28.12.2015
— Украина — Таблеточки/ officiel-online.com — 19553 медицина, жизнь, люди, рак
Детей спасаете вы: спецпроект фонда Таблеточки
Этим проектом мы хотим показать, что рак - излечим. Это страшный и непростой бой, но этот бой можно выиграть. Нет ничего приятнее, чем смотреть сейчас на фотографии девочек-красоток с роскошными волосами и горящими глазами. Сложно поверить, что именно им пришлось пережить тяжелое лечение от рака. И мы очень благодарны девочкам за то, что они согласились рассказать свои истории. Для каждой из наших восьми героинь страшный диагноз стал совершенной неожиданностью, но в каждом случае все закончилось победой над болезнью – во многом благодаря тому, что они сами решили, что именно так и будет. Их истории очень похожи, но, как и везде, здесь нет универсальных рецептов, и каждая девушка боролась с этим вызовом по-своему. Что они переживали, когда месяцами находились за закрытой дверью детской онкологии, что почувствовали, когда смогли вернуться к нормальной жизни, и как это отразилось на их мироощущении?
Алина, 19 лет, учится на фармацевта. Заболела в 14 лет, лечилась один год.
Мою болезнь обнаружили во время планового осмотра. Сначала у меня была депрессия, но я переживала не столько из-за болезни, сколько из-за того, что пропущу что-то интересное в школе и из-за выпадающих волос. В Охматдете, конечно, со мной всегда была мама, но в целом я не слишком много общалась с людьми в то время: во-первых, большинство детей были еще младше меня, а во-вторых – я очень закрытый человек и привыкла все переживать в себе, мне сложно делиться с кем-то своими переживаниями.
Мои школьные друзья сначала звонили мне и всегда приходили в гости, когда меня отпускали домой, но все мы были маленькими, они плохо понимали, что со мной происходит, и мы, конечно, отдалились. Основной поддержкой была мама. Она никогда ничего не скрывала от меня и в то же время знала, что мое моральное состояние очень зависит от ее настроя.
Страшно мне было только сначала, а потом, когда я свыклась с фактом своей болезни, я уже не боялась: у меня бойцовский характер и выздоровление было моей целью. Я никогда не думала о возможности плохого исхода – я сама запрограммировала себя на то, что обязательно выздоровею. Год в изоляции, практически один на один с самой собой, конечно, углубил мою замкнутость, но в то же время я многое преодолела и обнаружила в себе внутреннюю силу. Поэтому я с уважением отношусь к этой странице своей жизни.
Настя, 18 лет, учится на переводчика. Заболела в 14 лет, лечилась 5 месяцев
Мне долго не могли поставить диагноз. Мы до последнего надеялись, что подозрения не подтвердятся. Когда в Киеве нам сказали, что у меня лейкемия, первый час я прорыдала, и сначала мне все время казалось, что мы вот-вот уедем. У меня есть младшие брат и сестра, они двойняшки, и мне было очень тяжело не иметь возможности обнять их, я жутко скучала. Но я даже не представляю, как тяжело было моей маме, которая постоянно была со мной. Я видела ее слезы и понимала, что не могу допустить, чтобы она продолжала плакать из-за меня.
Что касается друзей, такие ситуации, конечно, расставляют все на свои места. Когда я вернулась в Луганск, то восьмого марта увидела под своим домом весь класс, который пришел меня проведать. Я была так счастлива! У меня есть две лучшие подруги, которые меня очень поддерживали в тот период, и сейчас, когда они расстраиваются из-за каких-то рутинных вещей, я всегда напоминаю им, насколько на самом деле прекрасна жизнь. После болезни все цвета стали гораздо ярче, мне хочется прожить каждую секунду, все прочувствовать, везде побывать. Я хочу все успеть и все увидеть.
Катя, 17 лет, в этом году заканчивает школу. Заболела в 11 лет, лечилась 4 года. «Когда я узнала, что у меня рак крови, я не понимала, что это значит – знала только, что это очень серьезно. Мои родители ничего не скрывали от меня, и я довольно спокойно относилась к своей болезни, никогда не падала духом и была совершенно уверена в том, что буду здорова.
Самым сложным для меня был период приема гормонов, которые вызывали сильный голод – я буквально считала минуты, когда можно будет поесть. Во время лечения я занималась всем, чем только можно себя занять, находясь в закрытом пространстве – рисовала, вышивала, делала какие-то поделки, а, будучи в Италии, даже начала готовить и выучила итальянский. Мне никогда не было скучно – в больницах у меня всегда были друзья.
