Контракти.ua

367  —  20.06
Чи може ця війна тривати роками і від чого це залежить
Чи може ця війна тривати роками і від чого це залежить

Володимир Даценко: Минулого тижня і Джонсон, і Столтенберг заявили, що російсько-українська війна може тривати роками. Обидва при цьому декларують, що світ має бути готовим підтримувати Україну так довго, як це буде потрібно. Поки що ці заяви не звучать як констатація факту, а скоріше як попередження, яке має розвіяти очікування найскорішого завершення війни. В західному суспільстві все ще дуже сильна ідея про те, що війну треба зупинити якомога швидше, незалежно від ціни такого миру. Багато хто в Україні також не вірить в швидкі сценарії. Але справа в тому, що тривалість війни залежить від багатьох факторів.

1. ГОЛОВНЕ НЕ КІЛЬКІСТЬ, А ТЕМПИ

Щоб війська втрачали бойову міць і здатність виконувати поставлені задачі не так важливо, скільки тисяч або сотень тисяч ворожих солдат загине. Важливо щоб темпи цих втрат перевищували темпи мобілізації резервів з боку ворога.

На початку війни угруповання всіх сил ворога, спільно з росгвардією, так званими військами «лднр» та «вагнерівцями» оцінювалося в близько 200 тис. солдат.

За три місяці війни росія втратила близько 100 тис. солдат вбитими, пораненими і тими, хто відмовився продовжувати службу. Тобто темпи втрат складали близько 30 тис. солдат на місяць.

Аби не втратити бойову міць рф мала залучати принаймні скільки ж. Вона стягла в Україну БТГ з дальніх кордонів (включно з морпіхами балтійського і тихоокеанського флотів та контингентами з Абхазії та Нагірного Карабаху). Розпочала примусову мобілізацію в ОРДЛО і «добровільну» в рф. Але навіть цього всього не вистачало, аби зберегти чисельність війська.

Інформація про мобілізацію нових сил в рф ніде не лунає. ЇЇ не називають навіть західні розвідки. Сама росія лише раз вкінці березня заявляла, що за місяць їм вдалося залучити 25 тис. мобілізованих. Але чи ця цифра враховує підконтрольні росії ОРДЛО – невідомо. І наскільки вона реальна, теж важко судити.

При цьому, на початок червня російське угрупування на заході оцінювали вже в 100-150 тис. А це говорить про те, що темпи мобілізації кадрових резервів принаймні вдвічі відставали від темпів втрат.

З цього можна зробити припущення, що реально росія може залучати близько 10-20 тис. мобілізованих на місяць. З часом ця цифра поступово буде зменшуватись. Бо кількість мотивованих іти на війну, як правило з часом зменшується, а не збільшується.

Для того, аби кількісно зменшувати угрупування ворога ЗСУ має завдавати втрат в 300-600 орків на день (вбитими і пораненими). Ну і, звісно, чим більші темпи втрат – тим більше відмовлятиметься від продовження несення служби.

Зараз всередньому ЗСУ знищує 200-250 солдат рф на день. Кількість поранених має бути принаймні в 2 рази більшою – 400-500 солдат. Тобто, умовно задача зменшення угрупування ворога на фронті виконується, щоправда порівняно з першими місяцями ці темпи істотно впали.

Але справа не тільки в кількості солдат. Теоретично росія може дуже швидко збільшити темпи мобілізації піхоти (наприклад оголосити обов’язкову мобілізацію). Проте цю піхоту треба оснастити і забезпечити технікою. З військовою технікою все набагато складніше.

Росія має тисячі одиниць бронетехніки на складах. Але ця техніка десятиліттями стояла під відкритим небом. Уявіть автомобіль, який стояв 20-30 років і ви вирішили відправитись на ньому в подорож. Навіть, якщо відразу вам вдасться його невеликими зусиллями завести і поїхати, пригод у вашій подорожі вам не бракуватиме. Те ж і з бронетехнікою.

Аби вона була здатна воювати треба виконати комплекс ремонтних і технічних робіт. І це не може бути швидко. Тому мобілізація резервів бронетехніки обмежена темпами відновлення цих старих запасів.

На тиждень зазвичай з’являється інформація про 1-3 состави з бронетехнікою, які їдуть в напрямку фронту. Один состав це 30-50 одиниць техніки. Можна припустити, що не вся техніка потрапляє в об’єктиви, а десь третина. Умовно росія здатна залучати приблизно 300-500 одиниць бронетехніки на місяць (танки, БМП, БТР, МТЛБ і т.п.). Це дуже приблизні цифри, але більш точних даних немає.

300-500 одиниць БТ в місяць це багато, але якщо знищувати 20 і більше одиниць бронетехніки на день, то темпи постачання рф не встигатимуть за темпами втрат. Поступово кількість ворожої техніки на фронті буде зменшуватись.

