Одна в горах: 400 кілометрів сам на сам із зимовими Карпатами
Волонтерка, боєць добровольчого підрозділу Аліна Косовська проходить соло-трек найдовшим Закарпатським туристичним шляхом. Стартувала дівчина на Різдво у Великому Березному, наразі здолала уже більшу частину маршруту (Вододільний та Боржавський хребти), дійшла до полонини Красної. Залишаються ще три найважчі та найвищі масиви Українських Карпат - Свидовець, Чорногора та Мармароси. У разі успіху Аліна стане першою людиною, що здолала весь маршрут ЗТШ у зимовому соло-поході. Досі цього не робив ніхто, усі попередні спроби закінчувалися невдало. Утім, Аліною уже зараз захоплюється суспільство, кожного її фотозвіту, допису у Фейсбуці чи відео на каналі в YouTube чекають із нетерпінням та стежать за просуванням волонтерки засніженими зимовими Карпатами. Аліна Косовська - відома в Україні волонтерка, боєць добровольчого підрозділу, учасник війни з Росією на Сході, два роки дівчина провела на передовій. Наразі живе й працює в Авдіївці, доти була киянкою, займалася спортом - перебувала в резерві збірної України з художньої гімнастики. Очолює ініціативну групу волонтерів-мандрівників, з якими в теплий сезон раз на декілька тижнів підіймається в гори прибирати сміття і ремонтувати колиби. Стартувала на ЗТШ Аліна Косовська 8 січня у Великому Березному. До походу готувалася довго й ретельно: "Я знаю золоте правило: пройти той маршрут влітку, який збираєшся йти зимою, тож протягом літа та осені пройшла всі клаптики ЗТШ (крім Чорногори, бо її я пробігла вже багато разів під час акцій з прибирання сміття у горах). Це допомагає краще пізнати місцевість і добре на ній орієнтуватися". Не менш ретельно дівчина підготувала спорядження для зимового соло-походу. Це мембранні речі, пухові, трекінговий одяг та спеціальне взуття з пластику, яке важить 5 кг. Також дівчина має снігоступи, кішки, льодоруб. Ночує в наметі, у гірських колибах (у яких залишає аптечки для туристів) та в цивілізації (готелі, приватні садиби на маршруті ЗТШ, де можна зарядити гаджети). "Спорядження тестоване раніше у зимових і літніх походах. Перед стартом фізично готувала тіло до холоду: перебувала в умовах, в яких організм звикав до низьких температур, гуляла в легкому одязі, спала на долівці тощо", - розповідає вона. Також дівчина каже, що за місяць до походу тренувалася в залі та щодня виходила на пробіжки. Весь маршрут розраховує пройти за 1,5-2 місяці. За попереднім розрахунком, запланувала 27 ходових днів. На маршруті дівчина поповнює запаси: друзі відсилають Аліні на відділення "Нової пошти" пакунки з припасами, вона спускається у містечка та села і забирає їх. Часового ліміту собі не ставить, утім, маршрут прагне пройти до кінця. У разі успіху це буде рекорд, адже досі в Україні ніхто не проходив узимку соло весь ЗТШ. Усі етапи своєї мандрівки на маршруті Аліна Косовська детально та поетапно описує, ділиться досвідом, здобутками та факапами. Також викладає багато чудових світлин.
«Перші кілька десятків кілометрів мені здавалось, що я от-от розсиплюсь на шматочки і нікуди не дійду. Ну які там чотири сотні кілометрів, якщо мені настільки важко пройти два десятки?»...
«Спина нестерпно боліла від наплічника. У Щербині я прийшла ночувати в садибу і зрозуміла, що мені просто боляче лежати, а ворушитись — взагалі за межею реальності. На нозі з'явилась гематома з незвички до жорстких черевиків. Вона і зараз є, але там вже наросло щось м'яке і не дуже чутливе і тепер це не заважає»
«Я знала, що поступово звикну до всього, а тим часом мушу просто йти. Коли стає занадто важко, я рахую кроки. Не думаю, скільки лишилось кілометрів маршруту, скільки з них - на сьогодні, а просто рахую. Іноді роблю сотню кроків без зупинки, іноді зупиняюсь кожні тридцять, щоб перевести дух, а потім зробити ще тридцять, і ще, і ще»
«Оглядаючись на дві сотні кілометрів, переконую себе, що впораюсь із наступним 30-кілометровим відрізком. Щоб за ним перевести дух і пройти ще тридцять. І ще. І ще»...
