Контракти.ua

Як вплинуть на війну в Україні ймовірне постачання озброєння Росії з боку Північної Кореї, яка кількість втрат здатна вимусити окупантів припинити війну, навіть якщо вони налаштовані її продовжувати, чи є військовий розрахунок того, скільки здатна тривати війна – про це в інтерв’ю для ТСН.ua розповів військовий експерт, колишній речник Генштаба ЗСУ Владислав Селезньов, який до окупації Крима служив керівником Кримського медіацентру, а потім залишився вірним українській присязі та виїхав із півострова.

Владиславе, останнім часом є багато розмов щодо можливих термінів закінчення війни. З оглядом на ситуацію на фронті, що б Ви могли сказати про можливі, орієнтовні терміни завершення війни? Чи може вона зінчитись до кінця 2024 року?

В першу чергу війна – це справа ресурсна. Звісно, що підсумок цієї війни очевидний – ми в цьому двобої з путінською армією переможемо. Питання лише в ціні. Щодо термінів – вони залежать від багато чого. Перше – наскільки буде спроможна російська окупаційна армія забезпечити себе усім необхідним. Бачимо, з чим зараз стикається Путін. Він змушений кланятись диктаторові Північної Кореї Кім Чен Ину, щоб отримати відповідні боєприпаси, ракетне озброєння для забезпечення власного війська. Відповідно, терміни будуть залежати і від того, якими ресурсами буде володіти українська армія. Тоді можемо визначатись.

Керівник української військової розвідки генерал Кирило Буданов переконаний в тому, що у війни не буде дуже великих термінів. На уточнювальні запитання він відповідає, що до року. Але попередні прогнози генерала певною мірою були скореговані з цілком очевидних причин. Поки наші західні партнери зволікали з передачею озброєння та військової техніки для нас, ворог мав можливість ретельно підготуватись. Якщо казати на рівні міркувань, то мені здається, що до листопада наступного року, напередодні президентських виборчих перегонів у США, було б непогано, щоб Байден поінформував своїх виборців про те, що він здолав жахіття 21 століття – путінський режим та особисто Путіна і саме завдяки зусиллям американського народу українська армія перемогла в цьому двобої з путінською армією.

Чи може війна звершитись неочікувано, раптово?

Виключати не можна. Давайте проведемо певні історичні паралелі. 1914 рік, Російська імперія приймає рішення щодо участі у Першій світовій війні. Мовляв, захистимо братів сербів. Чи мав на меті тодішній очільник Росії імператор Микола ІІ те, що кінцем цього процесу стане його смерть та смерть його родини в підвалі Іпат’євського будинку від кулі червоних комісарів? Звісно, що ні. Він сподівався трансформувати військову могутність російської армії в якісь переваги. Тобто цілком ймовірно, що раптове закінчення цієї війни можливе.

Є багато теорій змов, мовляв, Путін себе погано почуває. Але чи так це насправді – важко сказати. Це найбільш утаємничена особа серед світових політиків. Але є ключовий фактор. Війну Російської Федерації проти України веде не Путін, є Генштаб, є міністерство оборони, є чимало бенефіціарів в російському бізнесі, які заробляють де-факто на цій війні. Тому навіть раптова смерть Путіна  навряд чи відразу призведе до завершення активної фази російсько-українського протистояння.

Як би ви охарактеризували темпи постачання Україні озброєння з боку західних партнерів?

Є таке поняття як відкладене рішення. Фактично саме в такій парадигмі діють наші західні партнери. Зброя, яка потрібна українській армії – згодом ми її отримаємо. Але через певний проміжок часу. Це в першу чергу пов'язано з дієвою командою колишнього очільника міністерства оборони Олексія Резнікова. Я абсолютно переконаний в тому, що результат, який визначається 100 мільярдами доларів військо-технічної підтримки українських сил оборони, це заслуга в першу чергу Олексія Резнікова та його команди. За його твердженнями, часто почувши від західних партнерів слово “ні“, він сприймав це не як відмову, а як виклик для себе, для того, щоб знайти аргументи, переконати західних партнерів щодо поставки того чи іншого озброєння чи військової техніки.

