Зарплата діпутата! Інтермедія
Дєйствующі ліца: депутати Верховної Ради і прем’єр-міністр Арсен Яценюк…
Ранок 31 липня. Обичне ліниве і забавне засідання Верховної Ради України. Ніщо не предвіща біди…
Раптом на трибуну Верховної Ради проривається то лі вже прем’єр-то лі вже не прем’єр Арсеній Яценюк…
Яценюк (з оттєнком мєсті і єхидства): «З завтрашнього дня для всіх вас зарплата шість з половиною тисяч гривень, понятно, блядь?»
Неловке молчаніє… Першим приходить в сознаніє Олег Ляшко…
Олег Ляшко: я прошу слова…
Олександр Турчинов: включіть мікрофон депутату Ляшко…
Олег Ляшко (нєрвно поправляя на шиї галстук «Зіллі» за чотириста восімдесят тисяч гривень): Так вам і треба, козли йобані, дякую за увагу!
Олександр Турчинов: дякую!
Олег Ляшко: та не дякуй, не дякуй, про простих людей подумай…
Олександр Турчинов (не в мікрофон): пашол нахуй
Чечетов (махає рукою): не поддєрживаєм
Збоку підходить Віталій Клічко (він забув, що вже не депутат, а мер столиці)… Нєжно ламає руку депутату Чечетову…
Чечетов (піднімаючи другу руку): ой, подумаєш… Нє поддєрживаєм…
Клічко: ламає ногу Чечетову…
Чечетов лягає на підлогу і піднімає здорову руку: «Нічєго не больна, куріца довольна»… Нє поддєрживаєм…
Депутат Литвин: Люди добрі! Шо ви робите?
Добкін-младший: тут шо – ше й зарплата була якась?
Колєги: да…
Добкін: блять, ну я тупой… Набирає на мобільному помічника: Слушай, а где моя депутатская зарплата за последние десять лет, а, бля?
Помічник (тремтя всім тілом): ізвінітє, я січас все виясню…
Добкін: ну давай-давай, гніда
(Помічник на задньому плані падає в обморок)
Мартинюк до Петра Сімонєнка: как жить тіперь будєм, Пєтя?
Сімонєнко: ги-ги-ги…
Депутат Мартинєнко (отвічає на входящий і там чує голос): «Нікалай Владіміравіч, я діко ізвіняюсь, ета вас із рестарана «Фелліні» беспакоят… Ізвінітє шо я вам напомінаю, но ви вчіра не расплатілісь за шеснадцать тон бретонских устриц»…
Депутат Мартинєнко: ізвіні, дорогая, не время січас… Кладе трубку…
Депутат Новінський отвічає на звонок жени.
Жена: Вадік, ти хлєба купіл?
Вадік (раздражонно): может тебе еще кулон, блять з перепічкою по-київські, - (раздражонно кидає трубу)…
Депутати виходять з засідання і ржуть. Вони спускаються вниз і їдуть по домам на метро… Жетони на метро є тільки у депутата Антона Яценка і Давіда Жванії. Вони продають їх коллєгам по 15 тисяч гривень за штуку. У Жванії трохи дешевше, ну в нього фальшиві…
В поїзд метро депутати заходять по три чоловіка на вагон… І по триста піісят охоронців. Охоронці сурові і злі. Вони понімають, шо наступають трудні времена. Кроме того, вони ніколи не їздили на подібній хрєні… Їм діскомфортно і страшно…
Голова Верховної Ради Олександр Турчинов сидить в рісторані «Кози Средізємномор’я» з Арсенієм Яценюком і ліниво ковиряє рагу із зубов мудрості дікого чілійського сібаса… У нього входящий звонок. Це звонить Юля…
Юля: Саша, ти можеш заехать сегодня в офис на Подол?
Турчинов: Юлінька, у міня шесть с половиной тисяч зарплати, у меня не хватит бензина… Может, с премии?
