Контракти.ua

Маловідома Львівщина: 9 місць, які варто відвідати

Прийдешні свята багато хто з нас проведе у Львові. І якщо ви все ж таки зважитеся вириватися з гостинних обіймів міста, то, напевно, захочете побачити і інші визначні пам'ятки Галичини, окрім відомої «золотої четвірки» замків - Олесько, Підгірців, Золочева та Жовкви. Тому Контракти.ua підібрали 9 місць на Львівщині, які варті нашої уваги.  Першою точкою стане Великий Любінь – найдавніший галицький курорт. Ще в 1578 році про тутешню мінеральну воду писав особистий медик польських королів. На початку XVII ст. тут облаштували, де-факто, перший санаторій в регіоні. 1821 року магнатка Яблоновська відкрила в Любіні повноцінну водолікарню для заможних львів'ян. Її син в 1849 році продав маєток барону Костянтину Бруницькому. Той побудував купальні, кілька пансіонатів і готелів. Все це добро заповідав своєму синові Адольфу, який в 1909-1910 рр. перебудував палац в стилі необароко. У міжвоєнній Польщі курорт мав статус національного, а лікарня вважалася найбільшою в Польщі. Палац був відреставрований 2007 року. Зараз в ньому знаходиться школа-інтернат. У селищі є також червоноцегляний костел 1930-х років та дерев’яна церква 1854 року. Наступна точка – село Вишня недалеко Городка. Тут знаходиться палац в стилі необароко (1835 р.), а в палаці - музей знаменитого комедіографа Олександра Фредра (1793-1876). Фредро вважається представником українофільської течії в польській літературі. Окрім того, він є дідом по матері митрополита Андрія Шептицького. Палац вже багато десятиліть його займає агроколедж. Всередині ще можна побачити ліпнину та паркет часів драматурга. Ну а розповідь екскурсоводів дозволяє зрозуміти атмосферу того часу. В палаці постійно проводять фестивалі, вечори танців та інші заходи, які популяризують життя галицької аристократії ХІХ ст. Далі пропонуємо оглянути «міні-замок» с. П’ятничани. Фактично, це одна оборонна вежа, унікальна тим, що є зразком правдивого готичного стилю. Вежу спорудили десь на початку XIV ст. як донжон замку, що контролював дорогу Львів - Холм. У XVII ст. вона деякий час була дзвінницею монастиря. В ході реставрації 1990-було відновлено підйомний міст – до слова, єдиний діючий в Україні! У вежі розташовується музей. Тепер на нас очікує замок в Свіржі - один з найбільш імпозантних на Львівщині, «актор» кількох кінострічок (наприклад, у знаменитих «Трьох мушкетерах» він «грав» відразу шість локацій). Точна дата заснування замку невідома. У 1427 році він вже існував, і з тих пір багато разів перебудовувався, горів та знов відновлювався. Його сучасний вигляд – наслідок декількох активних реконструкцій. Першу з них почав 1907 року генерал Ламезан, француз з роду, який багато століть перебував на службі австрійських цісарів. В Першу Світову замок згорів. 1930-го роботи продовжив зять Ламезана - політик і військовий діяч Тадеуш Бур-Коморовський, відомий тим, що віддав наказ про початок Варшавського повстання. Після Другої Світової Свірзський замок прийшов у запустіння, але в середині 1970-х увесь комплекс передали під Будинок творчості архітекторів. Тоді, зокрема, були відновлені інтер'єри внутрішніх покоїв та господарських будівель. В одному із залів замку досі можна побачити старовинний камін. Збереглося подекуди оздоблення стелі і дверних прорізів. Це й дозволило зробити замок «героєм» кінострічок. На Старосамбірщині знаходиться с. Скелівка (кол. Фельштин). Колись ним володив німецький рід Гербуртів, головною резиденцією якого був сусідній Добромиль. Найцікавішою спорудою Скелівки є костел Св. Мартіна (кін. XV-поч. XVI ст.), схожий на північнонімецькі храми. У 1904 р. була проведена реставрація костелу, яка додатково надала йому неоготичного вигляду. У Першу Світову храм сильно постраждав, але був відновлений. В ньому досі зберіглася частина надгробків Гербуртів. Особливу увагу потрібно звернути на дзвіницю костелу - це фортечна вежа зниклого замку. У роки Першої Світової її верхня частина також була зруйнована, але потім дбайливо зібрана. У селі є також дерев'яна церква і невеликий палацик, в якому знаходиться протитуберкульозний санаторій. Скелівка також відома як одна з «адрес» перебування бравого вояка Швейка – вважається, що саме в Фельштині він переодягнувся в форму російського солдата, що виявилася затісною. Тому-то і стоїть Швейк у вигляді пам'ятника на центральній площі Скелівки, явно відчуваючи незручність від того, що штани виявилися не того розміру.  