Операція «Барбаросса»: нацистське вторгнення в СРСР 80 років тому
Нацистська Німеччина здійснила найбільшу в історії наземну операцію – вторгнення на територію Радянського Союзу в 1941 році. Ця операція розв’язала жорстокий конфлікт, який коштував життя мільйонам людей.
На фото – німецькі солдати несуть гармату повз радянський прикордонний знак – одна з перших світлин, зроблених під час операції «Барбаросса», нападу на Радянський Союз, яку розпочали на світанку 22 червня 1941 року
Німецькі солдати спостерігають, як горить село. Червень 1941 року. План «Барбаросса» був найбільшою в історії операцією наземного вторгнення – близько 3,8 мільйона військовослужбовців, тисячі танків і літаків та понад пів мільйона коней просувалися по всій Східній Європі, від Фінської затоки до Чорного моря
Нацистський солдат із гранатою, засунутою в чобіт, в одному із сіл. Червень 1941 року. Частково мотивом операції «Барбаросса» була расова ненависть. Нацистське керівництво вважало «недолюдьми» слов’янські народи. Згідно з нацистським «генеральним планом для Сходу», більшість слов’ян мали бути вбиті або поневолені, а величезні території Радянського Союзу мали заселити німці
Генріх Гіммлер та інші керівники нацистів розглядають план німецьких сільських поселень на радянській території. Березень 1941 року. План вторгнення створювався роками, і на це натякав маніфест нацистського лідера Адольфа Гітлера 1925 року, «Майн кампф», де він писав: «Якщо говорити про нові землі й території в Європі сьогодні, ми можемо думати переважно про Росію та її васальні прикордонні держави»
На фото – нацисти на мотоциклах проїжджають повз палаючий радянський танк. Червень 1941 року. Незважаючи на десятки попереджень про напад, що відбувся 22 червня, вторгнення приголомшило радянського лідера Йосипа Сталіна, який, як стверджують, зник у своєму заміському будинку на два дні після вторгнення
Громадяни тодішнього СРСР прямують до лінії фронту, озброєні гвинтівками Мосіна-Нагана. Оголошуючи про вторгнення своїм громадянам, радянське керівництво проникливо зверталося до народного патріотизму, закликаючи захищати «нашу улюблену країну», і вже не апелювало до міжнародного соціалізму чи Сталіна
Підрозділи Червоної армії рухаються назустріч силам, керованих нацистами. Недатоване фото. Після того, як Сталін відійшов від очевидного шоку і взяв на себе керівництво, бійці Червоної армії стикнулися з нацистською бойовою машиною спереду і політичними комісарами в тилу, яким було дозволено страчувати дезертирів на місці і заарештувати їхні сім’ї
Радянський бомбардувальник «Туполєв» падає, збитий під час боїв на річці Березина в липні 1941 року. Територія сучасної Білорусі
Мирні жителі ховаються від бомбардувань на станції московського метро «Маяковська», коли нацисти наближаються до Москви в серпні 1941 року
Група радянських військовополонених, захоплених нацистськими військами. Близько половини радянських військовополонених, утримуваних Німеччиною, померли в неволі. Для порівняння, смертність серед ув’язнених зі США і Великої Британії – менше від 4%
Німецькі військові під час перестрілки на залізниці Москва – Смоленськ у серпні 1941 року. В епіцентр перестрілки потрапив радянський танк. Незважаючи на прогноз Гітлера про швидке захоплення Москви і Ленінграду (нині Санкт-Петербург), нацистські війська незабаром зіткнулися із запеклим опором і не змогли захопити ці міста
Німецькі офіцери намагаються витягти з болота машину, кінець 1941 року. Коли почалися осінні дощі, нацистські командири були змушені готуватися до затяжного конфлікту, бо бездоріжжя і запеклі радянські бійці гальмували наступ Німеччини
Червоноармійці й танк Т-34 у селі під час контратаки проти нацистських військових. Хоча багато істориків бачать осінь і зиму 1941–1942 років як початок кінця вторгнення Гітлера до Радянського Союзу, людські страждання лише починалися
Чоловіки прибули для збирання тіл жертв оборони Ленінграду в жовтні 1942 року. Не зумівши захопити Ленінграду, очолювані нацистами сили оточили це північне місто з метою заморити голодом населення
Ці сторінки зі щоденника Тані Савичевої, дівчини, яка розповіла про те, як загинули під час Ленінградської облоги один за одним шестеро членів її родини. Перший запис (вгорі ліворуч) позначає смерть її сестри Жені «28 грудня опівдні 1941 року». На останніх двох сторінках внизу праворуч написано: «Усі мертві … Залишилась лише Таня». Незабаром вона померла від туберкульозу кишківника
Німецькі офіцери і солдати готуються стратити Марію Брускіну і Володимира Щербацевича, учасників антинацистського опору, в Мінську в жовтні 1941 року. Незабаром після арешту Брускіної дівчина-підліток написала своїй матері: «Клянусь тобі, що через мене в тебе більше не буде неприємностей. Якщо зможеш, передай мені мою сукню, зелену кофтинку і білі шкарпетки. Я хочу бути пристойно одягненою, коли піду звідси»
Мати намагається захистити свою дитину від нацистських куль за кілька хвилин до того, як її вбили на полі поблизу Івангороду, Україна. Зліва – тіло іншої жінки, а праворуч група людей, очевидно, копає могилу. Нацистські ескадрони смерті – в деяких випадках за підтримки місцевого населення – стратили мільйони людей, особливо націлившись на євреїв та «азійців»
Єврей, якого мають стратити, у Вінниці. Британський історик Джонатан Дімблбі, говорячи про жорстокості, вчинені нацистами – і в меншій мірі мстивою Червоною армією, яку він досліджував, – каже, що «навряд чи вистачить слів про це говорити»
Дівчина-партизанка після катування і повішення її нацистами. Дімблбі пише про членів нацистських ескадронів смерті так: «Не були п’яницями, витягнутими з вулиці, або наркоманами, які не мали розумових здібностей… Це були освічені люди, це були люди, які були лікарями, які пройшли університет, були державними службовцями, які зголосились виконати це завдання»
Червоноармійці в зимовому камуфляжі патрулюють центр Сталінграду в 1943 році. Битва за Сталінград, виграна Червоною армією, була знаковою щодо наступу нацистів на Радянський Союз. З весни 1943 року німецькі війська відступали, і радянські військові врешті відтіснили їх назад, до Берліну
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1272
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3475
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3540
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3621
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3935