Як буде діяти нова команда – достеменно не відомо. Сподіваюсь, що пан Умєров та його команда зможуть перейняти цю естафету та працювати так само дієво та ефективно. Казати про те, що чимало безпекових інституцій у світі займають таку собі імпотентну позицію, мабуть, не варто, тому що це очевидно. Ті інституції, які були створені за підсумками Другої світової війни та які мали б забезпечувати сталий мир та спокій на планеті – фактично не реалізували свою функцію.

Чи вистачить Україні особового складу здобути перемогу?

Звичайно, вистачить. Ключова місія, яка реалізовується українським Генштабом серед трьох таких  - збереження життя та здоров'я наших військовослужбовців. Відповідь очевидна – якщо ми втратимо армію, то ми втратимо Україну. Інші дві місії – це знищення ворожого потенціалу, визволення наших територій. Те, що зараз відбуваються планові заходи в рамках мобілізації – це природній процес. Через інтенсивність бойових дій Україна несе втрати, хоч вони і незрівняно менші, ніж у ворога.

Схоже, що для Росії не існує так званого стоп-числа власних втрат. Якими повинні бути втрати окупантів, щоб Росія була вимушена завершити війну? Чи є така кількість, коли обставини змусять Росію припинити війну?

Перед початком повномасштабної російської навали в експертному середовищі звучала цифра 10 тисяч-12 тисяч російських вояків, загибель яких стане фактором, який змусить Путіна припинити повномасштабну агресію. Але ж бачимо, що з того часу ця цифра збільшилась у 30 разів де-факто. Цей фактор російських втрат не став визначальним. Треба брати до уваги, що серед загиблих на війні росіян є чимало зеків та інших маргіналів, які за власним бажанням рушили на цю війну та втратили життя або стали каліками.

Мені здається, що навіть не людський фактор стане визначальним, а військово-технічні можливості російської окупаційної армії. Умовно кажучи, якщо ми спалимо всю їхню артилерію, а ця тенденція українською армією закладається. Ми щодоби знищуємо щонайменше по три десятки їхніх артсистем. Зараз на фронті, здається, їх понад 3 тисячі. Є над чим працювати. За 3-4 місяці з такою інтенсивністю ведення контрбатарейної боротьби ми спалимо їм всю артилерію. Звісно, що вони можуть підтягувати додаткові резерві з баз зберігання, підтягувати ті артсистеми, яким 100 років в обід, але сучасне високотехнологічне артилерійське озброєння Росія не спроможна виготовляти у великій кількості.

Є думка, що звільнення Криму українськими силами оборони може викликати ефект падаючого доміно на російському фронті. Чи посиплеться російський фронт, якщо Путін втратить Крим? Чи в Криму так звана “голка Кощія“?

Звичайно, я добре пам'ятаю казку про смерть Кощія. Але, я думаю, що навряд чи навіть втрата Путіним Криму докорінно змінить суспільно-політичну ситуацію в Кремлі. На порядок денний можуть вийти ще більш алармістські угрупування чи рухи в самому Кремлі на кшалт Стрєлкова, які прагнуть воювати "до победного конца", які прагнуть повністю перевести російську економіку на рейки військового часу. Тому я думаю, що ключовий фактор, який зможе завершити цю війну – це системна методична руйнація бойового потенціалу путінської армії. Тому вважати, що як тільки ми звільнемо Крим і Путін підіймає лапки догори і каже про те, що все, він здається – ні. Путін буде вести бойові дії до тих пір, поки йому буде дозволяти військово-технічне забезпечення армії.

Чи варто сподіватись, що Путіна вб'ють чи скинуть свої?

Мабуть, він найбільше захищений лідер країни у світі. Він як спецслужбіст абсолютно чітко розуміється на безпекових протоколах. Думаю, щоб убезпечити себе від неочікуваних речей, він створив розгалужену мережу Федеральної служби охорони і структури, які безпосередньо гарантують йому фізичне виживання. Тому вважаю, що такий кейс як вбивство Путіна технічно неможливо реалізувати. Ходять різні чутки щодо стану його здоров'я. Система, яку він створив, буде працювати над тим, щоб продовжити йому життя.

Позавчора, 12 вересня, з'явилась інформація про зустріч Путіна з диктатором Північної Кореї Кім Чен Ином. Як вплине на війну те, що Путін пішов по світу з протягнутою рукою, просячи снаряди та ракети?

