28.12.2015
— Украина — Таблеточки/ officiel-online.com — 20835 медицина, жизнь, люди, рак
Детей спасаете вы: спецпроект фонда Таблеточки
Этим проектом мы хотим показать, что рак - излечим. Это страшный и непростой бой, но этот бой можно выиграть. Нет ничего приятнее, чем смотреть сейчас на фотографии девочек-красоток с роскошными волосами и горящими глазами. Сложно поверить, что именно им пришлось пережить тяжелое лечение от рака. И мы очень благодарны девочкам за то, что они согласились рассказать свои истории. Для каждой из наших восьми героинь страшный диагноз стал совершенной неожиданностью, но в каждом случае все закончилось победой над болезнью – во многом благодаря тому, что они сами решили, что именно так и будет. Их истории очень похожи, но, как и везде, здесь нет универсальных рецептов, и каждая девушка боролась с этим вызовом по-своему. Что они переживали, когда месяцами находились за закрытой дверью детской онкологии, что почувствовали, когда смогли вернуться к нормальной жизни, и как это отразилось на их мироощущении?
Алина, 19 лет, учится на фармацевта. Заболела в 14 лет, лечилась один год.
Мою болезнь обнаружили во время планового осмотра. Сначала у меня была депрессия, но я переживала не столько из-за болезни, сколько из-за того, что пропущу что-то интересное в школе и из-за выпадающих волос. В Охматдете, конечно, со мной всегда была мама, но в целом я не слишком много общалась с людьми в то время: во-первых, большинство детей были еще младше меня, а во-вторых – я очень закрытый человек и привыкла все переживать в себе, мне сложно делиться с кем-то своими переживаниями.
Мои школьные друзья сначала звонили мне и всегда приходили в гости, когда меня отпускали домой, но все мы были маленькими, они плохо понимали, что со мной происходит, и мы, конечно, отдалились. Основной поддержкой была мама. Она никогда ничего не скрывала от меня и в то же время знала, что мое моральное состояние очень зависит от ее настроя.
Страшно мне было только сначала, а потом, когда я свыклась с фактом своей болезни, я уже не боялась: у меня бойцовский характер и выздоровление было моей целью. Я никогда не думала о возможности плохого исхода – я сама запрограммировала себя на то, что обязательно выздоровею. Год в изоляции, практически один на один с самой собой, конечно, углубил мою замкнутость, но в то же время я многое преодолела и обнаружила в себе внутреннюю силу. Поэтому я с уважением отношусь к этой странице своей жизни.
Настя, 18 лет, учится на переводчика. Заболела в 14 лет, лечилась 5 месяцев
Мне долго не могли поставить диагноз. Мы до последнего надеялись, что подозрения не подтвердятся. Когда в Киеве нам сказали, что у меня лейкемия, первый час я прорыдала, и сначала мне все время казалось, что мы вот-вот уедем. У меня есть младшие брат и сестра, они двойняшки, и мне было очень тяжело не иметь возможности обнять их, я жутко скучала. Но я даже не представляю, как тяжело было моей маме, которая постоянно была со мной. Я видела ее слезы и понимала, что не могу допустить, чтобы она продолжала плакать из-за меня.
Что касается друзей, такие ситуации, конечно, расставляют все на свои места. Когда я вернулась в Луганск, то восьмого марта увидела под своим домом весь класс, который пришел меня проведать. Я была так счастлива! У меня есть две лучшие подруги, которые меня очень поддерживали в тот период, и сейчас, когда они расстраиваются из-за каких-то рутинных вещей, я всегда напоминаю им, насколько на самом деле прекрасна жизнь. После болезни все цвета стали гораздо ярче, мне хочется прожить каждую секунду, все прочувствовать, везде побывать. Я хочу все успеть и все увидеть.
Катя, 17 лет, в этом году заканчивает школу. Заболела в 11 лет, лечилась 4 года. «Когда я узнала, что у меня рак крови, я не понимала, что это значит – знала только, что это очень серьезно. Мои родители ничего не скрывали от меня, и я довольно спокойно относилась к своей болезни, никогда не падала духом и была совершенно уверена в том, что буду здорова.
Самым сложным для меня был период приема гормонов, которые вызывали сильный голод – я буквально считала минуты, когда можно будет поесть. Во время лечения я занималась всем, чем только можно себя занять, находясь в закрытом пространстве – рисовала, вышивала, делала какие-то поделки, а, будучи в Италии, даже начала готовить и выучила итальянский. Мне никогда не было скучно – в больницах у меня всегда были друзья.