Юля: (кладе трубку): Сука…
Минуло вже кілька місяців відтоді, як депутатам Верховної Ради скоротили заробітну плату до шести з половиною тисяч гривень… Холодна, кістлява і невмолима рука голоду та злиднів потроху, але безупинно і настойчиво шкребеться в двері до слуг народу…
Зовнішній антураж подій такий… Холод, хурделиця, мороз, мінус двадцять восім, пізній вечір… В общим десь, приблизно, як ото у Аліксандра Блока в поемі «Двінадцять»: ночь, уліца, фонарь, аптєка…
По вулиці Грушевського тяжило і обрічонно бреде одінока женщина, закутана в шалю, сильно поїдену моллю… На ногах у неї тільки один носок, інша нога повністю боса… Камера наїжджає ближче і ми бачимо, шо це діпутат Анна Герман… Вона щось бурмоче про себе і смокче брудну сосульку…
Вулиці виглядять холодно, крайнє непривітно і безнадьожно… Раптом улічний фонарь висвітлює з мороку случайного одінокого прохожего. Ганя кидається до нього в прижку отчаянной надєжди і намагається всучити йому якийсь клубок мокрої шерсті…
Ганя: Мушчіна, купітє муфту із дікой куніци… Чістєший мєх, ручная работа. Ця куніца була застрелєна презідєнтом Януковичем в 2010 году в горах заснєженного Алтая із винтовки «Беретта». Пуля вошла прямо в глаз… Рарітєт…
Мужчина (розглядаючи муфту в свєті фонаря): Женшчіна, шо ви врьотє! Я експерт із пушнини з дєда-прадіда… Ніяка це не куніца, а обичний кіт. К тому же, задавлений машиною. От - сліди от протектора, смотрітє. По-моєму, Бєлоцерковського шинного завода, діаметром 15 см’, «всєсезонка»… Возможно от Ланоса… Та і ніяка це не муфта. Просто випотрошена шкура задавленого кота з двома рваними отвєрстіями – спереді і ззаді… Ну ззаді, то, відімо, - бувша жопа кота, а спереді – явно іскусственний надрєз… К тому же, ця ваша «муфта» жутко воняє, нашо ви мочили її в уксусі, це устарєвша технологія, яка давно не приміняється…
Ганя: то не од кота, то од мене воняє…
Мужчина в пориві жалості, состраданія і мілосєрдія дає Гані залізну гривню…
Ганя (благодарственно цілуючи руку, і красніючи) потуплює очі: Мої вам гратуляцї, гаспадін пан… І далі, (вже троху зухваліше, і даже слєгка ігріво; питається дотянуться до прохожого рукою): Мужчіна, а может ето… ето самоє?… Як там твой «желєзний господар», а?...
Мужчина: чіво? Ти шо вообшчє? – Посматрі на сібя…
Ганя разочаровано і опозорено удаляється, і одягає непродану муфту на голову, бо дуже мерзнуть вуха…
А в цей час в іншій частині міста…
Ще одна женшчина непредільонной наружності тихо і важко тягне санки в направлєніі Байкового кладбища… Це Інна Богословська… На санках лежить ісхудавший труп покойного кота Веніаміна, погибшего голодною смертю… В замерзлих котячих лапках невеличка іконка… На ній ізображена сцена «Снятіє святого Мурзіка з мишоловки»… Сльози жалості і покаянія мерзнуть у Інни Германівни прямо на щоках… Вона згадує, як ще вчора Веніамін, стоячи на колінах і молитвенно складаючи подушечки передніх ног, умоляв йому дать кусочок сільодки… Або хотя би цибулі… А вона зажала…
На кладбищі, коло невеликої мерзлої ямки її чекає понурий гробовщик…
Гробовщик: Женщіна, отпєвать будєм? – Це двадцять гривень всього…
Інна: скока-скока?????
Гробовщик: двадцять гривень…
Інна: ну ви уже вообще ахрєнєлі! Це Юлька-сучка таких тарифів вас навчила?
Гробовщик: це обичний таріф, подивіться в прейскурант Красної кніги, отдєл «Мьорзлиє коти»…
Інна (успокоївшись): Я сама отпою єго! - «Мяу!»… Закапивайтє…
Але за мить перед тим як перші грудки замерзлої землі падають на холодну і бєзжизнєнну тушку Веніаміна, в голодні але креативні мозги Інни Германовни приходить внізапна ідея: нащо закапувать в землю абсолютно цілого мертвого кота, якщо його можна зварить і сожрать…
«Стойтє!!!» – роздається громкий вопль над кладовищем. – Астанавітєсь! Возможно, он ісчьо жив!, - кричить Інна Германівна… Вона проворно стрибає в могилу, бере трупік Веніаміна на плече, вилазить з могили і удаляється по темній алеї в сторону вихода з мороженим котом на плечі…
Гробовщик мовчки крутить пальцем у віска… Але Інна на це не зважає. На душі в неї тіпло і радосно. Вона згадує,що у сейфі вдома лежить половина бульонного кубіка «Галіна Бланка»… Також з досадою згадує, що забула санки на кладовищі, які б могли піти на дрова, але повертаться за санками не ріскує… Зробимо сашимі, на крайняк, - да, Веніамін? -питається говорить вона з котом… Але кіт нічого не отвіча…
