Контракти.ua

Про це пише Financial Times.

У цих умовах МВФ підтвердив: чотирирічна програма допомоги на суму $15,5 млрд реалізується за планом, як і ширший пакет міжнародної підтримки в розмірі $153 млрд, де основними донорами виступають ЄС, США (принаймні до 2024 року) та інші союзники. У середньому це приблизно $40 млрд щороку — сума, яку міжнародні партнери вже надавали Україні та, ймовірно, зможуть підтримувати й надалі навіть у разі зниження участі США.

Проте ці $40 млрд — не повна відповідь на запитання “скільки потрібно?”. Економіст Тімоті Еш звернув увагу на серйозну хибу в логіці звіту МВФ. У своєму критичному аналізі він зазначає: сума в $40 млрд покриває лише основні потреби, дозволяючи Україні утримувати оборону, але не здобути стратегічну перевагу. За підрахунками Кільського інституту, загальний обсяг підтримки (включно з військовою) на сьогодні становить близько $100 млрд на рік, і навіть цього замало для досягнення вирішального переламу.

Еш вважає, що реальна потреба — $150 млрд щороку, якщо мета — не просто стримування, а перемога. Однак у звіті МВФ зроблено припущення, що війна закінчиться до кінця 2025-го або максимум — у середині 2026 року. Це дозволяє різко скоротити прогнозовані витрати вже від 2026-го, тим самим створюючи враження, що фінансові потреби України — обмежені й контрольовані.

Це враження небезпечне, адже воно дозволяє західним урядовцям і фінансистам казати, що “Україна повністю забезпечена”, і тим самим уникати складних політичних рішень. Та якщо ця ілюзія призведе до зменшення допомоги, війна затягнеться, а шок для західної публіки буде не менш болісним, ніж нові російські удари.

Чому ж МВФ обрав саме такі цифри? Причина — технічна. Для економістів фінансова потреба — це скільки ще потрібно позичити, враховуючи очікувані доходи, витрати, боргові зобов’язання та вже надану (зокрема безоплатну) допомогу. Це умовна бухгалтерська оцінка, а не реалістичний сценарій війни. Ба більше, якщо в рамках аналізу з’являться “фінансові діри”, МВФ юридично буде змушений зупинити програму, навіть якщо це завдасть більше шкоди, ніж оприлюднення неприємної правди.

Попри війну українська економіка демонструє парадоксальну живучість. І навіть у цьому — ознаки як стабілізації, так і нових викликів. Почнемо з гарного: уряд покращив здатність акумулювати доходи всередині країни. МВФ визнав це в офіційному звіті, а Київська школа економіки підтвердила: у першому кварталі 2025 року податкові надходження перевищили план, частково завдяки інфляційному ефекту, але також завдяки кращому адмініструванню. Водночас оборонні витрати дедалі більше витісняють інші статті бюджету, зокрема соціальну підтримку. Якщо ця тенденція збережеться, прогнози потреб, озвучені МВФ, виявляться занадто оптимістичними.

Утім, головна несподіванка — зростання. Після шокового падіння ВВП 2022 року через окупацію територій і хвилю біженців Україна відновлюється. 2023-го зафіксоване зростання становило 5,5%, а в найближчі два роки очікується стабільний темп на рівні близько 3%. До 2026–2027 років темп зростання може знову сягнути 5%.

Це контрастує з Росією. Попри пропаганду про “економічну стійкість”, українські макропоказники мають кращий вигляд: інфляція під контролем, облікова ставка нижча, а середньострокові прогнози — оптимістичніші. Так, безробіття в Україні залишається високим, зокрема через мобілізаційні обмеження, але за темпами економічного зростання від 2022 року Київ уже випередив Москву. Якщо прогнози МВФ збудуться, до 2030-го Україна покаже вдвічі вищий кумулятивний приріст ВВП у доларовому вираженні, ніж держава-агресор.

Інвесторам є над чим замислитися. Якщо умовно “купити” частку українського ВВП 2022 року, то за цей час вона б уже принесла 27% доларової прибутковості. Для порівняння: частка російського ВВП за той самий період показала 10% збитку, а американського — 17% прибутку. До 2030-го ці цифри, згідно з МВФ, сягнуть 74% (Україна), 4% (РФ) і 43% (США). У буквальному сенсі — на Україну варто робити ставку.

Проте всі ці успіхи — крихкі. Україна надалі обмежена в можливостях залучення приватного капіталу і фактично змушена покладатися на кредитні програми ЄС. Щоб плани МВФ залишалися актуальними, потрібно завершити реструктуризацію боргу. До того ж Київ юридично “підв’язаний” під механізм кредитування ERA — прив’язаний до прибутків від заморожених резервів російського центробанку, які ЄС ризикує втратити з кожним новим голосуванням щодо санкцій.

Є й інші загрози. Торгівля з ЄС може постраждати від зміни правил доступу до ринку, а обмеження судноплавства в Чорному морі позбавляє Україну ключових експортних маршрутів. Отже, навіть за мирного сценарію зростання залишиться вразливим.

Повертаючись до головного питання: скільки ж потрібно грошей Україні? Тімоті Еш резонно стверджує: достатньо, щоб виграти війну. Його орієнтир у $150 млрд на рік видається не менш обґрунтованим, ніж будь-який інший. А Київська школа економіки прогнозує, що лише на відновлення інвестиційного потенціалу та зростання продуктивності країні знадобиться щонайменше $300 млрд протягом десятиліття.

Зрештою, все зводиться до простої формули: що швидше буде забезпечено достатнє фінансування, то раніше Україна зможе закінчити війну на своїх умовах. Інакше західні країни будуть змушені витрачати ще більше — вже на оборону самих себе у світі, де Росія залишилася непереможною.