Контракти.ua

Уряд рапортує про «покращення», оперуючи різноманітними показниками, які самі по собі мало про що говорять пересічному громадянину. На вашу думку, українці почали жити краще?

Богдан Данилишин: Ситуацію в Україні оцінюю як складну, як в політичному, так і в суто економічному плані. Я був одним з тих, хто вітав проведення економічних реформ. Але те, яким шляхом проводяться реформи і хто їх проводить, це окрема тема розмови.

Економіка як була, так і залишилася не реформована, вразлива як до зовнішніх, так і до внутрішніх ризиків. Вона і далі залежить від зовнішнього ринку – ціни на продукцію металургії вгору – ВВП вгору, ціни вниз – туди ж і ВВП. Незалежно від того, хто при владі.

Я зараз часто чую таку тезу: «Ми подолали руїну». І задаюся, як і тисячі наших громадян, запитанням: яку руїну ви подолали? Ви зменшили залежність показників ВВП від ситуації на зовнішніх ринках? Ви здійснили структурну перебудову економіки та вивели її на зовсім інший технологічний рівень? Ви забезпечили рівень ВВП хоча б на рівні 1990 року? Ви забезпечили темпи зростання інвестицій в Україні хоча б на рівні першої половини 2008 року? Ви зменшили рівень безробіття та заборгованість по зарплаті? Ви вивели зростання ВВП на душу населення хоча б на рівень Польщі? На всі ці запитання відповідь одна – ні! То яку тоді руїну ви подолали?

2009 рік був дуже важким для економіки держави, але початок 2010 року, коли ще працював уряд Тимошенко, вже показував динаміку зростання. Якщо 2009 рік Україна закінчила із падінням ВВП 14%, то перший квартал 2010 року зафіксував зростання ВВП на +4,8%, другий квартал – +5,5%. Для порівняння, другий квартал 2012 року українська економіка закінчила із показником зростання ВВП біля 2%. Так коли була руїна? На початку 2010 року, чи зараз?

По яких показниках покращення все ж таки відбулося?

Богдан. Данилишин: Думаю, покращення для декого відбулося тільки за рівнем виведення капіталу з України – за два роки майже $60 млрд. Ми вже дійшли до того, що в унітарній державі обласні Ради імплементують на своїй території Закони України – приклад з «языком». Це прямий шлях до федералізації.

Які програми і реформи, на ваш погляд, могли б покращити інвестиційний клімат в Україні?

Богдан Данилишин: Ще раз повторюся, я вітав програму економічних реформ, бо сам завжди прагнув до реформацій. У 2009 році нами була підготовлена Стратегія модернізації України до 2020 року. Так що ідея модернізації країни не ноу-хау Партії регіонів.

Говорячи про реформи, треба відповісти на три важливі питання: Що потрібно зробити? Хто це здатен зробити? Якими інструментами, в який спосіб, протягом якого часу і якими ресурсами будуть проводитись реформи?

Відповідаючи на перше запитання слід зазначити, що швидкі та ефективні реформи може здійснити тільки ефективна й відповідальна влада, яка має довіру і підтримку від людей.

Першою складовою реформування має стати адміністративна реформа. Необхідно переглянути структуру органів виконавчої влади з погляду їх відповідності основним функціям держави та посилити роль і відповідальність міністерств у розробленні й реалізації державної політики. Міністри повинні бути не «хлопчиками для биття», а провідниками відповідної політики по своїх напрямах. Думаю, що в час, коли функції парламенту і уряду знівельовані, президент сам має взяти керівництво урядом на себе. І ніякого прем’єр-міністра не потрібно. Звичайно, це потребує конституційних змін.

Питання надання публічних послуг та управління державними підприємствами повинні зосереджуватися в комітетах та агентствах, які мають перебувати у сфері управління відповідних міністерств. Такий перегляд структури і функцій дасть можливість оптимізувати чисельність управлінського апарату та підвищити якість його роботи з відповідним матеріальним і кар’єрним стимулюванням.

