Контракти.ua

536  —  27.10.23
Боротьба за допомогу: як загострення на Близькому Сході вже відволікає увагу Заходу від війни Росії проти України
Боротьба за допомогу: як загострення на Близькому Сході вже відволікає увагу Заходу від війни Росії проти України

Київ вже почав комунікацію із Заходом щодо дефіциту боєприпасів, яких потребує як Україна, так й Ізраїль. Проте цього недостатньо. На другому році війни західним країнам зовсім не очевидно, чому вони мають продовжувати підтримувати Україну.

Загострення на Близькому Сході, яке триває вже третій тиждень, і підготовка Ізраїлю до наземної операції в Секторі Гази, яка, за повідомленням Міноборони країни, може розтягнутися на три місяці, вже відволікає увагу світу від війни Росії проти України. Попри запевнення західних очільників, що Україна, як і раніше, залишається в їхньому фокусі уваги, варто лише поглянути на сайти передових ЗМІ. Пише ТСН. 

Медіа публікують численні статті й новини про Ізраїль, заручників, удари по Сектору Гази й акції на підтримку Ізраїлю та Палестини в різних містах світу. А, наприклад, черговий кривавий ракетний удар Росії по терміналу "Нової Пошти" на Харківщині, де загинуло шестеро людей, згадують дуже побіжно. До того ж, хоч українські та західні військові експерти й заявляють, що проблем із військовою допомогою одночасно Україні та Ізраїлю не буде, насправді це не зовсім так.

ЗМІ вже пишуть про проблеми принаймні зі снарядами калібру 155-мм, які потрібні як Україні, так й Ізраїлю. Мова також про "стінгери" та "розумні" бомби. Це накладається на загальний боєприпасний "голод" у країнах-членах НАТО. ОПК союзників не встигають виробляти достатню кількість боєприпасів не лише для потреб України, а тепер й Ізраїлю, а й для покриття власних дефіцитів.

У цьому тексті ТСН.ua розкаже про проблеми, які наразі постали перед Україною, коли увага світових медіа прикута до Ізраїлю. До них, скажемо це відверто, призвела низка помилок, як із боку Вашингтона й Брюсселя, так і Києва. А вже наступний текст ТСН.ua міститиме оцінки й рекомендації експертів про те, як Україні треба змінити свою комунікаційну й інформаційну стратегію, й не лише щодо Заходу.

Війна на два фронти: як США надолужують втрачене

"ХАМАС і Путін представляють різні загрози, але у них є дещо спільне: вони обоє хочуть повністю знищити сусідню демократію…Я знаю, що ці конфлікти можуть здаватися далекими. Природно запитати: чому це важливо для Америки? Успіх Ізраїлю та України є життєво важливим для нашої національної безпеки. Історія навчила нас, коли терористи й диктатори не платять ціну, вони спричиняють більше смертей і руйнувань".

Це маленька цитата зі звернення президента США Джо Байдена до нації 19 жовтня. І, як пише Politico, це лише друга така заява з Овального кабінету за весь термін президентства Байдена, що має підкреслювати її важливість. Перше звернення було в червні, коли республіканці та демократи домовилися щодо "стелі" держборгу для уникнення дефолту. Порівняння ХАМАСу з Путіним було дійсно сильним меседжем. Та чи почули його американці?

Також президент Байден заявив, що ми потребуємо нового світового порядку, бо сформований після Другої світової себе вичерпав. Проте час для пояснення цих простих речей передовсім для американців був втрачено. Адміністрація Байдена особисто не долучалася до адвокації подальшої допомоги Україні. Сили, які в цьому не зацікавлені, враховуючи представників трампівського крила, цим вдало скористалися, заповнивши інформаційний вакуум. Наразі Білий дім через соцмережі намагається надолужити втрачене, пояснюючи американцям, чому допомога Україні є саме в інтересах США. Проте, якщо порівняти кількість відео в Instagram і Tik Tok про Трампа та з Трампом, де він пояснює, як би він за 24 години закінчив повномасштабну війну Росії проти України, яка б за його президентства й не почалася (Трамп постійно про це каже - ред.), або інші відео, де розповідається про "супервеликі" суми, які американські платники податків витрачають на допомогу Україні, стає зрозуміло й очевидно, чому рівень підтримки України американцями знижується.