Настя, 20 лет, учится на переводчика. Заболела в 14 лет, лечилась 10 месяцев. Первый месяц, проведенный в больнице, я не помню вообще. Наверное, это особенность памяти, которая помогает забыть все плохое. Вначале была жалость к себе, обида на весь мир, мысли о том, почему я, за что это мне. Сложнее всего для меня было смириться с тем, что, пока мои четырнадцатилетние сверстницы наряжались на свои первые дискотеки, у меня выпадали волосы и ресницы, а я сама была настолько слаба, что самым большим развлечением для меня становилась прогулка к качелям во дворе больницы. Конечно, это оставило свой отпечаток – я довольно замкнутый и мнительный человек, и моя болезнь умножила все подростковые комплексы на сто.
После выписки мне хотелось все наверстать, показать, что я такая же, как и все. Десятый класс я провела дома, а в одиннадцатый пошла уже вместе со своими одноклассниками. Но здесь меня ждал еще один удар по самолюбию – я всегда была круглой отличницей, и мне было тяжело понимать, что я отстаю по некоторым предметам. Мне очень помогли друзья – все они со мной до сих пор. Я очень благодарна им за то, что они не относились ко мне с жалостью, не пытались подсластить пилюлю. Пока отрастали волосы, я принципиально не носила париков –весь город все равно все знал. Но, когда я поступила в университет, для меня было огромным наслаждением понимать, что здесь никто не слышал о моей болезни, никто не относится ко мне снисходительно.
Люда, 20 лет, учится на ресторатора. Заболела в 14, лечилась 11 месяцев. Когда я вижу, что человек слаб, мне хочется показать ему, что он может быть сильным и смелым. Я рассказываю, как я болела, как попала в реанимацию, как у меня упали лейкоциты, а мне ужасно хотелось вареников со сметаной и мне снились кошмары о том, как вся семья их ест, а мне не дают. На следующий день мама застала меня за тем, что я разговаривала со своими гемоглобином и говорила ему, что нужно срочно подняться, чтобы нам наконец разрешили есть сметану. Самое удивительное, что буквально через пару дней лейкоциты действительно поднялись!
Моя палата находилась на тринадцатом этаже, я глянула в окно и подумала, что можно просто перешагнуть по ту сторону. Но кому бы я сделала этим лучше? Я никогда не испытывала внутренних страданий по поводу того, что заболела – я даже рада, что со мной это произошло. Раньше я с жадностью относилась к жизни, спешила жить, и сейчас мне кажется, что болезнь была знаком о том, что нужно притормозить и сбавить обороты. Поэтому я боюсь неуважительно относиться к ней, обижаться – мне кажется, тогда она вернется.
Даша, 20 лет, учится на издателя. Заболела в 14 лет, лечилась 9 месяцев. Я была в 9 классе, у меня было миллион увлечений и интересов, известие о том, что у меня рак крови стало шоком. Я не переживала из-за волос, но перспектива пролежать в больнице полгода казалась мне невообразимой. Но я справилась: мне очень помогли другие дети, которые были там, и, конечно, мама и бабушка. Я не собираюсь вычеркивать этот период из памяти – это часть моей истории. Каждый раз, когда я приезжаю в Охматдет на плановые анализы, я стараюсь зайти к тем, кто сейчас там и своим примером показать, что и они тоже справятся.
Такие моменты в жизни нельзя воспринимать как наказание — я понимала, что это послано мне для того, чтобы я что-то переосмыслила, что-то увидела. Некоторые люди оказали неожиданную поддержку – например, мои одноклассницы специально для меня вели дневник, в котором описывали все, что происходило в школе во время моего отсутствия. Когда я вышла из больницы, то не носила парик, и мне не было неловко – как и моим друзьям и парню. Болезнь помогла мне стать уверенней в себе и спокойно относиться ко многим вещам, не делая из них трагедии. Я вышла из больницы с совершенно другим отношением к жизни и научилась видеть подарок во всем том, что обычно воспринимается как должное.
аша, 20 лет, учится на переводчика. Заболела в 16 лет, лечилась 1 год. Когда мне сказали о диагнозе и направили в Охматдет, я была уверена, что выйду через две недели. До конца осознавать все, что происходило, я стала только спустя три месяца, когда начали химиотерапию, было уже очевидно, что дело серьезно. Я очень сложно переживала тот период. От воспоминаний об ощущениях того периода на душе скребут кошки. Нет, я не была в отчаянии – я доверяла врачу и ни на секунду не сомневалась в том, что одолею болезнь. Но когда ты девочка и тебе 16, наблюдать за тем, как у тебя выпадают волосы - очень страшно.