Продовжуючи подорож Старосамбірщиною, неможливо оминути Стару Сіль (кол. Зальцброк). Головна атракція міста - костел Архістратига Михаїла. Існуюча споруда побудована в 1660 році, а ось каплиця Святої Анни, що знаходиться з північної сторони, давніша: виявлено напис про її побудову ще 1365 року. В 1920-х костел капітально реставрували після руйнувань Першої Світової. В 1970-х він погорів, а пожежу гасили, чомусь, солоною ропою. Всмоктавшись в стіни, сіль почала їх руйнування, зістарівши зовнішній вигляд храму. Тому зараз він у аварійному стані. Дзвіниця, що стоїть окремо, можливо, колись була вежею замку. Крім костелу, в Старій Солі є дві дерев'яні церкви - Воскресенська (XVI або XVII ст.) і П'ятницька (1440 р.) - найстаріша дерев'яна церква в Україні, що знаходиться на своєму первісному місці! Й, нарешті, тут є романтична «вілла Анна» 1911 року. Нині в ній знаходиться відділення лікарні. Похилений флюгер на вежі - слід від удару блискавки на початку 1980-х. Тепер переміщуємося до Старого Села, де прямо біля залізниці стоїть гігантський замок - найбільший за площею у Західній Україні (понад 2 га). Це була, послідовно, резиденція декількох родів – Острозьких, Сенявських, Чарторийських, Потоцьких. Останні й почали його руйнування, дозволивши використовувати територію в комерційних цілях. З тих пір на території замку спочатку були облаштовані склади, потім - винокурня, а пізніше - пивоварня. При цьому периметр стін замку, прикрашений пишним білокамінним різьбленням часів Ренесансу, зберігся майже повністю, як і три величезні вежі з шести, а також два господарських корпуси – звичайно ж, у руїнованому стані. Наступна наша точка – прикордонне містечко Хирів. Головна його пам'ятка – гігантський комплекс єзуїтського конвікту (колегіуму; побудований 1883-1906). Чому отці-єзуїти вирішили будуватися саме в заштатному містечку, відомо тільки Господу і главі ордена. Це був найбільший в тодішній Австро-Угорщині об'єкт такого роду, а в міжвоєнній Польщі – найбільший релігійний навчальний вуз, зі свого електростанцією, шістьма басейнами, обсерваторією. Весь комплекс досягав в периметрі 772 м, мав 327 залів і приміщень різного призначення. З 1939-го до 2003-го в комплексі містилися військові. Після цього будівлі руйнувалися, і тільки декілька років тому почалося їх відродження - в відремонтованій частині корпусів спочатку «оселився» готель Layar Palace, потім сюди перевели й табір «Артек-Прикарпаття». Через пожежу в 2018 році реставраційні роботи дещо пригальмувалися. В самому Хирові варто оглянути залізничний вокзал (1872 р.), костел Св. Лаврентія (1710 р.), будинки на площі Ринок та церкву Різдва Богородиці (кін. 1840-х). Додамо, що центральну площу доволі чемно відреставровано. Нарешті, переміщуємося до Червонограду (колись Кристинопіль) – однієї з резиденцій розгалуженої родини Потоцьких. Розквіт місто пережило за Франциска Сілезія Потоцького (1700-1772). Цей магнат з кепським характером та одіозною репутацію розбудував тут палац з 40 розкішними кімнатами, бальною залою та «китайським кабінетом». Франциск був найбагатшим магнатом Речі Посполитої свого часу, його амбіції простягалися на польську корону, заради чого він не гребував російською підтримкою і провокуванням громадянських війн. До слова, саме його політика і ставлення до простолюду стали однією з причин Коліївщини (Умань належала йому). Після того, як Потоцький отруївся, не бажаючи отримати кару за свої злочини від нової австрійської влади, його син Станіслав перебрався до Умані, а палац в Кристинополі почав занепадати. Він горів, перебудовувався, руйнувався в ході війн та від безгосподарності. Але з початку 1990-х в палаці розташовулися філія Львівського музею історії релігії та дуже цікавий краєзнавчий музей, тому відвідати Червоноград, безумовно, варто. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/110352 Павло Ковальов

