Контракти.ua

28.12.2015 — Украина — Таблеточки/ officiel-online.com — 17486
медицина, жизнь, люди, рак
Детей спасаете вы: спецпроект фонда Таблеточки

Этим проектом мы хотим показать, что рак - излечим. Это страшный и непростой бой, но этот бой можно выиграть. Нет ничего приятнее, чем смотреть сейчас на фотографии девочек-красоток с роскошными волосами и горящими глазами. Сложно поверить, что именно им пришлось пережить тяжелое лечение от рака. И мы очень благодарны девочкам за то, что они согласились рассказать свои истории. Для каждой из наших восьми героинь страшный диагноз стал совершенной неожиданностью, но в каждом случае все закончилось победой над болезнью – во многом благодаря тому, что они сами решили, что именно так и будет. Их истории очень похожи, но, как и везде, здесь нет универсальных рецептов, и каждая девушка боролась с этим вызовом  по-своему. Что они переживали, когда месяцами находились за закрытой дверью детской онкологии, что почувствовали, когда смогли вернуться к нормальной жизни, и как это отразилось на их мироощущении?

Алина, 19 лет, учится на фармацевта. Заболела в 14 лет, лечилась один год.

Мою болезнь обнаружили во время планового осмотра. Сначала у меня была депрессия, но я переживала не столько из-за болезни, сколько из-за того, что пропущу что-то интересное в школе и из-за выпадающих волос. В Охматдете, конечно, со мной всегда была мама, но в целом я не слишком много общалась с людьми в то время: во-первых, большинство детей были еще младше меня, а во-вторых – я очень закрытый человек и привыкла все переживать в себе, мне сложно делиться с кем-то своими переживаниями.

Мои школьные друзья сначала звонили мне и всегда приходили в гости, когда меня отпускали домой, но все мы были маленькими, они плохо понимали, что со мной происходит, и мы, конечно, отдалились. Основной поддержкой была мама. Она никогда ничего не скрывала от меня и в то же время знала, что мое моральное состояние очень зависит от ее настроя.

Страшно мне было только сначала, а потом, когда я свыклась с фактом своей болезни, я уже не боялась: у меня бойцовский характер и выздоровление было моей целью. Я никогда не думала о возможности плохого исхода – я сама запрограммировала себя на то, что обязательно выздоровею. Год в изоляции, практически один на один с самой собой, конечно, углубил мою замкнутость, но в то же время я многое преодолела и обнаружила в себе внутреннюю силу. Поэтому я с уважением отношусь к этой странице своей жизни.

Настя, 18 лет, учится на переводчика. Заболела в 14 лет, лечилась 5 месяцев

Мне долго не могли поставить диагноз. Мы до последнего надеялись, что подозрения не подтвердятся. Когда в Киеве нам сказали, что у меня лейкемия, первый час я прорыдала, и сначала мне все время казалось, что мы вот-вот уедем. У меня есть младшие брат и сестра, они двойняшки, и мне было очень тяжело не иметь возможности обнять их, я жутко скучала. Но я даже не представляю, как тяжело было моей маме, которая постоянно была со мной. Я видела ее слезы и понимала, что не могу допустить, чтобы она продолжала плакать из-за меня.

Что касается друзей, такие ситуации, конечно, расставляют все на свои места. Когда я вернулась в Луганск, то восьмого марта увидела под своим домом весь класс, который пришел меня проведать. Я была так счастлива! У меня есть две лучшие подруги, которые меня очень поддерживали в тот период, и сейчас, когда они расстраиваются из-за каких-то рутинных вещей, я всегда напоминаю им, насколько на самом деле прекрасна жизнь. После болезни все цвета стали гораздо ярче, мне хочется прожить каждую секунду, все прочувствовать, везде побывать. Я хочу все успеть и все увидеть.

Катя, 17 лет, в этом году заканчивает школу. Заболела в 11 лет, лечилась 4 года. «Когда я узнала, что у меня рак крови, я не понимала, что это значит – знала только, что это очень серьезно. Мои родители ничего не скрывали от меня, и я довольно спокойно относилась к своей болезни, никогда не падала духом и была совершенно уверена в том, что буду здорова.

