«Тут доця, тут зять, тут сваха, тут сват». Фотопроєкт про загиблих у Грозі та їхніх рідних
5 жовтня 2023 року в селі Гроза сталася наймасовіша одномоментна загибель людей на Харківщині під час повномасштабної війни: ракетою «Іскандер-М» росіяни вбили відвідувачів місцевого кафе, які прийшли на поминки загиблого військового Андрія Козиря. У Грозі загинуло 59 людей. Ледь не в кожній хаті села хтось втратив близьких. За цією страшною цифрою – конкретні люди з іменами та прізвищами, а також їхні родини, які здебільшого переживають горе на самоті. Щоб нагадати про це, Суспільне створило спеціальний фотопроєкт. Журналісти поспілкувалися з 28 родинами загиблих у Грозі. Деякі родини відмовились від участі в проєкті, адже важко переживають смерть близьких. З деякими – Суспільному не вдалося сконтактувати. Також у Грозі загинули:— Пирожок Олександр Іванович— Пирожок Тетяна Аркадіївна— Крисевич Олена Олександрівна— Глушко Олександр Андрійович— Платоненко Світлана Олександрівна— Чепіль Любов Миколаївна— Чепіль Віктор Михайлович— Ходак Олександр Миколайович— Бардась Раїса Самсонівна— Бардась Юлія Степанівна— Корх Валентина Миколаївна— Андрусович Тетяна Володимирівна— Андрусович Микола Адамович— Коваленко Григорій Миколайович— Гриб Іван Павлович— Гриб Галина ІванівнаКоманда:Авторка проєкту, фотографка — Тетяна ДжафароваАвторка проєкту, журналістка — Дар'я Нематіан золбінПродюсерки — Ольга Волинець та Анастасія ІсаєнковаРедактор — Влад АзаровФоторедакторка — Вікторія КурчинськаАвторка ідеї та редакторка проєкту — Христина Гаврилюк
Валентина Козир з онуком Владиславом: загинули чоловік, донька, син та молодший онук Загиблий військовий Андрій Козир, на поминках якого сталася трагедія, — племінник чоловіка Валентини. В день його перепоховання в Грозі жінка з одним з онуків була на Волині. В кафе на поминальний обід пішли її чоловік Анатолій, донька Ольга, син Ігор, онук Іван та невістка Оксана. Всі окрім невістки загинули. 6 жовтня Валентина приїхала у харківський морг. Одразу змогла впізнати тіла чоловіка та доньки. Решту загиблих встановили завдяки ДНК-тесту. Після ракетного удару у Валентини з рідних залишився лише 14-річний онук Владислав.
Юрій Криворучко: загинула сестра Вікторія Сапач Юрій Криворучко — брат Вікторії Сапач, що загинула на поминальному обіді в Грозі. Каже: про трагедію дізнався увечері від племінниці. Поки чекали на висновок ДНК-тестування, колега Вікторії впізнала кисть жінки — за кілька днів до трагедії вони зробили однаковий манікюр. Вікторію Сапач поховали 18 жовтня. Наступного дня жінці мало виповнитися 48 років.
Дмитро Нечволод із дружиною Лідією і дітьми: загинув батько Олександр Нечволод. Олександр Нечволод був головою Петропільського старостинського округу, до якого належить Гроза. Його як старосту запросили сказати декілька слів про загиблого Андрія Козиря. Після — чоловік планував повернутись до роботи. Втім, рідні Козиря вмовили його ненадовго затриматися. «Коли я приїхав до кафе після удару, повертаю голову — батіна машина. Кажу рятувальникам: «Хлопці, там батя»», — розповідає Дмитро, син загиблого. Проте він переплутав батька з іншим чоловіком. Впізнати Олександра Нечволода вдалося за кілька днів, після ДНК-тестування: тіло розірвало на 20 частин. Вже після загибелі батька місцеві розповіли Дмитру, що під час окупації села росіяни допитували, катували та вивозили зв’язаного Олександра у ліс.
