Кадри вирішують все чи не все?
Перманентне скандальне “звітування” та очікувані й малопередбачувані ротації у КМУ викликали інтерес і резонанс в активної частини суспільства. Причину цього ми розуміємо: відсутність “кіборгів державотворення” і корупція. Популізм у поєднанні з непрофесійними діями управлінців дали нам такі недолугі продукти, результати і наслідки державної політики. І все це було так затято і з ентузіазмом та патріотичними гаслами зроблено. Прикладом може бути ситуація з профтехосвітою.
Іде пошук винних, обговорення вчинку міністра економічного розвитку і торгівлі Айвараса Абромавічуса, перекладання відповідальності на Національне антикорупційне бюро України, гра у підтримку-непідтримку, відкликанців заяв урядовців... Пропозиції нових кандидатур: Михаїла Саакашвілі, Володимира Гройсмана, Наталі Яресько на посаду прем’єр-міністра наштовхуються на нарцисизм, згубну амбіційність, позицію “а баба Яга проти”…. Намагання публічно-непрозоро поділити міністерські квоти, обговорення (Блок Петра Порошенка) пакету кандидатур на посади: Олексій Гончаренко – міністра охорони здоров’я, Гліб Загорій – керівника Мінекології, Тарас Кутовий – міністерство аграрної політки, заступник голови адміністрації президента Віталій Ковальчук – першого віце-прем’єра, Ольга Бєлькова – віце-прем’єр з євроінтеграції, Павло Рябікін – міністерство інфраструктури, Євген Нищук – міністерство культури, Олександр Співаковський – міністерство освіти і науки. Це нові прізвища. Чи принесуть вони професійні стратегічні зміни – запитання з багатьма невідомими.
Якою оперативною була реакція ключових зовнішніх “гравців”: послів G-7, МВФ і Держдепу, що свідчить про втрату терпіння й зневіру переконливим англомовним словам.
З іншого боку висловлення недовіри уряду обласними і міськими радами… Підтверджена поважними соціологічними службами суцільна недовіра до уряду конкретно і влади загалом… Саме ту недовіру, що відчуває кожен громадянин…але наркістично не відчувають всезнайні амбіційоносії. На сьогодні у суспільстві також відсутній консенсус щодо альтернативи на посаду як очільника уряду так і урядовців – йде дискусія. На відставку є згода, а от альтернатива – відсутній суспільний консенсус. Нам загалом не вистачає стратегічної ментальності. Нам вона конче необхідна, щоб доповнити наше стратегічне знання і, нарешті, зробити стратегічний крок у майбутнє, замість сором’язливого тупцювання. Потрібні розумні, професійні, сміливі, віддані країні люди – кадри, незалежні від бізнесі, світових корпорацій, олігархічних інтересів… Чи насправді Ми хочемо таких незалежних профі? Уряд технократів. Адже залежність і слухняність такі приємно-милі нам… Говорити по реформи і робити їх, як кажуть – дві великі різниці. Коли ти їх робиш, то майже не вистачає часу про це говорити, але суспільство загалом і кожен громадянин це на власні очі бачить і відчуває. Ось така вона – демократія відчуття або чутливе врядування. Відчувати зміни без пояснень, що вони є,але ми їх не бачимо…
Шантаж і політична облуда – ці слова активно увійшли у суспільний простір. І це в доповнення до цинізму та зради. Який ще запас суспільної витримки у нас є? Ми згодні на зміни, але когось і чогось. Ми не хочемо мінятися самі і змінювати “Своє”. Наприклад, списування в школі це ж де-факто “корупційне діяння” з отримання неправомірної вигоди. Але на це ми не звертаємо уваги – багато інших проблемних питань. А може з цього починати чи з пологового будинку… щоб потім не жалітися на непрофесійність і корумпованість.
Наші надії на громадянське суспільство обнадійливо-суперечливі. Річ у тім, що це Наше громадянське суспільство – Наші громадяни. Зараз ситуація схожа на довготривалий футбольний матч: на полі команда влади і команда громадських організацій. Йде “гра” – процес укладання Нового суспільного договору. Цей післямайданівський, стимульований війною Новий суспільний договір в умовах суцільної недовіри.
Які ключові складники цього Нового договору: обопільна відповідальність Влади і Громадянського суспільства. Ця обопільна відповідальність ґрунтується на Відповідальній свободі і Відповідальному партнерству. Відповідальна свобода: свобода кожного громадянина, незалежно від статусів, статків, цензів і посад має межі. Відповідальне партнерство: вироблення суспільних правил які є однаковими для всіх без виключень. Наприклад, “етика договорняка”.
Новий суспільний договір відрізняється від старого, радянського. Основою старого суспільного договору є: ми (громадянське суспільство) обираємо і делегуємо Владі повноваження на всевладне управління, а влада громадянам – пільги і виплати “радянського зразка”.
Яким буде новий суспільний договір – обопільна відповідальність Влади і Громадянського суспільства. Це складний і болісний процес. Саме процес, а не однофазова дія. Окремі риси його вимальовуються, наприклад, у нагальній потребі висококваліфікованих кадрів.
Все це відбувається під зовнішнім впливом: гібридно-вбивча війна на Сході країни, АРК, ЄС, Америка, Сирія… “Кавоварка” внутрішніх чинників: нова поліція проти випущених за “Законом Савченко” і амністованих, перманентна політична криза…
Загалом йдуть зміни у суспільстві. І вони саме такі – вони наші, рідні. Нам замало просто змін – ми тектонічно змінюємося: всі і разом (з різним алгоритмом і “по своєму”) Така у нас демократія… Такі ми люди…
Чому перемагає хитрість від недалекого розуму? Можливо через відсутність стратегічного управління в органах влади. Так, багато управлінців чули про нього, знають що це, але не вміють. Наприклад, повноцінні стратегічні плани відсутні майже у всіх Центральних органів виконавчої влади. Елементи, так – є. Реально-дієвих немає.
Стратегічне управління це: аудит, моніторинг. Чи є урядовці, здатні стратегічно управляти – так. Наприклад, євроінтеграцію міг би реалізовувати Валерій П’ятницький – досвідчений у входженні України в СОТ.
Ручне управління як болото непрофесійності, постійні наради, протокольні доручення, корупція під ширмою “піаркваків”.
Запрошення іноземців на посади – складне запитання: чи потрібно це? І однозначної відповіді немає. Чи завжди ліпші управлінці до нас приїжджають? Чи достатній їх фаховий рівень? Досвід роботи? Чи наші “домашні” фахівці можуть це ж саме ліпше зробити?
Про фахову підготовку професіоналів – службовців сказано і написано занадто багато щоб можна було щось абсолютно нове повідомити. У кадровому питанні слід мати поменше піару й “голослівності”. Має бути професійна підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації упродовж професійної кар’єри стратегічно мислячих, конкурентоспроможних лідерів і висококваліфікованих відповідальних управлінців для розбудови належного врядування й гармонійного суспільного розвитку України. Це кропітка повсякденна робота з підготовки відповідальних, лідерів-патріотів, політично нейтральних фахівців здатних професійно й компетентно надавати управлінські послуги. Чи здатні ми це робити – відповідь “Так”.
Перефразовуючи С.Вакарчука – нам потрібні "кіборги державотворення" – "управлінські кіборги" до "кіборгів у політиці" для розбудови належного врядування й гармонійного суспільного розвитку України.
Автор: Валерій Тертичка, Інститут аналізу політики та стратегій