Самым сложным для меня был период приема гормонов, которые вызывали сильный голод – я буквально считала минуты, когда можно будет поесть. Во время лечения я занималась всем, чем только можно себя занять, находясь в закрытом пространстве – рисовала, вышивала, делала какие-то поделки, а, будучи в Италии, даже начала готовить и выучила итальянский. Мне никогда не было скучно – в больницах у меня всегда были друзья.

Настя, 20 лет, учится на переводчика. Заболела в 14 лет, лечилась 10 месяцев. Первый месяц, проведенный в больнице, я не помню вообще. Наверное, это особенность памяти, которая помогает забыть все плохое. Вначале была жалость к себе, обида на весь мир, мысли о том, почему я, за что это мне. Сложнее всего для меня было смириться с тем, что, пока мои четырнадцатилетние сверстницы наряжались на свои первые дискотеки, у меня выпадали волосы и ресницы, а я сама была настолько слаба, что самым большим развлечением для меня становилась прогулка к качелям во дворе больницы. Конечно, это оставило свой отпечаток – я довольно замкнутый и мнительный человек, и моя болезнь умножила все подростковые комплексы на сто.

После выписки мне хотелось все наверстать, показать, что я такая же, как и все. Десятый класс я провела дома, а в одиннадцатый пошла уже вместе со своими одноклассниками. Но здесь меня ждал еще один удар по самолюбию – я всегда была круглой отличницей, и мне было тяжело понимать, что я отстаю по некоторым предметам. Мне очень помогли друзья – все они со мной до сих пор. Я очень благодарна им за то, что они не относились ко мне с жалостью, не пытались подсластить пилюлю. Пока отрастали волосы, я принципиально не носила париков –весь город все равно все знал. Но, когда я поступила в университет, для меня было огромным наслаждением понимать, что здесь никто не слышал о моей болезни, никто не относится ко мне снисходительно.

Люда, 20 лет, учится на ресторатора. Заболела в 14, лечилась 11 месяцев. Когда я вижу, что человек слаб, мне хочется показать ему, что он может быть сильным и смелым. Я рассказываю, как я болела, как попала в реанимацию, как у меня упали лейкоциты, а мне ужасно хотелось вареников со сметаной и мне снились кошмары о том, как вся семья их ест, а мне не дают. На следующий день мама застала меня за тем, что я разговаривала со своими гемоглобином и говорила ему, что нужно срочно подняться, чтобы нам наконец разрешили есть сметану. Самое удивительное, что буквально через пару дней лейкоциты действительно поднялись!

Моя палата находилась на тринадцатом этаже, я глянула в окно и подумала, что можно просто перешагнуть по ту сторону. Но кому бы я сделала этим лучше? Я никогда не испытывала внутренних страданий по поводу того, что заболела – я даже рада, что со мной это произошло. Раньше я с жадностью относилась к жизни, спешила жить, и сейчас мне кажется, что болезнь была знаком о том, что нужно притормозить и сбавить обороты. Поэтому я боюсь неуважительно относиться к ней, обижаться – мне кажется, тогда она вернется.

Даша, 20 лет, учится на издателя. Заболела в 14 лет, лечилась 9 месяцев. Я была в 9 классе, у меня было миллион увлечений и интересов, известие о том, что у меня рак крови стало шоком. Я не переживала из-за волос, но перспектива пролежать в больнице полгода казалась мне невообразимой. Но я справилась: мне очень помогли другие дети, которые были там, и, конечно, мама и бабушка. Я не собираюсь вычеркивать этот период из памяти – это часть моей истории. Каждый раз, когда я приезжаю в Охматдет на плановые анализы, я стараюсь зайти к тем, кто сейчас там и своим примером показать, что и они тоже справятся.

Такие моменты в жизни нельзя воспринимать как наказание — я понимала, что это послано мне для того, чтобы я что-то переосмыслила, что-то увидела. Некоторые люди оказали неожиданную поддержку – например, мои одноклассницы специально для меня вели дневник, в котором описывали все, что происходило в школе во время моего отсутствия. Когда я вышла из больницы, то не носила парик, и мне не было неловко – как и моим друзьям и парню. Болезнь помогла мне стать уверенней в себе и спокойно относиться ко многим вещам, не делая из них трагедии. Я вышла из больницы с совершенно другим отношением к жизни и научилась видеть подарок во всем том, что обычно воспринимается как должное.

