Контракти.ua

*Відповіді на питання Юрій Луценко передав через прес-службу своєї партії «Народна самооборона». Аби ми переконалися у тому, що відповідав на них сам екс-міністр МВС, нам надіслали відскановану сторінку його «рукописів». Тональність відповідей вражає оптимізмом. Луценко не скаржиться, а лише ділиться враженнями, думками, а також – жартами, написаними ним або ж «адаптованими» під сучасні реалії. Під деякими відповідям Юрій Віталійович навіть малював «смайлики».

За словами Арсенія Яценюка, депутати зібрали майже мільйон гривень  на те, аби компенсувати ті збитки, які ви нібито нанесли державі. Ви знаєте, хто і по скільки скидався?

Юрій Луценко: Я знаю про ініціативу Арсенія Яценюка внести заставу для мого звільнення з-під піврічного арешту без жодних законних причин. Таку саму пропозицію зробив і Олександр Третьяков. Деталі реалізації мені невідомі.

У вас не виникало питання, звідки у депутатів, які отримують по 14-16 тисяч гривень зарплатні, такі гроші?

Юрій Луценко: У розмові із Третьяковим він сказав, що минулого року продав свої корпоративні права і задекларував річний дохід у декілька десятків мільйонів. Ви ж, напевно, розумієте, що в нинішніх умовах підписатися за Луценка може не лише смілива, але й кришталево чиста перед податковою людина .

Ваш колега, Геннадій Москаль, якось обмовився, що ви розраховували на те, що ваш арешт змусить піднятися народ. І були розчаровані тим, що цього не сталося. Ви переоцінили народну любов до вас?

Юрій Луценко: Перш за все, я знав про майбутній арешт і прийняв єдине можливе рішення – залишатися в Україні і доводити, що не все продається і не всі бояться. Розрахунку на якісь народні повстання не було. В умовах масового розчарування від зрад і помилок «помаранчевої команди», виживання від «успіхів» реформ Януковича - це було б наївним. Щодо підтримки людей – я абсолютно не розчарований. Півтора мільйона підписів про зміну арешту, тисячі листів підтримки в дні голодування, принципова позиція журналістів – дорогого коштують часи, які влучно описала Ліна Костенко: «Справді, не дай, Боже, жити в епоху перемін. Дуже перемінюються люди. Дехто просто вивертається шерстю наверх».

Ви не ревнували до Юлії Тимошенко, яку на перший суд прийшло підтримати кілька тисяч прибічників? Як вважаєте, чому вона, попри те, що звинувачення на її адресу серйозніші за ваші, на підписці, а ви – у СІЗО?

Юрій Луценко: Звичайно, ні. Ми в одній команді. І вина у нас однакова – ми очолювали два політичні блоки, які, об’єднавшись, усунули від влади Януковича-Мороза в 2007 році. В силу очевидних причин залякати суспільство вирішили саме моїм арештом. До честі Юлії Володимирівни, вона чітко провадить єдино вірну в часи репресій політику: кращий спосіб тиску на ворогів – це твердо стояти за своїх друзів.

Те, що вас судять у Печерському суді – тому самому, у якому в 2005 році судили Бориса Колеснікова – ви вважаєте співпадінням або свідомим вибором тих, хто хотів вам помститися?

Юрій Луценко: Всі справи, які веде Генпрокуратура, розглядаються в Печерському суді. Це таке спільне підприємство, в якому не буває несподіванок. Просто суд оприлюднює рішення, прийняті в кабінеті генпрокурора Піскуна, Медведька, Пшонки після консультацій з ПР.
Як гадаєте, чому за президента Ющенка не було таких гучних арештів і судів, як зараз? Чому того ж Черновецького не судили при Ющенку? Адже вже тоді були очевидні, скажімо, афери з землею, за якими сьогодні висунуті звинувачення команді мера.