Настя, 20 лет, учится на переводчика. Заболела в 14 лет, лечилась 10 месяцев. Первый месяц, проведенный в больнице, я не помню вообще. Наверное, это особенность памяти, которая помогает забыть все плохое. Вначале была жалость к себе, обида на весь мир, мысли о том, почему я, за что это мне. Сложнее всего для меня было смириться с тем, что, пока мои четырнадцатилетние сверстницы наряжались на свои первые дискотеки, у меня выпадали волосы и ресницы, а я сама была настолько слаба, что самым большим развлечением для меня становилась прогулка к качелям во дворе больницы. Конечно, это оставило свой отпечаток – я довольно замкнутый и мнительный человек, и моя болезнь умножила все подростковые комплексы на сто.
После выписки мне хотелось все наверстать, показать, что я такая же, как и все. Десятый класс я провела дома, а в одиннадцатый пошла уже вместе со своими одноклассниками. Но здесь меня ждал еще один удар по самолюбию – я всегда была круглой отличницей, и мне было тяжело понимать, что я отстаю по некоторым предметам. Мне очень помогли друзья – все они со мной до сих пор. Я очень благодарна им за то, что они не относились ко мне с жалостью, не пытались подсластить пилюлю. Пока отрастали волосы, я принципиально не носила париков –весь город все равно все знал. Но, когда я поступила в университет, для меня было огромным наслаждением понимать, что здесь никто не слышал о моей болезни, никто не относится ко мне снисходительно.
Люда, 20 лет, учится на ресторатора. Заболела в 14, лечилась 11 месяцев. Когда я вижу, что человек слаб, мне хочется показать ему, что он может быть сильным и смелым. Я рассказываю, как я болела, как попала в реанимацию, как у меня упали лейкоциты, а мне ужасно хотелось вареников со сметаной и мне снились кошмары о том, как вся семья их ест, а мне не дают. На следующий день мама застала меня за тем, что я разговаривала со своими гемоглобином и говорила ему, что нужно срочно подняться, чтобы нам наконец разрешили есть сметану. Самое удивительное, что буквально через пару дней лейкоциты действительно поднялись!
Моя палата находилась на тринадцатом этаже, я глянула в окно и подумала, что можно просто перешагнуть по ту сторону. Но кому бы я сделала этим лучше? Я никогда не испытывала внутренних страданий по поводу того, что заболела – я даже рада, что со мной это произошло. Раньше я с жадностью относилась к жизни, спешила жить, и сейчас мне кажется, что болезнь была знаком о том, что нужно притормозить и сбавить обороты. Поэтому я боюсь неуважительно относиться к ней, обижаться – мне кажется, тогда она вернется.
Даша, 20 лет, учится на издателя. Заболела в 14 лет, лечилась 9 месяцев. Я была в 9 классе, у меня было миллион увлечений и интересов, известие о том, что у меня рак крови стало шоком. Я не переживала из-за волос, но перспектива пролежать в больнице полгода казалась мне невообразимой. Но я справилась: мне очень помогли другие дети, которые были там, и, конечно, мама и бабушка. Я не собираюсь вычеркивать этот период из памяти – это часть моей истории. Каждый раз, когда я приезжаю в Охматдет на плановые анализы, я стараюсь зайти к тем, кто сейчас там и своим примером показать, что и они тоже справятся.
Такие моменты в жизни нельзя воспринимать как наказание — я понимала, что это послано мне для того, чтобы я что-то переосмыслила, что-то увидела. Некоторые люди оказали неожиданную поддержку – например, мои одноклассницы специально для меня вели дневник, в котором описывали все, что происходило в школе во время моего отсутствия. Когда я вышла из больницы, то не носила парик, и мне не было неловко – как и моим друзьям и парню. Болезнь помогла мне стать уверенней в себе и спокойно относиться ко многим вещам, не делая из них трагедии. Я вышла из больницы с совершенно другим отношением к жизни и научилась видеть подарок во всем том, что обычно воспринимается как должное.
аша, 20 лет, учится на переводчика. Заболела в 16 лет, лечилась 1 год. Когда мне сказали о диагнозе и направили в Охматдет, я была уверена, что выйду через две недели. До конца осознавать все, что происходило, я стала только спустя три месяца, когда начали химиотерапию, было уже очевидно, что дело серьезно. Я очень сложно переживала тот период. От воспоминаний об ощущениях того периода на душе скребут кошки. Нет, я не была в отчаянии – я доверяла врачу и ни на секунду не сомневалась в том, что одолею болезнь. Но когда ты девочка и тебе 16, наблюдать за тем, как у тебя выпадают волосы - очень страшно.
Когда меня выписали из больницы, я носила парики, удивляя всех постоянно меняющейся прической – я была даже кудрявой блондинкой. Самым сложным для меня оказался второй год лечения, когда я уже была дома, и мне разрешали выходить на улицу: перед каждой прогулкой мне нужно было принимать по семь таблеток химиотерапии, и состояние после них было ужасающим. Мне постоянно хотелось апельсинов, которые нельзя было есть. Но я их, конечно же, ела все равно, из-за чего меня ужасно обсыпало. Но это было потом – сначала были апельсины.
