Контракти.ua

194  —  24.05
М'яка сила роспропаганди: як Москва проводить культурну експансію через кіно, книжки, ігри і гумор
М'яка сила роспропаганди: як Москва проводить культурну експансію через кіно, книжки, ігри і гумор

Одним зі складників російської машини пропаганди є вплив через культурну експансію. Кремль активно використовує кіно, літературу, ігри та навіть гумор, щоб поширювати власні маніпуляції.

Одним зі складників російської машини пропаганди є вплив через культурну експансію. Кремль активно використовує кіно, літературу, ігри та навіть гумор, щоб поширювати власні маніпуляції. Пише ТСН. 

Російська влада не соромиться розподіляти державні гроші на пропаганду через систему грантів. Передусім цим займається створений 2015 року під патронатом спікера Держдуми РФ В'ячеслава Володіна Інститут розвитку Інтернету. На початку його завданням передусім вважалося цифрова просвіта чиновників задля покращення комунікаційних практик російської влади, та за останні кілька років структура залучила величезні бюджети та стала головним грантодавцем пропагандистських проєктів у Мережі.

Мільярди рублів вони спрямовують на створення “правильного”  контенту будь-якої форми: від роликів блогерів до, наприклад, серіалу про зловмисний вплив на молодь ворожого відеосервісу.

2023 року інститут отримав понад 20 мільярдів рублів, із них понад 17 пішло саме на створення “державного контенту”, присвяченого “громадянській ідентичності» та “духовно-моральним цінностям”. Ще 26 мільярдів рублів заплановано надати установі на її “культурну діяльність” у 2024-му та 2025-му роках.

Крім того, до поширення маніпулятивних кремлівських риторик долучається і Державний Фонд кіно РФ, який фінансує весь російський кінематограф. Останніми роками він також зосередився майже винятково на пропагандистському вихованні. Серед списку сформованих Мінкультом Росії 2022 року пріоритетних тем для надання грантів на кіно: “Збереження, створення та поширення традиційних цінностей”, “Миротворча місія Росії”, “Малоросія як історична область Росії”, “Популяризація героїзму та самовідданості російських воїнів під час спеціальної військової операції”, “Неоколоніальна політика країн англосаксонського світу”, “Деградація Європи”, “Формування багатополярного світу” тощо.

І все це тільки вершина айсберга культурної експансії Росії.

Як Кремль перетворює мистецтво на зброю, а також, що робити, щоб не потрапити на гачок “великої російської культури”, говоримо у новому сюжеті проєкту “Бувай, фейк” із директоркою ГО “Детектор медіа” Галиною Петренко.

Кіно

Росія багато років поспіль використовує кіно з пропагандистською метою задля переписування історії, створення хибних образів, нав’язування стереотипів чи демонізації “ворогів”. Тільки 2015 року зі змінами до закону України “Про кінематографію” в Україні вдалося обмежити показ 579 російських художніх фільмів і серіалів. Якісь кінокартини прославляли Росію, інші – ображали українців, ще в деяких – грали актори з публічною антиукраїнською позицією.

Також до переліку обмежень на показ російських фільмів, зокрема, ввійшли фільми, що створюють позитивний образ працівників радянських органів держбезпеки, які виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України, вироблені або вперше оприлюднені після 1 січня 2014 року.

Загалом росіяни часто представляють українців у своїх продуктах “бандерівцями”, “прибічниками нацистів”, “телепнями у шароварах”. У фільмах, створених на замовлення Кремля, методично використовують стереотипи, щоб розлюднювати українців і решту неросіян. У такий спосіб агітпроп РФ спотворює дійсність і нав’язує конкретні ідеї глядачам, які починають вірити в альтернативну реальність.

Крім демонізації українців, Москва, на думку кінопродюсера Іллі Гладштейна, вдається до “токсичної ностальгії” та вбудовує в кінопродукцію два вічноживих твердження про “добрий Радянський Союз” та “побєдоносну Велику Вітчизняну”.

“У культурі РФ зараз просувається декілька магістральних ліній. Якщо всі нормальні країни і всі політики в нормальних країнах “продають” своїм громадянам прекрасне майбутнє, російська ідеологія унікальна тим, що вона продає своїм громадянам прекрасне минуле. Вся ця історія про нескінченне повернення до перемоги над фашизмом у Другій світовій, всі ці “дєди воювали” та все, що довкола цього побудоване,  це ні що інше, як відсутність пропозиції для громадян хорошого життя в майбутньому. Це спроби зацікавити славними подвигами й перемогами в минулому. Росія дійсно для цього змішує всі часи своєї історії”, - переконана Галина Петренко.

