«Тут доця, тут зять, тут сваха, тут сват». Фотопроєкт про загиблих у Грозі та їхніх рідних
5 жовтня 2023 року в селі Гроза сталася наймасовіша одномоментна загибель людей на Харківщині під час повномасштабної війни: ракетою «Іскандер-М» росіяни вбили відвідувачів місцевого кафе, які прийшли на поминки загиблого військового Андрія Козиря. У Грозі загинуло 59 людей. Ледь не в кожній хаті села хтось втратив близьких. За цією страшною цифрою – конкретні люди з іменами та прізвищами, а також їхні родини, які здебільшого переживають горе на самоті. Щоб нагадати про це, Суспільне створило спеціальний фотопроєкт. Журналісти поспілкувалися з 28 родинами загиблих у Грозі. Деякі родини відмовились від участі в проєкті, адже важко переживають смерть близьких. З деякими – Суспільному не вдалося сконтактувати. Також у Грозі загинули:— Пирожок Олександр Іванович— Пирожок Тетяна Аркадіївна— Крисевич Олена Олександрівна— Глушко Олександр Андрійович— Платоненко Світлана Олександрівна— Чепіль Любов Миколаївна— Чепіль Віктор Михайлович— Ходак Олександр Миколайович— Бардась Раїса Самсонівна— Бардась Юлія Степанівна— Корх Валентина Миколаївна— Андрусович Тетяна Володимирівна— Андрусович Микола Адамович— Коваленко Григорій Миколайович— Гриб Іван Павлович— Гриб Галина ІванівнаКоманда:Авторка проєкту, фотографка — Тетяна ДжафароваАвторка проєкту, журналістка — Дар'я Нематіан золбінПродюсерки — Ольга Волинець та Анастасія ІсаєнковаРедактор — Влад АзаровФоторедакторка — Вікторія КурчинськаАвторка ідеї та редакторка проєкту — Христина Гаврилюк
Валентина Козир з онуком Владиславом: загинули чоловік, донька, син та молодший онук Загиблий військовий Андрій Козир, на поминках якого сталася трагедія, — племінник чоловіка Валентини. В день його перепоховання в Грозі жінка з одним з онуків була на Волині. В кафе на поминальний обід пішли її чоловік Анатолій, донька Ольга, син Ігор, онук Іван та невістка Оксана. Всі окрім невістки загинули. 6 жовтня Валентина приїхала у харківський морг. Одразу змогла впізнати тіла чоловіка та доньки. Решту загиблих встановили завдяки ДНК-тесту. Після ракетного удару у Валентини з рідних залишився лише 14-річний онук Владислав.
Юрій Криворучко: загинула сестра Вікторія Сапач Юрій Криворучко — брат Вікторії Сапач, що загинула на поминальному обіді в Грозі. Каже: про трагедію дізнався увечері від племінниці. Поки чекали на висновок ДНК-тестування, колега Вікторії впізнала кисть жінки — за кілька днів до трагедії вони зробили однаковий манікюр. Вікторію Сапач поховали 18 жовтня. Наступного дня жінці мало виповнитися 48 років.
Дмитро Нечволод із дружиною Лідією і дітьми: загинув батько Олександр Нечволод. Олександр Нечволод був головою Петропільського старостинського округу, до якого належить Гроза. Його як старосту запросили сказати декілька слів про загиблого Андрія Козиря. Після — чоловік планував повернутись до роботи. Втім, рідні Козиря вмовили його ненадовго затриматися. «Коли я приїхав до кафе після удару, повертаю голову — батіна машина. Кажу рятувальникам: «Хлопці, там батя»», — розповідає Дмитро, син загиблого. Проте він переплутав батька з іншим чоловіком. Впізнати Олександра Нечволода вдалося за кілька днів, після ДНК-тестування: тіло розірвало на 20 частин. Вже після загибелі батька місцеві розповіли Дмитру, що під час окупації села росіяни допитували, катували та вивозили зв’язаного Олександра у ліс.
Ольга Беспала: загинули батьки Ірина і Валерій Пантелеєви та брат Анатолій. Після ракетного удару Ольга побігла у лікарню — швидкі приїжджали одна за одною. В одній з машин знайшла маму — уламок пробив її череп. Згодом дізналася, що батько та брат загинули на місці. Ірина та Валерій Пантелеєви були разом 43 роки. Останнім часом чоловік працював охоронцем, Ірина займалась домогосподарством: тримала трьох корів. Ольга їх продала після загибелі батьків.
