Перевага в артилерії: лендлізом це не дуже лікується. Що ж робити?
Віктор Трегубов: Поки маю час та натхнення. Ми трішечки провалились у прогалину в плануванні НАТО. Так вийшло. НАТО планувало відбиватися від СРСР/РФ саме, силами держав-членів, і будувало власний ВПК відповідним чином. Сценарій "ми допомагаємо третій країні, не задіюючі власні війська" не розглядався. Хоча б тому, що вважалося, що будь-яку іншу країну Кремль зіжре та не подавиться (якщо це, звісно, не Китай, але якби це був би Китай, НАТО б і не втручалося).
На практиці це означає, що країни НАТО, особливо європейська їх частина, ніколи не мали паритету по артилерії з СРСР. Протидія радянській артилерії покладалася на американську авіацію – США впевнено підтримували тотальну перевагу саме по ній.
В нашому конфлікті РФ спочатку зробила стратегічну помилку – спробувала зайняти Україну стрімким ривком. Це спричинило катастрофу на Київщині та ганебний відступ з Півночі України.
Після цього російські генерали пометикували і вирішили, що мають одну дуже потужну перевагу – в кількості старої радянської арти та нових дронів для її наведення (хай невпинно опліднюються в хитрі сраки одна близькосхідна та одна далекосхідна країна, що на початку 2010-х допомогли РФ з програмами по безпілотниках). Результатом цього стала тактика вогняного валу, в якій росіяни загнали на Донбас та Харківщину мало не все, що будувалося з часів Хрущова, і тупо знищують усе живе. Мінус цієї тактики – беруть не міста, а квадратні кілометри випаленої землі, але це Росія, їм норм.
Лендлізом це не дуже лікується з тієї простої причини, що – див. вище – НАТО не може перекинути нам стільки ж арти, бо й саме стільки не має. А віддати нам усю натівську авіацію для боротьби з радянською артою по натівській стратегії неможливо не тільки політично, а й суто технічно – авіація це не тільки літаки, а й пілоти, й системи розвідки та наведення, й супутники, й надскладна та наддорога інфраструктура.
Втім, лендліз подарував нам паліатив у вигляді Хімарсів. Як бачимо, на низці російських складів стався раптовий бадабум, що різко позбавив їх значних обсягів боєприпасів. Це ок – вони зупинилися та прифігіли. Прийшло б на місяць раніше – можливо, і з Сіверодонецько-Лисичанською агломерацію б інакше склалося, але маємо те, що маємо.
Втім, це не вирішує проблему. Так, це дуже сповільнює російське просування, але боєприпасів на території самої РФ ще вистачає. Натягнуть нових, розсередять склади, поставлять їх у дитячих садках.
Що може розірвати цю зв'язку дронів та арти – поки що велике питання. Теоретично це могли б бути або якісь нові засоби ППО та радіоелектронної боротьби, або власні дрони-камікадзе, або більше Хімарсів, щоб можна було працювати вже не по складах, а по артилерії чи установках ППО (з артилерією після цього зможуть розібратися ударні дрони).
Ось така ситуація. Сподіваюсь, світ має вирішення.
Автор: Віктор Трегубов, капітан ЗСУ, журналіст, публіцист та громадсько-політичний діяч