Історичний момент: рівно 34 роки тому замінили назву станції метро "Майдан Незалежності" в Києві

Станція метро "Майдан Незалежності" є однією з ключових для підземки Києва. Нинішню назву вона отримала 26 серпня 1991 року і завдяки фотороботі Євгена Чернюка зберігся історичний момент, коли замінювали букви на вході. Пише OBOZ.UA. Про це повідомляють Контракти.UA. Унікальний знімок було опубліковано у спільноті "Фотозагадки Києва з минулого" в соціальній мережі Facebook. Перших пасажирів станція прийняла 17 жовтня 1977 року. Погляд у минуле "Серпень 1991-го", – йдеться в повідомленні. На опублікованому фото можна побачити історичний момент, коли працівники підземки змінили радянську назву станції на "Майдан Незалежності". "Майдан Незалежності" – 15-та станція Київського метрополітену. Розташована на Оболонсько-Теремківській лінії між станціями "Поштова площа" та "Площа Українських Героїв". Відкрита 17 грудня 1976 року під назвою "Площа Калініна". Менш ніж за рік, 17 жовтня 1977 року, на честь святкування 60-річчя Жовтневої революції через перейменування головної площі міста станція також змінила назву – "Площа Жовтневої революції". Нинішня назва – з 26 серпня 1991 року. Трохи історії столиці Прогулянки вечірнім Києвом були, є та залишаться найулюбленішим видом дозвілля не тільки для мешканців, а й гостей міста. Завдяки роботам фотографів-професіоналів ми можемо відчути атмосферу столиці України, якою вона була в 1970-1980-х роках. Як повідомляв OBOZ.UA, ми звикли, що перетин вулиць Хрещатик та Інститутської в Києві у наші дні вважається частиною Майдану Незалежності у вигляді площі. Проте на початку 1900-х років ця локація була зовсім інакшою.
27.08.2025 — 3 — 35

Відбудований після знищення: який вигляд мав Хрещатик у Києві в 1952 році. Архівне фото

Головна вулиця Києва – Хрещатик, є одним з найулюбленіших місць зустрічей та прогулянок мешканців та гостей столиці. Завдяки старому фото ми можемо побачити, якою вона була у 1952-му після відбудови у повоєнні роки. Пише OBOZ.UA. Про це повідомляють Контракти.UA. Архівний знімок та історію було опубліковано у Telegram-каналі спільноти "КВІДО | Київ від минулого до майбутнього". У 1941 центр міста був підірваний радянськими партизанами. Погляд у минуле "Хрещатик. 1952-й рік", – йдеться в повідомленні. На опублікованому фото можна побачити, якою була голова вулиця Києва, коли її відбудовували після Другої світової війни. Зокрема, можна роздивитись символи столиці України – молоді каштани, висаджені вздовж дороги. Крім того, на задньому плані ще немає багатоповерхівок, які згодом побудують. Зазначимо, 19 вересня 1941 року, під час Другої світової війни, після 78 днів оборони Київ покинули радянські та захопили німецькі війська. 6 листопада 1943 року радянська влада повернула собі столицю України. Місто сильно постраждало, зокрема через підривні роботи радянських партизанів. Відновлювальні роботи тривали до початку 1950-х. Трохи історії столиці Прогулянки вечірнім Києвом були, є та залишаться найулюбленішим видом дозвілля не тільки для мешканців але й гостей міста. Завдяки роботам фотографів-професіоналів, ми можемо відчути атмосферу столиці України, якою вона була в 1970-80-х роках. У 1852 році Київ відвідав британець Роджер Фентон. Саме фотограф-новатор зробив серію знімків, на яких вперше зафіксовано краєвиди столиці України. Як повідомляв OBOZ.UA, ми звикли, що перетин вулиць Хрещатик та Інститутської в Києві у наші дні виглядає як частина Майдану Незалежності у вигляді площі. Проте на початку 1900-х років ця локація виглядала зовсім інакше.
25.08.2025 — 4 — 517

