Хто стає лікарями, або чому стільки людей страждає від лікарських помилок
Ми звикли проблеми із здоров'ям вирішувати в лікарні. Йдучи до лікарні на свій страх і ризик ми довіряємо своє життя людині, про яку майже нічого не знаємо.
Я закінчила школу три року тому, навчання у медичних коледжах (училищах) триває стільки ж. Тобто в цьому році, пішовши в лікарню, я зустріну медсестру, яка в школі ледь вивчила таблицю множення і плутала органи, а про її знання в області хімії краще взагалі промовчати. Тобто такій людині я мушу довірити своє життя.
Або ж не так. Я мушу довірити своє життя людині, яка з іспитів у медичному безкоштовно здала тільки фізкультуру.
Або ж людині, яка мріяла стати патологоанатомом, а, натомість, вчиться на терапевта.
Або ж травматологу, який навіть не підозрює, до чого може призвести занадто тісний гіпс.
Або ж людині, яка перед тим, як тебе оглянути переглядає твою медичну карту. Гадаєте, щоб переглянути попередні діагнози? Ні! Просто він знає, що вдячні пацієнти зазвичай залишають гроші, або хоча б шоколадку.
Або ж лікарю, що призначає дорогі ліки і радить аптеку, власником якої є він сам.
Я завжди боялась лікарень. Тепер, коли я точно знаю, хто там працює, мені ще більш страшно. І мені шкода тих, хто не знає, хто працює у наших лікарнях.
(Тут одразу хочу вибачитись перед сумлінними лікарями, бо впевнена, що такі є, але їх меншість).
У світі 14% пацієнтів страждають від лікарських помилок (це в більш ніж 30 разів більше, ніж в авіакатастрофах). В Україні ж така статистика не ведеться. Але це аж ніяк не свідчить про їх відсутність. Це швидше ознака безкарності та недоведеності таких випадків до справедливого покарання. На відмінну від закордонних лікарів вітчизняні ескулапи своїх помилок не визнають. Бо часто такі помилки вартують людям не лише здоров’я, а й життя.
У Європі кожен десятий пацієнт - жертва лікарської помилки. Порівнюючи якість європейської освіти і української, можемо тільки уявити, на скільки треба множити цю цифру, підводячи вітчизняну статистику.
У «Клятві лікаря України», яку дають усі випускники вищих навчальних медичних закладів України, зокрема, говориться й про те, що лікар має не лише усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров'я людини, лікуванню і запобіганню захворювань, надавати медичну допомогу всім, хто її потребує, а й при цьому незмінно керуватися у своїх діях і помислах принципами загальнолюдської моралі, бути безкорисливим і чуйним до хворих, визнавати свої помилки, гідно продовжувати благородні традиції світової медицини.
А що натомість отримує українських пацієнт? Йдучи в лікарню по правильний діагноз і гідне лікування, хворий наче купує лотерейний квиток, де джекпот - це його власне здоров’я.
В народі давно побутує думка, що лікарі одне лічать – інше калічать! І дуже хочеться сподіватись, що в майбутньому все зміниться.
Автор: Оксана Гуцол, студентка
