По масованим ракетним ударам 29 грудня та 2 січня: їх ракети і наше ППО
Іван Киричевський: Очевидно, що це буде довготривала кампанія ударів, з метою максимально уразити всю необхідну інфраструктуру для нашої оборони, в першу чергу «оборонку». По енергетиці, як бачимо, уже теж поступово «прилітає», бо важка промисловість є традиційно енергоємним сектором. Нема сенсу рахувати, на яку ще кількість такого масштабу ударів у росіян ще є ракет. Хоча б тому, що попередню кампанію ударів по енергетиці рашисти усі 6 місяців пройшли, маючи лаг по запасу ракет «ще на 2-3 обстріли, і все».
Рахувати можливі залишки по ракетам у росіян зараз є сенс хіба що для того, щоб скласти уявлення, як ще вони можуть в теорії «перевантажувати» нашу ППО:
• в теорії, у рашистів могло залишитись десь до 100 ракет Х-101 для пуску з бомбардувальників, але по «Калібрам» цифра може бути до 200 одиниць мінімум; а там запас, вважайте, ще не «розпаковувався»;
• у росіян могло залишитись ще до 60-70 аеробалістичних «Кинжалів», по яким є досвід збиття (орієнтовно 30% від загальної кількості випущених); але також є і мінімум до 100 надзвукових крилатих ракет Х-22/32 із бойовою частиною аж 900 кг, жодна з яких ще не була збита (бо росіяни стріляють такими КР в райони, де у нас точно може не бути «Петріотів»);
• і це не рахуючи актуального запасу до 300 балістичних «Іскандерів» та пари тисяч ракет до комплексів С-300/400.
Рахувати та артикулювати ймовірний обсяг затрат рашистів на той чи інший масований обстріл насправді сенсу нема.
Одна з причин – заявлена в наших ЗМІ цифра по вартості орієнтовно в 10-13 мільйонів доларів на Х-101 чи «Калібри» може взагалі не відповідати реаліям, в яких зараз оперує російський ВПК.
Де, наприклад, «новий» Ту-160М із радянських елементів може коштувати еквівалент понад 150 мільйонів доларів, а от новий корвет під «Калібри» – еквівалент «усього» 20 мільйонів доларів.
Врешті, оперування комсольськими аргументами в стилі «замість витрачатись на ракети російська воєнщина могла б зробити життя громадян кращим» – хіба що віддаляє від розуміння мотивів противника, та не сприяє підвищенню стійкості перед новими майбутніми обстрілами.
Росія в принципі останні десятиріччя розвивається в тій парадигмі, де військово-промисловий комплекс – «ядро» всієї економіки, і якщо перестати виготовляти зброю, то навіть Москва перетвориться на типову російську «глибинку».
Росіяни цими обстрілами хочуть в підсумку, щоб ми буквально поламались, тобто дійшли всі разом до такого пограничного стану, де взагалі буде неможлива будь-яка осмислена розумова діяльність.
Одним із інструментів ламання для рашистів є нарощення складності ракетних обстрілів. Тому тут краще бути одразу готовим до усіх варіантів, які тільки можна зараз уявити:
• і що росіяни будуть намагатись тримати інтервал між обстрілами максимально коротким;
• і що «Кинжалів» на Київ за один раз може полетіти не 10, а навіть більше;
• і що з Каспійського моря можуть полетіти не тільки Х-101/555 із стратегічних бомбардувальників, а навіть «Калібри» з кораблів Каспійської флотилії;
• треба навіть допускати, що ми не все знаємо про можливості росіян робити ракети. Бо, наприклад, в теорії ті самі Х-555 (які виготовлялись переробкою із Х-55) мали би давно вичерпатись. Але цього ж не сталось.
Схоже, що російський ВПК виявився здатним масштабувати виробництво модернізованих Х-101 у версії «Изделие 504АП», яка відрізняється двома важливими речами – здатністю відстрілювати «пастки» проти ПЗРК та системою наведення «Отблеск-У», яка працює не тільки за координатами, але й за візуальним зображенням цілі також.
У всякому випадку, це точно пояснює, чому протягом 2023 року темпи виробництва по Х-101 не росли вище 40 одиниць на місяць, в той час як по іншим типам ракет по російському ВПК росли суттєво.
Деталь, яка може пояснити багато чого по російським Х-101 і «Калібрам», зокрема по їх «точності» та стійкості виробництва до впливу санкцій – а на цих КР використовуються бортові ЕОМ серій «Багет» та «Заря», створені ще на початку 1990-х років, під радянську елементну базу тих часів.
За рівнем технологічності вони можуть бути суттєво простіші за наші смартфони, але це заодно пояснює, чому туди може «ставати» будь-яка «підсанкційна» електроніка.
Для початку нової кампанії стратегічних ударів РФ напрочуд вдало обрала час. Бо США уже впадають в своєрідний «анабіоз» через вибори, Європа ще виводить свою «оборонку» з «анабіозу», ну а наше виробництво тільки-но почало «прокидатись».
Але просити зараз у Заходу дати нам ще більше ППО «тут і зараз» сенсу нема чисто тому, що всі необхідні рішення на цю зиму були закладені ще влітку.
І вони реалізовуються на наших очах, просто ми цього примудряємось не «помітити».
Німеччина нам достроково передала батарею «Петріотів» саме із очікувань на ракетні обстріли РФ.
Канада заявила про передачу нам кількох NASAMS, які очевидно спеціально купувала для допомоги Україні (бо канадці власних ЗРК не мають взагалі). Сама Норвегія нам за літо-осінь передала по факту 4 батареї на 8 пускових NASAMS. І там список реалізованого можна ще продовжувати.
Просто для розуміння, наскільки «дати ППО» – це не швидко: по ракетам до Patriot цикл відновлення запасів може займати до 20-25 місяців, по ракетам Aster до французьких протибалістичних комплексів SAMP/T – взагалі до 48 місяців (французи зараз працюють над тим, щоб «ужати» до 16 місяців).
Врешті, Захід нам постійно забезпечує найбільш важливу для нашої ППО – дальній радіолокаційний дозор літаками AWACS. Лише завдяки яким ми і можемо знайти про факт злету тих самих МиГ-31К чи Ту-95МС, або ж про факт старту крилатих ракет з району Каспійського моря.
Без натівського AWACS можливо ми б взагалі були нездатні виявляти загрозу по «Кинжалам», а «Калібри» чи Х-101 могли б виявляти максимум за 20-30 хвилин лету до Києва. З відповідним рівнем жертв та втрат.
Так, можливо для Заходу було б дешевше нам дати далекобійну зброю для ударів по об’єктам в РФ, які забезпечують виконання ракетних обстрілів. Але нюанс в тому, що в Заходу просто нема такої зброї, яка б била на понад 1000 км, і її можна було би передати нам. 30 років «кінця історії» дають знати своє.
Автор: Іван Киричевський, блогер
