Що мають зробити держава та бізнес, щоб повернути українців додому: результати дослідження
Працевлаштування - одна з трьох базових потреб, задоволення яких сприятиме поверненню додому українських біженців. Саме тому держава і приватний сектор мають створити дорожню мапу кроків та змін, що допоможуть створити нові робочі місця, а також підвищити мотивацію співробітників та оплату праці.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на коментар голови комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування Олени Шуляк, посилаючись на результати дослідження ринку праці України, проведеного Європейською Бізнес Асоціацією (ЕВА). Про це повідомляють Контракти.UA.
За її словами, від лютого 2022 року за межі нашої держави виїхало майже 7,5 млн українців і тільки 64% біженців планують повернутися в Україну. За кордон виїжджає найбільш працездатна частина населення, так би мовити, драйвер економіки, тому повернення українців додому – глобальний виклик для держави.
Вирішальний для повернення фактор - звісно, безпека, зазначає Шуляк, але на другому місці - наявність житла і можливість працевлаштування.
"Ще влітку проводились дослідження міграційних настроїв українців в Україні та за кордоном. І згідно з їх результатами, гарантоване стабільне працевлаштування – один з найбільш вирішальних факторів до повернення для 41% респондентів. Найбільше прагнуть повернутися ті мігранти, які працюють віддалено на українські компанії. Про це повідомили 70% опитаних. Також прагнуть повернутися ті українці, які нині тимчасово непрацевлаштовані – 68%", - зазначила Шуляк.
Вона додала, що стабільне працевлаштування в Україні, яке стане запорукою повернення українців, можливе за умови розвитку підприємництва, що у свою чергу буде означати нові робочі місця. Для цього останнім часом пропонується багато законодавчих змін. Остання – прийняття законопроєкту №7331, який дозволяє розпочати господарську діяльність без отримання ліцензій та дозволів до кінця воєнного стану. Цей крок спрямований на дерегуляцію бізнесу та підтримку економіки країни під час війни.
Крім цього, зауважила нардепка, наразі для створення нових робочих місць, Уряд запроваджує дієві програми підтримки бізнесу. Це насамперед пільгове кредитування та надання грантів на власну справу.
За словами Шуляк, намагається і не залишатися осторонь проблеми і приватний бізнес. Як свідчать результати опитування, проведеного ЕВА, у 2024 році 71% опитаних відчули значний дефіцит кваліфікованих кадрів. Відтак, 56% інвестували у розвиток персоналу.
"Як свідчать результати опитування ЕВА, на 2025 рік компанії планують продовжувати цей курс. Так, 46% розраховують збільшити кількість працівників, 33% - збільшити бюджети на навчання та розвиток і 24% - збільшити рівень заробітної плати на 10-15%”, - наголосила Шуляк.
Вона також підкреслила, що окремий вектор роботи на ринку працевлаштування - робота жінок. Україні у цьому напрямку слід запозичити деякі дієві європейські практики. Так, в Україні, як і в інших країнах, є значний розрив між зайнятістю жінок і чоловіків.
Сьогодні в світі працює 50% жінок і 80% чоловіків. В Україні до війни – 47,8% жінок і 62,9% чоловіків. На працевлаштування жінок суттєво впливає саме народження дитини. При тому, що на працевлаштування чоловіків – майже не впливає. І чим більше дітей, тим менший рівень повернень жінок до професійного життя, а відтак і економічного розвитку країни, оскільки вони взаємоповʼязані.
"40% жінок у європейських країнах стверджують, що наявність дітей впливає на їхню кар’єру. Після другої дитини 47% жінок скорочують кількість робочих годин, а після третьої 70% кидають роботу. Тобто вибір жінки народжувати другу чи третю дитину – це потенційно вибір, що значно ускладнить кар’єрний розвиток", – розповіла парламентарка.
Позитивним також є фокус на здобуття конкурентних професій, які часто вважаються "чоловічими". Навчання жінок технічним професіям, сприяння отриманню першого досвіду в цих сферах до народження дитини буде підвищувати їхні шанси повертатися до отриманих професій, адже вони передбачають і фінансову мотивацію, і готовність роботодавців адаптуватися під потреби висококваліфікованих працівниць.