Виживання України є життєво важливим для Японії, Південної Кореї і Тайваню – Bloomberg
Оскільки війна в Україні досі триває, заклики до США вийти з цього "конфлікту" та переорієнтуватися на Азію стають все гучнішими. Цікаво, однак, що в самій Азії чути такої критики все менше. Передові союзники Вашингтона в регіоні розуміють, що те, що відбувається в Україні, не залишиться в рамках регіону — це або зміцнить, або послабить більший глобальний порядок, від якого залежать і азійські країни.
Таку думку висловлює в своїй статті оглядач Bloomberg Хел Брендс, який є співавтором книги «Небезпечна зона: майбутній конфлікт з Китаєм» і представник відділу зовнішньої політики Державного департаменту США, повідомляє ZN.ua.
Далі наводимо прямим текстом.
Це стало зрозуміло минулого місяця, коли я їздив до Сеула на Азійську конференцію лідерів. На заході, номінально зосередженому на Азії, питання щодо ситуації в Україні була центральним.
Президент Південної Кореї Юн Сук Йоль відкрив конференцію, заявивши, що світ «ніколи не повинен допустити, щоб незаконне вторгнення в Україну... стало успішним прецедентом». Іншим хедлайнером була перша леді України Олена Зеленська, вибір, який красномовно говорить про значущість війни в дебатах про безпеку в Азії.
Коли я відвідав Токіо кілька місяців тому, чиновники Міністерства закордонних справ і Ради національної безпеки дали зрозуміти, що японський уряд дуже стурбований війною Путіна. Японія навіть відмовилася від того, що колись було керівним принципом її зовнішньої політики — не плутатися з Китаєм і Росією одночасно — щоб приєднатися до коаліції, яка запровадила санкції проти режиму Путіна.
Навіть на Тайвані, який стикається з загрозою існуванню з боку Китаю, мало хто з офіційних осіб закликає Вашингтон звільнити Україну. «Виживання України — це виживання Тайваню», — стверджує найвищий дипломатичний чиновник Тайваню у Вашингтоні Сяо Біхім . «Успіх України – це успіх Тайваню».
Циніки можуть подумати, що це випадок, коли союзники США говорять своїм захисникам наддержави те, що вони хочуть, а не те, що їм потрібно почути. Але демократії Східної Азії не є геополітичними простаками. Причина, чому вторгнення Путіна їх так підбадьорило, полягає в тому, що воно нагадало їм про деякі елементарні стратегічні істини.
По-перше, війна в Україні є перевіркою того, чи можна використовувати ядерну зброю для звичайних агресій. Росія використовує ядерні загрози , щоб утримати Захід від прямого втручання, поки вона спустошує Україну та намагається вкрасти її територію. Якщо це вдасться, прецедент буде жахливим для Південної Кореї, Японії та Тайваню, всі з яких стикаються з ядерними супротивниками з ревізіоністськими намірами.
По-друге, історія свідчить про певну неподільність глобальної безпеки. Навряд чи мир збережеться в одному ключовому регіоні Євразії, якщо він зазнає краху в інших.
Протягом 1930-х років подвиги Гітлера в Європі прискорили японську агресію в Азії: « світ розбитих вікон » заохочував хижаків усіх типів. У 1950 році США втрутилися в Південну Корею, щоб перешкодити Радянському Союзу випробувати крихке співтовариство вільного світу в Західній Європі.
Сьогодні тріумф Росії в Україні мав би глобальні наслідки . Це сигналізує про те, що автократична Антанта на чолі з Пекіном і Москвою зростає, тоді як західна коаліція на чолі з Вашингтоном хитається. Це створило б атмосферу небезпеки в Європі, поглинаючи увагу та ресурси США на багато років, можливо, десятиліть. Жоден із цих подій не покращить перспективи миру та стабільності в Азії, і лідери регіону це знають. «Сьогоднішня Україна завтра може стати Східною Азією», – заявив минулого року прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда.
По-третє, стримування — це щось більше, ніж баланс військової сили. Так, чи буде Китай застосовувати силу в західній частині Тихого океану, значною мірою залежатиме від оцінок можливостей його ворогів. Тут критики політики США мають рацію в тому, що ні Вашингтон, ні його союзники не готуються достатньо швидко — хоча війна в Україні може насправді їм допомогти, зосередивши увагу на недоліках ланцюга поставок, неадекватних запасах боєприпасів та інших військових недоліках.
Але стримування також залежить від того, як нападник оцінює наміри своїх суперників і чи вважає він, що міжнародне співтовариство має бажання покарати найжорстокіші форми агресії. Країни мають небагато кращих способів зробити ці судження, ніж шляхом екстраполяції нещодавнього досвіду. Тож Японія, Тайвань і Південна Корея уважно стежать за тим, хто кого переживе в Україні, бо розуміють, що Китай і Північна Корея теж спостерігають.
Ці питання стосуються останнього: війна в Україні є реєстром стійкості світу, в якому процвітали східноазійські демократії. Так звані реалісти на Заході можуть насміхатися над самою ідеєю міжнародного порядку. Проте офіційні особи Тайваню, Південної Кореї та Японії розуміють, наскільки їхні країни залежать від світу, де територіальне захоплення не заохочується, груба сила не єдине, що має значення, а вразливі демократії не покинуті на поталу тиранам по сусідству. Вони розуміють, що світ, у якому ці правила послаблені, є світом, у якому їх власна безпека — можливо, їх власне виживання — буде піддаватися більшому ризику.
Можливо, демократичний світ міг би не згадати шкоду від української поразки. Але друзі Америки у Східній Азії, у яких все поставлено на карту, на це не розраховують.
