Чому Європа та НАТО є ближчими до війни з Росією, ніж вони можуть в це повірити?
Дмитро Золотухін: В першу чергу слід зазначити, що я був серед тих, хто заперечував потенційне повномасштабне вторгнення на територію України навіть у бесідах з послами західних держав, які переконували мене, що американці показували їм докази на закритих брифінгах. Я тісно спілкувався з людьми з органів української безпеки і оборони. Усі сходилися на тому, що треба активного готуватися, але ситуація в період попередніх навчань Росії та Білорусі була набагато більш небезпечною, аніж взимку 2021-2022 років. Я помилявся і був сліпим.
Це один з наслідків феномену analysis paralisis, коли ти безкінечно опрацьовуєш експертну інформацію, враховуючи коефіцієнт маніпуляцій та гри мускулами.
Ту саму помилку роблять і західні експерти зараз, потрапляючи у пастку "дзеркального аналізу спроможностей". У останньому ефірі з Юрієм Романенко (посилання в коментарях) я говорив про помилки Джейка Саллівана, який грає з Китаєм та Росією у гру "ескалація-деескалація".
Салліван програє, тому що припускає, що Росія дивиться на протистояння так само, як США і НАТО дивляться на конфлікт з Росією.
До того ж, такі експерти як Фіона Хілл, Семюел Чарап, Ольга Олікер занадто вдаються до екстраполяції знань про російську агресивну активність з попереднього досвіду, в тому числі з агресії проти України, що триває дев'ять років.
Насправді війна між НАТО та Росією може бути схожою за ідеологічними цілями, але прийме зовсім іншу форму ніх війна з Україною.
Широкомасштабну війну проти НАТО Росія дійсно вести не зможе. Воєнно-політичне керівництво РФ знало про те, що в повномасштабному конфлікті буде занадто багато втрачати, але політична помилка проваленого бліц-кригу вже не дала відступити.
Наратив про те, що стамбульські перемовини могли нести якусь вигоду для України – це загравання з аудиторіями. Про хід перемовин багато написано і сказано Арахамією та Кулебою.
Так само як і у Саллівана, російське мислення щодо війни з НАТО обертається навколо концепції контролю та управління ескалацією-деескалацією. Основна мета цього концепту – переконати опонента в тому, що Росія готова до максимальної гранично можливої ескалації у застосуванні насильства, у війні з НАТО полягає в тому, щоб ефективно впоратися з ескалацією та зіграти на тому, що опонент не готовий до дискусії в контексті взаємного винищення.
Якщо максимально спростити - США виграли холодну війну, але лівацько-ліберальною ідеологією знищили концепт ядерного стримування, який полягав у гарантованому взаємному винищенні.
Тому, Росія буде зацікавлена завдати удару і припинити бойові дії до того, як НАТО збереться і почне про щось домовлятися.
Припустимо російські війська захопили частину Фінляндії за 18 годин інтенсивного кидку, навіть за умов втрат від фінського спротиву. А, потім зупинилися і пропонують перемовини про нейтральний статус.
В цей момент в штаб-квартирі НАТО тільки починаються консультації, встає який-небудь "шольц" і каже – "навіщо ми будемо ризикувати нашими солдатами, якщо Росія готова до перемовин? Давайте вирішувати окупацію Фінляндії дипломатичними шляхами..."
Нагадаю, рішення НАТО приймаються тільки консенсусом усіх учасників.
Замість поразки НАТО, російська доктрина припускає, що Росія намагатиметься змусити НАТО підкоритися, сигналізуючи про здатність завдавати все більшої шкоди. Це можуть бути і удари по критично важливій цивільній інфраструктурі в європейських країнах НАТО (не тільки конвенційні). Якщо Кремлю вдасться покласти провайдер Orange так як вони поклали Київстар – то Європа встане раком.
Таким чином, після удару Росія надсилатиме сигнали поміркованим "шольцо-урядам": "не воюйте за своїх союзників з нами, якщо не хочете, щоб ваше населення страждало і покарало вас за це відмовляючись вас переобрати"...
