Контракти.ua

Під час написання статті використовувалися матеріали видань POLITICO, PBS, Bloomberg, Forbes, звіт аналітичного центру GIS, дані соцопитування Pew Research Center та Кільського інституту світової економіки, публічні заяви сенатора Ліндсі Грема та інших американських політиків.

Минулого тижня Київ відвідали відразу два високопоставлені гості зі США. Команду президента Джо Байдена представляв його радник із нацбезпеки Джейк Салліван, а табір його головного опонента Дональда Трампа – впливовий сенатор-республіканець Ліндсі Грем.

Незважаючи на стилістичні відмінності у їхніх заявах, по суті вони були досить схожими: запевнення у подальшій підтримці України у боротьбі з російською агресією, компліменти українській армії та українському народу, але при цьому – повна відсутність конкретики щодо реальної допомоги Україні. На третьому році повномасштабної війни її перспективи залишаються у повному тумані.

"У Америки свої проблеми"

Сполучені Штати – безумовно, головний західний донор України за абсолютними обсягами наданої допомоги, особливо військової. За час великої війни США виділили майже 75 млрд доларів допомоги, з них військової – близько 46,5 млрд. Це в рази більше, ніж будь-яка інша країна.

Але якщо зробити поправку на масштаби американської економіки, ситуація виглядає дещо в іншому світлі. Згідно з підрахунками Кільського інституту світової економіки, США надали Україні допомогу еквівалентну 0,3% свого ВВП і за цим показником знаходяться наприкінці другого десятка країн-донорів, між Канадою та Австрією (для порівняння – Естонія виділила Україні допомогу, що перевищує 3,5% її ВВП).

Проте без американської допомоги середньострокові та особливо довгострокові перспективи України у війні виглядають досить сумно. За останні місяці американські медіа опублікували безліч аналітичних матеріалів на тему "що буде з Україною без американської допомоги", викладені у них сценарії коливаються від жахливих до катастрофічних.

США тримають Україну на голодному пайку вже кілька місяців. Залишки схвалених Конгресом пакетів фінансування розтягували та дробили на мілкі частини, поки, згідно із запевненнями Пентагону та Білого дому, гроші не закінчилися повністю. Березневий пакет допомоги у 300 млн доларів – виняток із правил, єдиний у своєму роді.

Вирішити всі проблеми могло б ухвалення багатомільярдного пакету допомоги Україні, який президент Джо Байден вніс до Конгресу ще у серпні минулого року. Цей законопроект, окрім України, передбачав також надання допомоги Ізраїлю, Тайваню, а також низку заходів, спрямованих на зміцнення кордону з Мексикою.

Але незважаючи на численні консультації між Білим домом, демократами та республіканцями в Сенаті та Палаті представників, які тривають кілька місяців, схвалити його так і не вдалося.

Ключова причина – протидія з боку частини республіканців, повністю орієнтованої на Дональда Трампа, особливо у Палаті представників. Хоча кількість трампістів у Конгресі не така велика, завдяки своїй гіперактивності вони фактично змогли взяти в заручники всю американську законодавчу систему.

Тому є кілька пояснень. По-перше, стрімке зростання впливу Трампа всередині самої Республіканської партії. Ще кілька місяців тому були сподівання, що кандидатом на листопадові президентські вибори від партії може бути обраний інший претендент (або Трампа не допустять до виборів у зв'язку з численними судовими звинуваченнями проти нього). Але зараз Трамп залишився єдиним можливим висуванцем від республіканців на вибори, різні судові процеси йому також не завадять.

По-друге, важливу роль відіграє те, що республіканці мають дуже тонку більшість над демократами у Палаті представників. Наразі вона становить лише п'ять голосів, після того, як черговий конгресмен-республіканець складе мандат у квітні, вона скоротиться до чотирьох голосів переваги. Таким чином група трампістів може успішно шантажувати будь-якого відносно адекватного республіканського спікера Палати, який сліпо їх не слухається. Найяскравішим прикладом є відставка попереднього спікера, Кевіна Маккарті, яку трампісти провели спільно з демократами.

