«І за союзу, і в пандемію». Репортаж з наймасштабнішої на Буковині Маланки
У прикордонному селищі Красноїльськ відгуляли наймасштабнішу на Буковині Маланку. Десятки переодягнених людей усю ніч ходили від хати до хати й вітали господарів з настанням Старого Нового року. Маланка — це традиція, яка триває десятиліттями. Її організовують щороку, незалежно від обставин. Про традиційну костюмовану ходу, подивитись на яку щороку приїжджають сотні туристів. На Маланку в кожному з кутів селища чути одну пісню — "Урсу". У ній розповідається про ведмедя, якого в лісі спіймав "циган". Він спустив тварину з гори, навчив танцювати й співати, тепер веде його за мотузку й розважає людей, вітаючи їх з настанням Старого Нового року. Маланкування починається ввечері 13 січня й триває до кінця наступного дня. Готуються невеликими компаніями вдома в когось з учасників, потім сходяться до головного маланкаря. У Красноїльську п'ять кутів — частин села. У кожному різні костюми. Головні — ведмеді. У Верхній та Нижній Путні вони схожі на копиці сіна, можуть важити понад 70 кілограмів. У костюмах хлопці ходять усю ніч. У кутах Тражани, Сус та Дял — ведмеді з крилами. Їхня ширина може сягати понад три метри. Крила різнокольорові, їх оздоблюють квітами й новорічними прикрасами. У головній пісні йдеться, що спійманого ведмедя вели з прив’язаними до передніх лап смереками. Відтак "крила" насправді є ведмежими плечима. На Маланці співають декілька пісень, утім "Урсу" — головна. Маланкують лише румунською — у селищі майже всі жителі — етнічні румуни. Участь в переберії беруть здебільшого молоді хлопці. Ведмедем може бути лише неодружений. Більшість не може відповісти, звідки пішли герої Маланки та що означає це свято. Однак кажуть, що це їхня традиція, яка триває багато поколінь і "у них у крові". Окрім "цигана" і ведмедя, участь в Маланці беруть дід, баба, царі та цариці, "жиди". Їхня роль — розважати господарів будинків. Іноді вони можуть нібито бити глядачів — у такий спосіб вибивають усе зле. Керує Маланкою комендант. Він збирає гроші та організовує свято на куті. "Жиди" мають на голові великі циліндри. Їхні костюми з бляшанками дзеленчать, ніби монети — так герої вважаються багатими. За словами голови Красноїльської громади Степана Драгуна, герої Маланки існують десятиліттями й змінити їх неможливо. Одягаючись у "жидів" й "циганів" не мають на меті когось образити, а зображають населення, яке було в громаді колись. Маланкарі обходять усі хати. Якщо ворота відчинені, то там на них чекають. Люди ображаються, коли до них не приходить Маланка, тому мусять обійти всіх, розповідають маланкарі. Святкування триває усю ніч, а наступного дня, 14 січня, у центр Красноїльська сходяться колективи з п'яти кутів. Вони танцюють і співають разом. Участь в переберії беруть і діти. Торік через карантин в області були заборонені всі масові заходи, втім у громаді все одно маланкували. Голова громади каже, що люди підтримують проведення переберії й чекають на неї увесь рік. "Ми проводимо Маланку і в карантин. Все одно є маска, тільки не вказано, яка. Багато людей з-за кордону, із заробітків приїжджають, щоб побачити ходу, а потім назад повертаються", — розповідає Драгун. Переберія адаптується до сучасних реалій: окрім традиційних героїв, є нові — у костюмах медиків швидкої й з "вакцинами" від коронавірусу. Хлопці "обігрують" сучасні теми, тому поруч з традиційним костюмом діда можна побачити маску політика чи героя мультфільму. В одному з кутів нібито лікар "вакцинував" усіх гостей. Також на людей розпилювали суміш, схожу на антисептик й перевіряли ковід-паспорти в Дії. Щороку участь у переберії бере понад пів тисячі людей, розповідає Драгун. Його перша Маланка була майже 40 років тому. Він каже, що не пам'ятає року, коли свято не проводили. Водночас за радянської влади переберію висміювали та забороняли ходити хатами, втім це все одно робили — меншими групами. "Якщо виходили маланкувати, то учасників саджали на 15 діб. Але все одно люди виходили. Так зберегли цю традицію", — говорить він. Місцевий житель Степан Мітрік розповів, що раніше комуністи спалювали костюми маланкарів і заважали проводити ходу. Але Маланка була завжди. Місцеві говорять: на Маланку можна все. Переберія супроводжується масовими застіллями, жартами й заграваннями з господарями й туристами. Перед переберією коменданти готують літри самогонки, якої має вистачити на всіх переодягнених. Людям можуть запропонувати "випити 100 грамів" або беруть їх до танцю. Ведмеді повзають на дорозі, борсаються, б'ються між собою. "Цигани" носять великі булави, які щосили вдаряють об землю. Місцеві самі роблять імпровізовані блок-пости й не пропускають на Маланку автівки, якщо водій не заплатить гроші. Здебільшого, це 10-20 гривень, однак постів — до десяти. З "прикордонниками" й "працівниками СБУ" можна торгуватися, заговорювати й не платити. Так само треба буде заплатити, щоб виїхали з селища додому. Такі імпровізовані пости облаштовують раз на рік. Загалом за час святкування переберія може зібрати понад 100 тисяч гривень. Маланкар Микола Бута говорить, що менше тисячі гривень господарі не виносять. Люди, які працюють за кордоном, віддячують за співи у євро. За зібрані гроші пізніше святкують усім селом в ресторані.
Персонаж Маланки «циган» одягається перед ходою
У селі є майстри, які виготовляють маски для героїв
До Маланки починають готуватися після свята Андрія, 13 грудня
Подивитися на Маланку приїжджають сотні туристів
Маланкарі співають традиційну пісню «Урсу»
Персонажі Маланки діда та баби йдуть селом
Місцеві самі роблять імпровізовані блок-пости й не пропускають на Маланку автівки, якщо водій не заплатить гроші
Дитина у ролі персонажа «цигана»
Переодягнені у працівників СБУ зупинили водія й пропонують випити
Маланкарі у костюмах ведмедів з крилами
Костюми маланкарі роблять самі. Для «ведмедів» наперед заготовляють сіно. Потім скручують декількаметрові стрічки з нього й з'єднують їх. Одягнути костюм ведмедя з крилами можна лише лежачи, допомагають це зробити два дужі хлопці
Дитина, одягнена в костюм ведмедя
Маланкування царів та цариць
Швидка, де чоловіки в масках нібито лікують від коронавірусу
Маланка з костюмами-копицями вночі
Другий день Маланки, коли всі колективи сходяться до центру села
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1274
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3476
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3540
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3623
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3935