Просуваючи цей продукт про чудове минуле, зокрема на українську аудиторію, РФ підживлює тези про існування “єдиного народу” та сприяє ментальному об’єднанню росіян з українцями.

Водночас не забуває кремлівська пропаганда і  про військово-патріотичну тематику, яка залишається нині чи не найбільш популярною. Саме ці теми “вітаються” Кремлем найліпше. І в цій сфері після розпаду СРСР відбулася значна еволюція в образі українця. Якщо раніше нас зображали неосвіченими, часто нерозумними меншими братами – поширюючи  тезу про меншовартість українського народу, то в сучасному російському кіно українці часто постають підступними, жорстокими, хоч і досі неосвіченими, але ворогами. Для чого РФ потрібна саме така оптика, здогадатись не важко. Це “культурне” прикриття для агресії.

Література

І дійсно, стверджувати, що культурної пропаганди Росії не варто боятися, зарано. Достатньо від кіно перейти до літератури та згадати нову лінійку підручників з історії Росії та всесвітньої історії для 10 – 11 класів, яку кремлівські найманці від 1 вересня активно впроваджують на тимчасово окупованих територіях України.

“Нова історія” написана професором Анатолієм Торкуновим, який перебуває під санкціями України та Канади за створення і розповсюдження дезінформації, фінансованої Кремлем та російським політиком Володимиром Мединським. Останній – “людина ідеологічного клану” Путіна, міністр культури Росії у 2012 – 2020 роках, а нині помічник президента Росії, який, до речі, знаний своїми словами, що російський народ має одну зайву хромосому.

Дисертація Мединського на ступінь доктора історичних наук свого часу була вщент розкритикована науковою спільнотою за плагіат, ненауковість, ідеологізованість і масу помилок, утім, це не заважає йому писати “історичні” статті, які потім публікують під іменем Путіна, зокрема, опус “Про історичну єдність росіян та українців” та ставати автором підручників.

Якщо трохи заглибитися у контент нового підручника, важко не помітити великий крок уперед у “реабілітації” Йосипа Сталіна. Автори уникають давати “вождю народів” позитивну оцінку від себе, але не стримуються у тому, щоб підводити учнів до цього, розповідаючи, як нібито ставилися до Сталіна сучасники. Це така собі спроба відродити розвінчаний 1956 року культ особи для виправдовування репресивних практик одного з найбільш кривавих періодів радянської історії.

Кіберспорт

Вплинути на свідомість молоді російська пропаганда намагається не лише за допомогою підручників. Маючи фінансовий ресурс і розуміння медіапотенціалу, великий бюджет прибічники “руского міра” також вкладають в  кіберспорт.

За спинами російських кіберспортивних операторів, які активно будували ігровий СНД-ринок, одночасно монополізуючи його, часто можна побачити великий російський бізнес, тобто державу.

Так пропагандистська машина намагається сформувати стійкі моделі й образи у молодіжному середовищі.

"Кіберспорт – це одна із тих сфер, де Росія досі намагається тримати свій вплив. Так само як зі свіжими російськими серіалами, з музикою, якщо в українських громадян немає розуміння, що не треба споживати цей продукт, якщо у них немає відрази до російської мови загалом або більш такого усвідомленого розуміння, що воно токсичне, то знайти все це можна. І Росія робить багато для того, щоб це можна було знайти, про це дізнатися, побачити. Кіберспорт – це ще більш складна сфера, тому що їй громадські діячі, активісти, законотворці традиційно менше приділяли уваги, ніж небезпеці кіно, музики, театру – того, що більше на виду. Досі це можливо, що кіберспорт обділений увагою тих, хто говорить про небезпеку пропаганди”, - зазначила директорка ГО “Детектор медіа” Галина Петренко.

Російські пропагандисти вміло користуються прогалиною у питанні кіберспорту. Інструментарій, який вони застосовують, є простим, зрозумілим та ефективним: Івент-компанії з Росії організовують яскраві кіберспортивні турніри. Галузеві медіакомпанії, що працюють з молодіжною аудиторією, радо доносять ці новини в інформаційному полі.