Юрій Луценко: МВС в ті роки виявило безліч злочинів, за якими суспільство очікувало і голосних арештів, і голосних судів. Виключна компетенція на їх розслідування та передачу в суд мала і має Генпрокуратура. Але, навіть при наявності явок з повинною, підкріплених документальними схемами мільярдних розкрадань, справи розвалювалися. Причини є дві. Перша – Ющенко вже в перші місяці відкинув гасла Майдану і почав явно шукати союзу із Януковичем. Це моментально відчула Генпрокуратура і залюбки закрила справи «першої хвилі» 2005 року. З 2006 року вступила в дію і друга причина – особистий інтерес керівництва ГПУ, традиційно сформованого з донецьких кадрів. Дійшло навіть до того, що заступник Генпрокурора фактично відпустив взятого під варту главаря ОЗУ, на рахунку якої понад 40 трупів у Криму. В 2008 році і Секретаріат Президента, і ГПУ вже відкрито об’єдналися для розвалу справ і проти регіоналів, і проти родичів Ющенка, і проти спільного підзахисного Черновецького. Підкреслю – МВС, яке я очолював, ніколи не грало в ці ігри. Доказом тому – матеріали по земельним аферам Черновецького, хабарництву родичів Ющенка, бандитизму депутатів –регіоналів. Саме наші матеріали використовують і сьогодні в справах Комарницького, Євлаха, Аделаджі тощо. Моя совість чиста – я не продав жодної справи. На жаль, вони хоронилися в Генеральному могильнику України під патронатом зрадника Майдану.

Деякі політологи сходяться на думці, що низка опозиціонерів піариться на вашій справі, приходять до суду аби «засвітитися» перед пресою. Ви особисто відчуваєте нещирість у підтримці когось з політиків, які приходять до вас на суд?

Юрій Луценко: Буває, звичайно. Але все це – за стінами суду. В залу засідань приходять близькі друзі та перевірені часом та обставинами товариші по опозиції. Я їм дуже вдячний, особливо - за підтримку сім’ї.

Які у вас зараз відносини з вашим колишнім водієм Леонідом Приступлюком, через якого, власне, ви і знаходитесь (формально) у СІЗО? Він запропонував відмовитися від підвищеної пенсії?

Юрій Луценко: Відносини у нас залишаються нормальними. Всім же зрозуміло, що його пенсія – лише підстава розправитися зі мною. У томі кримінальної справи містяться вилучені із архівів МВС сотні подібних рішень, які підписували колишні міністри Білоконь, Цушко і нинішній Могильов.

Коли ви підвищували стаж і пенсію водієві, відчували, що ризикуєте?

Юрій Луценко: За час керівництва МВС я підписав 42 аналогічні накази. Всі вони були підготовлені кадровою службою на основі дозволів Кабміну та рішення уповноваженої комісії МВС. Я довіряв своїм заступникам, керівникам служб, котрі готували та візували ці та інші накази. Якщо ж іти за логікою ГПУ, коли за все відповідає лише міністр, який підписав документ, треба ліквідувати всі апарати всіх міністерств і залишити тільки одного міністра та секретаря-машиністку.

Як почуваєтесь після припинення голодувати? Чи відновили попередню вагу?

Юрій Луценко: Почуваю себе прийнятно. Видимих проблем немає. А в обстеженні внутрішніх проблем серця та кишкового тракту мені відмовляють. Вага – єдине питання, що регулярно контролюється СІЗО. До голодування моя вага становила 105 кг, після – 81, зараз – 84 кг.

Ваші соратники розповідали, що ви не втрачаєте почуття гумору і навіть анекдоти у камері пишете. Можете розповісти щось свіженьке?

Юрій Луценко: Анекдотів писати не вмію. Лише піджартовую. В лікарні – «тяжело в леченьи, легко в гробу», в суді – «скільки Вовка не годуй, а він лоба розіб’є». А взагалі в нашій любій країні добре сміється той, хто сміє. Адже вожді в нас або харизматичні, або маразматичні, але все ж – смішні. Я завжди згадую, як на дні народження Гурвіца в Одесі я години дві травив анекдоти про Ющенка і Тимошенко із самим Жванецьким. Один був про Путіна. Потім він підвів мене до своєї дружини і незрівнянним одеським прононсом представив: «Дорогая, это министр внутренних дел Украины. Он мне только что рассказывал анекдоты об ихнем президенте и о том, о ком я здесь даже не буду говорить». Дружина подала руку, а метр продовжив: «Ты представляешь, чтобы у нас в Москве министр внутренних дел рассказал анекдот о том, о ком я не буду говорить? Дорогая, я хочу-таки жить в этой стране!»

Щодо сьогоднішньої ситуації, то згадується вічно актуальний анекдот: в сім’ї народився син. Всі родичі зібралися над колискою, гадають, ким буде новонароджений. Один каже – буде танцюристом, дивись, як ніжками дригає. Другий каже – ні, буде бізнесменом, дивись, як пальчиками тре, ніби купюри вже рахує. А старий дід сумно так каже: помиляєтеся всі, буде онук президентом. Всі в шоці – чому? Дід розгортає пелюшки і каже: все просто. Гляньте, пацан весь обісрався, а голову як високо тримає.