Ольга Беспала: загинули батьки Ірина і Валерій Пантелеєви та брат Анатолій. Після ракетного удару Ольга побігла у лікарню — швидкі приїжджали одна за одною. В одній з машин знайшла маму — уламок пробив її череп. Згодом дізналася, що батько та брат загинули на місці. Ірина та Валерій Пантелеєви були разом 43 роки. Останнім часом чоловік працював охоронцем, Ірина займалась домогосподарством: тримала трьох корів. Ольга їх продала після загибелі батьків.
Валерій Козир з онучками — Дариною та Анастасією: загинули донька Ольга Пантелеєва, зять Анатолій Пантелеєв 5 жовтня в кафе в Грозі загинули донька, зять, а також сваха та сват Валерія Козиря. Зять — Анатолій Пантелеєв, був давнім товаришем Андрія Козиря, якого перепоховували того дня. Донька Валерія Ольга допомагала готувати поминальний обід. Анатолій загинув одразу. Ольга залишалась живою ще кілька хвилин — її придавило частиною стелі. Подружжя ховали у закритих домовинах на п’ятий день після трагедії. У них залишилось четверо дітей. «Коли ховали, не знав, до якої труни підійти: тут доця, тут зять, тут сваха, тут сват», — говорить Валерій.
Альона Коваленко: загинула мати Тетяна Харбака Родина Харбаків мешкає в Шевченковому. Звідти Тетяна Харбака з чоловіком 5 жовтня їхали на перепоховання Андрія Козиря. По дорозі заїхали до доньки Альони. Тоді вона востаннє бачила матір. Ближче до обіду Альоні зателефонувала родичка і розповіла про ракетний удар у Грозі. За пів години жінка була у селі. Від правоохоронців дізналась, що батько поранений, але живий. Маму по завалах довелось шукати певний час. «Вони тільки сіли за стіл і почули гул. Все побіліло. Наче струмом вдарило. Його завалило тілами та цеглою», — переповідає слова батька Альона. У вересні батьки Альони відсвяткували 35 років подружнього життя. На момент загибелі Тетяні було 52 роки.
Валерія Герасименко з бабусею: загинула мама Анжеліка Герасименко «Вона дуже боялась, що прилетить. Чого боялась, те й відбулось», — пригадує Валерія, старша донька загиблої Анжеліки Герасименко. Анжеліка жила в сусідньому з Грозою селищі — Шевченковому. На поминки в кафе поїхала з подругою Ольгою. Валерія каже, після вибуху намагалася зв’язатися з мамою, але марно, а тоді поїхала в Грозу та допізна шукала її тіло. Проте ідентифікували загиблу тільки за 10 днів, після того як прийшли результати ДНК-тесту. Валерія Герасименко зараз оформлює документи на повне опікунство над 14-річною сестрою.
Тетяна і Олександр Пільгуї з племінницею Наталею: загинула донька Ольга Пільгуй Ольгу Пільгуй на поминальний обід запросила дружина загиблого військового Андрія Козиря — та з ним дружила з дитинства. Пільгуй була директоркою сільської школи. Під час окупації росіяни пропонували їй посаду голови місцевого відділу освіти, проте жінка відмовилась. Натомість пішла продавати овочі та мед на ринок. Тоді ж Ольга передавала інформацію про переміщення росіян українським військовослужбовцям.
Володимир Муховатий: загинули дружина Тетяна, син Володимир та невістка Світлана Про трагедію в кафе, куди на поминки сусіда Андрія Козиря пішли син, дружина та невістка Володимира, чоловік дізнався від онука. Той прибіг та розповів про приліт «Іскандера». Загиблого сина Володимира ідентифікували того ж дня, за курткою. Дружину Тетяну та невістку Світлану — через два тижні, за результатами ДНК-тесту.