Водночас російськомовні студії прямих трансляцій генерують велику кількість кіберспортивного контенту, професійно упаковуючи його та віддаючи безплатно споживачеві.

Тим часом професійні кіберспортивні команди та нішеві лідери думок додають драйву та емоцій загальному процесу. А на додачу до цього великі турніри з переконливими призовими фондами проводяться на великих кіберспортивних російських аренах, приковуючи увагу та малюючи горизонти кар'єрного успіху для підлітків.

Усе це спокушало зацікавлену у кіберспорті українську молодь ставати частиною ігрового простору Росії. А щоб відмовитися від цієї ведмежої послуги було ще важче, ігрові сервери, що впливають на швидкість відгуку у грі, розташовувалися на території РФ, що створювало додатковий стимул для українців залишатися резидентами кіберспортивного СНД-регіону.

У результаті яскраво упакований порядок денний знаходив місце в умах українських підлітків, створюючи базис лицемірної псевдоєдності з російською аудиторією:

  • Ми всі – регіон СНД і ми єдині, тому ми граємо разом;
  • Ми розуміємо одне одного, оскільки говоримо однією мовою;
  • У нас спільне минуле, а отже, ми братні народи;
  • Спорт поза політикою та інше.

Сила гумору

Розірвати спільний простір із росіянами важко не тільки в питанні кіберспорту. З прогресом інформаційних технологій пропаганда за допомогою гумору тільки посилюється та розвивається вже у сучасній путінській Росії та простягає свої щупальця за межами РФ.

Мабуть, найвідомішим пропагандистом від гумору був покійний Михайло Задорнов. Багато хто пам'ятає його антизахідні наративи про нібито “тупих американців”, які були його візитівкою як гумориста. Після Революції Гідності 2014 року і до своєї смерті 2017-го Задорнов неодноразово використовував антиукраїнські жарти. Він навіть не цурався жартувати про збиття 2014 року російськими терористами в Донецькій області малайзійського Боїнга.

Іншим не менш потужним джерелом російської гумористичної пропаганди є програма КВК. Шоу є вагомим інструментом стратегічних політичних комунікацій через доступ до різних каналів розповсюдження. Програму транслюють у прайм-тайм федеральних та міжнародних російських телеканалів, поширюють у соцмережах, на сайті, передруковують жарти в пресі й транслюють на радіо, а засновник КВК Олександр Масляков має близькі зв’язки з Кремлем. Про це свідчать, зокрема, фінансування державою будівництва концерт-холу “Планета КВК” у Москві, підтримка КВК-змагань за кордоном, участь політиків топрівня, зокрема Путіна та Медведєва, у зніманнях програм.

Крім того, від 1 червня 2016 холдинг “Газпроммедіа” запустив окремий телевізійний канал КВК з майже цілодобовою трансляцією цього шоу. А Масляков отримав державну нагороду “За заслуги перед Вітчизною” третього ступеня.

Звичайно ж, автори КВК не забувають дякувати за щедрість своїм спонсорам – у шоу постійно показується позитивний образ президента Путіна та його команди. Така дружба з політиками дала власнику КВК Олександру Маслякову змогу створити не лише свою програму, а й велику бізнес-імперію для її підтримки. Водночас Кремль отримав гумористичний рупор із величезним потенціалом, який успішно розповсюджує пропаганду в Росії та за її межами.

Як протистояти культурній експансії Росії

Як бачимо, російська пропаганда здатна використовувати будь-яке мистецтво для власних цілей і робить це на усіх можливих рівнях. Щоб не потрапити на гачок її культурної експансії, важливо дотримуватися правил медіаграмотності.

По-перше, перевіряйте свою інтуїцію та використовуйте силу сумнівів.

Якщо ви хочете зробити лише одну річ, щоб обмежити вплив пропаганди на своє життя, зверніть увагу на те, як ви реагуєте на контент. Якщо публікація чи історія викликають миттєву емоційну реакцію – ви можете бути в захваті чи обуренні – це необов’язково означає, що це пропаганда. Але це означає, що ви повинні взяти паузу і звернути особливу увагу  на це повідомлення. Запитайте себе, чи це вся історія про те, що відбувається? Чи підтверджують факти приголомшливі заяви? Чому творець контенту пішов на такий провокаційний підхід?