аша, 20 лет, учится на переводчика. Заболела в 16 лет, лечилась 1 год. Когда мне сказали о диагнозе и направили в Охматдет, я была уверена, что выйду через две недели. До конца осознавать все, что происходило, я стала только спустя три месяца, когда начали химиотерапию, было уже очевидно, что дело серьезно. Я очень сложно переживала тот период. От воспоминаний об ощущениях того периода на душе скребут кошки. Нет, я не была в отчаянии – я доверяла врачу и ни на секунду не сомневалась в том, что одолею болезнь. Но когда ты девочка и тебе 16, наблюдать за тем, как у тебя выпадают волосы - очень страшно.

Когда меня выписали из больницы, я носила парики, удивляя всех постоянно меняющейся прической – я была даже кудрявой блондинкой. Самым сложным для меня оказался второй год лечения, когда я уже была дома, и мне разрешали выходить на улицу: перед каждой прогулкой мне нужно было принимать по семь таблеток химиотерапии, и состояние после них было ужасающим. Мне постоянно хотелось апельсинов, которые нельзя было есть. Но я их, конечно же, ела все равно, из-за чего меня ужасно обсыпало. Но это было потом – сначала были апельсины.

Аня, 18 лет, учится на медсестру.Заболела в 14 лет, лечилась 10 месяцев. О болезни узнала внезапно, на последний звонок уже не пошла. Сначала я не слишком хорошо понимала, о чем идет речь, и все, чего мне хотелось – плакать сутки напролет. Но врач сразу настроил меня на то, что все будет хорошо. До болезни я ходила в художественную школу, занималась танцами и гандболом, была очень общительной и активной. Но человек действительно привыкает ко всему: ты будто перемещаешься в другое пространство и начинаешь жить другими смыслами, а самой большой радостью становятся хорошие результаты анализов или разрешение прогуляться по улице.

Были моменты, когда становилось совсем уж страшно и сложно, но я знала, что нужно перетерпеть, и все будет в порядке. Главное – быть в этом уверенным. И, конечно, я получила очень много поддержки от семьи и от друзей. Раньше я никогда не думала, что люди настолько отзывчивы: все мои близкие заботились о том, чтобы у меня было стабильно хорошее настроение. Моя лучшая подруга была со мной рядом все это время: когда меня выписали из больницы, и я возвращалась домой, то специально не предупреждала ее. Позвонила уже из дома и сказала: «Я вернулась». А она отвечает: «Я не верю, ты врешь мне», и я слышу, как она плачет.

Фоторепортажі
9 та 10 листопада пройшов ювілейний Kyiv Food and Wine Festival

9 та 10 листопада пройшов ювілейний Kyiv Food and Wine Festival

Фестиваль рівно десять років і один місяць тому відбувся вперше. Наступний стався через півроку, далі він проходив усе частіше, якось навіть шість разів за рік. Він змінював локації: найпершою була G13 project studio, потім він переїхав до галереї «Лавра», п’ятий пройшов у «Д12», шостий розташувався у Гідропарку, і на ці дві локації він більше не повертався. Потім він надовго розташувався у Національному експоцентрі України (ВДНГ), проходив тут не весь час, але найчастіше. Головна мета фестивалю — пропагувати українське вино. Тому більшу частину ярмарку займають стенди вітчизняних виробників. Крім цього тут обов’язково проходить «школа вина», де розказується про різні алкогольні напої, як їх виробляють, як їх правильно споживати. Пізніше до неї додалася «школа сиру». В рамках фестивалю відбувся перший великий конкурс на краще українське вино, в якому якість оцінювали не лише професіонали, але й підготовлені аматори. Його результати тоді суттєво вплинули на ставлення до вітчизняних вин. Тут відбувалося багато різних активностей: і винні забіги, і конкурси на швидкість відкриття устриць, і створювалося фестивальне вино. Кілька разів фестивалю передував «Тиждень вина». Він містив лекції, дегустації — показові або ж оціночні, а з останніх і складалося дегустаційне змагання. Ці події відбувалися на інших локаціях, причому не лише в столиці. З початком великої війни фестиваль «став на паузу», але ті ж самі люди робили трохи менший «Brave Wine: вікенд найкращого українського вина» у приміщеннях колишнього заводу «Арсенал». А вже в травні цього року і знову на ВДНГ пройшов XX Kyiv Food&Wine Festival. Зараз на фестиваль приходять тисячі людей. Багато відвідувачів знають один одного не один рік. Утворився своєрідний відкритий клуб поціновувачів українського вина. Фестиваль змінив ставлення багатьох людей до вітчизняних продуктів. Ці роки українське ставало все більш модним та якісним. За ці десять років вітчизняне виноробство пройшло величезний шлях: суттєво змінилося законодавство, кількість виноробень виросла багатократно і все частіше вони отримують ліцензію. Суттєво зросла підготовка виноробів: вони охоче вчаться, і на коротких курсах, і у вітчизняних інститутах, і часто за кордоном. Попри те, що вони мали б бути конкурентами, вони охоче діляться досвідом. Все менше лишається областей України, де ще нема офіційних виробів. Велика заслуга в цьому фестивалю Kyiv Food and Wine. Фото зроблені 10 листопада 2024 року.  
21.11.2024 — 31 — 1280