«Кожен крок у нашому житті наближає нас до мети. Якщо вона здається неможливо далекою, а шлях - нестерпно важким, потрібно відкинути емоції і просто думати про наступний крок»
«На високогір'ї прохолодно, особливо сьогодні - десь близько -17°. Але мої лапки живі завдяки правильним пуховим рукавичкам. Спочатку я припустилась помилки і взяла пухові рукавиці з окремими пальцями. У них незручно ховати руку в тонкій рукавиці під час переходів - пальцям тісно, порушується кровообіг і в результаті холодніше. Та на Боржаву я вже йшла в правильних рукавицях і спустилася з цілими пальцями»
«Губка для посуду. Ага, смішно, але коли я надавила собі черевиком болючу гематому відтінків фіолетового, врятувала саме вона, запхнута в шкарпетку»
«Сушка одягу на пічці, блін. Я ж знала, що то так не працює, але чомусь таки повісила його сушитись на гарячу пічку в колибі під Черемхою. Мінус комплект термобілизни і два комплекти хороших трекінгових шкарпеток. Добре, що додумалась не повісити туди мембранну куртку, хоча думка виникала»
«Тільки зараз зрозуміла, що на сто-якомусь кілометрі я перестала рахувати, скільки днів я на маршруті і тим більш - заглиблюватись в дати і дні тижня. У мене тут дні вимірюються кілометрами і вершинами»
«А тобі не страшно одній? Це найчастіше запитання від людей, які чують, що я ходжу в гори соло. Так, звісно, ж я не одразу прийшла до того, щоб проходити сотні кілометрів наодинці з природою і насолоджуватись цим єднанням сповна»
«Перш за все потрібно було здобути чималенький гірський досвід у групах. Потім зазирнути в очі усім своїм страхам і відправити їх куди подалі. Крайній етап - чітко усвідомити, які небезпеки чатують на мандрівника-одиночку і як я можу з ними впоратись самостійно»
«Одна в лісі? А як же звірі? Чомусь саме це питання виникає у людей найчастіше, коли вони чують про зимові соло в горах, хоча насправді найбільш небезпечним є високогір'я, а зона лісу скоріше навпаки: місце, де можна сховатись і перевести дух»
«Ну, але хай будуть звірі. Найстрашніший звір планети — то людина, і лісові хижаки бояться нас значно більше, ніж ми їх. Жоден адекватний вовк не вийде з лісу до людини просто так, та і ведмеді не надто полюбляють тушкованку з туристів. У них є простіша і безпечніша здобич, і їм геть не цікаво нападати на щось велике, гучне і яскраве, що ворушиться по маршруту і дивно пахне містом»
«Але якби раптом ви все ж зустріли звірів, запам'ятайте золоте правило — їх лякає гучний звук, краще металевий. Я використовую свисток або просто стукаю трекінговими палицями одна об одну, коли чую підозрілі звуки з лісу. Таким самим способом відлякую собак у селі»
«А раптом щось станеться? Ось це вже більш адекватне питання. Коли ви йдете в групі, то можете бути впевнені, що в разі травми чи поганого самопочуття вам допоможуть спуститись або викличуть допомогу. Коли йдете самі, то зобов'язані продумати до дрібниць надання допомоги собі своїми ручками в будь-якій критичній ситуації»
«Це, перш за все, навички домедичної допомоги й адаптація їх до умов вашої мандрівки. Продумайте детально, чим ви будете зупиняти кровотечу і скільки часу вам на це знадобиться, враховуючи, що при пошкодженій артерії життя вимірюється кількома хвилинами. Навчіться фіксувати зламану кінцівку палицею або снігоступом. Пам'ятайте на рівні підсвідомості, в якій кишені наплічника лежить ваша аптечка, і завжди тримайте її в одному місці»
«Ви не помрете, навіть якщо зламаєте ногу і будете в місці, де немає зв'язку для виклику допомоги. Але ви повинні чітко усвідомлювати порядок своїх дій: надати собі допомогу, облаштувати тепле укриття і спокійно сидіти, не забуваючи їсти та пити, до прибуття рятувальників»
