Леонід Кравчук : «Віктор Янукович має право залишити після себе записи, назвемо їх книжкою»
Перший президент України Леонід Кравчук в ексклюзивному інтерв'ю Контрактам розповів, що: від гонорарів за свої книжки відмовився; книжки Кучми та Ющенка читав, а Януковича — ні; коли працював у ЦК, допомагав писати книгу Щербицькому «Радянський спосіб життя», за що отримав швейцарський годинник.
Донецька друкарня виплатила Віктору Януковичу в минулому році понад 16 млн грн гонорарів за вже написані президентом і майбутні його книжки. Чи ви вважаєте таку винагороду адекватною літературним талантам глави держави?
Леонід Кравчук: Я з тих людей, які вважають, коли бачать конкретні речі: документи, книжки, контракт, укладений між видавництвом і президентом. Я сам укладав контракт, коли писав книжки. Там усе має бути обґрунтовано: який гонорар, які аванси, за що. Президент, як і всі люди, має право писати книжки. Це перше. Президент, як і всі люди, має право видавати свої книжки. Це друге. І третє — президент має право отримувати за це гонорари. Я вам чесно скажу, я ані книжок Віктора Януковича не читав, ані контрактів не бачив, тож не можу оцінювати.
Але якщо говорити загалом, Віктор Янукович має право залишити після себе записи, назвемо їх книжкою. Це можуть бути якісь статті, нариси, які потім він міг звести до книжки. Як і всі люди, президент може за цю книжку отримати гонорар. А може й не отримати — це його особисте право.
Яким був ваш найбільший гонорар як автора?
Леонід Кравчук: Коли я видавав книжки, я домовлявся з видавцем, що гонорарів не отримуватиму.
Одна з найвідоміших ваших книжок — «Маємо те, що маємо». Як було організовано процес її написання? Ви долучали помічників чи займалися нею самостійно?
Леонід Кравчук: Я записав свої думки на касету і попросив журналіста Рахманіна (Сергій Рахманін. — ред.) — зараз працює у «Дзеркалі тижня» — зробити літературну обробку. Що він і зробив. Я цього не приховую. Книжка «Одна Україна, єдиний народ» — це я вже сам писав, але мені теж журналіст допомагав. Це природно, адже те, що я наговорюю на касету, потребує дуже великої літературної правки, і для цього потрібне добре знання літературної мови. Цього мене не вчили. Я сенс передаю, наголоси, точність дати, точність прізвищ людей, з якими я зустрічався. Але як побудувати речення, яка логіка веде фразу... Хоча можу сказати, що мої книжки близькі до моєї розмови, тобто як я кажу, приблизно так воно і виписано, лише літературно.
Вважаю, що лише письменник, творча людина, що має талант писати, може сам писати романи, повісті, вірші. А президент пише здебільшого для того, щоб залишити спогади: як було в ті часи, які висновки з політики треба робити, які політичні уроки треба виносити. Він пише, щоб люди розуміли, як відбувалися економічні, політичні процеси в той час, як президенту працювалося, важко чи легко. Тобто для того, щоб майбутні президенти і просто охочі знати сучасну політичну та економічну історію, національні та міжнаціональні проблеми, змогли її упізнати.
Ви читали книжки когось зі своїх колег — Віктора Ющенка, Леоніда Кучми?
Леонід Кравчук: Читав Кучму «Україна — не Росія». Ющенка не пам'ятаю, що саме читав.
І які враження?
Леонід Кравчук: Я знаю цих людей добре. Коли я читаю їхні книжки, я одразу бачу, що це лише канва автора, а написано усе помічниками. Але повторюю, це я не як докір кажу, а тому що не треба говорити «я сам написав книжку». Якщо справді сам, це будуть уривки, щоденники якісь, записи чорнові. Вони цікаві, але книжка не буде завершеною, логічною.
А якщо говорити про світових лідерів держав. Чия книжка справила на вас сильне враження?
Леонід Кравчук: Я прочитав книжку Джона Кеннеді «Особистий щоденник 35-го президента США» — враження залишилося хороше. Непогано написана книжка Михайла Горбачова «Нове мислення для нас і для всього світу». Цікава книжка, вже з міжнародними наголосами, масштабними. Читав Брежнєва, звісно. До речі, говорили, що книжки йому якщо не писав, то допомагав писати його помічник, журналіст. Не можна приховувати, що тобі допомагають писати, тут немає нічого поганого. Бо всі знають: президент сам не може писати томи книжок, у нього немає для цього ані часу, ані літературних, я наголошую, здібностей. Але у нього є знання.
Я теж був помічником. Пам'ятаю, коли ще працював у ЦК, ми допомагали писати книжку Щербицькому, вона мала назву «Радянський спосіб життя». І він після отримання гонорару кожному з помічників вручив подарунки. Як зараз пам'ятаю, мені він подарував годинник швейцарський. Тоді в нас тільки радянські годинники були — «Победа». Пам'ятаю, носив цього годинника дуже довго. Ми тоді ні про що не домовлялися, але людина ось таким чином вирішила нам віддячити.
Помічники, які вам допомагали, робили це на громадських засадах чи за гроші?
Леонід Кравчук: Президент може домовитися з якимось хорошим журналістом, з письменником. Це творча і водночас комерційна робота. Я домовлявся зі своїми помічниками конкретно. Але про суми не говоритиму.
Письменники комплексують
Що спільного в Януковича, Старицького, Матіос і Брежнєва
і за що нинішньому президенту заплатили мільйони
Андрій Курков, письменник
— Щоб отримати 15 млн грн, слід продати приблизно 3 млн примірників книжки, з огляду на те, що середня ціна книжки сучасного українського письменника у твердій палітурці — 50 грн. Зрозуміло, що книжки Януковича мало хто купував би, якби вони навіть були у вільному продажу. Максимальний наклад книжок успішних українських письменників зараз — 100–120 тис. примірників, наприклад, у Марії Матіос та Люко Дашвар. Причому це не за один рік, а за три-чотири. Що стосується гонорарів, то в найкращому разі можна заробити 40–45 тис. грн приблизно за два-чотири роки.
Юрій Винничук, письменник
— Я ніколи не чув, щоб якийсь всесвітньо відомий письменник отримав такий гонорар з одного джерела за один раз. Наприклад, Джоан Роулінг могла б такі гроші заробити, але не за рік, і з кількох джерел, включаючи кінематограф. Що стосується практики викупу ще ненаписаних творів, то в історії України такі приклади були. Так, відомий меценат Євген Чикаленко платив гроші Михайлові Старицькому, щоб той писав історичний роман українською мовою. Але це був один твір. У випадку ж із Януковичем навіть невідомо, про що будуть його наступні твори. Тож це звичайна корупція, яку вирішили прикрити таким ось чином.
Сергій Руденко, публіцист
— Виходячи з гонорарів нинішнього гаранта, у нас у країні не президент-письменник, а письменник-президент. Виплачені йому гонорари є більшою частиною доходу, зазначеного в декларації. За таких накладів книжка Януковича має примусово закуповуватися всіма бібліотеками, школами, вузами країни та ще даватися громадянам «на додачу», як це було з книжками Брежнєва. Та книжок президента ми ніде не побачимо. Це означає, що має місце спроба обґрунтувати доходи президента, зазначені ним у декларації. Хто був автором цієї ідеї, сказати важко, але навряд чи президент зараз задоволений такою підвищеною увагою до своїх літературних трудів.