У Києві спалахнула багатоповерхівка: серед постраждалих дитина

У Києві спалахнула багатоповерхівка: серед постраждалих дитина

20 листопада у Дніпровському районі Києва спалахнула багатоповерхівка. Постраждали двоє людей, в том числі дитина. Про це пише РБК-Україна з посиланням на ДСНС Києва. Про це повідомляють Контракти.UA. "20 листопада о 07:59 надійшло повідомлення про пожежу на проспекті Соборності, 17/2. Горіла квартира на четвертому поверсі 8-поверхового житлового будинку", - йдеться у повідомленні. До прибуття перших пожежно-рятувальних підрозділів, з квартири де виникла пожежа, самостійно евакуювались жінка та дитина. "Їх було передано медикам для огляду. Також, в ході гасіння та розвідки, з верхніх поверхів було виведено 20 осіб на свіже повітря", - зазначили у ДСНС. Причину та обставини виникнення пожежі встановлюватимуть правоохоронці.
20.11.2024 — 6 — 608

У Києві автомобіль на смерть збив жінку на

У Києві автомобіль на смерть збив жінку на "зебрі"

В Подільському районі Києва водій автомобіля насмерть збив жінку. Вона йшла по пішохідному переходу. Про це пише РБК-Україна з посиланням на повідомлення поліції Києва 20 листопада. Про це повідомляють Контракти.UA. Дорожньо-транспортна пригода відбулась вчора вранці, 19 листопада. "58-річний водій автомобіля Nissan, рухаючись по вулиці Івана Вигівського, скоїв наїзд на жінку, яка перетинала дорогу по нерегульованому пішохідному переходу", - йдеться у повідомленні. Як зазначили у поліції, внаслідок автопригоди 52-річна потерпіла отримала травми несумісні з життям та загинула на місці. "Поліцейські затримали керманича авто, він був тверезий. За скоєне йому загрожує до восьми років позбавлення волі", - зазначили у відомстві. Як повідомлялося, на початку листопада в Києві на Теремках автобус на великій швидкості протаранив авто, після чого вилетів на тротуар і врізався в кіоск. Загинули люди. Крім того, днями у Хмельницькому сталася аварія, в якій автомобіль влетів у зупинку громадського транспорту. Загинуло троє людей.
20.11.2024 — 3 — 500

РФ збільшує потужності з виробництва двигунів для ракет: супутникові знімки заводів

РФ збільшує потужності з виробництва двигунів для ракет: супутникові знімки заводів