Павло Зібров показався з дружиною і привітав її з важливим святом

Павло Зібров замилував фото з дружиною-красунею і ніжно звернувся до неї з нагоди важливого свята У родині Павла Зіброва подвійне свято. Артист ласкаво привітав кохану з особливими датами в їхньому сімейному житті. Український співак Павло Зібров показав милі фото з дружиною-красунею Мариною і привітав її з важливими святами. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA. 25 серпня в сім'ї артиста – це особлива дата. У виконавця подвійне свята. Зокрема, день народження святкує дружина знаменитості Марина. Окрім того, 25 серпня у подружжя також річниця весілля. Вони вже 31 рік живуть у статусі чоловіка та дружини. Тож, Павло Зібров присвятив Марині вітальний допис в Instagram. Співак опублікував їхні різноманітні світлини. Також він адресував коханій теплі слова, де виклав все, що відчуває до неї та за що їй вдячний. "Вітаю тебе з днем народження, моя кохана дружино, моя половинка, без якої я не уявляю свого життя. Ти для мене – все: мій день і моя ніч, моє свято, моя перемога, моє натхнення та мої мрії. Ти режисер мого життя, та, хто пише найкращий сценарій уже 31 рік", - говорить артист. Павло Зібров говорить, шо його дружина є неабияк мудрою, ніжною, талановитою і завжди відчуває, як їхній сім'ї буде краще. Артист завжди прислухаються до порад коханої, і вона його жодного разу не підвела. А особливо Павло Зібров вдячний дружині за те, що вона народила йому доньку Діану. "Я щиро вдячний тобі за твою мудрість, ніжність, любов, талант, дальновидність і те тепло, яким ти наповнюєш наш дім. Усі ці роки я прислухався до твоїх порад і бачив, як усе складається якнайкраще, саме так, як ти відчувала. Я безмежно вдячний тобі за найкращий подарунок, найбільший скарб – нашу донечку Діану, яка з кожним роком розквітає і за це я схиляю голову перед тобою", - зазначив співак. Павло Зібров побажав дружині міцного здоров'я, завжди бути щасливою та жити в мирі та злагоді. А він зі свого боку обіцяє робити все, аби в їхньому домі панувала радість, гармонія та любов. "Бажаю тобі, моя Маринко, міцного здоров'я, безмежного щастя, тепла в душі, миру в серці та в країні. Нехай кожен день в нашому домі панують радість, гармонія та любов! З тобою життя – це музика, а ти – її найкраща мелодія. Люблю безмежно!" – підсумував артист. Нагадаємо, раніше Павло Зібров отримав від президента важливу нагороду. Артиста відзначили  за внесок у відродження та розбудову української держави.
25.08.2025 — 4 — 411

Льотчик з "Привидів Києва": що відомо про пілота МіГ-29, який загинув після завдання

Пілот 40 бригади тактичної авіації "Привид Києва" Сергій Бондарь загинув в ніч на 23 серпня. Трагедія сталася, коли льотчик МіГ-29 повертався після виконання бойового завдання. Про це пише РБК-Україна з посиланням на 40 бригаду тактичної авіації "Привид Києва" в Facebook. Про це повідомляють Контракти.UA. "Цієї ночі, повертаючись після виконання бойового завдання, загинув льотчик 40 бригади тактичної авіації "Привид Києва" заступник командира ескадрильї майор Сергій Бондарь", - йдеться у повідомленні. Що відомо про пілота Український захисник народився 1979 року у Кропивницькому, де й мешкав разом з родиною: дружиною, сином і донькою. У 2000 році Сергій Бондарь закінчив Харківський інститут Військово-Повітряних Сил ЗСУ. Все своє життя він присвятив авіації, хоча й мав перерву у військовій службі. Працював викладачем у Національному авіаційному університеті. З початком повномасштабної війни пілот повернувся до військової служби, став на захист неба - у 40 БрТА. Сергій Бондарь відновив льотні навички на літаках Л-39 та МІГ-29. Саме на винищувачах МІГ-29 герой здійснював щоденну бойову роботу із захисту повітряного простору України - успішно знищував повітряні цілі ворога та здійснював ракетно-бомбові удари по позиціях окупантів, їх штабах і скупченню техніки на різних напрямках фронту. "Пам’ятаємо Сергія Бондаря як виваженого і фахового льотчика. Людину з великим серцем і безмежним життєвим оптимізмом, гумором, щирістю і взаємопідтримкою ближніх. Щиро співчуваємо його родині, близьким, побратимам та всім, хто знав славетного захисника української землі", - зазначили у Повітряних силах. Як зазначало РБК-Україна, що зранку 23 серпня Повітряні сили ЗСУ повідомили про аварію літака МіГ-29. Після виконання бойового завдання при заході на посадку загинув пілот винищувача Сергій Бондарь.
23.08.2025 — 3 — 975