«Якщо ви йдете по маршруту і маєте при собі намет, спальник і газовий пальник, з цим пунктом не має виникнути жодних проблем. Просто, на відміну від роботи в групі, тут вам знадобиться трохи зачекати. Звісно ж про ваш маршрут має знати хтось із друзів чи рідних, щоб допомогти рятувальникам звузити коло пошуку»
«На високогірних ділянках ховається головна небезпека. Карнизи, лавини, обриви, обледенілі схили випробовують на міцність усіх, хто наважився підійти до суворої краси. Але тут нема різниці, сам ти чи в групі, натомість має значення досвід та твереза оцінка»
«Мені зазвичай легше приймати рішення наодинці. Там, де група сказала б «фігня, проскочимо в черевиках», в соло я вдягну кішки і дістану льодоруб. У групі важко слідкувати, щоб ніхто, поспішаючи, не зайшов на сніговий карниз, натомість наодинці я обдумую кожен крок і помічаю дрібниці рельєфу»
«В соло я повністю відповідальна за своє життя, а це означає - зроблю все, щоб лишитись живою. Ба більше - саме в ці моменти я відчуваю себе по-справжньому живою, кожною клітинкою свого тіла. Це відчуття таке справжнє і щире. Його нема більш ніде»
«У гори варто ходити соло, щоб по-справжньому відчути всю глибину життя і вдихнути щастя на повні груди. Але не забуваючи ретельно підготуватись і обміркувати кожну дрібничку. І відповідаю на головне питання: ні, мені не страшно. Часом важко, часом холодно, часом боляче, але не страшно»
Зі свого боку, закарпатські рятувальники кажуть, що спостерігають за сходженням Аліни
«Вона зареєструвалася у ДСНС, повідомила про те, що проходить соло-маршрут Карпатами у рамках ЗТШ. Контакти дівчини є у керівників всіх підрозділів гірських рятувальників, з нею постійно виходять на зв'язок, періодично продзвонюють і питають, як триває проходження маршруту», - каже речниця Управління ДСНС у Закарпатській області Наталя Батир
Разом із тим, у рятувальників наголошують, що зимові соло-походи Українськими Карпатами можуть бути вкрай небезпечними для життя та здоров'я, і не радять туристам повторювати ініціативу Аліни Косовської
За тим, як долає ЗТШ Аліна Косовська, спостерігають не лише рятувальники, а й закарпатські гірські провідники та гіди, особливо - Аліса Смирна та Сергій Прокоп, які минулого 2021-го року організовували поетапне проходження Закарпатського туристичного шляху
«Те, що робить Аліна, - дуже круто, я читаю кожен її допис про проходження ЗТШ. Ми наразі не знайомі, але після закінчення маршруту обов'язково познайомимося», - каже гід Сергій Прокоп
«Ця маленька тендітна дівчина викликає справжнє захоплення, вражає її підготовка та витримка. А цієї зими дуже важко: у горах постійно йде сніг, починаючи з Різдва. Йти справді важко, постійно свіжий сніг-пухляк. Від часу, як вона стартувала, було 1-2 ясні дні, все решта — погана погода, із заметілями, хмарністю, постійні сильні морози та вітри. У таких погодних умовах в Аліни дуже хороший темп, Боржаву вона пройшла фактично за день. Також дуже добре, що вона постійно на зв’язку з друзями та ДСНС-никами, що описує етапи своєї мандрівки», - каже Прокоп
«Я зазначу, що Аліна задає тренди, - говорить гірська провідниця Аліса Смирна. - Адже досі ніхто не проходив ЗТШ взимку соло, а тут це першою зробить дівчина! Чоловікам треба буде задуматися. Минулого року, до речі, були спроби проходження зимового ЗТШ, але двоє хлопців, які вийшли на маршрут, зупинилися іще на Вододільному хребті, тобто на першій третині шляху, і не пройшли його»
«Улітку інша дівчина пройшла ЗТШ, це Юлія Лампека, вони стартували удвох, але потім її напарник зійшов із маршруту через травму. Юля влітку гнала по 35 км в день, Аліна зараз дуже правильно розраховує свій час і ресурси. Видно, що вона обдумано робить кожен крок, це добре, вона слухається себе, свого тіла, вона ментально занурена в те, що робить, і це в неї виходить дуже круто»