Стосовно другого питання слід зазначити, що формування моделі національної економіки з розвинутим внутрішнім ринком, високотехнологічним експортом та сприятливим середовищем для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій буде вимагати проведення низки реформ, спрямованих на розвиток вітчизняного виробництва за пріоритетними напрямами. При цьому треба розуміти, що період, коли купівельна спроможність населення зростала за рахунок валютних кредитів і соціальних трансфертів, минула. Настав час переходити до зростання купівельної спроможності через підвищення продуктивності праці у виробництві та сфері послуг. Соціальні трансферти мають стати виключно цільовими, а їх величина залежати від реального матеріального стану отримувачів та наповнення бюджету як результату економічного розвитку. В той же час, кредитні ресурси банківської системи повинні спрямовуватися переважно на розвиток виробництва та будівництва, а не на споживче кредитування (крім цільових програм підтримання попиту на високотехнологічні товари, що виробляються в Україні як вітчизняними, так й іноземними виробниками).

Пріоритетом має стати створення на території України точок зростання з метою формування належних умов для ефективних виробників, які задовольняють потреби внутрішнього ринку, виробляють інноваційну продукцію, що відноситься до четверного-шостого технологічних укладів, розширяють експортні можливості України за рахунок експорту інноваційної продукції.

І все ж таки, за рахунок чого і у які строки це можна зробити?

Богдан Данилишин: Це питання є найважливішим. Неможливо провести всі реформи одночасно, якби цього не хотілось. На це не вистачить ні організаційних засобів, ні ресурсів. Зрештою, цього не сприймуть громадяни. Будь-яка серйозна реформа в короткому періоді спричиняє погіршення ситуації у даній сфері діяльності і лише в середньостроковому періоді дає ефект, який перекриває втрати від процесу реформ і приводить систему до нової якості. Саме тому програма реформ має розглядатись як середньострокова стратегія з чітко визначеними етапами, завданнями і реальними ресурсами для виконання цих завдань.

Тому я вважаю, що в даний час потрібна кардинальна корекція в економічній політиці держави. На жаль, в сучасній владній команді її як розробляти так і втілювати в життя нікому. Навіть розробити реальну програму.

Доцільно, в першу чергу, ліквідувати низку основних економічних та структурних диспропорцій, які накопичувались в українській економіці ще до початку світової фінансової кризи і залишились невирішеними. Перша - експортоорієнтована низькотехнологічна модель розвитку економіки. Хоча у період світової кризи і відбулось незначне коригування у структурі промисловості, проте ці зміни були спричинені лише дією скорочення зовнішнього попиту.

Друга системна проблема – високий рівень навантаження соціальних виплат на економіку країни. Безперечно рівень життя населення України не можна сьогодні порівняти із тим, який існує у розвинутих країнах. Проте продовження тенденції збільшення питомої ваги оплати праці при скороченні частки валового прибутку не тільки спотворить основні макроекономічні пропорції, а також остаточно розбалансує систему державних фінансів та економіки у цілому.

Третя системна проблема – критичний стан основних виробничих засобів. Незважаючи на зростання інвестицій в основний капітал у період з 2000 по 2007 роки на 19% в середньому за рік, їх загальний обсяг виявився недостатнім для модернізації національної економіки. Така структура не відповідала завданням технологічного переозброєння виробництва, оскільки інвестиції спрямовувались, насамперед, у сировинні галузі, а також у види діяльності зі швидким обігом капіталу.

Отже, ми повинні обрати єдиний шлях розвитку, що визначить долю економіки України. По суті ми маємо змінити економічну модель розвитку та перейти від експорто- та імпортозалежної, рентоорієнтованої моделі до моделі національної економіки з розвинутим внутрішнім ринком, високотехнологічним експортом та сприятливим середовищем для залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій. Україна постала перед необхідністю термінового здійснення низки глибоких структурних реформ, які мають докорінно змінити не лише відношення до України зовнішніх партнерів і інвесторів, але й, насамперед, самих українців, які мають стати головними інвесторами своєї країни.

Тобто, ви ведете мову про пришвидшений розвиток внутрішнього ринку?

Богдан Данилишин: Саме так. Потенціал вітчизняного внутрішнього ринку, за методологією Всесвітнього економічного форуму, у 2010 - 2011рр. оцінено високо - 37 місце зі 139 країн. Проте, за даними цієї організації, внутрішній ринок України демонструє відстаюче зростання в порівнянні до інших країн – впродовж 2007 - 2011 рр. він втратив 10 позицій у світовому рейтингу. Це означає, що за останні п'ять років, Україна, за обсягом внутрішнього ринку, поступилася 10 країнам світу. Причому, усі вони зазнали руйнівного впливу світової фінансово-економічної кризи 2008 - 2009 рр. Зважаючи на це, програш України в економічному змаганні країн за збільшення величини власного внутрішнього ринку можна пояснити лише однією причиною – незначним запасом стійкості її економіки до шоків зовнішньоекономічної кон'юнктури та уповільненим зростанням внутрішнього товарного виробництва.