Російська Федерація веде будівництво на п’яти заводах, які виробляють твердопаливні ракетні двигуни. Про це свідчать супутникові знімки, зроблені протягом 2024 року. Про це пише РБК-Україна з посиланням на Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS).Про це повідомляють Контракти.UA. Як заявив співробітник IISS Фабіан Гінц, це будівництво може бути найамбітнішим розширенням військового виробництва Росії з часів СРСР. Зокрема, супутникові знімки свідчать про те, що роботи ведуться на кількох об'єктах. Ймовірно, мова йде про модернізацію занедбаних радянських підприємств та спорудження нової інфраструктури. Знімки вказують на те, що виробництво твердопаливних ракетних двигунів розташоване в Алтайському краї, Ростові-на-Дону, поблизу Москви, Санкт-Петербурга, а також у Пермі. "Така діяльність заслуговує на увагу, адже протягом останніх 30 років її не було. Лише у 2023 році, через три десятиліття після розпаду СРСР, було зафіксовано суттєві інвестиції у сфери розширення та модернізації", - зазначив Гінц. Він зауважив, що наразі немає достовірної інформації про типи двигунів, які виробляються на території комплексу Бійськ II, що в Алтайському краї. Однак дані однієї з компаній РФ свідчать про те, що там виробляють двигуни як для радянських балістичних ракет, так і для нових ракет "Булава", що можуть нести ядерну зброю. "У розсекреченому документі ЦРУ згадується, що на цьому об'єкті могли виробляти верхню частину корпусу двигуна для ракетного комплексу Тополь", - додає Гінц. Нагадаємо, РБК-Україна писало про те, що Росія цієї осені розробила безпілотник під назвою "Гарпія-3". Зокрема провела його льотні випробування за участю китайських фахівців.
19.11.2024 — 5 — 841

Українські розвідники з'ясували

Українські розвідники з'ясували "начинку" російського дрона "Гербера"

Російський дрон "Гербера" імітує "популярний" у окупантів "Шахед". Він часто використовується для перевантаження української ППО. Про це пише РБК-Україна з посиланням на ГУР. Про це повідомляють Контракти.UA. За даними розвідників, Росія складає такі багатозадачні БПЛА на заводі у місті Єлабуга. "Апарат "Гербера" може нести бойову частину як камікадзе та проводити радіоелектронну розвідку, зокрема для виявлення позицій ППО та фіксації влучань інших ударних дронів", - йдеться у повідомленні. Імітація "Шахеда" Цей БПЛА імітує Shahed-136/Герань-2 та масово використовується Росією для перевантаження української протиповітряної оборони. "За рахунок використання простих матеріалів (фанера, пінопласт) "Гербера" в десятки разів дешевша за Shahed/Герань. Утім будова цього дрона містить вже звичний для російської зброї набір компонентів іноземних виробників", - зазначили в ГУР. З чого складаються ці БПЛА Дослідження збитих зразків засвідчили, що росіяни виготовляють "Герберу" за китайським прототипом з використанням завезених з Китаю іноземних компонентів. "Розробник БПЛА - китайський виробник авіамоделей Skywalker Technology Co., Ltd., який також виробляє фюзеляжі та організовує поставки комплектів в Росію. Постачання відбувається за посередництва третіх компаній", - розповіли в ГУР. Крім того: Завадозахищена антена (CRPA) дрона містить чіпи Analog Devices та Texas Instruments (США), NXP Semiconductors (Нідерланди). В універсальному польотному контролері - також компоненти, виготовлені компаніями Texas Instruments, Atmel (США), STMicroelectronics, U-Blox (Швейцарія), NXP Semiconductors (Нідерланди), XLSEMI (КНР). Для наведення на ціль пілотом (за принципом FPV-дрона) баражуючої версії БПЛА та ведення повітряної розвідки "Гербера" оснащена китайськими камерою з трьохосьовим підвісом Topotek KHY10S90 та модемом Xingkai Tech Mesh Network XK-F358. Двигун DLE60 - виробництва китайської Mile Hao Xiang Technology Co, Ltd. Влітку 2024 року ця компанія потрапила під санкції США за постачання до Росії. Використання дронів Росією у війні в Україні Російські війська постійно використовують дрони для атак по Україні. Наприклад, 17 листопада під час ракетно-дронового удару РФ використала 90 безпілотників. При цьому загарбники постійно намагаються перевантажити українську ППО, використовуючи різні види БПЛА. Наприклад, нещодавно повідомлялося, що Росія почала використовувати дрони-приманки під час атак по Україні. Вони також імітують "Шахеди". Крім того, росіяни мають у планах вийти на цілодобові атаки безпілотниками.    
18.11.2024 — 3 — 977