, для меня было огромным наслаждением понимать, что здесь никто не слышал о моей болезни, никто не относится ко мне снисходительно.
Люда, 20 лет, учится на ресторатора. Заболела в 14, лечилась 11 месяцев. Когда я вижу, что человек слаб, мне хочется показать ему, что он может быть сильным и смелым. Я рассказываю, как я болела, как попала в реанимацию, как у меня упали лейкоциты, а мне ужасно хотелось вареников со сметаной и мне снились кошмары о том, как вся семья их ест, а мне не дают. На следующий день мама застала меня за тем, что я разговаривала со своими гемоглобином и говорила ему, что нужно срочно подняться, чтобы нам наконец разрешили есть сметану. Самое удивительное, что буквально через пару дней лейкоциты действительно поднялись!
Моя палата находилась на тринадцатом этаже, я глянула в окно и подумала, что можно просто перешагнуть по ту сторону. Но кому бы я сделала этим лучше? Я никогда не испытывала внутренних страданий по поводу того, что заболела – я даже рада, что со мной это произошло. Раньше я с жадностью относилась к жизни, спешила жить, и сейчас мне кажется, что болезнь была знаком о том, что нужно притормозить и сбавить обороты. Поэтому я боюсь неуважительно относиться к ней, обижаться – мне кажется, тогда она вернется.
Даша, 20 лет, учится на издателя. Заболела в 14 лет, лечилась 9 месяцев. Я была в 9 классе, у меня было миллион увлечений и интересов, известие о том, что у меня рак крови стало шоком. Я не переживала из-за волос, но перспектива пролежать в больнице полгода казалась мне невообразимой. Но я справилась: мне очень помогли другие дети, которые были там, и, конечно, мама и бабушка. Я не собираюсь вычеркивать этот период из памяти – это часть моей истории. Каждый раз, когда я приезжаю в Охматдет на плановые анализы, я стараюсь зайти к тем, кто сейчас там и своим примером показать, что и они тоже справятся.
Такие моменты в жизни нельзя воспринимать как наказание — я понимала, что это послано мне для того, чтобы я что-то переосмыслила, что-то увидела. Некоторые люди оказали неожиданную поддержку – например, мои одноклассницы специально для меня вели дневник, в котором описывали все, что происходило в школе во время моего отсутствия. Когда я вышла из больницы, то не носила парик, и мне не было неловко – как и моим друзьям и парню. Болезнь помогла мне стать уверенней в себе и спокойно относиться ко многим вещам, не делая из них трагедии. Я вышла из больницы с совершенно другим отношением к жизни и научилась видеть подарок во всем том, что обычно воспринимается как должное.
аша, 20 лет, учится на переводчика. Заболела в 16 лет, лечилась 1 год. Когда мне сказали о диагнозе и направили в Охматдет, я была уверена, что выйду через две недели. До конца осознавать все, что происходило, я стала только спустя три месяца, когда начали химиотерапию, было уже очевидно, что дело серьезно. Я очень сложно переживала тот период. От воспоминаний об ощущениях того периода на душе скребут кошки. Нет, я не была в отчаянии – я доверяла врачу и ни на секунду не сомневалась в том, что одолею болезнь. Но когда ты девочка и тебе 16, наблюдать за тем, как у тебя выпадают волосы - очень страшно.
Когда меня выписали из больницы, я носила парики, удивляя всех постоянно меняющейся прической – я была даже кудрявой блондинкой. Самым сложным для меня оказался второй год лечения, когда я уже была дома, и мне разрешали выходить на улицу: перед каждой прогулкой мне нужно было принимать по семь таблеток химиотерапии, и состояние после них было ужасающим. Мне постоянно хотелось апельсинов, которые нельзя было есть. Но я их, конечно же, ела все равно, из-за чего меня ужасно обсыпало. Но это было потом – сначала были апельсины.
Аня, 18 лет, учится на медсестру.Заболела в 14 лет, лечилась 10 месяцев. О болезни узнала внезапно, на последний звонок уже не пошла. Сначала я не слишком хорошо понимала, о чем идет речь, и все, чего мне хотелось – плакать сутки напролет. Но врач сразу настроил меня на то, что все будет хорошо. До болезни я ходила в художественную школу, занималась танцами и гандболом, была очень общительной и активной. Но человек действительно привыкает ко всему: ты будто перемещаешься в другое пространство и начинаешь жить другими смыслами, а самой большой радостью становятся хорошие результаты анализов или разрешение прогуляться по улице.
