01.04.2022
— Україна — birdinflight.com — 44674 война, татуировки
Б’є — отже любить: Патріотичні тату українців часів війни
Руський корабель, паляниця, карта України, тризуб, «джавеліни» — в тату-салонах по всій країні беззаперечний тренд на патріотичні та воєнні татуювання. Попросили майстрів із різних міст поділитися фото тату, зроблених за цей місяць, а також розповісти про клієнтів. У містах, де не точаться активні бойові дії, тату-салони відчинені. Тим більше деякі з них розташовані якраз у підвалах, інші ж намагаються працювати лише за записом чи у години, коли повітряна тривога буває найрідше. Майстри розповідають, що охочих щось набити зараз зазвичай менше, ніж до війни, але більше, ніж можна було очікувати. Здається, що татуювання — те, без чого можна обійтися у такий складний час, але багато людей саме цими днями приходять робити своє перше. Пояснюють тим, що «або зараз, або ніколи», бо ж невідомо, що буде далі. Крім того, багато хто нарешті точно визначився, що саме хоче набити: більшість ескізів обирають на воєнну чи патріотичну тематику. Це можуть бути як популярні сюжети, наприклад корабель, що йде відомим маршрутом, так і класичні українські символи — колосок, тризуб, прапор. Створюючи подібні малюнки, майстри часто можуть брати гроші лише за матеріали або ж донатити оплату на армію. Master&Margarita Tattoo, Вінниця. Дівчина прийшла з листочком, на якому її бабуся та дідусь написали декілька слів. Вони знаходяться в окупованій Новій Каховці. — Часто робимо карту України, цитати з українських віршів та пісень, народні мотиви, як то вишиванка, колоски, калина, і, звичайно, гасло військових з острова Зміїний. Але є і дуже індивідуальні запити. Наприклад, дівчина, яка змогла врятуватися з міста Ірпінь, вирішила набити дату від’їзду та назву міста. Інша дівчина прийшла з листочком, на якому її бабуся та дідусь написали декілька слів. Зараз вони знаходяться в окупованій Новій Каховці. Дуже часто дружини наших солдатів набивають собі слова про підтримку та віру у своїх чоловіків. dobriy_kolshik_tattooing, Дніпро. Найбільше запам’ятовуються історії клієнтів, що приїхали з Харкова чи Маріуполя. — В основному зараз усі обирають такі татуювання, які показують, що Україна — наш дім. Усе це від любові та гордості за свою країну. Найбільше запам’ятовуються історії клієнтів, що приїхали з Харкова чи Маріуполя: вони розповідають, як були зруйновані їхні будинки, як пощастило звідти виїхати. bezlad.tattoo, Львів. Такі сеанси підіймають дух, змушують далі вірити у перемогу. — Спершу я не розуміла, чи варто взагалі повертатися до роботи, бо кому зараз потрібне татуювання. Але люди пишуть, пропонують свої цікаві ідеї або ж просто приходять із запитом набити фразу про «русский корабль» чи щось подібне. Такі сеанси підіймають дух, змушують далі вірити у перемогу, допомагати країні та не втрачати сили. Рухатися вперед. Каріна Демінцева, Karatattoo, Черкаси. Багато клієнтів приходять і жартують, що, не дай боже, кінець світу, а вони все життя хотіли тату. — Усі завжди відкладали все на потім, всі свої бажання, потреби, своє життя в цілому. Завжди було «не зараз», «пізніше» — і так кожного разу. Сьогодні всі зрозуміли, як важливо жити тут і зараз, використовувати ту можливість, яка є. Багато клієнтів приходять і жартують, що, не дай боже, кінець світу, а вони все життя хотіли тату і не зробили, то тепер хоч не будуть шкодувати про це. Історії в основному однакові, змінюються лише деталі, але майже всі говорять, що хочеться, щоб ми скоріше вибороли перемогу, і це тату буде нагадувати про неї. Крістіна, ch.f_tattoo. Южне, Одеська область. Роблять тату наші військові із ЗСУ й тероборони — на згадку. — Режим роботи залежить від сповіщень про тривогу та справ клієнтів. Бувають переноси сеансів, тому що кожен зараз допомагає, наскільки це можливо, нашій країні. За березень набила 29 патріотичних тату — як на мене, це дуже багато. Із них, здається, вісім клієнтів робили тату уперше в житті. Вони розповідали, що мріяли про це довго, але не було ескізів для татуювань, з якими вони хотіли б ходити все життя, і ось саме патріотичний запав у душу. Також роблять тату наші військові із ЗСУ й тероборони — на згадку, для підняття духу й настрою у цей нелегкий час. Аліна Лєнц, lenz.tattoo, Луцьк. Комусь просто хочеться забути усе це як страшний сон і не ловити тривожних флешбеків через тату. — Людина, що била Привида Києва, близько року тому прийшла до мене на своє перше тату, а там і до другого недалеко. Клієнт звернувся в перші дні війни з запитом на індивідуальний ескіз, через кілька днів зробили. Розповів особисту трагічну історію про свого друга із ЗСУ. Усі по-своєму переживають війну. Хтось хоче залишити згадку, висловити підтримку і свою належність. Хтось може хотіти собі розіп’ятого путіна у крові на всю спину, а хтось робить тематичні тату як символ єдності. А комусь просто хочеться забути усе це як страшний сон і не ловити тривожних флешбеків через тату. Ніна, Кам’янець-Подільський. Антивоєнних тату набагато менше, ніж патріотичних, тобто загалом люди б’ють тату за мир, а не проти війни. — Раніше найчастіше набивали квіти чи надписи. Сьогодні — герб України, пшеницю, вишиванку. Набивали навіть «байрактар» із «джавеліном», як і знамениту фразу «Русский корабль, иди на***!». Але антивоєнних тату набагато менше, ніж патріотичних, тобтозагалом люди б’ють тату за мир, а не проти війни. Я багато думала над тим, чи доречна зараз моя робота. Але коли бачу клієнта, який радіє своєму татуюванню, розумію, що всьому своє місце. Особливо коли це переселенці з гарячих точок, які пережили важкі дні війни. Частину коштів пересилаю на підтримку ЗСУ і гуманітарну допомогу постраждалим українцям. Анна Ходькова, Etching Room 1, Київ. Друг із кримськотатарської родини і захотів набити тату з датою депортації його народу. — Тату є моїм хобі, зазвичай у мене немає записів. Але є подруга, яка допомагає волонтерам, і вони захотіли собі тату. Тож я набивала їм їх прямо у волонтерському штабі — це таке підвальне приміщення, де вони жили і видавали допомогу. Комусь набила уривок з Іздрика, комусь «паляниця», комусь гранату і їжака, а собі навіть «коктейль Молотова». Гадаю, для всіх це важливі зображення. Ще одне я робила за ескізом мого друга: він із кримськотатарської родини і захотів набити тату з датою депортації його народу з Криму.
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1309
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3495
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3559
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3640
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3950