Аня, 18 лет, учится на медсестру.Заболела в 14 лет, лечилась 10 месяцев. О болезни узнала внезапно, на последний звонок уже не пошла. Сначала я не слишком хорошо понимала, о чем идет речь, и все, чего мне хотелось – плакать сутки напролет. Но врач сразу настроил меня на то, что все будет хорошо. До болезни я ходила в художественную школу, занималась танцами и гандболом, была очень общительной и активной. Но человек действительно привыкает ко всему: ты будто перемещаешься в другое пространство и начинаешь жить другими смыслами, а самой большой радостью становятся хорошие результаты анализов или разрешение прогуляться по улице.
Были моменты, когда становилось совсем уж страшно и сложно, но я знала, что нужно перетерпеть, и все будет в порядке. Главное – быть в этом уверенным. И, конечно, я получила очень много поддержки от семьи и от друзей. Раньше я никогда не думала, что люди настолько отзывчивы: все мои близкие заботились о том, чтобы у меня было стабильно хорошее настроение. Моя лучшая подруга была со мной рядом все это время: когда меня выписали из больницы, и я возвращалась домой, то специально не предупреждала ее. Позвонила уже из дома и сказала: «Я вернулась». А она отвечает: «Я не верю, ты врешь мне», и я слышу, как она плачет.
Момент, на який ми так чекали
Прапороносці Владислав Гераскевич та Єлизавета Сидьорко вели нашу команду в Мілані та Кортіні-д’Ампеццо. Пише НОК України та олімпійська команда/NOC of Ukraine and the Olympic Team. Про це повідомляють Контракти.UA.
Українські спортсмени та спортсменки крокують під синьо-жовтим прапором, представляючи нашу країну на головній олімпійській сцені світу.
Подивіться на ці щирі емоції наших атлетів — кожна посмішка, кожен погляд сповнений гордості та енергії.
Бажаємо успіхів нашим спортсменам
Вся Україна з вами! 07.02.2026 — 9 — 310
Все управління російськими окупаційними військами на фронті в Україні лягло, на багатьох ділянках зупинено штурмові дії, зазначив Сергій «Флеш» Бескрестнов.
Перші кроки щодо обмеження несанкціонованого використання мережі Starlink у Росії вже дали результати. У противника на фронтах навіть не проблема, у противника — катастрофа. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив радник міністра оборони з питань оборонних технологій, експерт з БпЛА Сергій «Флеш» Бескрестнов у Telegram.
«У противника на фронтах навіть не проблема, у противника катастрофа. Все управління військами лягло. На багатьох ділянках зупинені штурмові дії», — написав він.
Telegram-канал Insaider пише про те, що заблоковано 550 тисяч станцій Starlink у ЗС РФ, та наводить скриншоти російських вояків.
Щодо українських військових з’ясувалося, що були проблеми у тих, хто не подав оперативно списки на приватні «Старлінки». Сергій Бескрестнов зазначив, що процес оброблення триває.
Що передувало
Нагадаємо, раніше у США бізнесмен Ілон Маск повідомив про успіхи у питанні блокування Starlink для РФ.
Міністр оборони України Михайло Федоров запевнив у подальшій співпраці зі SpaceX. За його словами, українська сторона активно співпрацює з командою Маска над наступними важливими діями. Федоров подякував Маску за підтримку.
Як відомо, Starlink від SpaceX відіграє ключову роль у забезпеченні зв’язку для України під час війни. Раніше мережа використовувалася для оперативного управління комунікаціями та підтримки безпеки на передовій. 05.02.2026 — 7 — 544
Російські окупанти в ніч на 3 лютого вдарили по одній із ТЕЦ у Києві. Унаслідок атаки її було пошкоджено.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на першого віце-прем'єра, міністра енергетики України Дениса Шмигаля в Telegram.Про це повідомляють Контракти.UA.
Шмигаль розповів, що відвідав ТЕЦ, яку вночі атакували росіяни, разом із генеральним секретарем НАТО Марком Рютте.
"Показали пану Рютте жахливі наслідки цієї атаки. Ворог завдав ракетного удару по енергооб'єкту, який забезпечує теплом жителів міста. Це цивільний об'єкт", - зазначив міністр.
Також Шмигаль звернув увагу, що росіяни навмисно атакували енергооб'єкти Києва, коли температура опустилася до -25 градусів Цельсія.
Під час розмови з Рютте очільник Міненерго разом із міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою наголосили на важливості посилення об'єктів тепло- та електропостачання. Мова про системи ППО та ракети для них.