Анна: загинула тітка Наталія Мамон Анна, племінниця загиблої Наталії Мамон, каже: протягом війни жінка намагалась не ходити у місця з великим скупченням людей, адже боялась ракетного удару. Проте на перепоховання односельця пішла разом із цивільним чоловіком Анатолієм. Анна розповідає, що після вибуху намагалася додзвонитися до Наталії, проте не змогла. Згодом її сестра поїхала в Грозу із сусіднього Шевченкового. Тіло Наталії на місці ідентифікувати не вдалося. Це зробили пізніше завдяки ДНК-тесту.
Сергій Пономарьов: загинув батько Анатолій Пономарьов Про смерть батька Сергій, військовий ЗСУ, дізнався телефоном. Каже: одразу відпросився і поїхав спершу в морг у Харкові, потім — у Грозу. Кілька днів чоловік не міг впізнати батька: обличчя деформувалось під завалами. Анатолію Пономарьову в травні 2023 року виповнилося 70 років. На поминальний обід він пішов із дружиною Наталією Мамон. Жінка також загинула.
Валерій Соляник із дружиною Ларисою і дітьми: загинула мати Тамара Соляник Про ракетний удар по кафе Валерій Соляник дізнався від двоюрідного брата. Тіло загиблої матері впізнав у морзі, за прикрасами. Тамара Соляник викладала математику в одному з місцевих училищ. Після окупації регіону на роботу не виходила. У червні 2022-го росіяни «звільнили» її з училища. Тамарі був 61 рік. Жінку поховали 11 жовтня поруч із подругою Ганною та братом Володимиром, які також загинули в кафе.
Людмила Перепелиця: загинув батько Володимир Долганін Володимир Долганін з дитинства товаришував із загиблим Андрієм Козирем. На його перепохованні довго затримуватись не планував, бо працював. «Він приїхав на обід і пішов на п’ять хвилин у кафе», — розповідає його донька Людмила. Володимир загинув на місці. Його поховали поруч із сестрою Тамарою, яка також загинула в кафе.
Любов Савченко із сестрою Інною: загинула сестра Ганна Чикало Любов планувала піти на перепоховання Андрія Козиря із сестрою Ганною, проте та не сказала їй точної дати. Жінка готувала обід, коли почула звук вибуху. Говорить: на місці прильоту ракети одразу побачила тіло сестри.
Сергій Осипов: загинула дружина Світлана Осипова Андрія Козиря подружжя Осипових близько не знало, тож на його перепоховання йти не планували. Проте Світлану попросили допомогти з приготуванням страв на поминальний обід — вона підпрацьовувала кухаркою. Того дня, розповідає Сергій, він працював неподалік кафе, вантажив соняшник. Вибухова хвиля збила його з ніг. Після він побіг до кафе на пошуки дружини. Коли вдалось її відкопати, жінка вже не дихала.
Марина Білоус із донькою, свекрухою, братом та племінницями: загинув чоловік Віталій Білоус Віталій Білоус був знайомий з покійним військовим Андрієм Козирем — колись вони разом працювали у Польщі. 5 жовтня чоловік сказав дружині, що піде на поминальний обід. Після ракетного удару тіло Віталія залишилось у сидячій позі на стільці. Уламком чоловіку пробило череп. На момент смерті йому було 44 роки.
Іван Таран: загинули мати Кільзайда Таран, сестра Людмила Чегодаєва, племінниця Ніна Козир Мати Івана Тарана — Кільзайда — одна з небагатьох, хто залишалися живими після удару російською ракетою по кафе у Грозі. Проте ввечері 11 жовтня жінка померла в лікарні. Кільзайда Таран — із Казахстану. Емігрувала в Україну ще за радянських часів. До пенсії жінка працювала у дитячому садочку, а згодом доглядала за домашнім господарством. На момент загибелі їй було 63 роки.
Валентин Чегодаєв із донькою Аліною: загинули дружина Людмила Чегодаєва та донька Ніна Козир Загиблий військовий Андрій Козир, якого перепоховували 5 жовтня в Грозі — тесть Валентина Чегодаєва. Чоловік лікувався після поранення, тож на заході не був. На поминальний обід в кафе пішли його дружина Людмила та донька Ніна. Обох поховали 9 жовтня.
