Справжній "привид" і жах для ворогів: друзі розповіли про безстрашні бої загиблого героїчного пілота-штурмовика
Справжній жах на окупантів наводив пілот-штурмовик Олександр Кукурба. На його рахунку понад два десятки знищених ворожих танків, ще пів сотні важкої техніки та понад триста ліквідованих рашистів.
З початком повномасштабного вторгнення пілот-штурмовик Олександр Кукурба брався за найскладніші завдання і фактично жив у літаку. За життя отримав найвищу державну відзнаку - "Золоту зірку" Героя України. Але сотий бойовий виліт для заступника командира ескадрильї став останнім, йдеться в ТСН.
Його називали українським «топ-ганом» - тобто найкращим стрільцем. Захоплювалися навіть американці, коли бачили його віражі під час спільних навчань. Олександр Кукурба у своїх 28 вже був справжнім асом, кажуть його друзі. Показують відео, яке знімав сам, аби після перемоги змонтувати документальне кіно. На кадрах його літак ледве не зрізає верхівки пшениці на полі - це не бравада, а необхідність під час бойових завдань летіти так низько, аби не засікла ворожа ППО.
«Сашко у нас літав і його ніхто не бачив. Ось такий «привид». Це треба відчувати літак. Тобто йде бойовий літак, з повним БК і треба утримати його», - каже друг дитинства Владислав.
Мріяв сісти за штурвал винищувача і вести повітряні дуелі, розповідає про друга Владислав. Але став справжнім жахом для ворогів на штурмовику СУ-25, вражаючи наземні цілі. «Щоб ви розуміли, коли він здавав іспит на бомбометання, з висоти пташиного польоту, він бомбою потрапив в коврик біля ліжка. Це занадто круто - це як за кілометр поцілити білці в око», - уточнює друг..
Бій з рашистами Олександр прийняв у перші ж хвилини повномасштабного вторгнення - намагався зупинити ворожі колони, що сунули на Херсон та Київ. А цього всього, кажуть його однокурсники по Харківському університету повітряних сил, могло і не бути. Якби ще курсантом Сашко здався - викладачі особливих талантів у ньому не бачили, перші польоти йому не вдавалися. А він взявся працювати над собою, адже марив небом. По справжньому його потенціал розкрила війна.
«Я його бачив в перший же день 24 лютого. Це була людина, яка мабуть єдина на весь аеродром, не мала ніякого страху в очах. Самоконтроль у нього був на найвищому рівні. Коли дійшла справа виконувати завдання, він зібрався і пішов, без краплі сумлінь. Він відбомблювався по колоні, яка йде, розвертався, і з гармати розстрілював тих, хто розбігався по посадках. Я сам не штурмовик, але як знаю, другий захід, зазвичай, не роблять, бо всі тебе чекають, дістануть. Він цього не боявся, розвертався, розвантажувався, все що мав в літаку, все до залізяки вистрілював, аби максимально нанести їм втрат», - каже колега.
За кілька місяців великої війни бойовий льотчик став повним кавалером орденів Богдана Хмельницького і ще за життя - Героєм України.
Він залишився на небі, піднявшись туди у сотий раз. Заради своєї мами, у якої був єдиним сином, заради дівчини, якій не встигав купити квітів і просив про це друзів, і заради всіх нас.