Гренландія — автономна країна в складі Королівства Данія і найбільший острів планети, що розташований між Північно-Льодовитим та Атлантичним океаном. Близько 80 % площі Гренландії вкрито другим на планеті за розміром і єдиним поза межами Антарктиди постійним льодовиковим щитом. Географічно є частиною Північної Америки, проте понад тисячоліття Гренландія підтримує тісні політичні, культурні та економічні зв'язки з Європою. Гренландія — найменш густонаселена країна світу з приблизно 56 тисячами мешканців. Під час референдуму 2008 року на підтримку розширення автономії висловилися 75 % мешканців, що взяли участь у голосуванні. Згідно з результатами референдуму, Гренландія набула більшої незалежності у внутрішній політиці, залишивши Данії сферу зовнішньої політики та оборони. Заселення Гренландії розпочалось чотири з половиною тисячі років тому арктичними народами, що мігрували сюди з території сучасної Канади. З 10 століття нормани почали заселяти безлюдну південну частину острова, а інуїти прийшли сюди в 13 столітті. Норманські колонії зникли наприкінці 15 століття. На початку 18 століття контакти між скандинавами та Гренландією відновилися, і Данія встановила свій суверенітет над островом. Назву Гренландія дали цій країні ранні скандинавські поселенці. В ісландських сагах говориться, що ісландець норвезького походження Ерік Рудий був вигнаний з Ісландії за вбивство. Разом зі своєю великою сім'єю та треллами (рабами) він відправився на човнах дослідити крижану землю, яка, як відомо, лежала на північному заході. Після того, як Ерік знайшов землю, придатну для життя на півночі, він назвав її Grœnland (від grœn («зелений») + land («земля»), в надії, що така приємна назва привабить поселенців. Проте географи стверджують, що нову землю назвали Гренландією через те, що відкритий південний низинний берег острова був вкритий пишною зеленою травою та мохом. Більша частина території острова складається з льодовикового покриву, на якому неможливо жити. Майже всі гренландці (понад 90%) проживають уздовж фйордів на південно-західному узбережжі головного острова, адже саме ця територія характеризується відносно м'яким кліматом. Там і розташовані найбільші населені пункти, зокрема міста Нуук, Какорток, Сісіміут, Манітсок. Економічне життя також зосереджене на вузькій, вільній від материкового льоду прибережній смузі, що займає близько 15 % загальної площі Гренландії, головним чином на південному заході острова. Основними статтями експорту є морепродукти — 85 %, перш за все перероблені креветки, за виробництвом яких Гренландія займає провідне місце у світі. Експорт цинкової та свинцевої руд становив до 12 % від загального обсягу, однак на початку XXI століття видобуток рудних і нерудних корисних копалин практично зупинили. Дорожня мережа в Гренландії практично відсутня, через що рух на автомобілі можливий тільки в межах одного населеного пункту і його околиць. Відсутність мережі автодоріг пов'язана з особливостями рельєфу та клімату, а також віддаленістю населених пунктів один від одного. Між сусідніми населеними пунктами можливе пересування на собачих упряжках і снігоходах. Залізниць на острові немає.Розвинені повітряні перевезення, завдяки яким забезпечується сполучення між основними поселеннями та зв'язок острова зі столицею Данії — Копенгагеном. Існує регулярне авіасполучення з Ісландією , також є плани з організації перельотів між Гренландією та Канадою. В країні розвинене морське судноплавство. 88 % гренландців є інуїтами (самоназва — калаалліт), зокрема й змішаного інуїтсько-данського походження. Решта 12 % належать до європейського походження, здебільшого до гренландських данців. У Гренландії з 2009 року єдиною офіційною мовою є гренландська (одна з ескімоських мов). Раніше другою офіційною мовою була данська. Багато мешканців Гренландії володіють англійською мовою як третьою. На практиці данська мова, як і раніше, широко використовується в адміністрації та вищій освіті, а також залишається першою чи єдиною мовою для деяких данських іммігрантів у Нууці та інших великих містах. Дискусія про роль гренландської та данської мов в майбутньому країни триває. Країна має 100 % рівень грамотності. Основна релігія — християнство (лютеранство).
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 441
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 750
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1583
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2939
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2935