Скоріш за все, путінська армія отримає якись преференції за підсумками цієї зустрічі. Чи у вигляді артилерійського озброєння, якого починає бракувати Путіну, чи у вигляді боєприпасів до того артозброєння. Номенклатура боєприпасів ототожня радянській. Тому російська армія може її використати. Але тут є два дуже важливих чинника. Чинник перший: якість північнокорейських артсистем – така собі. Українські гармаші мали можливість використовувати ракети до РСЗВ БМ 21 Град північнокорейського виробника – плювались і матюкались. Ракети не всі спрацьовували, не дуже влучні. Ставка була на кількість, а не на якість. З сучасними західними зразками озброєння, військової техніки та боєприпасів ці речі незрівняні.

Що ж стосується обсягів, то давайте виходити з наступного – 11 тисяч кілометрів логістична відстань від складів на території Північної Кореї до кордонів України. Уявіть собі. Скільки часу потрібно для того, щоб ешелон прибув. Чи всі ешелони доїдуть з урахуванням того, що активно працюють в тому числі і російські партизани? По-друге, скільки боєприпасів вони зможуть перевезти з урахуванням величезного логістичного маршрута? Максимальна навантаженість до 5 тис. тонн. Чому спустошені склади артснарядів білоруської армії? Тому що Путіну та його генералам було вигідно брати там боєприпаси з логістичної точки зору. Я думаю, що кількість боєприпасів, яка потрапить на фронт навряд чи буде визначальною. Звісно, я думаю, що буде реакція в рамках санкційної політики. Зокрема, з боку США по відношенню до Північної Кореї. Думаю, що це відкриє певні можливості для української армії щодо отримання тих видів озброєння та військової техніки, яку наші сили оборони до того не отримали. Попереду “Рамштайн“, тішу себе надією, що будуть добрі новини.

Є регіони, де фіксується певний відсоток незбиття російських повітряних цілей. Мешканці скаржаться, мовляв, Київ захищений, а деякі регіони – ні. Чи є перспективи для посилення ППО саме в регіонах?

В Києві зосереджені усі центри прийняття рішень, командні пункти, пункти управління та зв’язку. Тому Київ як столиця – найбільш захищений регіон нашої країни. Це не дорікання, а констатація. Очевидно, що Київ треба захищати в першу чергу. Що стосується інших регіонів, то були добрі звістки від наших німецьких партнерів щодо передавання наступної партії ЗУ тактичного рівня типу «Гепард». Вони чудово себе продемонстрували щодо знищення ворожих дронів-камікадзе Shahed-136. Сподіваюсь, що за підсумками наступного “Рамштайну“ ми почуємо добрі звістки.

Аеророзвідники майже в один голос кажуть, що є певний дефіцит дронів на фронті та закликають кожного більше допомагати в питанні купівлі БПЛА. Брак дронів буде завжди чи є перспективи вирішити це питання?

В рамках службової діяльності я чимало переміщуюсь територією України. Чим далі від лінії фронту, тим безпечніше мешканці себе почувають. Коли лунає сигнал повітряної тривоги, то тамтешні мешканці вважають, що до них точно не прилетить. Але ми маємо розуміти, якби не спротив українського війська, українських партизан у лютому-березні минулого року, така ситуація як в Бучі, Гостомелі, Ірпіні та інших населених пунктах могла бути на всій території України. Ворог – це орда, яка нищила все живе, вбивала, ґвалтувала, грабувала. Якщо ми хочемо забезпечити безпечний простір для себе, для нащадків, то треба працювати разом. Лозунг про те, що народ і армія єдині – це не штамп, це вимога цього часу, якщо ми прагнемо перемогти у цьому двобої. Маємо працювати всі на перемогу. Насправді нас багато і ніхто не вимагає зняти з себе останнє і відправити на потреби армії. Поки що. Ми маємо пам’ятати, що кожний день, прожитий нами живими та неушкодженими, це заслуга українських сил оборони. Зокрема і тих, хто воює за допомогою дронів. Ця війна є не тільки війною артилерії, а і війною дронів. Зараз ми маємо об’єднатись заради перемоги та нашого майбутнього.

Раніше повідомлялось про те, що оновлено список хвороб для оцінки придатності військовослужбовців.