Радіво
В 1991 році, по якомусь недогляду історії, я работав у «районці» з паталогічно-оптимістичним названієм «Світлий шлях», на Черкащині. Кстаті, непогана назва для реанімації, або ЛТП... Ну це отступлєніє... Сначала я просто був журналістом, ну потом внізапно став начальником - мене призначили керівником районного радіо. Учітивая той факт, що кроме мене в штаті районного радіо нікого не було, то конфлікти в колективі були практично відсутні.
Радіо району складалося з чулана, магнітофона Юпітєр-202, чотирьох бобін, мікрофону і з мене. Тоді була модна крайня аскетика і даже мінімалізм в його особих ізвращонних формах... Для начала я провів кардинальні реформи. Які заключалися в тому, шо я, по-перше, назвав передачу «Вісті Чорнобаївщини» (раньше вона не називалась ніяк). І, по-друге, - доточив на початок передачі грустну та красіву мелодію з фільму «Циган»... На цьому мої творчі ідеї закончились, але рейтинги всьо-равно стрибнули в гору карколомно. Бо районний радіослушатєль - істота крайнє невибаглива і благодарна. Якщо з ящика на стіні вилазять слова - це вже хорошо...
Було в мене дві передачі в тиждень по півчаса. На їх я тратив десь 60 минут в тиждень, що, погодьтесь, логічно.Не перетруждався, короче... Іногда я просто спав в тому чулані по причині неінтересності собитійного ряда на вулиці і також по причині льогкої врождьонної ледачкуватості. Спать спокойно було не так просто, бо замредактора газети регулярно стукав у двері чоботями (незважаючи на табличку «Тихо! Йде запис!; йому було наплювать) зі словами: «Одкривай, сука, я знаю шо ти там, пашлі вип.’єм, бо вже півдесятого»... Я одкривав, бо його ініціативи мені були близькі... Ми йшли в чайну і пили за вільну Україну, за Дніпро, за Чорновола, за баб, за взаімне уваженія, а потом за те, що ця драка між нами точно була послєдня...
Віталій Чепінога
блогер
Записавши передачу на бобіну, я ніс її на пошту. Бо там її по утрам включали на весь район... В 06.30 утра. Це, якщо не напивалися, і не просипали, Що було рідко. Тому вона виходила «в ефір коли хотіла»... В 07.45, в 09.34, а однажди даже в 16.49... Ну це було після Паски, так шо нічого особенного...
Засада була от в чом. Бобіни були дуже старі і зужиті. Після запису їх треба було обов’язково прослуховувать, бо була угроза того, що старий запис більш живучий ніж новий і він накладеться на новості. Але прослуховувати ще раз ту муть, яку я сам надіктовув, в мене не було силі волі. Я чесно начитув, скільки яєць від кожної корови отримано по району, і скільки намолочено разної хрєні в кологоспі імені колгоспу... Але - один раз і всьо. Я сподівався на отвєтствєнность работніков пошти, які мали також прослуховувать передачу перед випуском. Я думаю, не слєдує даже уточнять, шо вони так само надіялися на мене... В общим, скандал не міг не случиться...
На 8 березня я записував вітання голови райдержадміністрації (чи як він там тоді називався) доблєсним українським женщинам з празником. І дуже спішив додому, бо ці самі женщини ждали нас коло клобу красіво вдягнуті і в мєру випивші... Я не учьов того факту, що на цій бобіні перед цим був виступ начальника санепідемпстанції про необходімость боротьби з гризунами... Тому в 06.30 утра, як і всі жителі району, я почув так пространну промову від голови району: «Дорогі наші женшчини! В цей світлий радостний день должен вам заявить, що.... Криси - це рєдкі і коварні тварі, яких слєдує травить ядовитим ядом, і тоді вони може здохнуть....»
Ну, мене навіть після цього не вигнали. Бо я вже був популярніший Савіка Шустера районного масштаба...
А ще я іногда їздив у забавні і содєржатєльні командіровки по району. Ну я про це напишу вже завтра, бо багато тексту шось...