Як проходить ваш день у СІЗО?

Юрій Луценко: У камері на 9 квадратних метрів важко здивувати різноманітністю. Ранок починаємо о 8 годині з шоу Руслана та Ліди на «1+1». Спасибі їм за заряд оптимізму. Двічі їм, часто п’ю чай, роблю зарядку в бетонному дворику, де є невеликий турнік і місце для 7 кроків від стінки до стінки. Дивлюся вечірні новини. Багато читаю. Спочатку була класика – Хемінгвей, Ремарк, Голдінг, Муракамі, Павич, Іскандер – це дозволило адаптувати світ зовнішній і внутрішній. Тепер віддаю перевагу історичним та філософським творам.

А взагалі про ситуацію в тюрмі найкраще сказав Йосиф Бродський: «Різке обмеження в просторі тюрма компенсує максимальним надлишком часу».

Як ви самі оцінюєте – за ці півроку сильно змінився ваш світогляд, характер?

Юрій Луценко: Думаю, що так. Багато розумних книжок і час для роздумів, плюс - відстороненість від деталей політичних протистоянь, що додає об’єктивності аналізу, - все це поглибило розуміння життя. Зміни переконань не відбулося, але з’явилися нові аргументи, бачення помилок і перспектив. Щодо характеру, то тут  - без змін.  Я все такий же запальний (така вже порода) і такий же іронічний. Бо, навіть, якщо вас з’їли, то все рівно є два виходи!

Як гадаєте, вам все-таки дозволять балотуватися на парламентських виборах? Ким себе бачите після жовтня 2012 року?

Юрій Луценко: Без жодного позування: я не хочу балотуватися до Верховної ради. По-перше, я не вірю, що будуть вибори. По-друге, я не вірю, що від ВР щось залежатиме. Я вже бачу важливіший напрямок для української Реконкісти. І своє місце в ній.

Ви були у родині головним годувальником? Після того, як вас арештували, наскільки важче у матеріальному плані стала жити ваша родина?

Юрій Луценко: Сім’я жила на мою зарплату міністра (20 тисяч гривень) і доходи дружини від бізнесу. Син паралельно із навчанням в інституті теж працює. Так що матеріально ситуація не критична. Проблема в моральному ударі для дружини і дітей. Тому й читаю до глибокої ночі, щоб не рвати душу.

Ви розповідали, що з дружиною вам дозволяють бачитися раз на тиждень. І вам ці зустрічі нагадують студентські. У студентські роки ви вірили, що вона піде за вами у вогонь і воду і буде так вас підтримувати?

Юрій Луценко: Під час цих зустрічей важливі не так слова, як очі, почуття. Іра приносить мені новини, підтримку друзів і ті найнеобхідніші емоції, які може дати лише любляча дружина.

Ми завжди розуміли один одного з півслова – і коли гуляли старим Львовом чи шурхотіли осіннім листям Карпат, і коли я вів багатотисячну  колону на парламент, а вона з 5-річним сином махала мені помаранчевою стрічкою з вікна. Нам завжди подобалися однакові пісні, картини, книги, міста. Тому вона в мене захисник не тільки в юридичному, але й в широкому сенсі слова. Приємно, коли при перевозці в автозаку мені говорять: «У Вас така жінка класна, вона вас так захищає…»

Про що зараз найбільше шкодуєте, окрім втрачених семи місяців життя у СІЗО?

Юрій Луценко: Жалію за бездарно втраченим Ющенком шансом для України. Справа в тому, що я дружив з міністром внутрішніх справ Грузії Нерабішвілі, часто бував у нього. Кожен раз бачився з президентом Саакашвілі. Я бачив, як працює КОМАНДА: чіткий план, щоденний (без перебільшень) аналіз, відверті, критичні розмови і узгоджені дії. Як я міг пояснити друзям, що наш президент по 3-4 місяці навіть не дзвонить своєму міністру, що, навіть вигравши вибори 2007 року, вже на другий день він починає війну з прем’єром? Що нагороджує тих, кого мав посадити? А що я мав сказати, коли Ющенко в переддень президентських виборів у 2010 році ультимативно вимагав від Грузії відкликати спостерігачів з донецьких виборчих дільниць, які вперше мали зафіксувати реальну явку? Я не жалкую ні за чим з особистої точки зору, адже отримав колосальний досвід.