Але і у випадку ворожої піхоти, і у випадку військової техніки темпи втрат ворога істотно впали за останній місяць.

Причина – втрата більшості радянської артилерії. Командувач логістики Сухопутних військ Володимир Карпенко в інтерв’ю західному виданню зазначив, що наші втрати в артилерії склали близько 700 одиниць. Це точно не бойові втрати, бо артилерія не воює на передовій і втратити в боях таку кількість артилерійських систем неможливо. Тим більше, що на початок війни у нас всього було близько 1100 одиниць ствольної артилерії і 300 РСЗВ. Тут, скоріше за все, мова іде про всю техніку, яка вибула (більше не використовується), в тому числі і через дефіцит боєприпасів радянського калібру.

Зменшення кількості артилерії і РСЗВ негативно позначилося на темпах знищення ворога. Частковим виходом із ситуації стало постачання західної артилерії. Зараз нам її уже поставили близько 200 одиниць. І це більш якісна і більш далекобійна техніка, ніж та, яка у нас була. Але тут є два нюанси. Її все одно трохи менше, ніж треба було б, аби повернути вогневу потужність ЗСУ на рівень лютий-березень. Принаймні іще 100-200 артилерійських систем докорінно змінили б ситуацію на фронті. А по-друге, ми поки що майже не компенсували втрати РСЗВ. Так, є 40 систем від Чехії і 7-10 сучасних високоточних MLRS нам мають поставити до кінця місяця. Зараз США думає додати іще 4 HIMARS і збільшити кількість ракет (бо спочатку їх дуже мало запланували).

Але, очевидно, має пройти іще місяць, щоб США впевнилися, що ми якісно використовуємо їх MLRS і ризику потрапляння цієї зброї в руки рф немає, аби дати нам наступний пакет в 20-30 одиниць. Які уже очевидно істотно вплинуть на фронт.

Порівнювати MLRS M270/HIMARS з радянськими РСЗВ, які у нас були, не має сенсу. Але при необхідній кількості ракет навіть кілька десятків цих систем будуть виконувати задачі не гірше сотні старих радянських РСЗВ.

Інший негативний наслідок зменшення кількості бойової артилерії ЗСУ – збільшення втрат серед наших солдат. Артилерія це не тільки засіб враження, це і засіб контрбатарейної боротьби – тобто захисту від ворожої артилерії.

Чим менше ЗСУ влучає по ворожим вогневим позиція і складам боєприпасів, тим більш ритмічно працює артилерія ворога. Називається цифра в 50-60 тис. пострілів на день з ворожої артилерії. Це дуже великі цифри, багато хто в них сумнівається. Але варто розуміти, що у ворога на фронті близько 3-5 тис. артилерійських систем. І кількість пострілів напряму залежить від того, наскільки вільно ця артилерія себе почуває в зоні 10-30 км від фронту. І наскільки безперебійно працюють ланцюги забезпечення.

Минулого тижня наші сили знову почали накривати склади БК ворога. І це вселяє певний оптимізм.

Також ж, аби зупиняти атаки ворога, нам доводиться іти в ближній бій (замість того, аби накривати ворожі БТГ артилерією ще на підступах). Ближній бій завжди несе втрати обом сторонам.

Виконати задачу знищення ворога можна різними способами, питання в ціні. І засоби дальньої дії найбільш безпечний спосіб. Поки що артилерії недостатньо, аби закривати всі задачі.

Жодна, навіть дорога артилерійська установка, не вартує життя українських захисників. І тому завжди краще мати достатньо артилерії, аніж іти в ближній бій.

Якщо ситуація з нашою артилерією буде погіршуватись (наприклад захід зменшить поставки в липні-серпні), то теоретично може настати момент, коли мобілізації резервів рф буде достатньо, аби компенсувати втрати на фронті. І тоді ми ризикуємо вступити в фазу затяжної війни. Коли кожна зі сторін здатна підтримувати приблизно однакову концентрацію військ і вогневої потужності і не може отримати перевагу. Цих сил уже недостатньо аби атакувати, але цілком достатньо оборонятись.

2. КІЛЬКІСТЮ НЕ ЗАВЖДИ МОЖНА КОМПЕНСУВАТИ ЯКІСТЬ

Інше питання в якості військових підрозділів. Зараз основну ударну силу з боку росії складають найбільш якісні БТГ (морпіхи, десантники, елітні такнові і моторизовані підрозділи, вагнерівці). Вони підготовлені. Уже мають бойовий досвід і розуміють як діяти. Достатньо мотивовані (це найбільш скрєпні сили, які все життя мріяли «павтаріть»). Але для росії проблема в тому, що саме ці підрозділи несуть найбільші втрати.

Наприклад під час штурму в районі Попасної, була інформація про принаймні 1 БТГ морпіхів і 1 БТГ десантників, які фактично втратили боєздатність через великі втрати.