Світлана Слюсарева: загинула мати Ірина Харбака На поминки Андрія Козиря Ірина Харбака з чоловіком поїхала із сусіднього Шевченкового. В якийсь момент чоловіку довелося повернутися додому — допомогти доньці Світлані відвести сина у лікарню. Ірина залишилася. Її тіло вдалось ідентифікувати у день обстрілу. А поруч знайшли тіло і її рідного брата Олександра Ходака.
Катерина та Геннадій: загинула сестра Катерини — Олександра Одегова Катерина — єдина сестра загиблої Олександри Одегової. Жінка жила у сусідньому селищі Шевченкове. На поминки в Грозу приїхала зі знайомими. До 10 жовтня Олександру вважали безвісти зниклою. Врешті Катерина впізнала обличчя сестри по фото, яке їй показав слідчий. «Шуру ми вже забрали, а нам продовжили повідомляти, що ще знайшли її рештки», — пригадує Катерина.
Микола Нечепуренко: загинула мати Зоя Нечепуренко Син загиблої Зої Нечепуренко Микола розповідає, що мати того дня просто пішла до магазину, який розташовувався в одному приміщенні з кафе. А тоді пролунав вибух.
Ганна Зеленська: загинули два брати, сестра, племінники На поминальному обіді загинуло 15 родичів Ганни Зеленської. Серед них — сестра та два рідні брати, всі з родинами. Один з братів — Микола Гриб — був тестем загиблого Андрія Козиря. На його перепохованні зібралася велика родина Грибів. Ганна також мала бути там, проте їй не вдалось доїхати у Грозу — жінка живе за понад 70 кілометрів від села. Ганна розповідає: 5 жовтня займалась домашніми справами. Згодом помітила багато пропущених викликів від родичів. Коли перетелефонувала, дізналась про ракетний удар. «Загинув весь рід: ні дітей, ні внуків. Нікого», — каже Ганна. Останнє спільне сімейне фото родина зробила цьогоріч у травні. Тоді загибла сестра Єва святкувала 70-річний ювілей.
Андрій Яременко з дружиною: загинули мати, сестра, брат У кафе загинула майже вся сім’я Андрія Яременка: мати Єва, сестра Галина та брат Іван — військовий, що проходив реабілітацію на Харківщині. Загиблий Андрій Козир був їхнім дальнім родичем. На місці вибуху ідентифікувати тіла всіх трьох не вдалося. Рештки рідних Андрій зміг забрати тільки 16 жовтня — після результатів тесту ДНК. Тіло сестри Галини найбільше постраждало: під час удару ракетою його фрагментувало. У жінки залишилось двоє неповнолітніх дітей. Над ними взяли опікунство бабусі батьків.
Олег Скрипниченко: загинув батько Олег Сапач Олег Скрипниченко — старший син загиблого Олега Сапача. Каже, що тата не знав до дня його загибелі — батьки розлучились, коли Олег був ще малою дитиною: «Мене викликали на упізнання. А що я можу впізнати, якщо я бачив його лише два рази?» Олег ховав батька самотужки, адже інших рідних не було.
Людмила Дворнік із донькою: загинула мати Любов Котенко Людмила була на городі, коли спершу почула свист, а згодом гул. Перетелефонувала мамі, яка була на поминках у кафе. Втім, телефон уже був поза мережею. Під час впізнання тіла орієнтувались на сережки, адже обличчя і волосся матері обгоріло. До війни загибла Любов Котенко працювала на деревообробному заводі. Після початку повномасштабного вторгнення доглядала за шістьма онуками. На момент загибелі їй було 50 років.
Віктор Фоменко: загинула мати Валентина Фоменко Про ракетний удар по Грозі Віктор Фоменко, який живе у Куп’янську, дізнався від колеги. На фото, що опублікували в мережі, впізнав односельців батьків. Віктор приїхав у Грозу, проте матір на місці вибуху знайти не зміг. Її загибель за два тижні підтвердили результати ДНК-тесту. Валентина Фоменко понад 40 років працювала на теплотягобудівному заводі у Луганську. У 2008 році переїхала з чоловіком у Шевченкове. 8 вересня 2023-го їй виповнилось 70 років.