По-третє, категоричність і геть шалений популізм як самого Трампа, так і найзатятіших його прихильників. Республіканці, які наважились відкрито виступити проти Трампа, нерідко піддаються справжньому цькуванню з боку екс-президента та його фанатів, аж до прямих загроз, що цілком може поховати їхню політичну кар'єру. Крім того, трампісти при просуванні свого порядку денного не гребують навіть абсурдними фейками, які відмінно "заходять" їхньому електорату – наприклад, про те, що Володимир Зеленський на американські гроші купив собі дві розкішні яхти.

Серед трампістів є ті, хто в принципі виступає проти надання Україні допомоги, наприклад, конгресвумен Марджорі Тейлор Грін, яка прагне стати кандидатом у віце-президенти у парі з Трампом.

Але таких явна меншість. Більшість республіканців, пояснюючи своє небажання голосувати за допомогу Україні, посилаються на те, що спочатку США мають розібратися із ключовою внутрішньою проблемою – міграційною кризою.

"Мені досить складно говорити про Україну, якщо я не говорю про кордон (США з Мексикою, - ред.). Я тут, щоб сказати народу України: я хочу бути з вами. Але зрозумійте, будь ласка, що в Америки теж є свої проблеми ", - заявив під час візиту до Києва сенатор Грем.

Республіканці вимагають вжити максимально жорстких заходів щодо мігрантів, які прибувають з півдня – що категорично не влаштовує вже демократів, які займають у міграційному питанні набагато м'якшу позицію.

Вже не "партія Рейгана"

Загалом традиційне сприйняття Республіканської партії як безкомпромісних "яструбів" у зовнішній політиці вже очевидно застаріло. Його коріння – у часах "холодної війни" та президентства Рональда Рейгана з його закликами до боротьби з "імперією зла" – Радянським союзом. Як показує практика, рейганівську політику щодо Москви зараз поділяє старше покоління республіканців, що пам'ятає часи "холодної війни". А ось молодші республіканці-конгресмени все з більшою симпатією ставляться до постмодерного ізоляціонізму, втіленням якого є Трамп. З природних причин таких у Конгресі стає дедалі більше.

За підрахунками сенатора-трампіста Еріка Шмітта, майже ніхто з його колег-республіканців молодше 55 років не підтримав виділення допомоги Україні під час голосування у лютому. Проти виступили і 15 із 17 сенаторів, обраних після 2018 року. "Стан справ змінюється, просто недостатньо швидко", – робить висновок Шмітт.

Звичайно, республіканські члени Конгресу у своїй політиці щодо України змушені озиратися і на громадську думку, у контексті листопадових виборів (крім президента, американці обиратимуть новий склад Палати представників та третину Сенату). Загальний тренд тут, безперечно, не на користь України.

Так, згідно з опитуваннями Pew Research Center, у травні 2022 року 31% американців вважали, що США надають Україні недостатню підтримку. У грудні минулого року таких залишилось лише 18%. Особливо помітним є цей тренд серед республіканського електорату: у травні-2022 34% республіканців вважали, що США роблять для України недостатньо, у грудні-2023 таких залишилося лише 13%. Навпаки, майже половина симпатиків партії вважає, що Вашингтон надає Києву надто багато допомоги.

Поточна пауза в американських поставках допомоги дещо похитнула цей тренд: відносно більша кількість американців за останні місяці почала оцінювати допомогу Україні як "недостатню", але це, скоріше, короткостроковий ефект. А загалом значній частини республіканського електорату чудово "заходять" меседжі від Трампа та його адептів про те, що США мають передусім думати про себе, а не про війни в інших країнах. Байденівському проекту допомоги Україні вони навіть вигадали назву: "Україна – насамперед, Америка – наостанок". Незважаючи на очевидне перекручування (згадаймо, що США виділила Україні лише 0,3% від свого ВВП), такі ярлики "на ура" сприймаються електоратом.

