Контракти.ua

Документ визначає механізм функціонування розписок-договорів, які, по суті, є обіцянкою поставити сільськогосподарську продукцію певної якості у визначеному обсязі взамін на отриманий кредит, або погасити кредит після реалізації такої продукції самостійно. Однак щоб закон запрацював, слід ще ухвалити низку підзаконних актів. Крім того, деякі експерти зауважують, що для застосування новацій на практиці необхідно внести зміни до інших законів, зокрема, до Податкового кодексу. Тож такий інструмент, як аграрні розписки, зможе запрацювати в Україні не раніше наступного року.

Добрі наміри

У пояснювальній записці до відповідного законопроекту необхідність його прийняття обґрунтовується складною ситуацією для аграріїв із кредитуванням. Вважалося, що закон дозволить товаровиробникам залучити матеріально-технічні та фінансові ресурси під заставу майбутнього врожаю. Таким чином, наголошується в пояснювальній записці, за допомогою аграрних розписок уже в перший рік сільгоспвиробники змогли б залучити 2–3 млрд грн додаткових кредитних ресурсів. А в перспективі за допомогою розписок агросектор змо­же залучати до 45–50 млрд грн на рік. Автори закону посилаються на досвід Бразилії, де за допомогою аналогічного інструмента щорічно аграрна галузь залучає $5 млрд, завдяки чому сільгоспвиробники змогли збільшити валове виробництво та урожайність своєї продукції.

Минулого року українські аграрії кредитувалися на 35–37 млрд грн. Ставки за кредитами в комбанках становили мінімум 22–24%. Проблеми з кредитуванням також часто продиктовані й відсутністю заставного майна, особливо у невеликих господарств. Втім, відповідно до закону, аграрні розписки підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі (ЄРАР), який має вести Мінагрополітики. До такої реєстрації розписка залишається пустим папірцем. Водночас поки що невідомо, коли ЄРАР буде створено.

Які бувають розписки

Аграрна розписка визначена в законі як товаророзпорядчий документ, що фіксує зобов'язання боржника, забезпечене заставою, здійснити подальшу поставку сільгосппродукції або виплатити гроші на визначених у ньому умовах. Слід зазначити, що спочатку розписки передбачалося поширити як на рослинництво, так і на тваринництво. Але згодом тваринництво з документа виключили. Такі розписки можуть видавати тільки особи, які мають право власності на сільгоспземлю або право користування земельною ділянкою для вирощування сільгосппродукції. Якщо земля в оренді у двох або більше осіб, розписка видається ними спільно.

Передбачено розписки двох видів: товарні та фінансові. Перші мають на увазі поставку кредитору товару (врожаю) визначеної якості в погодженій кількості в певні терміни. Другі — це зобов'язання виплатити кредитору визначену суму (після збору та продажу врожаю). Останні можуть видаватися компаніям, які не займаються збутом сільгосппродукції. Такі розписки передбачають або поточну ціну продукції (на момент укладення договору), або ціну на продукцію на дату розрахунку за розпискою.

Закон визначає основні вимоги до аграрної розписки. Зокрема, вона укладається в письмовій формі та засвідчується нотаріусом. При цьому, крім іншого, розписка має містити визначення обсягу та якості продукції, а також формулу перерахунку кількості продукції у разі поставки товару нижчої якості. Крім того можна визначати додаткові умови угоди. Розписка видається на кожен вид продукції окремо і може також видаватися на частини продукції певного обсягу. Разом із тим, в Головному науково-експертному управлінні апарату ВР зауважили, що в аграрній розписці не визначено, на забезпечення виконання якого саме зобов'язання боржника вона видана, що може провокувати зловживання. Крім того, експерти вважають проблемою, що в боржника не залишається примірника розписки (їх оформляють лише два: для кредитора і нотаріуса), боржнику належить лише завірена копія документа.

Під пильним наглядом

Оскільки заставою за аграрною розпискою є майбутній урожай, на момент видачі розписки він не може перебувати в інших заставах. При цьому кредитор за аграрною розпискою має переваги щодо стягнення врожаю перед іншими контрагентами. Юристи зауважують, що кредитори за розпискою зможуть збирати заставу не тільки з боржників, а й з контрагентів фермерів, які купують незакладений товар. Адже визначити, яка саме продукція закладена, а яка ні, досить складно. А тому будь-який товар, придбаний у фермера, який видав хоча б одну аграрну розписку, піддається ризику бути вилученим кредитором фермера.

Також кредитору надається право самостійно або із залученням третіх осіб моніторити урожай впродовж всього терміну, поки він не виросте до кондиції. Кредитор може інспектувати поля сільгоспвиробника щодо дотримання ним технологій вирощування, перевіряти, чи в нормальних умовах утримується продукція тощо. При цьому безпосереднє втручання в роботу боржника начебто заборонено. Але якщо кредитор викриє сільгосппідприємство в порушенні технологій вирощування, що, на його думку, призведе до погіршення врожаю, він може скласти відповідний акт і вимагати усунути порушення. Якщо вимоги не будуть виконані, кредитор «з метою порятунку майбутнього врожаю» може самостійно його доростити з використанням належних технологій. Понад те, витрати на таке дорощування покладаються на боржника.