"Важливо забезпечити своєчасне постачання зброї, адже Росія нарощує своє виробництво", - зазначив Шмигаль.
Окремо сторони обговорили співпрацю у протидії кіберзагрозам. Україна має працювати разом із НАТО, оскільки РФ продовжує гібридну війну і проти членів Північноатлантичного альянсу.
Удар по ТЕЦ у Києві
Нагадаємо, російські окупанти в ніч на 3 лютого застосували понад 70 ракет і понад 400 ударних дронів для масованого удару по Україні.
Зокрема, вони атакували енергооб'єкти в Києві. Мер столиці Віталій Кличко розповів, що після атаки понад 1100 будинків у Дарницькому та Дніпровському районах Києва залишилися без теплопостачання.
При цьому він уточнив, що було сильно пошкоджено енергооб'єкт, який забезпечує теплопостачання для багатоповерхівок у цих районах. 03.02.2026 — 10 — 818
У Києві внаслідок російської атаки пошкоджено зал слави Національний музей історії України у Другій світовій війні, який розташований у підніжжі монумента Батьківщина-мати. Йдеться про пам’ятку науки і техніки місцевого значення.
Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на заяву віцепрем’єр-міністра з питань гуманітарної політики - міністра культури України Тетяни Бережної. Про це повідомляють Контракти.UA.
За словами Бережної, атака має особливо цинічний і символічний характер. Держава-агресор завдала удару по місцю, що зберігає пам’ять про боротьбу з агресією у ХХ столітті, фактично повторюючи злочини вже у ХХІ столітті.
Що відомо про пошкодження
Наразі на місці працюють профільні служби - фахівці музею, технічні служби та поліція. Вони оглядають територію, фіксують пошкодження та проводять первинну оцінку завданих збитків. Після завершення обстеження стане відомий обсяг необхідних відновлювальних робіт.
У Мінкульті нагадали, що з початку повномасштабного вторгнення Росія пошкодила або зруйнувала понад 1680 пам’яток культурної спадщини та тисячі об’єктів культурної інфраструктури. За словами міністерки, це свідоме знищення культури й історичної пам’яті України.
Відновлення і міжнародна підтримка
Бережна наголосила, що така практика потребує консолідованої відповіді міжнародної спільноти - зокрема через посилення санкцій проти РФ та надання Україні додаткових засобів протиповітряної оборони. Вона також зазначила, що Україна разом із партнерами розбудовує Український фонд культурної спадщини як прозорий міжнародний інструмент для відновлення та захисту зруйнованих об’єктів.
"Ми відновимо зруйноване. Збережемо пам’ять і про злочини нацизму у 20 столітті, і про злочини Росії сьогодні", - зазначила Бережна.
Попри пошкодження, музей продовжує роботу. У міністерстві подякували Силам оборони України за захист країни, людей та культурної спадщини.
Нагадаємо, у ніч на 3 лютого РФ здійснила комбінований удар по Києву. Окупанти застосували дрони і ракети. У п’яти районах столиці зафіксовані руйнування житлових будинків, пожежі, пошкодження АЗС, дитсадка та автомобілів. Унаслідок атаки постраждали троє людей, на місцях працюють екстрені служби.
03.02.2026 — 6 — 761
Станом на зараз вже троє постраждалих у Києві.
У Києві троє людей постраждали внаслідок нічної російської атаки.
Про це повідомив начальник Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко у Telegram. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Дніпровський район: на одній з адрес сталося руйнування житлової 5-поверхівки. За іншою адресою — виникла пожежа на території закладу дошкільної освіти. Також зафіксовані падіння уламків на відкритій території без загоряння.
Очевидці повідомляють, що у Дніпровському районі знову зникло опалення, вже вчетверте за сезон.
Деснянський район: зафіксовані влучання по території однієї з адмінбудівель та на відкритій території.
Дарницький район: на одній із локацій сталася пожежа та руйнування на 26 поверсі багатоповерхівки. На жаль, одна людина постраждала. Також пошкоджено фасад та скління житлового будинку. Ще на одній адресі сталося загоряння та руйнування у складській будівлі.
Печерський район: внаслідок влучання по території однієї з АЗС пошкоджена її будівля, 4 припарковані авто, лінія електропередач та дорожнє покриття.
Шевченківський район: сталося займання багатоповерхівки, двоє людей отримали травми.
За даними ДСНС, всі пожежі ліквідовані. Інформація щодо постраждалих уточнюється. На місцях працюють всі відповідні служби міста.
Зазначимо, тривога у Києві тривала 7 годин 20 хвилин.
Нагадаємо, у ніч проти 3 лютого Росія знову атакувала Київ. 03.02.2026 — 9 — 818