«Коли Росія остаточно розвалиться?» Важливий текст у важливому американському виданні
Геноцидна війна Росії проти України може стати тією іскрою, яка уможливить крах. Режим, армія та економіка ослабли, і немає жодних підстав очікувати, що ситуація в Москві найближчим часом покращиться.
Alexander J. Motyl, Тhe National Interest
Переклад – Сергій Громенко
Коли Росія нарешті розвалиться? – Політики та аналітики втрачають терпіння.
Прогнози щодо розпаду Росії виявилися помилковими.
Замість того, щоб слабшати, царство Володимира Путіна, здається, стає сильнішим.
Один із критиків аргументу про розпад висловився так: «Через два роки Росія виглядає в тривожно міцному стані».
Якщо це правда, то, очевидно, є сенс вести переговори з Кремлем зараз, поки він не став ще потужнішим і стабільнішим. Це, звісно, може бути гіркою пігулкою, яку доведеться проковтнути Україні та її прихильникам, але яка альтернатива?
Коли Росія розвалиться?
Альтернатива очевидна. Насправді, Росія не стає структурно сильнішою і стабільнішою, і майже всі теорії розпаду системи змушують нас очікувати, що в Росії станеться щось глибоко дестабілізуюче. Але коли? У цьому і полягає проблема. Це може статися завтра, а може – за п'ять років. У будь-якому випадку, колапс близько, хоча, можливо, і не «за два роки».
Аргументація на користь посилення Росії ґрунтується на своєрідній інтерпретації наявних фактів про путінський режим, війну, економіку та російське населення.
Путін може випромінювати впевненість – хоча чому ми повинні очікувати чогось меншого від нього або будь-якого іншого лідера – але зовнішність може бути оманливою, тим більше, що публічна особа Путіна так само часто схильна до невігластва, як і до самовпевненості. Він заарештував своїх ліберальних і правих критиків, зміцнив апарат безпеки, а його пропагандистська машина залишається такою ж активною, як і раніше. Чи є це ознаками сили?
Так, зі зрозумілих причин, і ні, тому що всі ці заходи не були б необхідними, якби він не відчував загрози. З боку кого? З боку важливих політичних та економічних еліт, які незадоволені війною та її впливом на російську економіку і збройні сили. Спроба прігожинського перевороту є показовим прикладом. Саме її виникнення свідчило про невдоволення в армії. Що ще важливіше, ця спроба не могла бути здійснена без відома – і благословення? – спецслужб.
Тож, так, Путін пережив переворот. Але сама спроба означає, що його становище було і залишається хитким.
Слабкість Путіна – це слабкість Росії
Це важливо, тому що слабкість Путіна означає слабкість його режиму, оскільки він є його сутнісним ядром. Усі авторитарні, тоталітарні, фашистські та диктаторські системи є гіперцентралізованими за визначенням. Це може бути їхньою силою, якщо верховний лідер – платонівський цар-філософ, але найчастіше це фатальна слабкість. Верховні лідери чинять опір змінам і реформам.
Їхня центральне становище заохочує перекладення відповідальності, спроби зміцнення влади на місцях та підлабузництво. Найважливіше, мабуть, те, що вони схильні до стратегічних помилок, особливо з віком, коли втрачають здатність демонструвати непереможність, непогрішність і харизму.
Найзначнішою помилкою Путіна був тиск на українського президента Віктора Януковича з метою змусити того відмовитися від Угоди про асоціацію з Європейським Союзом наприкінці 2013 року, що спричинило Революцію гідності, яка призвела до втечі Януковича, а потім до початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року.
Януш Бугайський з Джеймстаунського фонду наводить аргументи на користь того, що війна є катастрофічною для Росії: «Російські лідери намагаються переконати західних лідерів, що Україна програє війну, щоб припинити військову допомогу Києву. Насправді війна є катастрофічною для Росії. Хоча український контрнаступ на Донбасі та Запоріжжі призупинився на зиму, після розгрому російських військ у Києві, Харкові та Херсоні, російська армія розкладається, а її флот був відкинутий із західної частини Чорного моря.
За два роки бойових дій Росія втратила щонайменше 315 000 вбитими або важко пораненими з приблизно 360 000 сухопутних військ, які вторглися в Україну. Вона також зазнала величезних втрат в техніці, в тому числі 2200 з 3500 танків і третину бронетехніки». Це не просто випадкові проблеми. Разом вони свідчать про фундаментальне, структурне руйнування російських збройних сил.