Водночас Росія може розширити свою ядерну парасольку над будь-якою територією НАТО, яку їй вдасться захопити під час початкового нападу. Так, наприклад, в даний момент, Луганська, Донецька, Херсонська та Запорізька області внесені в конституцію РФ, як територія Росії.
Ніщо не заважає зробити це з частиною Фінляндії.
Це надсилає друге повідомлення: будь-які спроби повернути цю територію, особливо зовнішніми силами НАТО (США), призведуть до ядерної ескалації.
Психологічний страх перед ескалацією, яка зрештою може призвести до неприйнятної шкоди, має відкрити двері для переговорів про майбутнє НАТО та архітектуру безпеки в Європі – звісно, на умовах Росії. Такий сценарій бойових дій є не змаганням сил, а передусім - змаганням у управлінні ризиками.
Виникає питання: хто першим відступить, коли зіткнеться з перспективою широкомасштабної війни, включаючи потенційний обмін стратегічними ядерними боєголовками?
Думаю, що відповідь на це питання очевидна (про неї я також сказав в ефірі з Романенком).
Таким чином, Росії не потрібна сила, яка б зрівнялася з воєнною потугою НАТО. Їй потрібно лише налякати таких людей як Бернс, Салліван, Шольц, Макрон та інші психологічним тиском через брак рішучості.
Війна, яка триває в Україні з 2014 року, дає конкретний висновок – Заходу бракує рішучості. Та єдність, яка була продемонстрована союзниками в перші місяці 2022 року, так і не була конвертована в рішення. Вони погоджувалися між собою, що Росія чинить неправильно. Але, їм забракло рішучості щось з цим зробити.
Таким чином, вони, фактично, запросили людожера до себе на обід, не усвідомлюючи, що вони – головне блюдо дня.
Внутрішня розбіжність і нескінченні дискусії про ескалацію лише зміцнюють переконання Росії в тому, що НАТО відступить, коли настане день "Д". Це означає, що Росії не потрібно чекати, поки її воєнна міць, значно проріджена українськими воїнами, буде відновлена. Сценарії, 5-10 років на відновлення і переозброєння РФ після закінчення війни – занадто оптимістичні. Це може відбутися вже у 2025-2026 році.
У вересні-грудні 2021 року США і ЄС відмовилися застосовувати до Росії превентивні санкції, щоб продемонструвати запобіжники ескалації. В Росії кажуть "після бійки кулаками не махають". Але, захід на бійку поки що так і не прийшов. Це і є переконанням Путіна в тому, що якщо напад станеться на одну з західних країн, то Захід так само на цю бійку не прийде.
Дискусії у Давосі, які мені вдалося подивитися по Youtube були об'єднані одним загальним наративом. Цей самий наратив був і у останній заяві міністра оборони Великої Британії Гранта Шаппса. Ніхто з них не говорить про "перемогу" або "поразку Росії". Усі ведуть мову про виклики. Але, ніхто і словом не обмовився про те, що робити з Росією, як з джерелом загроз.
Поміж тим, в Росії з 2014-го року ведуться дискусії про те, як перемогти НАТО, шляхом нанесення стратегічних ядерних ударів. Можна скільки завгодно називати це пропагандою – але ця пропаганда є ефективною. Російський народ внутрішньо готовий до ядерної війни, бо вже 8 років йому цю війну обіцяють.
На Заході до цієї війни не готовий ніхто.
А, це означає, що Росія перемагає Захід прямо в даний конкретний момент!
P. S. Коли я писав попередній пост про напад Росії на НАТО я ще не прочитав моніторингів про те, що вчора Росія вже такий напад здійснила.
В Калінінграді було розгорнуто тестування російського комплексу РЕБ "Красуха". Від цього на половині території Польщі (країна НАТО) не працював GPS.
Завдані збитки економіці Польщі підрахувати досить важко. Ну, наприклад, таксисти не могли користуватися звичайними сервісами. Але, той факт, що цей збиток є не можна оспорювати. Адже він є...
Звичайно, жодної реакції на це від НАТО не буде.
А, отже – мій попередній пост має раціональне зерно.
Автор: Дмитро Золотухін, виконавчий директор Інституту постінформаційного суспільства