«Пішла киця по водицю, та й упала у криницю…» – згадує Інна Германівна шось глибоке і неосознанне із дєцтва… - Це ж вона там досі лежить десь на дні криниці, абсолютно ціла і невостребувана, - думає Інна…У неї виділяються жадні желудочні соки…
Внізапно у кота Веніаміна, який волочиться на плечі, одкриваються жуткі фосфорисцірующі зелені глаза… А десь там, на паралельному екрані, рівна і безжизнєнна лінія кардіоосцилографа оживає і показує слабий, але жизнєнний і учащонний котячий пульс… Веніамін тихо і незамітно тянеться мерзлими когтями до горла Інни Германівни…
…Жуткий, нечеловєчеський і несамовитий крик розрізає тишу ночі над цвинтарем… Навіть у повідавшего види старого і опитного гробовщика в жилах стине кров… Заходить за хмари луна… І без того темна ніч стає зовсім непроглядною…
Грає 5-та симфонія Малєра, із фільма Лукіно Вісконті «Смєрть в Венеции»…
…Трохи пізніще Над Києвом потихеньку світає… Сходить холодне зимове сонце…
На розі Грушевського і Шовковичної, пританцовуя од мороза, стоїть странний і демонстративно йобнутий чоловік, з яскравими ознаками дібілізма во всьо ліцо… Із одягу на ньому тільки гульфік в цвіта георгієвської лєнточки, одягнутий на понурого хуя… На голові у нього каска времьон кайзера Вільгельма Другого з емблемою «ДОСААФ СССР» на голу грудь, прямо через кожу одягнутий значок ГТО… Це депутат Царьов…
«Жонема па сіш жюр», -коряво і неправильно звертається він до перехожих, протягаючи в пространство велику і отвратітєльну лапу пролєтарської внєшності… Я нє єл 42 дня… Подайтє діпутату бившей государствєнной думи…
З боку до нього осторожно приближається депутат Ірина Горіна, яка ще до уміньшенія зарплати була худа, стройна і мала. На руках у неї дві ляльки – Кен і Барбі… Але коли камера наїжджає ближче, то ми можемо побачити, що це ніяка не Горіна, а ісхудавший і осунувшийся депутат Тягнибок… А на руках у нього не Кен і Барбі, а депутати Мірошніченко і Іллєнко… У одного з них на шиї теліпається «пустишка»… Пустишка являє собою скручений шматок марлі, до якого запхнуто мєлко розжовану газетну статтю Ірини Фаріон «Як не ми, то хто?»… Пустишку слєдує сосать од голода. Це – послєдня разработка штаба партії…
Між Ілєнком і Мірошніченком відбувається оживльонний діалог:
- А помниш як ми на озері Синєвір їли пряники і пили пиво з йоршами?
- А помниш як ти ото в парламентському буфеті впустив сирник і кажеш такий: «Та ладно, ше купимо»…
Тягнибок: Заткніться!
Тягнибок тихо підкрадається до Царьова і жостко та неожиданно б’є його ногою в пах … Царьов мовчки і незграбно падає в кучугуру снігу (Мірошніченко і Іллєнко захоплено аплодірують)…
Тягнибок: Ах ти ж, сука! Я тобі дам «государствєнная дума», бля… Брезгліво стягує з повєрженного Царьова гульфік і залазить рукою в глубь. Звідти дістає двадцять руських рублів мєлоччю… Фу, ти, нечесть яка, - каже Тягнибок. Достає з внутріннього кармана жидкость для снятія лака і дезінфіцірує монєти. Потім з отвращєнієм кладе їх в карман… «Живьом сіводня, рібята», - каже він соратникам. Іллєнко і Мірошніченко весело хлопають в ладошки і по черзі цілують вождя в затилок…
Музика змінюється на «Врімєна года» Вівальді…
…А Верховна Рада сьогодні не працює. Хоча ще вчора вона зняла депутатську непрікосновєнность з Ріната Ахмєтова за те, шо він двічі намагався пройти в метро без жетона і пригав через турнікет… (Стоп!, - каже в цьому місці консультант, - це не годиться, Ахмєтов – не депутат)…
Та фігня, неважно - сцена красіва, хай лишається, - каже режиссьор…
В парламентському буфеті висить фотографія діпутата Чечетова в траурном обрамлєнії. На портреті написано «Вєчная память, брат». Але нижче слово «брат» перекреслено, а зверху замість цього дописано ручкою: «долбойоб»… Кілька днів тому депутат Чечетов погиб в парламентському буфеті в давці під час роздачі талонів на макуху…
На тіліграфному стовпі коло Верховної Ради висить об’явлєніє слєдующего содєржанія: «Продам вила хозяйственні. Чиста платіна 999,5-ї проби. Держак із албанського фіалєтового кєдра. У вил є оформлені документи учасника революціонних дєйствій с соотвєтствующими льготами. Спросить Олєга»…
… Вітер тріпає напіврозрізані внизу об’явлєнія номера мобільних телефонів. Жоден телефон не відірвано…
Десь у Маріїнському парку глухо падає з дерева шишка… Відразу чотири неопознаних, але відверто голодних тєні кидаються до місця падєнія шишки з разних сторон…
Завіса…
Можливо, далі буде!
Віталій Чепінога, repka.club