Когда меня выписали из больницы, я носила парики, удивляя всех постоянно меняющейся прической – я была даже кудрявой блондинкой. Самым сложным для меня оказался второй год лечения, когда я уже была дома, и мне разрешали выходить на улицу: перед каждой прогулкой мне нужно было принимать по семь таблеток химиотерапии, и состояние после них было ужасающим. Мне постоянно хотелось апельсинов, которые нельзя было есть. Но я их, конечно же, ела все равно, из-за чего меня ужасно обсыпало. Но это было потом – сначала были апельсины.
Аня, 18 лет, учится на медсестру.Заболела в 14 лет, лечилась 10 месяцев. О болезни узнала внезапно, на последний звонок уже не пошла. Сначала я не слишком хорошо понимала, о чем идет речь, и все, чего мне хотелось – плакать сутки напролет. Но врач сразу настроил меня на то, что все будет хорошо. До болезни я ходила в художественную школу, занималась танцами и гандболом, была очень общительной и активной. Но человек действительно привыкает ко всему: ты будто перемещаешься в другое пространство и начинаешь жить другими смыслами, а самой большой радостью становятся хорошие результаты анализов или разрешение прогуляться по улице.
Были моменты, когда становилось совсем уж страшно и сложно, но я знала, что нужно перетерпеть, и все будет в порядке. Главное – быть в этом уверенным. И, конечно, я получила очень много поддержки от семьи и от друзей. Раньше я никогда не думала, что люди настолько отзывчивы: все мои близкие заботились о том, чтобы у меня было стабильно хорошее настроение. Моя лучшая подруга была со мной рядом все это время: когда меня выписали из больницы, и я возвращалась домой, то специально не предупреждала ее. Позвонила уже из дома и сказала: «Я вернулась». А она отвечает: «Я не верю, ты врешь мне», и я слышу, как она плачет.
Один з найвідоміших сучасних українських художників та великий експериментатор з кольором та абстракцією Анатолій Криволап нещодавно — 11 вересня — відзначив ювілей: 80 років від свого дня народження. Цій події і присвячено виставку «Світло і колір», що відкрилася на цьому тижні, 15 вересня, у Національному музеї «Київська картинна галерея».
Живописні полотна — доробок художника за останні чверть сторіччя, і більшість їх вперше демонструються широкому загалу — займають три дальні зали другого поверху правого крила музею, а в найостаннішому доповнюються відеопроекцією.
Також 80-річчю, але вже скульптора, присвячена інша виставка: «Аліса Забой. Наймолодша шістдесятниця». Вона розташована в залі на першому поверсі, відразу справа від входу. Роботи не монументальні, переважно на релігійну та соціальну тематику. Експозиція працює ще два тижні — до 4 жовтня.
Довше, до 25 жовтня, триватиме виставка Владислава Шерешевського «Свіже». Назва має багато значень, відвідувачі самі визначать, яке їм підійде найбільше, а одне з них — нещодавно написані картини. Тут представлені всі жанри і всі емоційні стани.
Ще одна виставка — «Анна Крюгер-Прахова. Музейна премʼєра» — деяким чином продовжує естафету півроку тому завершеної виставки Олександра Мурашка: вона розташована в тих самих залах другого поверху правого крила музею, і в першій залі є картина з тієї експозиції, а саме портрет Анни з сином авторства Олександра. Виставка показує всі етапи творчого зростання художниці: від учнівських робіт )а починала вона навчатись в школі Миколи Мурашка, дядька Олександра), до картин пізнього періоду. Час роботи цієї експозиції подовжено до 1 листопада. 19.09.2026 — 21 — 2540
OSINT-аналітики показали супутникові знімки ураженої російської авіації.
Вночі проти 17 вересня ЗСУ знищили два російські вертольоти і два літаки під час атаки по аеродрому у Ростові. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це заявили українські OSINT-аналітики.
На кадрах, опублікуваних проєктом «КіберБорошно», видно російські гелікоптери Мі-8, а також літаки Ан-12 та Ан-26, які були уражені на летовищі «Ростов-Центральний».
«В результаті атаки на аеропорт „Ростов-Центральний“ зафіксовано повне знищення двох вертольотів Мі-8, Ан-12 та Ан-26», — йдеться у повідомленні.