Были моменты, когда становилось совсем уж страшно и сложно, но я знала, что нужно перетерпеть, и все будет в порядке. Главное – быть в этом уверенным. И, конечно, я получила очень много поддержки от семьи и от друзей. Раньше я никогда не думала, что люди настолько отзывчивы: все мои близкие заботились о том, чтобы у меня было стабильно хорошее настроение. Моя лучшая подруга была со мной рядом все это время: когда меня выписали из больницы, и я возвращалась домой, то специально не предупреждала ее. Позвонила уже из дома и сказала: «Я вернулась». А она отвечает: «Я не верю, ты врешь мне», и я слышу, как она плачет.
Зеленський відреагував на кривавий удар по вокзалу Дніпра: до чого закликав США та Європу
Після смертельної атаки на вокзал Дніпра Зеленський звернувся до західних партнерів із вимогою жорсткішої реакції на дії Кремля.
Президент України Володимир Зеленський відреагував на російський удар по залізничному вокзалу в Дніпрі, внаслідок якого загинули 13 людей, а ще десятеро дістали поранення. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Глава держави закликав США та Європу посилити санкції проти Росії, яка продовжує атакувати цивільне населення.
За словами президента, російський безпілотник атакував платформу, де перебували звичайна приміська електричка та пасажирський потяг.
«Жахливий російський удар по залізничному вокзалу в Дніпрі. Росіяни атакували дроном перон, де стояли звичайна приміська електричка та регулярний пасажирський потяг. На жаль, станом на зараз відомо про 13 загиблих. Мої співчуття рідним і близьким», — заявив Зеленський.
Президент наголосив, що Росія продовжує завдавати ударів по українцях навіть після послаблення санкцій щодо окремих російських олігархів та енергетичного сектору, замість того щоб піти на деескалацію.
На його переконання, відповіддю на такі атаки мають стати нові обмеження проти Москви.
«Саме тому Україна завжди говорить, що потрібні справедливі й рішучі дії Америки і Європи на російську ескалацію: санкції проти Москви та її воєнної машини не повинні слабшати, поки триває ця російська війна», — наголосив глава держави.
Зеленський закликав Європейський Союз, Сполучені Штати та країни G7 до нових, жорсткіших санкційних кроків.
Удар по вокзалу в Дніпрі: що відомо про загиблих і постраждалих
Нагадаємо, російські війська атакували залізничний вокзал у Дніпрі реактивним безпілотником. Удар припав на одну з платформ, де перебував пасажирський поїзд №866 Дніпро — Запоріжжя.
В «Укрзалізниці» повідомили, що, попри оголошену підвищену небезпеку, на платформі залишалися люди. На місці атаки працюють рятувальники, медики та правоохоронці.
За даними очільника Дніпропетровської ОВА Олександра Ганжі, станом на 12:20 відомо про 13 загиблих і десятьох поранених.
Трьох постраждалих госпіталізували у важкому стані. Серед них — 11-річний хлопчик. Поранених продовжують доправляти до лікарень, де їм надають необхідну медичну допомогу.
Міський голова Дніпра Борис Філатов також прокоментував атаку, назвавши російські удари по цивільних проявом геноцидальної війни. 29.10.2026 — 4 — 2724
Російський диктатор Володимир Путін і президент Мозамбіку стали героями мемів через спільні фото.
Уряд Мозамбіку оприлюднив фото з зустрічі в Москві, де добре видно велику різницю у зрості між Володимиром Путіним і президентом Даніелем Чапо. Російські ЗМІ намагалися змінити ракурс чи обрізати кадри, але оригінальні знімки потрапили в Мережу й викликали хвилю мемів. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомляє видання Metro.
Різниця між лідерами стала помітною на саміті «Росія — Африка». Зріст Путіна становить близько 170 см, а президента Мозамбіку Даніеля Чапо — щонайменше 195 см.
Фотографи Кремля намагалися приховати це: знімали Путіна з нижнього ракурсу та обрізали кадри. Проте уряд Мозамбіку опублікував оригінальні фото й відео, де Чапо помітно вищий за очільника Кремля.
