Що вкрали з Лувру: історії безцінних ювелірних прикрас французької корони
Кожна з цих коштовностей була символом краси, багатства і статусу. Розповідаємо, які долі стояли за ними і хто їх носив.
19 жовтня сталося пограбування століття — з паризького Лувру — найвідомішого і найвідвідуванішого музею у світі — було вкрадено безцінні коштовності французької корони часів Наполеона III, що виставлялися в Галереї Аполлона. Грабіжники розбили подвійне захисне скло «болгаркою», а їхня спецоперація зайняла лише сім хвилин. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Загалом було викрадено вісім експонатів — вони забрали з собою коштовності, які належали колись імператриці Євгенії, імператриці Марії-Луїзі та королеві Марії-Амелії. Корону останньої злодії впустили дорогою та кинули просто на вулиці, відомо, що її пошкоджено, а знаменитий діамант «Регент» у 140 каратів, що лежав у тій самій вітрині, взагалі не чіпали.
Корона імператриці Євгенії
Дружина Наполеона III — імператриця Євгенія — була відомою модницею, яка обожнювала дорогі прикраси, зокрема діаманти. Хоча ні вона, ні її чоловік не коронувалися, для імператриці було спеціально створено корону для Всесвітньої виставки 1855 року.
Форма корони імператриці Євгенії типова і її було створено за принципом, який вже був присутній на імперському гербі Першої імперії. Вісім дуг у формі орлів виконані з карбованого золота; решта дуг утворюють пальмети, прикрашені діамантами, серед яких у центрі розміщений великий камінь. Кожну пальмету обрамлено двома смарагдами. Дуги сходяться під глобусом з діамантів, прикрашеним перстнем і півкільцем, складеним з тридцяти двох смарагдів, і увінчані хрестом із шести діамантів. Всього в прикрасі 1354 діамантів, 1136 «розочок» (дрібних діамантів старовинного огранювання) і 56 смарагдів. Мотиви орла та пальмети часто зустрічаються в імператорській символіці. Корона імператора повинна була мати таку ж форму, але до наших днів не збереглася.
Під час Всесвітньої виставки в Парижі 1855 року Наполеон III хотів вразити весь світ, представивши діаманти з коронної скарбниці, спеціально заново оправлені до цієї події. Ювелірові Александру-Габріелю Лемонньє доручили створити корони імператора та імператриці, використовуючи частину цих каменів. Загальну конструкцію корони виконав ювелір Ж.-П. Мьо, а Лемонньє займався оправою коштовного каміння. Орли виконали брати Фаньєри — скульптор Огюст та чеканщик Жозеф. Крім орлів, вона також була прикрашена смарагдами, діамантами та візерунками у вигляді виноградної лози, і жимолості.
Хоча більшу частину французьких королівських коштовностей було продано Третьою республікою 1885 року, корону імператриці Євгенії зберегли, оскільки це єдина корона французького монарха, що збереглася. Євгенія померла 1920 року, а корону заповідали принцесі Марії-Клотільді Бонапарт. 1988 року її продали на аукціоні, а потім передали в дар Лувру.
Однак вкрасти у грабіжників прикрасу не вийшло. Вони впустили корону, коли тікали. Прикрасу знайшли, але вона, за заявами деяких ЗМІ, була пошкоджена.
Сапфірова діадема та сережки
Комплект ювелірних прикрас, створений за часів Першої імперії. Спочатку він належав Гортензії Богарне, королеві Голландії, а потім Марії-Амелі Бурбон-Сицилійській, королеві Франції.
Спочатку гарнітур містив діадему, кольє, кілька сережок, дві маленькі брошки і одну велику, гребінь, а також два браслети (які не зберігалися в колекції Лувру). Всі ці прикраси були інкрустовані цейлонськими сапфірами в їхньому природному стані, тобто не піддані нагріванню для зміни кольору, як це заведено сьогодні в ювелірній справі (цей процес, відомий як термообробка, є загальноприйнятим методом облагороджування коштовного каміння). Сапфіри оточені діамантами, підкресленими золотими оправами.
Згодом цей гарнітур піддавався змінам своїх нових власниць. Але, попри розкіш і унікальність, походження цього набору залишається загадкою: ні замовник, ні автор невідомі.
Цими прикрасами володіли: Гортензія де Богарне, королева Марія-Амелі, Луї-Філіп Альбер Орлеанський, граф Паризький, Луї-Філіп Робер, герцог Орлеанський, Ізабель Орлеанська, герцогиня де Гіз та Анрі Орлеанський, граф Паризький. Зрештою 1985 року прикраси частково придбав Лувр. Де нині гребінь та два браслети — невідомо, можливо, ще належать якійсь із аристократичних родин Франції.
Міністерство культури Франції повідомило, що під час пограбування було вкрадено тільки одну сережку з пари.
Смарагдові сережки та кольє
Цей гарнітур Наполеон Бонапарт подарував своїй другій дружині Марії-Луїзі наприкінці березня 1810 року з нагоди їхнього весілля. До нього входили діадема, кольє, пара сережок і гребінь.