Нагадаємо, президент України Володимир Зеленський заявив, що Україна «вибила» кілька бортів на аеродромі в Ростові. З його слів, підрозділи СБУ провели операцію та уразили шість одиниць російської авіації. За його словами, під удар потрапили Ан-12, два Ан-26 та три гелікоптери. 19.09.2026 — 3 — 873
У РФ стартували вибори до Думи: опозицію усувають, на виборців тиснуть, а зв’язок можуть вимикати
На тлі парламентських виборів у РФ дедалі частіше говорять про порушення та тиск на тих, хто намагається контролювати перебіг голосування.
Сьогодні, 18 вересня, в Росії розпочалося триденне голосування на виборах до Державної Думи і регіональних парламентів.
Втім, ще до початку голосування фіксували ознаки тиску — влада намагається залякати спостерігачів та представників опозиції. Крім того, у регіонах можуть вимикати мобільний зв’язок і інтернет через «заходи безпеки». Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомляють російські видання та різні Telegram-канали.
Напередодні виборів голова Центральної виборчої комісії РФ Елла Памфілова заявила про можливі «ненавмисні» перебої зі зв’язком і передаванням даних. Втім, за її словами, «це не привід для того, щоб скасувати голосування». Втім, ресурси дистанційного електронного голосування, каже Памфілова, нібито планують включити до «білих списків».
Усунення опозиційних спостерігачів на виборах в РФ
За даними «Верстки», у Воронежі та низці великих муніципалітетів області на виборах до Держдуми не допустили спостерігачів від опозиційних парламентських партій.
Зокрема, близько 400 спостерігачів від Комуністична партія Російської Федерації нібито відхилили через «недоліки в документах». Саме тому офіційно стежити за виборами у Воронежі зможуть лише представники путінської «Єдиної Росії» та обласної Громадської палати.
У КПРФ заявили про відмови в реєстрації спостерігачів під надуманими приводами та назвали такі дії спробою забезпечити «легітимність виборів нелегітимними методами».
«Вибори у нас стали настільки прозорими, що їх навіть непомітно», — іронічно розповів «Верстці» співробітник регіональної виборчої системи.
Порушення та тиск на виборців в Росії
Тим часом в Алтайському краї мешканців, за даними місцевого відділення КПРФ, масово включають до списків для голосування вдома без їхніх заяв. Цілком ймовірно, що людей без їхньої згоди реєструють для участі в електронному голосуванні.
Повідомлення про можливі вкидання також надходять із Білгородської області. Там, за словами місцевих жителів, під час голосування вдома члени виборчих комісій могли голосувати замість виборців.
Окремо того, повідомляють про тиск на бюджетників, яких нібито змушують звітувати про голосування за «Єдину Росію». Про такі випадки вже повідомляють в Алтайському краї, у Новосибірській, Свердловській, Білгородській і Самарській областях.
Тиск на опозиційних спостерігачів в РФ
Силовики та місцева влада продовжують чинити тиск на представників опозиційної партії «Яблуко». У Казані членів партії намагалися виселити з офісу. За словами активістів, 16 вересня одразу після зустрічі з прихильниками в офісі відключили електроенергію. Того ж дня власник приміщення вимагав від партії звільнити офіс і розірвати договори оренди.
У Тамбовській області силовики телефонують спостерігачам «Яблука» та вимагають зустрічей із ними. Поліцейські зізнаються, що мають «на руках великий список спостерігачів».
Водночас у Ростовській області одного зі спостерігачів цієї партії забрали люди в масках. Наразі місцеперебування Бориса Міклюкова невідоме.
Нагадаємо, The Economist опублікувало матеріал про те, що вибори до Держдуми в Росії перетворюються на фарс і відбуваються на тлі дедалі більшої абсурдності процесу. Політична конкуренція в країні залишається вкрай обмеженою, а тиск на опозицію, спостерігачів і виборців лише посилюється. Окрім того, вже після завершення виборів Росія також може зіткнутися з новою хвилею мобілізації для війни проти України. 18.09.2026 — 5 — 1125
В Антарктиці зафіксували перше народження тюленяти Ведделла цього сезону. Малюк з’явився на острові Вінтер, а науковці вже взялися стежити за його розвитком.
Поблизу антарктичної станції «Академік Вернадський» народилося перше цього сезону дитинча тюленя Ведделла. Малюк з’явився на світ на острові Вінтер, розташованому навпроти острова Галіндез. Науковці влаштувати детальну фотосесію та показали новонароджене тюленятко. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це пишуть у Національному антарктичному науковому центрі.
Біля «Академіка Вернадського» народилося тюленя: милі фото
Зараз в Антарктиці початок весни — період, коли самиці цього виду приводять по одному цуценяті.
