Російські візити до Африки: про що вони, і чому до цього треба ставитись серйозно
Артем Филипенко: Візити Лаврова до африканських країн, які представляють як великі успіхи російської дипломатії, можуть викликати посмішку. Проте хотілося б застерегти і від зневажливих коментарів, якими часто-густо рясніє мережевий простір.
Я не є фахівцем з Африки та африканських проблем, але є кілька моментів, які, принаймні, змушують бути обережним в оцінці.
Почну з того, що в коментарях поволі проглядається расизм на зразок "той президент ще недавно з пальми зліз" успадкований десь ще з радянських часів (коли СРСР активно надавав підтримку "братнім" режимам по всьому світу, як вважали радянські люди, за їх кошт) і посилений глобалізацією та міграційними процесами. Все ж таки не треба уподібнюватися до росіян, для яких поза межами їх болот живуть "чурки", "хачі", "піндоси", "косоокі" та інші.
Це, так би мовити, емоційна сторона. Але є й практична.
а) Африка – це "таблиця Менделєєва", джерело різноманітної сировини, потрібної сучасному світові і, водночас, це величезний ринок як для різноманітної продукції (в тому числі продовольства, де Росія намагається витіснити Україну) та капіталів. Якщо Росія домовляється побудувати в якийсь з африканських країн атомну електростанцію, то це означає додаткові доходи для Росатому та російського бюджета на стратегічну перспективу;
б) Росія намагається косплеїти Радянський Союз і позиціонувати себе як один з центрів антизахідного світу, який не приймає модель ліберальної демократії, глобалізації тощо. Звідси постійні згадки російських очільників про важку долю американських індіанців, колоніалізм Заходу та інше. Водночас Росія намагається косплеїти США і бути глобальним гравцем, не зосереджуючись лише на Євразії і діючи на інших континентах. Зрозуміло, що у сучасної Росії нема ані ресурсів СРСР, ні тим більш ресурсів США. Але в неї є глобальний підхід (якого, на жаль, нема в України);
в) ми недооцінюємо чинник взаємодії колишніх колоній, якими є майже всі країни Африки (які звільнилися від колоніальної залежності трохи більше 60 років тому) і колишніх метрополій. Причому ця взаємодія вона двостороння. Колишні метрополії мають значний економічний інтерес в колишніх колоніях (згадаємо негативну реакцію Франції, коли Росії за допомогою вагнерівців вдалося посилити свій вплив в Центрально-Африканській республіці). На території Франції, Великої Британії та інших країн живуть чимало вихідців з колишніх володінь і вони тією чи іншою мірою впливають на їх політику. Тощо. Додамо до цього різні міжнародні об'єднання чи майданчики на зразок Африканського Союзу і не забуваємо про те, що кожна з африканських чи азійських країн є членом ООН.
Можливо, я перерахував не всі чинники, на які потрібно звертати увагу, але й цього достатньо щоб менше кепкувати з російської дипломатії. Росія – занадто серйозний ворог.
Додам лише сподівання, що нинішня фаза війни хоча б трохи змусить відмовитися від поверхового погляду на світ, який українці, на жаль, ще дуже мало знають.
Автор: Артем Филипенко, політолог, завідувач відділу досліджень Придунайсько-Чорноморського регіону Національного інституту стратегічних досліджень, військовослужбовець ЗСУ