«Думаю, що після Аліниного проходження ЗТШ це швидко стане трендом, усі ринуться в соло на маршрут. Рятувальникам це додасть роботи, утім, додасть популярності і найдовшому маршруту Українських Карпат, який досі, я вважаю незаслужено, був маловідомим і недостатньо популярним»
«Ми, українці, такі вже є, що більше любимо Грузію чи там, Лікійську стежку в Туреччині. Хоча це набагато дорожче в організації. Але наш старий добрий ЗТШ - прекрасний для мандрівок, це різні гори, це 400 км насолоди - природа на гірських масивах протягом ЗТШ різна, види вражають»
Також Аліса Смирна зазначила, що в 2022-му році на Закарпатті планують повторювати поетапне проходження ЗТШ. До цього можуть долучитися усі, хто любить ходити в гори
Стартуватимуть весною, коли гірські походи стануть більш доступними для широкого загалу. Усі учасники таких походів отримують туристичний паспорт, який засвідчить те, що вони пройшли Закарпатський туристичний шлях
ЗТШ – туристський шлях, один із головних пішохідних маршрутів Українських Карпат. Пролягає у межах Закарпатської області – із заходу на схід, через основні гірські масиви Українських Карпат, має протяжність 398 км
Найкоротший парад у житті Путіна: без військового пафосу, з відключеннями Інтернету та в ізоляції
Президент Росії Володимир Путін провів парад на Красній площі у меншому масштабі, без демонстрації військової техніки через «поточну оперативну ситуацію».
У Москві у суботу, 9 травня, минув парад на честь російського Дня перемоги, який вперше провели без військової техніки. Парад тривав всього 45 хвилин, що зробило його найкоротшим у сучасній історії. Цього року Кремль, схоже, надав пріоритет безпеці над традиційною демонстрацією сили. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
ТСН.ua зібрав всі деталі.
Трамп оголосив про перемир’я між Україною та Росією
Президент США Дональд Трамп оголосив про триденне перемирʼя у війні між Росією та Україною на три дні, починаючи від 9 травня. З його слів, для Росії — це важливо для святкування Дня Перемоги, але для України це теж важливо.
Окрім зупинки усіх обстрілів відбудеться обмін полоненими тисяча на тисячу.
Трамп запевнив, що це він попросив про цей крок і на нього погодились Путін та Зеленський. Він сподівається, що це стане початком для закінчення великої війни і перемовини щодо миру триватимуть.
Зеленський відреагував на заяву. «Цими днями було багато звернень та сигналів щодо конфігурації завтрашнього дня в Москві у звʼязку з нашими українськими далекобійними санкціями», — прокоментував заяву Трампа президент Володимир Зеленський.
«Красна площа для нас менш важлива, ніж життя українських полонених, яких можна повернути додому», — пояснив він у своєму зверненні, подякувавши Трампу та його команді.
Зазначимо, протягом 8 травня напруга навколо параду в Москві набирала обертів — Кремль розгорнув додаткову протиповітряну оборону та продовжував погрожувати Києву відповідю у разі атаки під час святкування Дня перемоги.
Володимир Зеленський відреагував на нові погрози з боку Москви.
«Багато зараз нових погроз від Росії. Хоча ми дали цілком логічну та зрозумілу для них позицію — будемо діяти абсолютно дзеркально», — сказав Зеленський у зверненні, яке він записав з південного напрямку фронту після зустрічі з бойовими бригадами.
Зеленський окремим указом дозволив Росії провести парад
Україна офіційно дозволила Росії провести на Красній площі у Москві парад до 9 травня в рамках триденного перемир’я, яке анонсував президент США Дональд Трамп.