Згідно з дослідженням аналітичного центру GIS, щодо України настрої виборців вирізняються дуалізмом. З одного боку, для них важливим є те, щоб Україна зрештою зберегла свій суверенітет. З іншого боку – деталі українсько-російського протистояння їх хвилюють мало. "Для виборців у США не має значення, чи проходить східний кордон України річкою Деркул чи Сєверодонецьким каналом", – йдеться у дослідженні.

Складний пазл

З піврічною затримкою, проголосувавши за держбюджет США на 2023-24 фінансовий рік, Палата представників розійшлася до 9 квітня. Як раніше обіцяв спікер Майк Джонсон, розібравшись із бюджетом, конгресмени одразу візьмуться за розгляд допомоги Україні та пов'язані питання.

Втім, на практиці це залежить від того, чи буде досягнуто політичного компромісу між Білим домом, демократами та республіканцями в обох палатах Конгресу. Якщо так, тоді схвалення допомоги Україні багато в чому стане справою техніки. Якщо ні – консультації й надалі можуть тривати місяцями без конкретного результату.

Зараз на столі є кілька опцій надання Україні допомоги. Перша – вже схвалений Сенатом проект на 95 млрд доларів (адаптований серпневий проект Байдена), з яких Україні належить трохи більше 60 млрд, решта – допомога Ізраїлю та Тайваню. Республіканці в Палаті представників зарубали його одразу після ухвалення Сенатом, ще в лютому, посилаючись на те, що відпочатку потрібно вирішити проблему з мексиканським кордоном, а потім уже займатися допомогою союзникам. Проте Білий дім та демократи продовжують безкомпромісно наполягати на його прийнятті.

Головна процедурна проблема – домогтися винесення законопроекту на розгляд Палати представників. Адже, за всіма оцінками, у залі за нього набереться більшість голосів. Але винести проект на розгляд може лише спікер Джонсон, який цього вперто не хоче робити. Тому демократи запустили спеціальну процедуру, так звану discharge petition, яка дозволить винести документ на голосування в обхід спікера, якщо за це підпишуться 218 конгресменів. Поки що вона набрала 191 підпис і темп збору помітно знизився. Підписуються лише демократи, від республіканців лише один – конгресмен Кен Бак, який вже склав свій мандат (але його підпис буде враховуватися).

Республіканська партія, у свою чергу, загорілася новою ідеєю: виділити допомогу Україні не безповоротно, як було досі, а у формі кредиту, з нульовою ставкою та можливістю списання. Вперше її озвучив Трамп, у рамках своєї загальної концепції "Америка не повинна ні за кого платити", ініціативу активно підхопили його прихильники у Конгресі, під час візиту до Києва її просував і сенатор Грем. У Білому домі до цієї ідеї поставилися прохолодно, наполягаючи на ухваленні вже прийнятого Сенатом проекту безповоротної допомоги Україні. У будь-якому разі, до написання готового законопроекту ця ініціатива поки що не дійшла.

Паралельно республіканці, які симпатизують Україні, розробляють свої варіанти виходу з кризи. Зокрема, запущено ще одну петицію на підтримку законопроекту, який передбачає виділення виключно військової допомоги Україні (на 47 млрд дол.), Ізраїлю та Тайваню, а також посилення міграційної політики. Але поки що вона зібрала лише 16 підписів, і всі від республіканців – демократи за чужий проект підписуватись не хочуть.

Ще один компромісний варіант передбачає виділення Україні тих самих 47 млрд доларів військової допомоги безповоротно, а майже 12 мільярдів фінансової допомоги пропонується виділити в кредит під заставу заморожених російських активів. Перспективи цієї ініціативи також дуже туманні.

У міру того, як тривали безплідні консультації між демократами та республіканцями, в американських медіа почали з'являтися матеріали про те, чи може Білий дім надавати Україні допомогу в обхід Конгресу, якщо там не виходить ні про що домовитися.