Опубліковані кадри швидко поширилися в соціальних мережах і стали приводом для створення мемів. Користувачі масово публікували фотожаби, на одній з яких Чапо зобразили в образі чарівника Гендальфа, а очільника Кремля — у вигляді персонажа-хобіта.
В інших дописах до Чапо зверталися із жартівливими запитаннями про те, чому той «збільшив Путіна на своєму фото». Сам президент Мозамбіку у своїх соціальних мережах обмежився лише офіційним коментарем щодо мети візиту до столиці РФ.
«Ми перебуваємо в Москві на запрошення президента Російської Федерації Володимира Путіна для участі у 3-му саміті Росія — Африка», — написав Чапо.
Він також зазначив, що цей візит підкреслює важливість співпраці та зміцнення відносин між Мозамбіком, Росією та країнами Африки.
Нагадаємо, Росія розширює кампанію з вербування громадян африканських країн для служби у своїй армії та дедалі активніше зосереджується на найбідніших державах континенту. 28.10.2026 — 4 — 2403
Вночі проти 28 жовтня Росію розривали вибухи. До міста Новомосковськ Тульської області “завітали” безпілотники. Місцеві жителі панікували через навалу дронів, скаржилися на вибухи і сильну пожежу.
Що відомо про атаку - читайте на сайті ТСН.ua. Про це повідомляють Контракти.UA.
Уночі в Тульській області РФ оголосили ракетну та безпілотну небезпеку. Місцеві жителі повідомляли про вибухи, після яких в кількох районах Новомосковська виникли пожежі.
У Новомосковську під прицілом опинився хімічний завод «Азот”. На території підприємства виникла пожежа. Губернатор Тульської області Дмитро Міляєв підтвердив атаку на регіон, мовляв, сили ППО працюють по БпЛА. Втім, начебто «інфраструктуру у прилеглій промисловій зоні” пошкодили уламки збитих дронів.
За даними OSINT-ресурсів і різних Telegram-каналу Exilenova+, зайнялася установка з виробництва аміаку «Ам-70». На кадрах у мережі видно сильну пожежу і стовпи диму, що затягують місто.
Місцева влада закликає мешканців зберігати спокій. Водночас до міста вже направили лабораторії регіонального управління Росспоживнагляду, які мають перевірити рівень можливого хімічного забруднення.
Що відомо про завод “Азот”
Завод «Азот» входить до групи «ЄвроХім» і є одним із найбільших виробників азотних добрив у Росії. На підприємстві виготовляють аміак, аміачну селітру, карбамід і метанол.
Водночас завод має значення не лише для хімічної промисловості РФ. За даними Служби зовнішньої розвідки України, підприємство постачало азотну кислоту заводу імені Свердлова в Дзержинську, який виробляє вибухові речовини для російського військово-промислового комплексу. 28.10.2026 — 5 — 2342
Після нічної російської атаки пошкоджено Південний міст, а в роботі метро сталися зміни.
Від вечора 23 жовтня армія Росії здійснила дві хвилі атак по Києву, завдавши ракетних ударів балістикою. Станом на сьогоднішній ранок відомо про одного загиблого і понад десяток поранених мешканців.
Що відомо про російські удари по Києву і його наслідки — читайте на сайті ТСН.ua. Про це повідомляють Контракти.UA.
Російські війська напередодні увечері та посеред ночі атакували столицю балістичними ракетами. Остання повітряна тривога червоного рівня тривала від від 03:25 до 04:21. Наслідки атаки фіксують у у шести районах міста.
Удари по Києву — які наслідки
За даними місцевої влади, зокрема, під під час вечірньої і нічної хвиль росіяни атакували Деснянський, Дніпровський, Подільський і Оболонський райони.
У столиці пошкоджено багатоповерхові і приватні житлові будинки, медичні заклади, станцію метро, гуртожиток університету, бізнес-центр, адміністративну будівлю, трамваї та автомобілі.
Крім того, РФ вкотре вдарила по Південному мосту і пошкодила інфраструктуру метро. Рух переправою зупинено.
У Деснянському районі пошкоджено ТРЦ «Проспект» і супермаркет «Ашан». Зокрема, у ньому вибиті вікна, пошкоджені фасад і покрівля. Супермаркет наразі не працює, однак працівники перебувають на місці.