Відповідний указ президента Володимира Зеленського опублікували на сайті ОП в п’ятницю, 8 травня.
«Враховуючи численні прохання, з гуманітарною метою, окресленою в перемовинах з американською стороною 8 травня 2026 року, постановляю: дозволити 9 травня 2026 року провести парад в м. Москві (Російська Федерація). На час параду (від 10 години ранку за київським часом 9 травня 2026 року) територіальний квадрат Красної площі виключити з плану застосування українського озброєння», — йдеться в указі.
Реакція Кремля
Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков, коментуючи указ Зеленського, заявив: «Нам не потрібен нічий дозвіл. Напевно, горе тому, хто намагається над Днем Перемоги кепкувати і такі дурні жарти робити. Це, напевно, скоріше, його велика біда».
Указ Зеленського про проведення параду в Москві також викликав істерику серед російських воєнкорів. В своїх постах вони назвають документ «приниженням» та «інформаційною спецоперацією».
Зокрема, пропагандист Олександр Коц поскаржився, що указ Зеленського обговорюють активніше, ніж саму підготовку до 9 травня, та назвав це «інформаційною спецоперацією».
Пропагандистський канал «Старше Эдды» заявив про «психологічний тиск» на російську ППО та учасників параду: «Зверніть увагу на координати. Вони не просто вказали площу, вони окреслили периметр. Це натяк: „Ми знаємо, де ви будете стояти“. Суто психологічний тиск на розрахунки ППО та учасників параду. Завтрашнє небо над Москвою буде найнапруженішим за всю історію».
Парад Перемоги: утиснута версія
Святкування Дня перемоги скоротили майже вдвічі, порівняно з ювілейним парадом 2025 року, який тривав 1,5 години.
Одні з найкоротших парадів відбулися 2024 року, коли процесія тривала понад 50 хвилин, та 2023 року — близько 47 хвилин.
Вперше за 19 років парад у Москві провели без військової техніки: замість ракетних установок і танків по Красній площі пройшли лише колони солдатів. Демонстрацію зброї замінили відеокадрами з БпЛА та ядерним озброєнням. На відеозаписах також показали «зразки новітньої російської техніки», зокрема безпілотники, а також атомні підводні човни «Архангельск» і «Князь Владимир».
Парад супроводжувався масштабними відключеннями Інтернету у центрі Москви. Він також минув з обмеженою кількість закордонних гостей.
Головною площею Москви промарширували військовослужбовці вищих військових навчальних закладів, учасники війни проти України, а також солдати Північної Кореї, які воювали в Курській області.
Диктатор Володимир Путін, виступаючи з промовою на Красній площі, заявив про «перемоги» на війні в Україні, попри успішні українські атаки по тилу РФ та сповільнення просування окупантів на фронті.
Хто приїхав до Путіна
У заході взяли участь лише кілька закордонних гостей — зокрема, самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко, король Малайзії Султан Ібрагім та президент Лаосу Тонглун Сісуліт.
«Цьогорічний парад відбувається на тлі хвилі занепокоєння в Москві щодо остаточного результату війни в Україні, яка забрала життя сотень тисяч людей, виснажила економіку Росії та зруйнувала відносини Кремля з Європою», — пише Reuters.
Українські дрони змушують Путіна ховатися у бункерах
Розширення її ударів за допомогою безпілотників та ракет по всій Росії буквально заганяє головнокомандувача Кремля Володимира Путіна під землю, і є ще одним свідченням зростання військової могутності України, пише Politico у статті, опублікованій 9 травня, коли в Росії традиційним парадом святкують День перемоги.
Через чотири роки після початку вторгнення до України, коли її столиця Київ та президент Зеленський мали бути захоплені за кілька днів, тепер саме Путін, схоже, тікає, переходячи з одного підземного укриття в інше, зазначає видання.
Forbes також порівнює, як український президент від початку війни з’являвся на числених відео на вулиці, відкрито заявляючи про опір російській агресії, і як російський лідер «неухильно відступає, ізолюючись всередині архіпелагу масивних підземних бункерів». 09.05.2026 — 5 — 15
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1372
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3543
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3601
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3670