Валерій Козир з онучками — Дариною та Анастасією: загинули донька Ольга Пантелеєва, зять Анатолій Пантелеєв 5 жовтня в кафе в Грозі загинули донька, зять, а також сваха та сват Валерія Козиря. Зять — Анатолій Пантелеєв, був давнім товаришем Андрія Козиря, якого перепоховували того дня. Донька Валерія Ольга допомагала готувати поминальний обід. Анатолій загинув одразу. Ольга залишалась живою ще кілька хвилин — її придавило частиною стелі. Подружжя ховали у закритих домовинах на п’ятий день після трагедії. У них залишилось четверо дітей. «Коли ховали, не знав, до якої труни підійти: тут доця, тут зять, тут сваха, тут сват», — говорить Валерій.
Альона Коваленко: загинула мати Тетяна Харбака Родина Харбаків мешкає в Шевченковому. Звідти Тетяна Харбака з чоловіком 5 жовтня їхали на перепоховання Андрія Козиря. По дорозі заїхали до доньки Альони. Тоді вона востаннє бачила матір. Ближче до обіду Альоні зателефонувала родичка і розповіла про ракетний удар у Грозі. За пів години жінка була у селі. Від правоохоронців дізналась, що батько поранений, але живий. Маму по завалах довелось шукати певний час. «Вони тільки сіли за стіл і почули гул. Все побіліло. Наче струмом вдарило. Його завалило тілами та цеглою», — переповідає слова батька Альона. У вересні батьки Альони відсвяткували 35 років подружнього життя. На момент загибелі Тетяні було 52 роки.
Валерія Герасименко з бабусею: загинула мама Анжеліка Герасименко «Вона дуже боялась, що прилетить. Чого боялась, те й відбулось», — пригадує Валерія, старша донька загиблої Анжеліки Герасименко. Анжеліка жила в сусідньому з Грозою селищі — Шевченковому. На поминки в кафе поїхала з подругою Ольгою. Валерія каже, після вибуху намагалася зв’язатися з мамою, але марно, а тоді поїхала в Грозу та допізна шукала її тіло. Проте ідентифікували загиблу тільки за 10 днів, після того як прийшли результати ДНК-тесту. Валерія Герасименко зараз оформлює документи на повне опікунство над 14-річною сестрою.
Тетяна і Олександр Пільгуї з племінницею Наталею: загинула донька Ольга Пільгуй Ольгу Пільгуй на поминальний обід запросила дружина загиблого військового Андрія Козиря — та з ним дружила з дитинства. Пільгуй була директоркою сільської школи. Під час окупації росіяни пропонували їй посаду голови місцевого відділу освіти, проте жінка відмовилась. Натомість пішла продавати овочі та мед на ринок. Тоді ж Ольга передавала інформацію про переміщення росіян українським військовослужбовцям.
Володимир Муховатий: загинули дружина Тетяна, син Володимир та невістка Світлана Про трагедію в кафе, куди на поминки сусіда Андрія Козиря пішли син, дружина та невістка Володимира, чоловік дізнався від онука. Той прибіг та розповів про приліт «Іскандера». Загиблого сина Володимира ідентифікували того ж дня, за курткою. Дружину Тетяну та невістку Світлану — через два тижні, за результатами ДНК-тесту.
Анна: загинула тітка Наталія Мамон Анна, племінниця загиблої Наталії Мамон, каже: протягом війни жінка намагалась не ходити у місця з великим скупченням людей, адже боялась ракетного удару. Проте на перепоховання односельця пішла разом із цивільним чоловіком Анатолієм. Анна розповідає, що після вибуху намагалася додзвонитися до Наталії, проте не змогла. Згодом її сестра поїхала в Грозу із сусіднього Шевченкового. Тіло Наталії на місці ідентифікувати не вдалося. Це зробили пізніше завдяки ДНК-тесту.
Сергій Пономарьов: загинув батько Анатолій Пономарьов Про смерть батька Сергій, військовий ЗСУ, дізнався телефоном. Каже: одразу відпросився і поїхав спершу в морг у Харкові, потім — у Грозу. Кілька днів чоловік не міг впізнати батька: обличчя деформувалось під завалами. Анатолію Пономарьову в травні 2023 року виповнилося 70 років. На поминальний обід він пішов із дружиною Наталією Мамон. Жінка також загинула.