Ситуація з економікою не менш тривожна. Опозиційний російський економіст Владімір Мілов показав, що держава інвестувала величезні кошти в чотири сектори (боєприпаси, залізниця, військова безпека і машинобудування), безпосередньо пов'язані з війною, при цьому скоротивши або лише мінімально збільшивши інвестиції в сектори споживчих товарів. Тому заяви Путіна про те, що ВВП зростає, а інфляція низька, приховують реальність того, що пересічні громадяни приносяться в жертву на вівтар мілітаризму. Як зазначає Мілов, «росіяни стали значно біднішими за останні п'ять і особливо за останні два роки».
Емпіричні докази на користь сильної Росії слабкі
Джеффрі Зонненфельд з Єльського університету та його колеги переконливо довели, що санкції спрацювали, і що «Росія більше не є економічною потугою і заборонила мінімальну звітність з прозорої статистики національного доходу, яка необхідна для збереження членства в МВФ. Маючи індустріальну потужність, нижчу за чилійську, путінська Росія виживає лише за рахунок захоплення активів. Економіка, в якій дедалі більше домінує держава, знищує власні компанії, щоб утримувати військову машину Путіна».
Нарешті, ми підходимо до російського населення. Так, воно неактивне, і так, це робить його морально співучасником злочинів Путіна. Але значна меншість, можливо, до однієї п'ятої, виступає проти війни і фашистського режиму Путіна. Це переважно міські, освічені професіонали, які проживають у Москві та Санкт-Петербурзі. Зараз вони залякані. Але як тільки з'явиться можливість, а вона неминуче з'явиться, вони заявлять про себе – як і всі міські освічені професіонали в усьому світі.
Таким чином, емпіричні аргументи на користь сильної Росії є слабкими. Водночас, теоретичний аргумент на користь колапсу є сильним, оскільки Росія є надзвичайно вразливою перед структурними силами, які зазвичай призводять до системного колапсу. Важливо пам'ятати, що структури подібні до тектонічних плит. Ми можемо передбачити, що землетруси неминуче стануться там, де зустрінуться дві плити, але ми не можемо сказати точно, коли. І ми можемо сказати, які регіони – або держави – перебувають у більшій чи меншій мірі в небезпеці і все частіше стикаються з перспективою колапсу.
Які ж структурні сили переслідують Росії?
Вищезгаданий аналіз визначив їх. Крихкий режим – це одна з них. Жалюгідний стан армії – друга. Потопаюча економіка – третя. Протестний потенціал російських освічених міських еліт – четверта. З історії ми знаємо, що такі держави схильні до розпаду або, щонайменше, до масових народних протестів і зміни режиму. Радянський Союз та його східноєвропейські сателіти у 1989-1991 роках одразу спадають на думку.
Але також і десятки країн по всьому світу – такі як Аргентина, Нікарагуа, Єгипет, Сирія, Зімбабве та Лівія. Деякі держави, такі як Іран аятол, витримують шторми постійних потрясінь і виживають. Інші, як, наприклад, шахський Іран, не виживають. Крім банальностей на кшталт «все залежить від сили держави або розуму еліти», ми не можемо знати, яким буде точний результат.
Але ми знаємо, що в більшості випадків «протиріччя», породжувані структурними силами, виходять на перший план, коли відбуваються «іскри» або «тригери». Це можуть бути вбивства, землетруси, пожежі, стихійні лиха – або війни, особливо невдалі війни, які підривають і без того ослаблені економіки, армії, режими і населення. Саме Перша світова війна зруйнувала Габсбурзьку, Османську та Російську імперії, а Друга світова війна ледь не знищила Радянський Союз, особливо після того, як масштабні структурні зміни Йосипа Сталіна послабили радянську систему і зробили її схильною до колапсу.
Геноцидна війна Росії проти України, ймовірно, є саме такою іскрою. Режим, армія та економіка стали слабшими, і немає жодних підстав очікувати, що ситуація покращиться найближчим часом. Це означає, що чим довше триватиме війна, тим імовірніше, що структурні сили зіштовхуватимуться одна з одною, тим більше загострюватимуться протиріччя, і тим імовірнішим буде розпад Росії. Всупереч загальноприйнятій думці, як в Росії, так і на Заході, час не на боці Путіна. Він не молодшає, а його режим не стає сильнішим. Тому Захід повинен утримуватися від переговорів з Путіним доти, доки його країна і режим не ослабнуть настільки, що їх неможливо буде легко відновити.
Отже, не піддавайтеся на його вимушену браваду. Мелодія, яку він наспівує, є його лебединою піснею. Що стосується того, коли путінська Росія зустріне свій кінець, то це може статися раніше, ніж ви думаєте. Дійсно, подумайте про те, щоб затамувати подих.