Тетяна Зімбровська: загинув брат Валерій Андрусович Влітку 2024-го Валерію Андрусовичу мало виповнитися 60 років. Тоді він планував виїхати в Німеччину до дружини. На перепоховання загиблого Андрія Козиря чоловік пішов, бо був з ним давно знайомий — довгий час вони працювали разом. Тіло Валерія його сестра Тетяна Зімбровська впізнала одразу, воно було майже без пошкоджень. У загиблого чоловіка залишилось двоє рідних синів, пасинок та падчерка.
Наталія Скопич із дітьми, чоловіком та його сімʼєю: загинула донька Аліна та зять Максим Сірокуров Загиблий військовий Андрій Козир був близьким родичем Максима Сірокурова. 5 жовтня він із дружиною Аліною пішов на його перепоховання. Мати Аліни Наталія Скопич розповідає: про ймовірну загибель доньки дізналась від її подруги. Тоді вітчим поїхав у розбите кафе, а жінка — до лікарні. Обгорілі тіла Аліни й Максима змогли одразу впізнати. Аліні Сірокуровій було 23 роки, Максиму — 25. Подружжя поховали в одній могилі 7 жовтня. У них залишилось двоє синів.
Найкоротший парад у житті Путіна: без військового пафосу, з відключеннями Інтернету та в ізоляції
Президент Росії Володимир Путін провів парад на Красній площі у меншому масштабі, без демонстрації військової техніки через «поточну оперативну ситуацію».
У Москві у суботу, 9 травня, минув парад на честь російського Дня перемоги, який вперше провели без військової техніки. Парад тривав всього 45 хвилин, що зробило його найкоротшим у сучасній історії. Цього року Кремль, схоже, надав пріоритет безпеці над традиційною демонстрацією сили. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
ТСН.ua зібрав всі деталі.
Трамп оголосив про перемир’я між Україною та Росією
Президент США Дональд Трамп оголосив про триденне перемирʼя у війні між Росією та Україною на три дні, починаючи від 9 травня. З його слів, для Росії — це важливо для святкування Дня Перемоги, але для України це теж важливо.
Окрім зупинки усіх обстрілів відбудеться обмін полоненими тисяча на тисячу.
Трамп запевнив, що це він попросив про цей крок і на нього погодились Путін та Зеленський. Він сподівається, що це стане початком для закінчення великої війни і перемовини щодо миру триватимуть.
Зеленський відреагував на заяву. «Цими днями було багато звернень та сигналів щодо конфігурації завтрашнього дня в Москві у звʼязку з нашими українськими далекобійними санкціями», — прокоментував заяву Трампа президент Володимир Зеленський.
«Красна площа для нас менш важлива, ніж життя українських полонених, яких можна повернути додому», — пояснив він у своєму зверненні, подякувавши Трампу та його команді.
Зазначимо, протягом 8 травня напруга навколо параду в Москві набирала обертів — Кремль розгорнув додаткову протиповітряну оборону та продовжував погрожувати Києву відповідю у разі атаки під час святкування Дня перемоги.
Володимир Зеленський відреагував на нові погрози з боку Москви.
«Багато зараз нових погроз від Росії. Хоча ми дали цілком логічну та зрозумілу для них позицію — будемо діяти абсолютно дзеркально», — сказав Зеленський у зверненні, яке він записав з південного напрямку фронту після зустрічі з бойовими бригадами.
Зеленський окремим указом дозволив Росії провести парад
Україна офіційно дозволила Росії провести на Красній площі у Москві парад до 9 травня в рамках триденного перемир’я, яке анонсував президент США Дональд Трамп.
Відповідний указ президента Володимира Зеленського опублікували на сайті ОП в п’ятницю, 8 травня.