Валерій Соляник із дружиною Ларисою і дітьми: загинула мати Тамара Соляник Про ракетний удар по кафе Валерій Соляник дізнався від двоюрідного брата. Тіло загиблої матері впізнав у морзі, за прикрасами. Тамара Соляник викладала математику в одному з місцевих училищ. Після окупації регіону на роботу не виходила. У червні 2022-го росіяни «звільнили» її з училища. Тамарі був 61 рік. Жінку поховали 11 жовтня поруч із подругою Ганною та братом Володимиром, які також загинули в кафе.
Людмила Перепелиця: загинув батько Володимир Долганін Володимир Долганін з дитинства товаришував із загиблим Андрієм Козирем. На його перепохованні довго затримуватись не планував, бо працював. «Він приїхав на обід і пішов на п’ять хвилин у кафе», — розповідає його донька Людмила. Володимир загинув на місці. Його поховали поруч із сестрою Тамарою, яка також загинула в кафе.
Любов Савченко із сестрою Інною: загинула сестра Ганна Чикало Любов планувала піти на перепоховання Андрія Козиря із сестрою Ганною, проте та не сказала їй точної дати. Жінка готувала обід, коли почула звук вибуху. Говорить: на місці прильоту ракети одразу побачила тіло сестри.
Сергій Осипов: загинула дружина Світлана Осипова Андрія Козиря подружжя Осипових близько не знало, тож на його перепоховання йти не планували. Проте Світлану попросили допомогти з приготуванням страв на поминальний обід — вона підпрацьовувала кухаркою. Того дня, розповідає Сергій, він працював неподалік кафе, вантажив соняшник. Вибухова хвиля збила його з ніг. Після він побіг до кафе на пошуки дружини. Коли вдалось її відкопати, жінка вже не дихала.
Марина Білоус із донькою, свекрухою, братом та племінницями: загинув чоловік Віталій Білоус Віталій Білоус був знайомий з покійним військовим Андрієм Козирем — колись вони разом працювали у Польщі. 5 жовтня чоловік сказав дружині, що піде на поминальний обід. Після ракетного удару тіло Віталія залишилось у сидячій позі на стільці. Уламком чоловіку пробило череп. На момент смерті йому було 44 роки.
Іван Таран: загинули мати Кільзайда Таран, сестра Людмила Чегодаєва, племінниця Ніна Козир Мати Івана Тарана — Кільзайда — одна з небагатьох, хто залишалися живими після удару російською ракетою по кафе у Грозі. Проте ввечері 11 жовтня жінка померла в лікарні. Кільзайда Таран — із Казахстану. Емігрувала в Україну ще за радянських часів. До пенсії жінка працювала у дитячому садочку, а згодом доглядала за домашнім господарством. На момент загибелі їй було 63 роки.
Валентин Чегодаєв із донькою Аліною: загинули дружина Людмила Чегодаєва та донька Ніна Козир Загиблий військовий Андрій Козир, якого перепоховували 5 жовтня в Грозі — тесть Валентина Чегодаєва. Чоловік лікувався після поранення, тож на заході не був. На поминальний обід в кафе пішли його дружина Людмила та донька Ніна. Обох поховали 9 жовтня.
Світлана Слюсарева: загинула мати Ірина Харбака На поминки Андрія Козиря Ірина Харбака з чоловіком поїхала із сусіднього Шевченкового. В якийсь момент чоловіку довелося повернутися додому — допомогти доньці Світлані відвести сина у лікарню. Ірина залишилася. Її тіло вдалось ідентифікувати у день обстрілу. А поруч знайшли тіло і її рідного брата Олександра Ходака.
Катерина та Геннадій: загинула сестра Катерини — Олександра Одегова Катерина — єдина сестра загиблої Олександри Одегової. Жінка жила у сусідньому селищі Шевченкове. На поминки в Грозу приїхала зі знайомими. До 10 жовтня Олександру вважали безвісти зниклою. Врешті Катерина впізнала обличчя сестри по фото, яке їй показав слідчий. «Шуру ми вже забрали, а нам продовжили повідомляти, що ще знайшли її рештки», — пригадує Катерина.
Микола Нечепуренко: загинула мати Зоя Нечепуренко Син загиблої Зої Нечепуренко Микола розповідає, що мати того дня просто пішла до магазину, який розташовувався в одному приміщенні з кафе. А тоді пролунав вибух.
