Про «коаліції Добра і Зла». Складність світу на прикладі Ірану і Пакистану
Юрій Богданов: Вчора Іран атакував територію Пакистана. Атакував (за власною позицією) сунітське угрупування Джейш аль-Адь, яке «захищає інтереси сунітів-белуджів проти дискримінації з боку персів-шиїтів». Яке до того взяло на себе відповідальність за вбивство 11 поліцейських у провінції Систан і Белуджистан. Цей інцидент чудовий привід пояснити, чому «чорно-біла» картина світу не працює. І чому «офіс простої аналітики і швидких висновків» – не працює.
Іран і Пакистан в теорії – два важливих партнера Китаю. Пакистан, як і Китай – вороги Індії. Але Іран і Пакистан антагоністи, що мають спільні проблеми з сепаратистами.
Китай постійно підкидає Пакистану грошей, щоб пакистанська армія дратувала Індію і не давала Індії зосередитися на протистоянні спробам Китаю встановити морське домінування у Південно-Східній Азії і в Індійському океані. Іран партнер Китаю, бо Китай доволі умовно дотримується санкцій і продовжує купувати іранську нафту.
В той саме час Індія партнериться з Іраном. І проти Пакистану. І тому що чому б ні? Індія навіть планувала побудувати спільно з ним порти і дорогу до Каспію, щоб отримати маршрут торгівлі з Росією і Європою. Через Іран. Зараз, коли кон'юнктура змінилася, за підтримки США планується створення маршруту ОАЕ - Саудівська Аравія - Ізраїль - Середземне море.
Одночасно з тим, Індія, через те, що Китай і Пакистан тиснуть на її кордони і не дають в потрібній мірі профінансувати морську програми, партнериться з Австралією, Японією і США з тим, щоб забезпечити свої і їх інтереси у Індійському океані. Де сама Індія контролює Андаманські острови, які блокують (за потреби) вихід з Малаккської протоки, через яку йде 60% китайської зовнішньої торгівлі.
Так, Китаю потрібен контроль над Індійським океаном не «просто», а щоб і стримувати Індію, і забезпечувати безпеку для своєї торгівлі і – особливо – постачанням нафти з Західної Азії та Африки. В той саме час Китай, який критично залежить від постачань нафти з Близького Сходу намагається помирити Іран і Саудівську Аравію, чи хоча б нормалізувати їх відносини настільки, щоб поставкам нафти ніщо не загрожувало.
А США тим часом не здають до кінця свої інтереси у Пакистані, який є важливим партнером для контролю всього регіону. Причому у самому Пакистані є сильні сепаратистські та фундаменталістські настрої в окремих регіонах. І деякі ці рухи – трансграничні. Наприклад, боротьба белуджів за незалежність Белуджистану, яка триває з різним ступенем ескалації майже 80 років. Белуджистан розділений між Іраном, Пакистаном та Афганістаном. З якого ми і почали. Різні угрупування белуджів воюють з усіма урядами.
А Саудівська Аравія і Іран знаходяться у стані постійного ідеологічного, політичного, економічного і гібридно-військового протистояння. Шиїти – фундаменталісти і суніти-ваххабіти. Це вам не якась поверхнева ворожнеча національних держав.
Одночасно з цим для Індії і Китаю, які жорстко конкурують на багатьох фронтах, важливе збереження потоку ресурсів з Росії. Бо вона диверсифікує залежність від Близького Сходу і Африки. А враховуючи вразливість Росії зараз, ресурси звідти коштують дешевше.
Але при цьому Індія, яка багатьма розглядається як нова «фабрика світу» (там і демографія набагато краща ніж у Китаю, а робоча сила набагато дешевша), має тримати набагато більш коректний нейтралітет у російсько-українській війні, ніж Китай. Бо для стримування Китаю їх критично потрібна підтримка великих демократій.
В той саме час гіганти Південно-Східної Азії (Індонезія, Філіппіни і В'єтнам) активно скуповують зброю у Індії (в тому числі найновіші надзвукові ракети BrahMos, які Індія розробляла спільно з СССР і потім Росією) і країн Заходу. Бо вони розглядають спроби Китаю розширити зону контролю як загрозу собі.
Це я так, дуже поверхнево описав. Ланцюгом від Ірану і Пакистану. Тому коли бачите тексти, які дуже просто пояснюють світ «коаліціями» Добра і Зла – сприймайте їх критично. На жаль, світ набагато – набагато складніший. Чи на щастя.
Автор: Юрій Богданов, блогер