Крім того, прогнозується, що у 2012-2013 рр. у країнах з розвинутою економікою темпи зростання ВВП знаходитимуться на рівні 1,2 - 1,9%, країнах ЄС - з - 0,5 до 1,2%, Росії - 3,3 - 3,5%. Уповільнені темпів економічного зростання торговельних партнерів України в 2012 - 2013 рр. прирікають вітчизняну економіку розвиватися на межі депресії та уповільненого економічного зростання. Змінити цей неоптимістичний сценарій розвитку вітчизняної економіки можливо лише за рахунок прискореного зростання товарного виробництва орієнтованого на внутрішній ринок. Цей шлях дає шанс не лише прискорити темпи економічного зростання України в межах світового господарства, а й убезпечити її в майбутньому від руйнівної дії негативних шоків зовнішньоекономічної кон'юнктури, що спричиняються світовими кризами.

Ви неодноразово говорили про наближення чергової хвилі економічної кризи у світі. Які її основні ознаки? Коли вона дійде до України?

Богдан Данилишин: Якщо говорити відверто, криза з України нікуди і не відходила. Всі ці роки ми спостерігаємо перманентне відлуння світової фінансової кризи. Підґрунтям економічних криз завжди є внутрішні диспропорції, навіть якщо вони спричинені зовнішніми чинниками. Криза 2008-2009 років в більшій мірі була викликана зовнішніми чинниками та неготовністю української економіки до їх протидії. Сьогоднішня кризова спіраль – це, в більшій мірі, загострення внутрішніх протиріч, відсутність маневреності та сучасного економічного мислення, нездатність винести уроки з минулого і виправити недоліки. І саме головне: нічого не зроблено в контексті економічних трансформацій, підвищення рівня інноваційності та енергозатратності економіки. Можливо, українська економіка перебуває нині трохи вище від «дна», та вона ще аж ніяк не повернулася до докризового рівня.

Теперішній уряд, незважаючи на щільну вертикаль влади, включаючи і 100% парламентську підтримку, не пішов на непопулярні кроки, яких вимагав МВФ для продовження кредитування, зокрема на підвищення комунальних тарифів та ціни газу для населення, а пізніше вдався до передвиборних «соціальних ініціатив». Реалізація «соціальних ініціатив» збільшить бюджетні видатки, що зумовить збільшення дефіциту бюджету цього року. Відсутність фінансування МВФ створила значні проблеми з обслуговування державного та гарантованого державою боргу і його рефінансування. Охочих кредитувати країну з невизначеним майбутнім і зростаючими масштабами корумпованості знайшлось небагато. Кредиторами України були тільки Росія та Китай. Тільки нещодавно нашій країні вдалося вийти на зовнішній ринок запозичень, продавши єврооблігацій на рекордні $2 млрд. Це відтермінувало деяке напруження з обслуговуванням державного боргу, проте євробонди були розміщені за вкрай високою ставкою прибутковості 9,25%, що зберегло за Україною місце однієї з найризикованіших позичальниць у світі. Під такі високі відсотки нині надають позики лише відсталим країнам або тим, економіка та фінансовий сектор яких перебувають у скруті.

Зазначу, що МВФ знизив прогноз зростання світової економіки на 2012 і 2013 рр. на тлі боргової кризи в Європі та ослаблення економічного піднесення в Китаї й Індії: темпи зростання глобальної економіки в 2012 р. становитимуть 3,3 %, у 2013-му — 3,9 %, тоді як попередній прогноз МВФ, опублікований у вересні 2011 р., передбачав збільшення світового ВВП відповідно на 4 і 4,5 %. У разі зміни кон'юнктури на світових товарних ринках існує можливість погіршення стану українських підприємств експортоорієнтованих галузей (металургійної, хімічної, машинобудівної).

Друга частина інтерв’ю з Богданом Данилишиним