Появу новонародженого зафіксував біолог 31-ї експедиції Кирило Суліма. За його словами, науковці вже певний час стежили за вагітними самицями у традиційних місцях розмноження в околицях станції.
«Днями вирушили працювати в океані, й уже з човна помітили зграю мартинів, які з криками кружляли між сусідніми островами Вінтер і Скуа. Зазвичай мартини так роблять, коли знаходять, чим поживитися. Серед іншого це може бути плацента тюленів. Тож я вирішив дослідити місце, підняв дрон і побачив самицю, яка щойно народила», — каже він.
Після виявлення тварин дослідник одразу попрямував до матері з малюком, щоб відібрати необхідні зразки. Паралельно фахівці моніторять загальний успіх щорічного гніздування тюленів.
Цей процес напряму залежить від морської криги, площа якої останніми роками активно скорочується і погіршує умови для розмноження виду.
За даними спостережень біологів, мати і малюк почуваються нормально. Одразу після народження такі тюленята важать 25–30 кг. Завдяки дуже поживному молоку самиці з жирністю 54% вони швидко ростуть і до кінця тримісячного періоду вигодовування можуть важити до 90 кг. Вага дорослих особин тюленів Ведделла досягає приблизно 400 кг.
Полярники знову оголосили традиційний конкурс на ім’я для першого новонародженого. Оскільки його стать наразі не встановили, учасникам пропонують вигадувати універсальні варіанти, які підійдуть як хлопчикові, так і дівчинці.
Свої пропозиції можна залишати в коментарях на сторінці центру до 23:59 20 вересня. Наступного тижня команда 31-ї експедиції визначить найцікавіший варіант, а його автор отримає пам’ятний подарунок — шеврон експедиції.
Тварини: останні новини
Нагадаємо, в неділю, 30 серпня, у частині озера Тахо у штаті Невада (США) річкова видра зненацька напала на інструкторку з плавання Лінетт Беллін. Тварина близько п’яти хвилин безжально переслідувала жінку у воді й на скелях, кусаючи та дряпаючи її.
Постраждалій вдалося дістатися берега, після чого її госпіталізували з численними ранами обличчя, рук, ніг і стоп. У лікарні жінці наклали 38 швів та провели профілактику сказу.
Представники Департаменту дикої природи Невади зазначили, що подібні напади вкрай рідкісні, хоча популяція видр у регіоні зростає протягом останніх 15 років. Постраждала припускає, що тварина захищала дитинчат. 17.09.2026 — 8 — 1324
У Саратові повідомляють про пожежі щонайменше на двох об’єктах.
У ніч проти 11 вересня Саратовська область Росії зазнала атаки безпілотників. Унаслідок ударів спалахнули пожежі. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомляють Telegram-канал Exilenova та місцеві джерела.
Близько 2:00 губернатор Саратовської області Роман Бусаргін заявив, що отримав від Міноборони РФ інформацію про загрозу застосування безпілотників.
«Локально у місцях можливої загрози можуть працювати системи оповіщення. Усі екстрені служби приведені у повну готовність», — написав він.
Водночас уже близько 02:30 у соцмережах почали масово з’являтися відео масштабної пожежі в Саратові.
Місцеві жителі уточнювали, що внаслідок атаки безпілотників міг спалахнути місцевий нафтопереробний завод. Водночас виникла масштабна пожежа на логістичному хабі компанії Ozon.
Очевидці зняли на відео моменти ударів та їхні наслідки. Зокрема, зафіксовано момент атаки на склад Ozon: на ролику чутно вибухи і схвильовані вигуки наляканих росіян.
«Так, це українські. Є**ть! Вони що, цілеспрямовано склад бомблять?! Склад горить! Зв’язку немає!» — вигукує одна з жінок
«Ще один летить! Він над нами десь летить», — каже інша.
На відео з соцмереж також видно, що вранці після атаки над Саратовом у небо здіймаються стовпи диму, що нагадують гриби.
Пізніше також повідомлялося про вибухи та роботу ППО у Самарі та Волгограді.
Раніше повідомлялося, що Дагестан у Росії сколихнули потужні вибухи через атаку безпілотників. Очевидці заявили про «прильоти» та масштабну пожежу в районі морського торговельного порту, через який РФ та Іран постачають один одному зброю.
Ми раніше інформували, що у Новому Уренгої повідомляють про атаку на газоконденсатний завод, розташований більш ніж за 3200 км від України. 11.09.2026 — 8 — 3252