Хоча в пояснювальній записці до законопроекту однією з його цілей визначено створення механізму перенесення ризиків із сільгоспвиробників на покупців їх продукції, в Головному науково-експертному управлінні ВР з цим не зовсім згодні. Там звертають увагу на асиметричність положень закону, які ставлять сільгоспвиробника в нерівні умови з кредитором. «Моніторинг застави майбутнього врожаю може здійснюватися цілодобово протягом усього часу застави, а наслідком невиконання вимог кредитора стане те, що останній може самостійно взяти під охорону заставлене майно, — йдеться у висновку експертів. — Тобто фактично заволодіти майбутнім урожаєм». Причому жодних засобів контролю боржника за дорощуванням урожаю в такому разі не передбачено. Партнер ЮФ «Ілляшев та Партнери» Максим Копейчиков вважає, що такі угоди можуть не набути широкого застосування, оскільки кредитори мають можливість самостійно зібрати врожай без участі фермера, якщо буде порушено технологію вирощування сільгосппродукції. «Оскаржити такі дії кредитора буде проблематично. Навряд чи розсудливий фермер погодиться підписувати аграрну розписку, оскільки при несумлінності кредитора фермер може позбутися всього свого врожаю», — зауважив юрист.

Мінагрополітики — поганий арбітр

Очевидно, такі норми можуть призводити до конфліктів, як з вини сільгоспвиробника, так і за ініціативою кредитора з метою отримати додаткову вигоду для себе. Тут закон дає право боржнику, якщо він наполягає на правильності своїх технологій вирощування, звернутися за сатисфакцією до Мінагрополітики. Компетентний підрозділ міністерства розглядає спір і приймає «остаточне рішення» протягом двох днів. Згодом сторони можуть оскаржити таке рішення в суді.

Наділяючи чиновників невластивими їм функціями — вирішувати суперечки між суб'єктами господарювання, законодавець створив передумови для корупційних дій. По суті, кредитор може легко зірвати виконання договору боржником. При цьому, відповідно до закону, сільгоспвиробник за розпискою може закласти не лише майбутній урожай, а й інше майно, яке кредитор згодом стягне примусово. До того ж незрозуміло, що буде з урожаєм, поки тривають судові тяжби. Адже він до рішення суду виходить нічийним. У Головному юридичному управлінні ВР також зазначили, що наділення Мінагрополітики повноваженнями вирішувати такі конфлікти суперечить ст. 55 Конституції, оскільки боржник має право одразу звернутися до суду. А також ч. 2 ст. 124 Основного закону, за якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Чий урожай

У разі загибелі врожаю, незалежно від причин, крайнім залишиться боржник. Він зобов'язаний за згодою із кредитором замінити предмет застави іншим аналогічним або рівноцінним майном, про що робиться запис в аграрній розписці. Якщо про нову заставу домовитися не вдається, забезпеченням стає наступний урожай продукції, що вирощується на земельній ділянці, де росли загиблі посіви. Коли й цього не вистачає для повного погашення зобов'язань за розпискою, обтяження переносяться на наступні періоди, і так допоки зобов'язання не буде виконано.

При цьому перехід права оренди землі не зупиняє дію розписки до збору закладеного врожаю. Відповідно до закону, якщо боржник передає право користування землею іншій особі, він зобов'язаний повідомити її про обмеження. Проте експерти не виключають тут зловживань. Коли несумлінний сільгоспвиробник із метою ухилитися від зобов'язань переоформить право оренди землі на іншу особу і, нібито, не повідомить її про обмеження. Наслідки такої ситуації поки що прогнозувати складно. «Справа в тому, що коли надалі власником або законним користувачем відповідної земельної ділянки стане інша особа, то врожай, вирощений такою третьою особою, не буде предметом застави за розпискою, — пояснює радник АО Arzinger Олександр Плотников. — Тобто боржнику буде достатньо ввести як орендаря землі нову компанію, щоб уникнути застави подальшого врожаю.

Стягнути — простіше простого

Разом із тим значно спрощено порядок стягнення за аграрною розпискою. Сам по собі непогашений документ (на ньому має бути відповідна відмітка) вже є достатнім підтвердженням безспорного списання вимог кредитора. Якщо боржник не поставив товар або не повернув гроші в обумовлені терміни, кредитор може просто звернутися до нотаріуса, який зробить виконавчий напис. На підставі цього Державна виконавча служба протягом семи днів забезпечує передачу кредитору предмета застави за розпискою. А якщо в боржника не виявиться ані врожаю, ані грошей, у нього відберуть в рахунок оплати боргу інше майно. Причому, якщо заставне майно було продано до погашення розписки третім особам, його у них все одно заберуть на користь кредитора, залишивши тільки можливість спробувати стягнути збитки з боржника.

З одного боку, позасудова процедура стягнення предмету застави за аграрною розпискою надає значні додаткові гарантії кредитору. Адже сьогодні в Україні ця процедура займає до 18 місяців: суди, оскарження, розшук і арешт майна боржника, оцінка арештованого й проведення торгів для його реалізації. Але з іншого — ставить боржника у майже цілковиту залежність від кредитора, який має безліч можливостей спровокувати невиконання сільгоспвиробником умов договору вчасно, і, як наслідок, стягнути предмет договору в примусовому порядку за простою процедурою.