Відкриваючи сайти провідних американських видань, ви більше не побачите на першій сторінці новин чи статей про Україну. Ще 12 жовтня CNN писав про участь Володимира Зеленського у "Рамштайні" в Брюсселі, як про спробу привернути увагу Заходу, який переключився на Близький Схід, до України. А сама ця стаття починалася з такого:

"Коли генсек НАТО Єнс Столтенберг у середу в Брюсселі зустрів президента України Володимира Зеленського перед пресою, його посмішка швидко зникла, а погляд став похмурим".

Чи хоча б взяти нещодавню статтю The Washington Post, де українські силові структури, які тісно співпрацюють із ЦРУ, зображуються радше в негативному світлі через начебто здійснення певних операцій на території Росії. Журналісти пишуть і про Керченський міст, і про смерть Дарʼї Дугіної, й інші приклади, як такі, що навряд чи допомагають Україні у війні проти Росії та нашому прагненні вступити до ЄС і НАТО. А журналіст The Wall Street Journal Ярослав Трофімов, який ще влітку писав про виснаженість одеської ППО, тепер порівнює армії України та Ізраїлю, мовляв Сили оборони України все ще залишаються радянськими, тоді як ЦАХАЛ - це сучасна й добре оснащена сила.

Трохи більше про Україну пишуть європейські медіа. Наприклад німецький таблоїд Bild написав про колишнього очільника "Роскосмосу" Дмитра Рогозіна, який пропонував Путіну вдарити по Україні космічною ракетою. Представник ГУР Андрій Юсов навіть прокоментував це, нагадавши, що Рогозін - це дуже далекий від космічної галузі російський нацист, схиблений на імперських ідеях.

На сайті BBC є невеличка стаття про жителів Авдіївки, де росіяни намагаються наступати. Й все більше українських журналістів та експертів, які працюють із закордонною аудиторією, вказують, що західні медіа зараз більше сфокусовані на висвітленні війни Росії проти України через персональні людські історії, як-от власне в статті BBC. Чи, наприклад, стаття The New York Times про українську молодь у часи широкомасштабної війни: про "азовця" Олега, який повернувся додому після обміну; чи про Марину з Маріуполя, чоловік якої загинув, боронячи місто, а вона зараз сама виховує двох дітей.

Все це нашаровується на загострення на Близькому Сході. У соцмережах розгорнувся справжній батл. Можливо в Україні на це не звернули увагу, проте на Заході досі не мають рецепту, як це комунікувати. Справа в тому, що на адресу Заходу посипався хейт щодо подвійних стандартів: мовляв, українців Захід підтримує, а палестинців-арабів - ні, дозволяючи Ізраїлю, який готується до наземної операції, бомбардувати Сектор Гази. А Росія цим вдало користується. Нещодавно Путін порівняв блокаду Сектора Гази з боку Ізраїлю з блокадою Ленінграда в часи Другої світової.

Конкуренція за боєприпаси: Захід зітхає, не вкладаючи інвестицій

Днями на DW вийшла стаття "Україна боїться втоми від війни на Заході". Дійсно, в лавах союзників є певне розчарування щодо результатів контрнаступу. Як на Заході, так і в Україні були певні завищені очікування щодо цього. Все також підігрівається президентськими та виборами до Європарламенту в США та ЄС наступного року. Путін очікує перемоги Дональда Трампа в Америці. В Європі Росія також робить ставку на ультраправих та проросійських політиків, які кажуть, що "не все так однозначно".

Також є певна невизначеність Заходу щодо причетності Росії та Китаю до подій на Близькому Сході. Вашингтон в цілому визнає, що, наприклад, Іран є співучасником кривавого нападу ХАМАСу на Ізраїль. За словами держсекретаря США Ентоні Блінкена, Тегеран підтримує ХАМАС, "Хезболлу" та інші проксі, які атакують Ізраїль й останніми тижнями американські війська в Іраку та Сирії. Лідер республіканської меншості у Сенаті Мітч Макконнелл назвав Китай, Росію та Іран новою віссю зла. Проте прямо про зацікавленість Москви й Пекіна в розпалюванні конфлікту на Близькому Сході ні у Вашингтоні, ні в Брюсселі не кажуть.

