Борсання в багні пошуку “хороших хлопців” – іронія аналізу державної політики
Постійний пошук досконало політичного, технократичного, інноваційного, стратегічного… уряду має результатом ручний, тимчасовий, камікадзе… уряд. Чому ж ми декларативно хочемо найліпшого, а маємо “як завжди”? Чому ж ці хороші “хлопці скурвились”? (В.Ющенко, 2008 р.). І прошу вибачити за ґендерний диспаритет.
Принципи формування уряду відомі: політичні сили, обрані до парламенту створюють коаліцію, яка формує уряд. Ще варто згадати про коаліційну угоду і програму уряду, запитавши: статусність цих документів до дії. Чому ж цей процес ну дуже схожий на постійне борсання в багні пошуку “хороших хлопців”? Ставка на персони – індивідуальності, лідерів…? От вони візьмуться і все зроблять правильно. І кожен по-своєму розуміє це “правильно”. Ось тут і починається “багно пошуку”.
Трагедія для України: втрата здатності українського суспільства до критичного мислення. Загальнонаціональне подурнішання. Блукаючи лабіринтами апатії на межі нігілізму, українське суспільство легко піддається всіляким навіюванням і дедалі менше піддається впливу розуму, втрачає критичні здібності й стає надзвичайно легковірним. Кліпове мислення як ознака сучасності спонукає до мрійливого дурнішання, що “хороші хлопці” зроблять правильно.
“Хороші хлопці” це кадри, які вирішують все чи не все? Декларативно-дорученнєвий спосіб управління через відсутність стратегічного плану, а фактично “ручняк” доповнюється корупційним складником. І виходить такий собі “збалансований розвиток”. Виникає риторичне запитання: чому ж у інших країнах державну політику виробляють за циклом, а у нас хаотичне борсання з голосним декларуванням відповідності світовим стандартам.
Хочеш змін – почни з себе. Ми всі цю тезу знаємо і декларуємо її та чекаємо – хто б почав першим. Чи є у нас унормовані процедури вироблення державної політики? аналізу політики? Відповідь: так є.
Про державну політику багато говорять і ще більше пишуть. Саме кінець ХХ і початок ХХІ ст. ознаменувалися посиленням уваги як боку науковців, так і українського суспільства в цілому до дослідження й аналізу державної політики. Не випадково праць з цієї проблематики в Україні опубліковано, напевне, більше, ніж у будь-якій з країн СНД і Центрально-Східної Європи.
У людей, мало обізнаних з проблематикою державної політики, терміни “дослідження політики” й „аналіз політики” викликає асоціацію з партійним будівництвом, коментуванням політичних подій або, в кращому випадку, з аналітичним розглядом того, що вже фактично відбулося, що вже виконано. До того ж, частина українських дослідників звикла розвивати наукові підходи в контексті російськомовної літератури, які досить часто, особливо в перспективних напрямках, є, у свою чергу, переважно невдалими компіляціями з англомовних джерел.
Аналіз державної політики – це порада щодо державних рішень (дій), орієнтована на клієнта й базована на суспільних цінностях. Під аналізом політики як сфери діяльності розуміються процеси і відповідні процедури підготовки рекомендацій органам влади (як замовникам аналізу) про найкращі серед можливих варіанти дій, спрямованих на вирішення суспільних проблем для досягнення визначених цілей політики, процеси і процедури оцінювання, моніторингу результатів і наслідків владних рішень.
У розвинених країнах світу із міцними демократичними традиціями суспільного врядування аналізом політики, як професійною діяльністю, займаються в органах влади, в навчальних закладах і наукових установах, у приватному секторі.
Схожа ситуація ривкоподібно складалася і в Україні, де відбулося досить широке впровадження процедур аналізу політики, в першу чергу, в практику діяльності органів влади. Можна виділити, принаймні, чотири сфери такої діяльності.
По-перше, це питання розроблення загальнодержавних й інших цільових програм згідно вимог Законів України та Постанов КМУ. По-друге, це питання регламентування діяльності Верховної Ради, Кабінету Міністрів і його Секретаріату (звертаємо особливу увагу на Регламент КМУ), центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій тощо. По-третє, це питання аналізу впливів регуляторних актів згідно вимог Закону України та постанов КМУ. Четверта сфера – бюджетний процес в частині планування бюджетних програм, зокрема, з використанням програмно-цільовому методу, і аудит виконання бюджетних програм.
Окрім зазначених вище сфер слід зазначити унормування питань залучення громадськості до вироблення політики, врахування інтересів стейкхолдерів політики, проведення консультацій з громадськістю перед ухваленням урядових рішень і в процесі моніторингу і оцінювання політики.
У питанні унормування процедур АП, починаючи з 2000 р., в країні відбулося відчутне просування вперед. Так чому ж ми й досі борсаємося? Найбільш гострою проблемою в частині професіоналізації аналізу політики в Україні на сьогодні є низька якість виконання передбачених законодавством процедур. Інколи просто не бажання виробляти державну політику за унормованими процедурами.
Низька якість виконання – це швидше лише симптом проблеми, а основних причин цього явища вбачається три: 1) відсутність достатньої фахової підготовки виконавців; 2) політизація процесу вироблення державної політики. Тобто намагання зробити з державної політики кулуарний варіант і PR-акціями опублічнити її для публіки – так звана публічна політика; 3) невимогливість вищої ланки керівництва (замовників), яка сприймає проекти рішень на основі поверхового аналізу, а інколи і замовляє підготовку рекомендацій, що приховують ризики і загрози ухвалення кон’юнктурних або пролобійованих окремими зацікавленими групами державних рішень.
Першу проблему можна вирішити шляхом унормування вимог до фахової підготовки виконавців в галузі аналізу державної політики. Їх слід просто навчити – тренінгові вишколити.
Щодо другої проблеми, то марно сподіватись, що влада сама себе витягне з мутного болота корисливих інтересів. Основні надії – на розвиток інститутів громадянського суспільства, що має забезпечувати відповідний тиск на виробників державної політики.
Аналіз державної політики часто тлумачать як “застосування інтелекту до суспільних проблем”. Розв’язання (вирішення) проблем свідчить про інтелектуальний рівень “вирішувачів” – тих званих “хороших хлопців”. Приклад, навчальний: на вулиці є яма (звичайна, повсякдення, до якої ми звикли і якою ми обурюємося). Варіанти вирішення “проблеми ями”: 1) залишити як є (status quo) – ям багато однією менше/більше…; 2) огородити її, освітлення, можливо оповіщення – демонстрація турботи влади для запобігання травматизму і безпека; 3) не огороджувати і не освітлювати: травматизм, незручності… і одночасно можливість встановлення травмопункта, МАФфів… (робочі місця, зручності для відвідувачів постраждалих). Креатив – внести цю яму до переліку видатних місць у туристичні путівники тощо; 4) якісний ремонт (у залежності: плитка чи асфальт) і забути про яму. Цей приклад для демонстрації інтелектуального рівня виробників державної політики – тих званих “хороших хлопців”.
Може Ми і є ті самі Хороші хлопці!? Ми – це навчені, патріотичні, професійні, стратегічно мислячі, конкурентоспроможні дієві лідери – власним прикладом надихаючи на зміни і реформи. Ми – це висококваліфіковані відповідальні управлінці для розбудови належного врядування й гармонійного суспільного розвитку України. Ми і маємо кваліфіковано виробляти державну політику у відповідності до унормованих процедур, робити аналіз стейкхолдерів, здійснювати моніторинг і оцінювання.
Автор: Валерій Тертичка, Інститут аналізу політики та стратегій
