Контракти.ua

Від того, які території ми зможемо відвоювати, залежатиме дуже багато. Саме це зараз найбільш обговорювана тема в західних столицях, яка так чи так призводить до двох ключових питань: чи відкриє український контрнаступ шлях до повернення Криму, та як на це реагуватиме Росія.

Хоч у своїх публічних промовах західні посадовці й кажуть, що переговори з Москвою наразі неможливі, за зачиненими дверима все зводиться до такої тези: Україна має дуже добре подумати над ціною довгої кровопролитної війни. Тобто, Києву дуже обережно радять подумати над можливим початком переговорів, якщо ситуація на полі бою зайде в глухий кут і триватиме дуже кровопролитна позиційна війна, як наразі у Бахмуті. Особливо на тлі ризику військової допомоги Росії з боку Китаю.

У цьому дуже чітко проглядається головний кремлівський наратив, який росіяни просувають вже кілька місяців: Москва готова до переговорів, це Київ не хоче. Насправді, від слів про ціну та підтримку України так довго, як це буде необхідно, Заходу вже давно час переходити до моделі "військової підтримки України так швидко й у тих обсягах, як це необхідно". США та ЄС по суті згаяли цілий рік повномасштабної війни на роздуми, а що ж зробить чи не зробить Путін, лише зараз починаючи збільшувати потугу свого оборонно-промислового комплексу.

ТСН.ua побував на "2-му Форумі Україна-Франція" в Парижі, організованого спільно Центром "Нова Європа" та Французьким інститутом міжнародних відносин (IFRI), та проаналізував що про наш весняний контрнаступ, подальший хід війни та переговори з Росією пишуть та кажуть на Заході.

Київ-Париж-Київ

Вирішальна битва

"Ми дуже вдячні всім нашим партнерам, які готові підтримувати Україну так довго, як буде потрібно. Але наразі ми потребуємо підтримки так швидко й в такому обсязі, щоб виграти війну вже цього року. Сьогодні Україна наближається можливо навіть до вирішальної битви. Ми розуміємо, щоб вистояти, ми маємо захистити себе на полі бою, а не за столом переговорів", - сказала директорка Центру "Нова Європа" Альона Гетьманчук, відкриваючи форум у Парижі, додавши, що "краще бути під російськими ракетами, ніж під російською окупацією".

Дійсно, по обидва боки Атлантики постійно наголошують, що підтримуватимуть Україну стільки, скільки це буде потрібно. Проте все частіше за лаштунками можна почути питання: так скільки ж?

Наприклад видання Politico опублікувало досить неоднозначну статтю про "маленькі тріщини" в єдності між Україною та США щодо того, "коли й як завершиться війна". В якості аргументів журналісти навели напевно всі завуальовані тези кремлівської пропаганди: від неможливості звільнити Крим і Донбас, які знаходяться під російською окупацією вже 9 років; до інциденту з "Північними потоками", в якому поважні західні видання зненацька побачили український слід.

Днями під час слухань у Конгресі директор ЦРУ Вільям Бернс заявив: Путін думає, що час грає на його боці, тому зможе перемогти війною на виснаження, послабивши західну підтримку України. Проте нічого нового очільник ЦРУ й колишній посол США в Росії не сказав. Ні для кого не секрет, що Путін зробив ставку на війну на виснаження, бо вважає, що має необмежений мобілізаційний ресурс. До того ж, як зазначила директорка Національної розвідки США Авріл Гейнс, Росія шукатиме союзників, перш за все в обличчі Китай.

Саме тому ключовою метою й зацікавленістю Заходу має бути остаточна перемога України вже цього року, а не численні публікації в пресі про буцімто неважливість оборони Бахмута за будь-яку ціну, нарікання на брак виробничих оборонних потужностей та перевірку готовності Києва до можливих переговорів із Росією.

Перемогти вже цього року

Так, дійсно, в ЄС та США є об’єктивні проблеми з виробництвом боєприпасів, військової техніки та озброєння. Наприклад The Washington Post пише, що за перші 8 місяців великої війни українські сили оборони витратили 13-річні запаси Stinger та 5-річні по Javelin. І на це є об’єктивна причина – Захід не готувався до війни такої інтенсивності в центрі Європи.