Візит міністра закордонних справ Китаю Ван І до США цього тижня на тлі перекидання Пекіном своїх шести військових кораблів на Близький Схід має стати початком підготовки зустрічі Сі Цзіньпіна й Джо Байдена в Сан-Франциско на саміті Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва в листопаді. Проте, як вже повідомляв Bloomberg, США та ЄС закликали Ізраїль відкласти початок наземної операції в Секторі Газа. Формальна причина - переговори щодо звільнення заручників, серед яких є громадяни США, за посередництва Катару. Неофіційна - невизначеність щодо власне цілей цієї операції. Захід відстоює позицію незалежності двох держав - Ізраїлю та Палестини. Саме тому, за повідомленнями американських ЗМІ, Вашингтон наразі обговорює з Тель-Авівом можливість створення в Секторі Гази тимчасового перехідного уряду за підтримки ООН та арабських держав.

Проте цей сценарій затьмарюється ризиком великої війни на Близькому Сході за участі більшої кількості країн, якого намагається уникнути Захід. Останні три тижні нам в Україні видається, що США наразі більше зацікавлені в підтримці Ізраїлю, відправивши туди свою ударну авіаносну групу, чого ніколи не було наприклад поблизу Криму від 2014 року. До цього додається ще й боєприпасний "голод". Генсек НАТО Єнс Столтенберг визнав, що повномасштабна війна Росії проти України виснажила запаси країн-членів Альянсу.

Дійсно, ми звідусіль чуємо про дефіцит боєприпасів на натівських складах. Проте ніхто не каже про додаткові інвестиції в ОПК західних країн. Українським представникам за кордоном щораз кажуть: "Надайте нам будь ласка аргументи, щоб ми змогли пояснити своїм людям, чому ми маємо нарощувати виробництво зброї, не перебуваючи в стані війни". Проте на Заході чомусь не використовують аргумент, що інвестиції в ОПК - це додаткові робочі місця для їхніх же людей.

У США кажуть, що зброя, якої потребує Ізраїль, не така сама, що її потребує Україна. Можливо, й так, адже Ізраїль готується до наземної операції в густонаселеній міській забудові. Це має дуже мало спільного з українським фронтом. Проте The New York Times пише принаймні про три види озброєнь, які знадобляться як Україні, так й Ізраїлю: боєприпаси калібру 155-мм, "стінгери" та "розумні" бомби.

Ще на початку жовтня голова військового комітету НАТО, адмірал Роб Бауер заявляв, що у натівців закінчуються боєприпаси й тепер "дно бочки видно". "Нам потрібно, щоб промисловість нарощувала виробництво набагато швидшими темпами. У НАТО для цього вже збільшили бюджет, але не потужності. Як наслідок, це призвело до зростання цін", — сказав Бауер.

Щодо необхідності збільшити виробництво зброї в світі, за словами українського міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, Київ почав бити в дзвони ще рік тому. В інтервʼю Politico міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін пішов ще далі, сказавши, що сьогоднішній стан оборонно-виробничих потужностей західних країн пригнічує.

"Якщо зібрати всі світові потужності з виробництва зброї та боєприпасів, цього буде недостатньо для цієї війни…Те, що відбувається зараз в Ізраїлі, показує та доводить, що світова оборонна промисловість стане галуззю для інвестицій на десятиліття", — сказав Камишін.

В інтервʼю Financial Times український премʼєр Денис Шмигаль теж підкреслив, що всі склади порожні - є величезний дефіцит боєприпасів не лише в Україні, а й в усьому світі, тому необхідно створювати спільні підприємства з американськими та європейськими оборонними компаніями. Все ускладнюються ще й політичною кризою в США. Республіканці в Палаті представників досі не можуть обрати спікера. Через це заблокований і бюджет на наступний рік, який передбачав значну допомогу Україні. Адміністрація Байдена надіслала до Конгресу обʼєднаний пакет допомоги як Україні, так й Ізраїлю на понад $100 млрд. Проте навряд чи він буде проголосований через опір республіканців, переважно з протрампівського крила, щодо подальшої допомоги Україні.

На початку цієї статті ТСН.ua зазначив, що нам треба змінювати свої підходи в комунікації із Заходом. Те, що працювало протягом першого року повномасштабного вторгнення, не працює зараз. На Заході все більше кажуть про необхідність прагматичного підходу щодо допомоги Україні з огляду на те, що Путін робить ставку на довгу війну на виснаження. Проста апеляція до "жертви російської агресії" з огляду на постійну загибель багатьох українців теж більше не працює. Саме тому у наступному тексті разом із експертами ми спробуємо розібратися, як Україні слід змінити свою комунікацію з Заходом.