Ганна Зеленська: загинули два брати, сестра, племінники На поминальному обіді загинуло 15 родичів Ганни Зеленської. Серед них — сестра та два рідні брати, всі з родинами. Один з братів — Микола Гриб — був тестем загиблого Андрія Козиря. На його перепохованні зібралася велика родина Грибів. Ганна також мала бути там, проте їй не вдалось доїхати у Грозу — жінка живе за понад 70 кілометрів від села. Ганна розповідає: 5 жовтня займалась домашніми справами. Згодом помітила багато пропущених викликів від родичів. Коли перетелефонувала, дізналась про ракетний удар. «Загинув весь рід: ні дітей, ні внуків. Нікого», — каже Ганна. Останнє спільне сімейне фото родина зробила цьогоріч у травні. Тоді загибла сестра Єва святкувала 70-річний ювілей.
Андрій Яременко з дружиною: загинули мати, сестра, брат У кафе загинула майже вся сім’я Андрія Яременка: мати Єва, сестра Галина та брат Іван — військовий, що проходив реабілітацію на Харківщині. Загиблий Андрій Козир був їхнім дальнім родичем. На місці вибуху ідентифікувати тіла всіх трьох не вдалося. Рештки рідних Андрій зміг забрати тільки 16 жовтня — після результатів тесту ДНК. Тіло сестри Галини найбільше постраждало: під час удару ракетою його фрагментувало. У жінки залишилось двоє неповнолітніх дітей. Над ними взяли опікунство бабусі батьків.
Олег Скрипниченко: загинув батько Олег Сапач Олег Скрипниченко — старший син загиблого Олега Сапача. Каже, що тата не знав до дня його загибелі — батьки розлучились, коли Олег був ще малою дитиною: «Мене викликали на упізнання. А що я можу впізнати, якщо я бачив його лише два рази?» Олег ховав батька самотужки, адже інших рідних не було.
Людмила Дворнік із донькою: загинула мати Любов Котенко Людмила була на городі, коли спершу почула свист, а згодом гул. Перетелефонувала мамі, яка була на поминках у кафе. Втім, телефон уже був поза мережею. Під час впізнання тіла орієнтувались на сережки, адже обличчя і волосся матері обгоріло. До війни загибла Любов Котенко працювала на деревообробному заводі. Після початку повномасштабного вторгнення доглядала за шістьма онуками. На момент загибелі їй було 50 років.
Віктор Фоменко: загинула мати Валентина Фоменко Про ракетний удар по Грозі Віктор Фоменко, який живе у Куп’янську, дізнався від колеги. На фото, що опублікували в мережі, впізнав односельців батьків. Віктор приїхав у Грозу, проте матір на місці вибуху знайти не зміг. Її загибель за два тижні підтвердили результати ДНК-тесту. Валентина Фоменко понад 40 років працювала на теплотягобудівному заводі у Луганську. У 2008 році переїхала з чоловіком у Шевченкове. 8 вересня 2023-го їй виповнилось 70 років.
Тетяна Зімбровська: загинув брат Валерій Андрусович Влітку 2024-го Валерію Андрусовичу мало виповнитися 60 років. Тоді він планував виїхати в Німеччину до дружини. На перепоховання загиблого Андрія Козиря чоловік пішов, бо був з ним давно знайомий — довгий час вони працювали разом. Тіло Валерія його сестра Тетяна Зімбровська впізнала одразу, воно було майже без пошкоджень. У загиблого чоловіка залишилось двоє рідних синів, пасинок та падчерка.
Наталія Скопич із дітьми, чоловіком та його сімʼєю: загинула донька Аліна та зять Максим Сірокуров Загиблий військовий Андрій Козир був близьким родичем Максима Сірокурова. 5 жовтня він із дружиною Аліною пішов на його перепоховання. Мати Аліни Наталія Скопич розповідає: про ймовірну загибель доньки дізналась від її подруги. Тоді вітчим поїхав у розбите кафе, а жінка — до лікарні. Обгорілі тіла Аліни й Максима змогли одразу впізнати. Аліні Сірокуровій було 23 роки, Максиму — 25. Подружжя поховали в одній могилі 7 жовтня. У них залишилось двоє синів.
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 440
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 749
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1580
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2935
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2932