Легендарні сукні голлівудських зірок – які вбрання побили світові аукціонні рекорди.

Три найдорожчі сукні у світі: що це за вбрання та за скільки їх продали Ці сукні стали не лише частиною кінематографічної історії, але і встановили рекорди на аукціонах. Це легендарні вбрання, що давно перетворилися на символи епохи, і сьогодні вони коштують мільйони доларів, хоча насправді є безцінною культурною спадщиною. Пропонуємо подивитись на три вбрання, які встановили рекорди на аукціонах. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA. 1.Happy Birthday, Mr. President — сукня Мерілін Монро за 4,8 млн доларів Це не просто сукня, а справжній скарб. Акторка Мерілін Монро одягла її 1962 року і вийшла на сцену Madison Square Garden, де виконала своє знамените «Happy Birthday» для тодішнього президента Джона Кеннеді. Створив вечірню сукню-футляр модельєр Жан Луї Берто, більше відомий як Жан Луї. Дизайнер для «голої» сукні замовив із Франції найтоншу шовкову тканину тілесного кольору, а для шиття використовував практично невидимі нитки. Шили сукню в будинку Монро в Брендвуді. Викрійка робилася просто по її фігурі. 2016 року сукня встановила рекорд, ставши найдорожчим вбранням, проданим на аукціоні — її придбали за приголомшливі 4,8 млн доларів. 2.The Seven Year Itch — біла сукня Монро за 4,6–5,6 млн доларів Кадр, де повітря з метро підіймає легку спідницю, став культовим для кіно ХХ століття, а сукня, яку носила акторка Мерілін Монро — канонічною і миттєво перетворилася на символ жіночої сексуальності та свободи. Саме це вбрання зробило з Монро зірку. Автором цього легендарного вбрання є стиліст, костюмер та друг (і згідно з деякими плітками навіть коханець) Мерілін — Вільям Травілла. Він створив для акторки дуже багато кінообразів, але цьому не надавав особливого значення, називаючи його «ця дурна маленька сукня». Такий фасон одягу був дуже модним для 50-х років, тому не дивно, що Травілла вибрав саме його. 2011 року сукню продали на аукціоні Profiles in History за більш ніж 4,6 млн (з урахуванням комісії — понад 5,6 млн доларів). Сьогодні цей образ залишається одним із найбільш упізнаваних у світі кіно. 3.Чорна сукня Givenchy — Одрі Гепберн у «Сніданку у Тіффані» — 923 тисячі доларів Елегантна чорна сукня, створена Юбером де Живанші, стала головною окрасою культового фільму «Сніданок у Тіффані» та символом бездоганного смаку. Дизайнер і Одрі були друзями та співпрацювали протягом багатьох років. Сукня стала уособленням стилю 60-х років і паризького шику в найкращих традиціях модного дому Givenchy. Модельєр створив для Одрі три копії сукні перед зніманнями. Оригінальна зшита вручну сукня зараз перебуває в приватному архіві Givenchy, в той час як одна копія, яку Одрі повернула Paramount, виставлена в Museo del Traje в Мадриді, а інша була продана на аукціоні Christie’s у грудні 2006 року анонімному покупцеві за 923 тисячі доларів.
23.08.2025 — 4 — 798

• розміщення реклами