Голова Об’єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі каже, що все це лише збільшуватиме витрати Пентагону. З іншого боку, для чинної Адміністрації США це можливість заявити про збільшення робочих місць та інвестицій саме в оборонній галузі. А от ЄС вже спрямовує додаткові 2 млрд євро для виробництва боєприпасів саме для потреб України. І не треба забувати, що Росія також має аналогічні величезні проблеми.

Дискусії про переговори – це один із основних російських наративів, який від осені минулого року просуває Кремль. Всі свідомі того, що велику війну проти України Путін перетворює ще й на основу своєї передвиборчої кампанії. Президентські вибори в Росії мають відбутися 17 березня 2024 року. Путіну треба демонструвати хай і зазомбованим росіянам якісь результати. Тому Москва буде намагатися зробити все, щоб втримати свої територіальні здобутки в Україні. Саме для цього Росії й треба переговорна ширма.

Проте, за словами очільниці напряму "Регіональна безпека та дослідження конфліктів" Фонду демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва, дослідниці Лондонської школи економіки та політичних наук Марії Золкіної, очевидно, що будь-яка окупована українська територія – це плацдарм для подальшої російської агресії в будь-який момент. І Криму це стосується в першу чергу.

"Зараз за зачиненими дверима в певних кабінетах відбуваються обережні, а іноді й не дуже, дискусії й натяки, що можливо Україні варто подумати над питанням Криму. Тут позиція військових, політиків, експертів з питань безпеки й українського суспільства є однозначною – Крим перетворений на серйозну військову базу, при збереженні якої немає жодної надії на мир в регіоні. Тому з об’єктивних безпекових обставин ні Крим, ні частина Донбасу, ні будь-яка інша частина території України не може лишатися окупованою, якщо спільна мета України та її партнерів, - отримати передбачуваний і стабільний мир у Східній Європі. Тому для України сценарій один – звільнити нашу територію, зробити це в момент, коли російська регулярна армія є максимально слабкою (порівняно з 24 лютого 2022 року – ред.). І цей момент саме зараз, цього року", - зазначає Марія Золкіна.

Ну, а на численні публікації в західній пресі щодо буцімто стратегічної неважливості триматися за Бахмут, відповів командувач Східного угруповання військ, генерал-полковник Олександр Сирський: українські герої, які вже дуже довгий час тримають оборону Бахмута, не дають росіянам просунутися вперед, знекровлюють ворога (за різними даними, Росія поклала в Бахмуті 30-50 тис. пораненими та вбитими – ред.), виграючи дорогоцінний час для накопичення резервів і початку весняного контрнаступу, який вже не за горами.

The New York Times пише, що саме Запорізька область може стати напрямком довгоочікуваного українського контрнаступу, щоб просунутися до Мелітополя й перерізати російський сухопутний коридор від Криму до Донбасу, яким вихвалявся Путін, згадуючи про "внутрішнє Азовське море" і Петра І.

"Мало хто думає, що Україна зможе відновити свої довоєнні кордони одним ударом, не кажучи вже про повернення територій, включно з Кримом, захоплених Росією 2014 року. Але, якщо Україна зможе відірвати ще один значний шматок з окупованої Росією території, як вона це зробила минулого року на північному сході навколо Харкова та на півдні навколо Херсона, це б скасувало переконання, висловлене серед інших генералом Міллі, що війна приречена на безвихідь", – пише The Time.

Проте без більшої кількості сучасної зброї, включно з винищувачами, зробити це буде вкрай складно. "Я не очікую, що поставка винищувачів відбудеться найближчим часом, тому що це дуже складне завдання з логістичної та технічної точки зору", – заявив в інтерв’ю Bild am Sonntag міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Проте, якщо почати підготовку українських пілотів вже зараз, а не озиратися постійно на Путіна, побоюючись, що він може чи не може зробити, то, можливо, можна буде обережно говорити про перемогу України вже до кінця цього року.