Зокрема, Bloomberg зазначає , що у розпорядженні Байдена є ще кілька мільярдів доларів, які можна виділити Україні, із запасів, що є в розпорядженні Пентагону. Проблема в тому, що коштів на поповнення цих резервів не залишилося – хоча законодавство не зобов'язує їх негайно поповнювати (а сума в кілька мільярдів доларів для військової машини США незначна).

Інший варіант, який пропонує Forbes – використовувати програму, за якою США можуть передавати союзникам зайве, зокрема застаріле озброєння, дешево або взагалі безкоштовно. Згода Конгресу для цього не потрібна. Обсяг програми становить лише 500 млн доларів на рік, але застарілу техніку чи боєприпаси можна уцінити ледь не до нуля, тим самим у 500 мільйонів можна "вмістити" чимало потрібних Україні озброєнь.

Втім, адміністрація Байдена про такі опції воліє мовчати, і зі зрозумілих причин. По-перше, хоча навіть кілька мільярдів військової допомоги зараз стали б для України потужною підмогою, у довгостроковій перспективі такі суми нічого не вирішать. По-друге, якщо Білий дім спробує піти в обхід Конгресу, трампісти негайно розпочнуть популістську кампанію на гаслах на кшталт "Ми вже допомагаємо Україні, чого ви ще хочете" та "Байден залишає США беззбройними".

Загалом, початкова ідея американського президента – пов'язати в одному пакеті допомогу Україні, Ізраїлю, Тайваню з міграційною реформою – виглядала цілком слушною. Таким шляхом він розраховував досягти і своєї головної мети – виділити допомогу Україні – і задовольнити апетити республіканців щодо посилення міграційних правил та допомоги Ізраїлю (навколо цього питання в республіканському середовищі набагато більше ніж згоди, ніж навколо допомоги Україні).

На практиці виявилося, що скласти пазл із трьох ключових компонентів – Україна, Ізраїль, кордон – навряд чи можливо. Так, низка представників лівого крила демократів (пропалестинськи налаштованих) загалом готова була б підтримати допомогу Україні – але допомога Ізраїлю для них категорично неприйнятна. А деякі республіканці навпаки дуже хочуть підтримати Ізраїль, загалом не проти надати допомогу й Україні – але пропоновані демократами в пакеті міграційні реформи для них є надто м'якими. Поступатися поки що не хоче ніхто.

***

Втім, останнім часом з'явилася надія на те, що в найближчому майбутньому Конгрес все ж таки проголосує за допомогу Україні, у тому чи іншому вигляді. Пов'язана вона з політичними амбіціями тієї самої людини, яка вже кілька місяців її блокує – спікера Палати Майка Джонсона.

Після свого обрання на посаду в жовтні минулого року, Джонсон щосили намагався не роздратувати трампістське крило своєї партії - пам'ятаючи про те, що це коштувало крісла його попереднику Маккарті. Але останнім часом спікер все частіше став спиратися не на рідну фракцію, а на демократів. Багато законопроектів, які він виносив на голосування, одержують більше голосів від конгресменів-демократів, а не від республіканців.

Така практика призвела до закономірного результату: після ухвалення бюджету на поточний фінансовий рік, що стало можливим завдяки черговій угоді з демократами, трампістка Марджорі Тейлор Грін внесла резолюцію про звільнення Джонсона – "за зраду республіканської фракції".

Минулого разу подібна ініціатива призвела до відставки республіканського спікера Палати – тому що демократи не врятували його своїми голосами. Але цього разу, як повідомляють провідні американські медіа, однопартійці Джо Байдена готові підставити плече своєму опоненту та вберегти його від відставки (одних голосів трампістів для звільнення Джонсона точно не вистачить). Щоправда, є умова – він має винести на голосування допомогу Україні. Розв'язка історії, цілком імовірно, настане вже у квітні.