Кольє складається з 32 смарагдів, з яких 10 — грушоподібної форми, і 1138 діамантів, серед яких 874 — круглого ограновування і 264 — старовинної огранки «розочка». Десять великих смарагдів — поперемінно овальних або ромбоподібних — обрамлені діамантами та сполучені між собою пальметами, в центрі яких вставлений маленький круглий смарагд. До кожного великого смарагду підвішений грушоподібний смарагд, також оточений діамантами. Центральний смарагд (13,75 метричних карата) овальної форми, огранований у вісім граней.
Гарнітур для весілля з австрійською ерцгерцогинею, що відбулося 2 квітня 1810 року, замовили в ювелірного дому Nitot. Перед взяттям Парижа, імператриця 29 березня 1814 року залишила столицю. Вона вивезла всі свої прикраси. Гарнітур зі смарагдами вона заповідала в результаті своєму кузену Леопольду II Габсбургу, великому герцогу Тосканському, нащадки якого зберігали його до 1953 року, а потім продали ювелірному дому Van Cleef & Arpels.
Смарагди з діадеми були потім продані окремо. Відомо, що одна багата американська колекціонерка придбала оправу, вставила замість смарагдів бірюзу і заповідала прикрасу Інституту Смітсонів (Smithsonian Institution) 1966 року. Гребінь переробили. Намисто і пара сережок збереглися у своєму первинному вигляді і 2004 року поповнили колекцію Лувру.
Великий діамантовий бант імператриці Євгенії
Бант з двома петлями і загнутими кінцями був доповнений двома «стрічками» нерівної довжини (що складаються відповідно з 7 і 9 ланок), що закінчуються китицями з торочкою. Також брошка містила п’ять підвісок з діамантів у вигляді грон (центральна підвіска складається з 7 діамантів, бічні — з 6). Загалом у прикрасі використано 2438 діамантів і 196 «розочок» (дрібних діамантів старовинного ограновування).
Цей бант спочатку становив центральний елемент пояса, що містив понад 4000 каменів із зібрання Королівських (Імператорських) діамантів, створеного для демонстрації серед інших прикрас на Всесвітній виставці 1855 року, а потім призначеного для носіння імператрицею Євгенією. Жодних зображень чи фотографій цього пояса не збереглося, проте відомо, що Євгенія носила його щонайменше двічі:
-на прийомі в палаці Версаля під час візиту королеви Вікторії 25 серпня 1855 року;
-і на прийомі в ратуші Парижа з нагоди хрещення принца-спадкоємця 14 червня 1856 року.
Однак уже 1864 року імператриця відмовилася носити настільки масивну прикрасу і вирішила зберегти тільки бант, який був перероблений на брошку для корсажа — каскадна композиція зі «стрічок» і «китиць», що спадала, мала доходити до талії. Попри масивність, прикраса була гнучкою.
Брошку продали на аукціоні 12 травня 1887 року ювеліру Емілю Шлессінгеру від імені Кароліни Астор у Нью-Йорку. Потім її придбав 1902 року герцог Вестмінстерський до шлюбу своєї доньки леді Летиції Гроссвенор. Прикрасу передавали в спадок, а потім знову продали в Нью-Йорку, приблизно 1980 року. Для музею прикрасу придбали 2008 року.
Діамантова «брошка-релікварій»
Це унікальна прикраса, яка включала: розетку, складену з семи діамантів, що оточують центральний камінь; два великих діаманта, розташовані вершинами один до одного (це 17-й і 18-й мазарини, які Людовік XIV використовував як ґудзики для камзола); чотири маленькі грушоподібні діаманти підвішені до них; видовжений трикутний діамант із двома підвісками з каміння, до якого приєднано великий овальний діамант; нижче — діамант із плоскою площиною та три підвіски з каміння; оправа була виготовлена із позолоченого срібла. Усього в прикрасі 94 діаманти.
Тильний бік прикраси прикрашена гравіюванням із завитками і листям. Цікавість викликає назва «релікварій», яку вже від часів розпродажу Королівських (Імператорських) діамантів 1887 року почали використовувати щодо цієї брошки. Це слово також викарбувано на шпильці-застібці, проте внутрішнього простору для реліквії в оздобленні немає. Існує припущення, що брошку замислювали як таку, що трансформується, і в неї згодом можна було вставити додатковий елемент, який містив би реліквію. На внутрішньому боці футляра справді є невелике відділення, яке, можливо, призначалося для цього.
Прикраса була виготовлена Альфредом Бапстом для імператриці Євгенії 1855 року, раніше належала зібранню Королівських (Імператорських) діамантів, передана в Лувр 1887 року.
Перлова діадема імператриці Євгенії
Розкішний гарнітур з діадемою і брошкою був зроблений для імператриці Євгенії незабаром після її весілля з Наполеоном III. Діадема складається з семи стрижнів з трьома великими перлинами, які чергуються з вісьмома картушами у формі щита, увінчаними грушею-перлиною і листочком з діамантів. Картуші оформлені діамантовими листочками, обрамленими низкою перлин, і містять три перлини в центрі. Уся композиція тримається на обідку з круглих перлин і діамантових листочків.
Загалом у прикрасі використано 212 перлин, з яких 17 грушоподібних, 1998 діамантів і 992 «розочки» (дрібні діаманти старовинного ограновування).
Тіару вперше продали на аукціоні в Парижі 12-13 травня 1887 року, а потім ще перепродавали кілька разів. 17 листопада 1992 року прикрасу передали в дар Лувру.
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1309
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3495
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3559
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3640
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3950