Військовий аналітик Том Купер зазначав, що під час атаки на південь від Ізюму (в напрямку на Богородичне) росіяни втратили щонайменше 3 БТГ за 4 дні:

«Два дні тому росіяни зайняли Богородичне: потім українці вдарили їм у фланг з півдня, знищивши ще один БТГ (третій за чотири дні, тільки на цьому напрямку). Як зазвичай, це була нічна операція, яку очолював спецназ: те, що росіянам не подобається найбільше».

Після завершення цієї фази безперервних атак з боку росії виявиться, що більшість підготовлених, досвідчених і мотивованих сил уже немає. Всі нові підрозділи, або ті, в яких переважну більшість будуть складати мобілізовані, не матимуть також рівня підготовки і бойового досвіду. Навіть якщо їх мотивація буде іще більшою.

Насиченими новачками підрозділами буде дуже складно управляти і ставити їм якісь атакувальні задачі. Скоріше за все, росія буде змушена стати в захист. Або ж темпи втрат будуть істотно зростати. Навіть при незмінних можливостях ЗСУ.

Саме тому кількість БТГ ворога не так важлива, як те, на скільки ці БТГ укомплектовані, підготовлені і готові виконувати бойові задачі.

В цьому випадку єдиною умовою того, що ЗСУ не зможе переломити хід війни і перетворити якісну перевагу в перемоги – є іще більший дефіцит боєприпасів і ще менші вогневі можливості.

Тобто, якщо можливості ЗСУ будуть пропорційно зменшуватися бойовим можливостям підрозділів ворога, то ризик затяжної війни стає реальним.

Тут знову ж таки багато що залежить від наших партнерів і темпів поставок важкого озброєння. Поки що прогнозувати щось складно. Багато чого залежатиме від ленд-лізу і того, як і коли він почнеться. Дуже багато залежить від США, в яких зараз купа внутрішніх проблем.

3. ВІЙНА БЕЗ ПЕРЕМОГ РОЗЧАРОВУЄ

Бойовий дух напряму пов’язаний з військовими здобутками. Тривала війна на місці, без очевидних перемог кожної із сторін однаково вимотує обидві сторони. Дуже багато буде залежати від реальних військових здобутків.

Тут є дві основні позиції: Сєвєродонецьк-Лисичанськ і Херсон.

Взяття Сєвєродонецька-Лисичанська ворогом дасть поштовх мотивації росії і негативно вдарить по нашій мотивації. Навіть при тому, що контроль цих міст не дає жодній із сторін якусь військову перевагу.

Взяття або облога Херсона з боку ЗСУ гойдне терези в наш бік. І не факт, що росія зможе швидко оговтатись від цього. Тобто посипляться відмови воювати, впаде кількість «добровільно» мобілізованих, і це все негативно позначиться на кількості і якості військ ворога.

Відсутність можливості здобути якусь велику перемогу є основною передумовою переходу війни у затяжну фазу.

Наприклад в Сирії війська Асада і Курди уже давно стоять по два береги ріки Євфрат, і жодна із сторін не здатна форсувати ріку. Цей паритет триває роками.

Підсумовуючи можна сказати, що можливості обох армій обмежені. Можливості ЗСУ обмежені підтримкою союзників. Можливості росії обмежені темпами відновлення техніки і мотиваційним резервом для мобілізації населення. Буде війна затяжною чи ні залежить від темпів постачання важкого озброєння Заходом, динаміки війни і військових перемог. Нам лишається тільки вірити в ЗСУ і готуватись до всіх можливих варіантів.

Автор: Володимир Даценко, аналітик, громадський діяч

Статьи по теме
"Демарш" президента Казахстана: зачем Токаев "оскорбил" Путина

Илья Куса: На самом деле, вполне ожидаемая реакция от президента, который хочет стать вторым Назарбаевым. Для этого ему нужен устойчивый имидж жесткого государственника, самостоятельного игрока и "нового лидера". Отсюда и заявления в Петербурге.
22.06 — 446

Чи є сенс переконувати російських родичів: дивимось соціологію
Чи є сенс переконувати російських родичів: дивимось соціологію

Тимофій Брик, соціолог: Інфоприводи несуться та змінюють один одного. На початку вторгнення, десь перший місяць, було багато медійних сюжетів про "родичів в росії". Наші журналісти, блогери, CNN телефонували в рф і слухали, що українці себе бомблять. Кацурін навіть зробив цілий проект "Папа поверь". Ну і родзинкою цього всього було, що умовні "російські родичі" не вірили навіть власним російським полоненим.
21.06 — 341

О чём сказал и о чём побоялся сказать Путин?
О чём сказал и о чём побоялся сказать Путин?

Игорь Тышкевич: Кратко по базовому выступлению Путина на Петербургском международном экономическом форуме.
17.06 — 477