І якщо ви невпевнені у відповідях на будь-яке з наведених вище питань, дослухайтеся до своїх сумнівів і збережіть свою енергію в соціальних мережах для чогось іншого. Не натискайте. Не ставте лайк. Не діліться.

Якщо ж вам вкрай потрібно побачити, що стоїть за божевільним заголовком, переконайтеся, що ви дійсно прочитали вміст, перш ніж коментувати чи реагувати. І якщо ви все ж вирішите поділитися новиною, переконайтеся, що інші люди зрозуміють вашу мотивацію. Ви ділитеся нею, тому що вважаєте це правдивою інформацією чи тому, що вважаєте її настільки надуманою, що це смішно? Не чекайте, що люди читатимуть ваші думки.

По-друге, не запрошуйте пропаганду до своєї домівки самостійно.

Пропаганда знає, як вас знайти. Онлайн-платформи та браузери, які ми використовуємо, збирають інформацію про нас, щоб націлювати рекламу та пропозиції. Цими даними легко можуть скористатися розповсюджувачі пропаганди.

Соціальні платформи, до  прикладу YouTube, використовують алгоритми, які, як правило, рекомендують екстремальний контент, який легко збирає перегляди. І щойно ви клацнете одне божевільне відео, ці самі алгоритми принесуть вам дедалі екстремальніші ідеї.

Щоб уникнути поширення пропаганди просто на ваш цифровий поріг, можна зробити кілька відносно простих кроків:

  • Згадайте перше правило і спробуйте обмежити свою взаємодію з провокаційним або сумнівним вмістом. Коли ви взаємодієте з ним, ваші шанси побачити більш екстремальний контент збільшаться.
  • Перш ніж переглядати щось у Мережі, вийдіть зі свого браузера або виберіть такий, який не відстежує вас, наприклад Firefox.
  • Вийдіть із таких платформ, як YouTube і Facebook, коли завершите доступ до вмісту, за яким прийшли. Але пам’ятайте, навіть якщо ви вийшли з системи, ці платформи можуть показувати вам пропаганду, щоб спробувати змусити вас натиснути.
  • Уникайте використання кнопок “Подобається” та “Поділитися” на вебсторінках, які пов’язіують ці сайти безпосередньо з вашими обліковими записами в соціальних мережах.
  • Періодично видаляйте історію пошуку або використовуйте пошукову систему, наприклад DuckDuckGo, яка не відстежує ваші записи.

По-третє, знайдіть свою “п'ятірку джерел”.

Ви можете підвищити свої шанси помітити пропаганду в будь-якій формі, якщо вирветеся з бульбашки контенту та переконаєтеся, що споживаєте різноманітні ідеї. Зокрема і ті, з якими ви не згодні.

З майже нескінченним запасом інформації у нас під рукою може бути надто легко почати тяжіти до джерел, які зміцнюють наші переконання та змушують почуватися впевнено. Але чим одноманітнішими стають наші медійні звички, тим менша ймовірність помітити пропаганду, яка намагається використати наші переконання та упередження.

Щоб вирватися з медіакола, створіть список із п’яти джерел новин, до якого входитиме два загальні джерела новин, які ви вже переглядаєте регулярно і зазвичай погоджуєтеся з ними, два загальні джерела новин, із якими ви зазвичай не погоджуєтесь, та одне джерело, яке висвітлює новини з певного погляду, як-от погляди певної демографічної, релігійної групи чи професії.

Звертайтеся до цих ресурсів регулярно, щоб тримати свій погляд максимально широким, і пам'ятайте, що це нормально, якщо ваші джерела демонструють упередженість у своєму висвітленні. Достатньо знати, що вони є справжніми, заснованими на фактах новинними та громадськими організаціями.

І наостанок не забувайте розвивати та підтримувати вітчизняні кіно, літературу, кіберспорт, гумор та інші види мистцева. Власна багата культура – це найкраща відповідь ворожій експансії. Тож, дивіться, слухайте, читайте українське та бережіть інформаційну гігієну.

Цей матеріал підготовлено в рамках «Всеохопної інформаційно-просвітницької кампанії з протидії дезінформації», що впроваджується 1+1 медіа та Smart Angel у співпраці з експертними організаціями за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю редакції й не обов'язково відображає позицію ЄС.