«Враховуючи численні прохання, з гуманітарною метою, окресленою в перемовинах з американською стороною 8 травня 2026 року, постановляю: дозволити 9 травня 2026 року провести парад в м. Москві (Російська Федерація). На час параду (від 10 години ранку за київським часом 9 травня 2026 року) територіальний квадрат Красної площі виключити з плану застосування українського озброєння», — йдеться в указі.
Реакція Кремля
Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков, коментуючи указ Зеленського, заявив: «Нам не потрібен нічий дозвіл. Напевно, горе тому, хто намагається над Днем Перемоги кепкувати і такі дурні жарти робити. Це, напевно, скоріше, його велика біда».
Указ Зеленського про проведення параду в Москві також викликав істерику серед російських воєнкорів. В своїх постах вони назвають документ «приниженням» та «інформаційною спецоперацією».
Зокрема, пропагандист Олександр Коц поскаржився, що указ Зеленського обговорюють активніше, ніж саму підготовку до 9 травня, та назвав це «інформаційною спецоперацією».
Пропагандистський канал «Старше Эдды» заявив про «психологічний тиск» на російську ППО та учасників параду: «Зверніть увагу на координати. Вони не просто вказали площу, вони окреслили периметр. Це натяк: „Ми знаємо, де ви будете стояти“. Суто психологічний тиск на розрахунки ППО та учасників параду. Завтрашнє небо над Москвою буде найнапруженішим за всю історію».
Парад Перемоги: утиснута версія
Святкування Дня перемоги скоротили майже вдвічі, порівняно з ювілейним парадом 2025 року, який тривав 1,5 години.
Одні з найкоротших парадів відбулися 2024 року, коли процесія тривала понад 50 хвилин, та 2023 року — близько 47 хвилин.
Вперше за 19 років парад у Москві провели без військової техніки: замість ракетних установок і танків по Красній площі пройшли лише колони солдатів. Демонстрацію зброї замінили відеокадрами з БпЛА та ядерним озброєнням. На відеозаписах також показали «зразки новітньої російської техніки», зокрема безпілотники, а також атомні підводні човни «Архангельск» і «Князь Владимир».
Парад супроводжувався масштабними відключеннями Інтернету у центрі Москви. Він також минув з обмеженою кількість закордонних гостей.
Головною площею Москви промарширували військовослужбовці вищих військових навчальних закладів, учасники війни проти України, а також солдати Північної Кореї, які воювали в Курській області.
Диктатор Володимир Путін, виступаючи з промовою на Красній площі, заявив про «перемоги» на війні в Україні, попри успішні українські атаки по тилу РФ та сповільнення просування окупантів на фронті.
Хто приїхав до Путіна
У заході взяли участь лише кілька закордонних гостей — зокрема, самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко, король Малайзії Султан Ібрагім та президент Лаосу Тонглун Сісуліт.
«Цьогорічний парад відбувається на тлі хвилі занепокоєння в Москві щодо остаточного результату війни в Україні, яка забрала життя сотень тисяч людей, виснажила економіку Росії та зруйнувала відносини Кремля з Європою», — пише Reuters.
Українські дрони змушують Путіна ховатися у бункерах
Розширення її ударів за допомогою безпілотників та ракет по всій Росії буквально заганяє головнокомандувача Кремля Володимира Путіна під землю, і є ще одним свідченням зростання військової могутності України, пише Politico у статті, опублікованій 9 травня, коли в Росії традиційним парадом святкують День перемоги.
Через чотири роки після початку вторгнення до України, коли її столиця Київ та президент Зеленський мали бути захоплені за кілька днів, тепер саме Путін, схоже, тікає, переходячи з одного підземного укриття в інше, зазначає видання.
Forbes також порівнює, як український президент від початку війни з’являвся на числених відео на вулиці, відкрито заявляючи про опір російській агресії, і як російський лідер «неухильно відступає, ізолюючись всередині архіпелагу масивних підземних бункерів». 09.05.2026 — 5 — 197
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1459
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3632
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3687
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3746
