Контракти.ua

Про це йдеться в колонці голови Служби зовнішньої розвідки України Олександра Литвиненка для "Інтерфакс-Україна", передає РБК-Україна та наводить нижче головні його тези.

Як зазначає Литвиненко, війна Росії проти України, що триває вже 21 місяць, увійшла у критичний період. Тож сьогодні від зваженої оцінки намірів противника залежить вкрай багато. Тому в колонці він описав суспільству, як наразі сприймають цю війну у Кремлі.

"Тріумфальна перемога" або "нищівна поразка"

Російський диктатор Володимир Путін вірить, що не спромігшись перемогти Україну за три дні у широкомасштабній війні, Кремль пройшов точку неповернення у відносинах з Заходом. Для нього вороття немає, Путін може лише "тріумфально перемогти", або "нищівно програти".

Глава Кремля вірить, що може "повернути" Україну та решту "історичних російських земель" й відновити імперію можна лише у межах глобального перерозподілу світу. За його підрахунками, такий процес може тривати 10-15 років, супроводжуватись конфліктами різного масштабу і інтенсивності. Не виключено, що й з використанням ядерної зброї.

При цьому війна проти України сприймається наразі Кремлем як важливий, але не єдиний фронт для РФ, що фактично веде світову війну із США і Заходом у цілому.

Чотири завдання Путіна

З огляду на вищеописаний підхід, у Кремлі наразі розглядають чотири завдання, а саме:

• забезпечити внутрішню стабільність,
• сформувати альтернативну Заходу коаліцію держав,
• підготуватися до майбутньої агресії проти інших краї,
• роздмухувати конфлікти на Близькому Сході, в Африці й на Балканах.

Перше

Для виконання першого завдання Кремль "зачистив" політичне поле від опонентів, і наразі забезпечує стабільність економіки та керованість суспільно-політичними процесами.

Також РФ готується у 2026 році вийти на обсяги військового виробництва, здатного підтримувати масштабні бойові дії високої інтенсивності, а у 2028 році - відновити воєнні спроможності, які вона мала перед широкомасштабним вторгненням в Україну у 2022 році.

Саме під це сформовано російський бюджет на 2024-2026 роки.

Друге

В Москві мріють сформувати альтернативну Заходу коаліцію держав, так звані "коалиции большинства". Цей формат "Глобального Півдня+" має просувати альтернативні Заходу моделі (політичні, економічні, фінансові, гуманітарні, ціннісні тощо).

Мета Росії у побудові коаліції більшості є "нормалізація Заходу", перетворення його на ще один регіон (Євро-Атлантика) з перспективою подальшого вбудовування західних країн у свої регіони (Північна Америка, Європа, Східна Азія), а США - просто в ще одну провідну світову країну.

Для цього агресору потрібно, у тому числі посиленням ядерного шантажу, зламати волю Заходу до конфронтації, переконати західні еліти, що вони "беззаперечно програють" та їм слід "мирно відступити".

Ключову роль тут матиме посилення воєнної потужності РФ, Китаю та інших країн коаліції більшості. При цьому результат війни РФ проти України теж має глобальне значення.

Третє

Також у завдання Путіна полягає і підготовка до майбутньої агресії РФ проти інших країн. Наразі пріоритет - Молдова і країни Балтії: Литва, Латвія, Естонія: вся західна частина колишнього СРСР.

Кремль вже розпочав таку підготовку під приводом "порушення прав російськомовних" (передусім Латвія, Естонія).

Після вислання російських дипломатів-шпигунів, росіяни активно інфільтрують країни Європи, насамперед Південної, своєю агентурою, створюючи бізнеси, НГО тощо. Є ознаки підготовки інфраструктури підривної діяльності під велику війну.

Четверте

Роздмухування конфліктів на Близькому Сході, в Африці і на Балканах теж є завданням кремлівського диктатора.

Крім того, страта колишнього ватажка ПВК "Вагнера" Євгена Пригожина не означає, що Кремль відмовився від прігожинського "modus operandi" на континенті. Наразі в Росії формують "экспедиционный корпус", залучаючи не лише залишки "Вагнера", але й ГУ ГШ, СВР РФ і ФСБ.

Також РФ прагне скористатися послабленням позицій Заходу, насамперед Франції, у Сахелі й в Африці загалом. Йдеться про природні ресурси, намагання обмежити доступ європейців до урану, нафти і газу, позбутися альтернативних до російських джерел постачання.

Цілі Путіна в Україні

Готовність ворога воювати в довгу

Цілі глави Кремля у війні залишаються незмінними. Він хоче захопити стільки території України, скільки зможе, бо для росіян йдеться про "возвращение исконно русских земель".

Наразі війна увійшла у стадію війни на виснаження і є все більше свідчень, що Кремль готовий вести війну в довгу. Зараз РФ закладає чинник так званої "СВО" в плани комплектування армії на 2024-2025 роки і вважає, що має ще достатньо ресурсів для ведення агресії. Разом з тим Москва переконана, що внутрішні ресурси України нібито "наближаються до повного вичерпання".

Один із "ключів" - внутрішня дестабілізація в Україні

Також у Кремлі вирішили дещо змінити стратегію, в якій ключ до виграшу - це внутрішня дестабілізація в Україні. Ворог хоче сконцентруватись на трьох завданнях:

• тиск по всій лінії фронту із захопленням окремих, політично і медійно важливих точок, зокрема Авдіївки;
• знищення взимку критичної інфраструктури (електростанції, нафтопереробні заводи, транспортні вузли) для зниження якості життя;
• підрив суспільної єдності через підживлення амбіцій і провокування військових ("лише вони можуть навести лад"), опозиційних політичних сил ("тільки вони гідні керувати Україною").

В цьому питанні росіянам байдуже хто прийде до влади після чинного керівництва. Вони вважають, щодо хто б це не був, він не зможе опанувати ситуацію, а Україна порине у хаос. Зрештою в Кремлі налаштовані, що Захід не лише призупинить допомогу, але й вийде на РФ з пропозиціями про термінові переговори та призупинення війни.

Тут варто додати, що президент України Володимир Зеленський нещодавно заявляв, що Росія хоче усунути його з посади до кінця 2023 року, для чого вигадала план дестабілізації під назвою "Майдан-3".

Нагадаємо, раніше головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний опублікував статтю у виданні The Economist, де написав, що Україні загрожує позиційна війна і описав шляхи вирішення.

Натомість президент Володимир Зеленський заявляв, що Україна готова воювати в довгу, але за умови мінімізування жертв.