Деградація Борна: чому Нацбанк більше не здатен захищати економічні інтереси країни
У структурі влади НБУ традиційно займав особливе місце. Така собі золота пісочниця, яка була чудовим стартом для політичної кар’єри.
Перед головою Нацбанку відкривалася пряма дорога на перші позиції в уряді. Віктор Ющенко після крісла голови НБУ став прем’єром, Сергій Арбузов — віце-прем’єром. Сергій Тігіпко ледь не переміг на президентських виборах і знову ж зайняв посаду віце-прем’єра. Нарешті Арсеній Яценюк, який недовго побув у статусі в.о. голови центробанку, продовжив свою кар’єру як спікер парламенту.
Як добре все починалося
Ця унікальність золотої пісочниці і стала головною причиною деградації НБУ. Політична складова стала переважати над економічною. Причому політичні цілі далеко не завжди збігаються з інтересами країни і часто їм суперечать. У цьому сенсі НБУ вже давно не є національним банком, перетворившись на маргінальне відомство для захисту і примноження заощаджень відомих громадян.
Якихось 10 років тому банківську систему України вважали однією з найкращих у Східній Європі. Навіть російські фінансові установи відставали від українських. Особливим предметом гордості була організація системи платежів, що дозволяє здійснювати операції миттєво, тоді як банки в інших країнах на пострадянському терені проводили операції протягом кількох годин або навіть днів. Україна раніше за Росію створила Фонд гарантування вкладів і першою пішла шляхом нарощування капіталізації банківської системи, постійно підвищуючи нормативні вимоги до банків. Тепер від усіх цих «завоювань» не залишилося й сліду.
Ефективність центробанку залежить щонайменше від трьох складових. Перша — це політична незалежність. Друга — чітко визначені економічні цілі та відповідальність за їх виконання. І третє — інформаційна відкритість, що запобігає корупції.
Хто за що відповідає
Прикладом для наслідування є ФРС США. Голова цього відомства геть не залежить від президента або сенату. Відомий випадок, коли керівник ФРС Поль Волкер відмовився прийняти запрошення щойно обраного президента Джона Рейгана відвідати Білий дім, щоб не допустити тиску на політику центробанку. У результаті зустріч відбулася в Мінфіні. Цікаво, хто з нинішніх або колишніх керівників НБУ зміг би собі таке дозволити і як би це позначилося на його здоров’ї?
Ця унікальність золотої пісочниці і стала головною причиною деградації НБУ
Хоч якимось захистом від «вищих сил» могла би бути суворо визначена законодавством зона відповідальності НБУ. Мовляв, із радістю би виконали ваше доручення, але Коран не велить. Але, на жаль, Нацбанк в Україні ні за що не відповідає. Точніше, за законом, НБУ підтримує стабільність національної грошової одиниці. Але ось що таке ця стабільність? Після кризи 2008 року багато валютних позичальників шукали правди в судах, закликаючи НБУ до відповіді. Ось тільки представники центробанку дуже цинічно їм пояснювали, що слово «стабільність» в українських законах — це те саме, що в комедії «Діамантова рука» діалог між контрабандистами — неперекладна гра слів з використанням місцевих ідіоматичних виразів. Тобто в законодавстві не існує будь-якого пояснення, що таке горезвісна «стабільність». Тож усім дякуємо, всі вільні.
Тоді як ФРС США, як і багато центробанків Європи відповідають за збереження цінової стабільності і, що головне, робочих місць. Саме тому їх діяльність у період кризових явищ так сильно відрізняється від «професійних» вчинків наших банкірів. У розпал кризи 2008-го НБУ видав 100 млрд грн рефінансування банкам, які нібито потерпали від лиха, та які за допомогою цих засобів хвацько заробили на валютному ринку, остаточно обваливши курс гривні. Звісно, спокуса була велика. Отримуючи такі величезні ресурси під 7% річних у гривні, важко утриматися від скупки валюти, що обіцяє прибутковість у тисячу разів більшу. Верх цинізму — ще не всі банки повернули отримані чотири роки тому гроші НБУ, при цьому кредитуючи клієнтів під 30–120% річних за нульової інфляції. Тоді як у США або Європі позичальники отримують кредит під 2–3%, і для зарубіжних банків проблема полягає не в тому, де взяти гроші, а в тому, куди їх вкласти.
Бізнес-школа для прем’єрів
Можливо, було б інакше, якби діяльність центробанку була відкритою. Тоді резонно б виникали питання, чому одні банки отримують рефінансування, а інші — ні. Або з якої причини на одні банки накладають обмеження та санкції, а на інші заплющують очі. І нарешті, що таке «сейфова угода», з ким її вдалося укласти і який розмір винагороди.
Безглуздо очікувати, що НБУ за нинішніх умов зможе повернути собі імідж регулятора фінансової системи, що не має нічого спільного із сержантом Петренком на перехресті. Хто ж в авторитарній (або близькій до цього статусу) державі відмовиться від права контролювати друкарський верстат? Тож «аварійність» в банківській системі, як і «смертність на дорогах», залишиться в найкращому разі на колишньому рівні. А золота пісочниця продовжить виконувати свою роль курсів МВА для майбутніх прем’єрів.