Атака на Київ — що відомо про жертв
Зранку мер столиці Віталій Кличко повідомив, що одна людина загинула, а 14 отримали травми.
Водночас у Нацполіції уточнили, що Деснянському районі загинула 46-річна жінка. Серед потерпілих є двоє працівників бригади екстреної медичної допомоги.
Перекриття мосту і рух транспорту
Через російський удар тимчасово перекритий рух транспорту Південним мостом в обох напрямках. Водіям радять їхати через Дарницький міст.
Рух поїздів на «зеленій лінії» здійснюється між станціями «Сирець» — «Видубичі». Водночас рух поїздів між «Осокорками» і «Червоним хутором» тимчасово призупинений.
На «червоній лінії» рух поїздів здійснюється між станціями «Академмістечко» — «Лісова». Всі станції, зокрема «Чернігівська» та «Лісова», відкриті для пасажирів.
Окрім того, у столиці в окремих районах було посилено рух наземного транспорту. На деякі маршрути запустили більшу кількість автобусів. Зокрема, маршрути №22 та №91 спрямували через Дарницький міст.
Нагадаємо, увечері та вночі армія РФ атакувала Київ балістичними ракетами. Столицю сколихнули сильні вибухи. Зокрема, вночі Повітряні сили попередили про загрозу застосування балістичного озброєння, а також про пуски ракет. 27.10.2026 — 8 — 2672
Вночі у Воронежі були атаковані ключові об’єкти військової та транспортної інфраструктури.
У російському Воронежі у ніч проти 26 жовтня пролунала серія потужних вибухів унаслідок масованої атаки. Під ударом опинилися стратегічні підприємства, які працюють на армію РФ, критичний міст та пошкоджені житлові квартали міста. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомили телеграм-канали.
Уночі у Воронежі та області оголошували безпілотну й ракетну небезпеку. Повідомлялося про атаки на низку важливих об’єктів міста.
Зокрема, під удар потрапило велике нафтохімічне підприємство «Воронежсинтезкаучук», що входить до російської групи «СІБУР». Завод спеціалізується на виробництві синтетичних каучуків, термоеластопластів, бутадієнових і бутадієн-стирольних каучуків, а також полімерних матеріалів.
Також атаковано Воронезьке акціонерне літакобудівне товариство (ВАЛТ). Підприємство входить до структури ПАТ «Іл» Об’єднаної авіабудівної корпорації та є одним із ключових підприємств російської авіаційної промисловості.
Валт займається виробництвом авіаційної техніки та комплектувальних. Зокрема, підприємство бере участь у програмі виробництва далекомагістральних широкофюзеляжних літаків Іл-96 та виготовляє окремі компоненти для інших типів повітряних суден.
Крім того, у Воронежі був атакований Північний міст. Це одна з трьох основних транспортних артерій міста, яка сполучає його правий і лівий береги.
Ймовірно, через наслідки роботи російських ППО був пошкоджений житловий комплекс «Урицький». На вулиці 45-ї Стрілецької Дивізії горіли щонайменше десять автомобілів.
Також надходили повідомлення про влучання у бізнес-центр «Галерея Чижова».
«Двоє людей загинули (чоловіки 1960 та 1973 років народження) та 17 поранені. Значна частина поранених, у тому числі двоє тяжко поранених, постраждали в поїзді, який рухався у лівобережному передмісті Воронежа, коли на нього впали уламки БПЛА. Також загоряння сталися на кількох промислових підприємствах (без істотних наслідків), діловому центрі у центральній частині міста, багатоквартирному будинку, двох дачних селищах, на шкільному стадіоні та у гаражному кооперативі. Ушкодження фасадів та вікон фіксуються майже у всіх районах міста», — повідомив губернатор Воронезької області Олександр Гусєв.
За його словами, сили ППО начебто збили над Воронежем понад 70 дронів, а загалом над агломерацією та кількома районами області — 113 безпілотників.
Нагадаємо, 25 жовтня у російському місті Єлець Липецької області крилатими ракетами Storm Shadow був атакований завод «Енергія». Підприємство спеціалізується на виробництві батарей та акумуляторів для ракетних комплексів, авіації й іншої військової техніки. За даними очевидців, на території заводу після влучання кількох ракет було зафіксовано сильне задимлення. 26.10.2026 — 5 — 2672