Контракти.ua

460  —  31.05
Битва за Донбас: підсумки травня і прогнози на червень
Битва за Донбас: підсумки травня і прогнози на червень

Володимир Даценко: «Масштаб просування армії рф явно неспівставний з масштабом сил, які для цього просування були задіяні». Чи виправдалися прогнози експертів, як ситуація виглядає прямо зараз, що відбувається на нашому зовнішньо і внутрішньополітичному фронті та що буде у червні?

1. ПРОГНОЗИ АНАЛІТИКІВ

На початку травня розпочалася друга фаза війни – так звана битва за Донбас.

Росія мала на меті зробити подвійне оточення наших сил на сході в два умовні «котли» (Сєвєродонецьк-Лисичанськ та Слов’янськ-Краматорськ).

Для цих цілей росія зосередила близько 65-70 БТГ на початку травня (до 50 тисяч солдат, орієнтовно 700 танків, 2000 одиниць бронетехніки, до 1000 одиниць ствольної та реактивної артилерії).

Це приблизно стільки ж, скільки росія кидала на захоплення Києва 24 лютого (сумський, чернігівський, київський напрямки), а по артилерії навіть більше. Але тут ситуація виглядала суттєво більш сприятливо для рф: значно коротші ланцюги постачання, відносно безпечні опорні пункти в Ізюмі і Куп’янську, зачищена територія від сил спротиву.

Західні аналітики на початку битви давали орієнтовні шанси успіху росіян 50/50. Більшість сходилися в тому, що всі цілі точно не будуть досягнуті, але імовірно на кінець місяця бої мали відбуватись на околицях Слов’янська, Бахмута і Костянтинівки. Для цього росіяни мали взяти щонайменше Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Лиман, Барвінкове і Попасну.

І це в принципі досить реалістичні оцінки, а не ті, які західні аналітики давали в лютому-березні.

2. ЯКА СИТУАЦІЯ ЗАРАЗ

Якщо подивитись на загальну мапу бойових дій в Україні, то лінія фронту за місяць загалом майже не змінилися. Україна поліпшила своє становище на Харківщині, росія дещо просунулася на Луганщині (захопила Попасну, Лиман, погіршила становище захисників Сєвєродонецька).

Фактично, росіяни не виконали жодного із завдань на другу фазу війни. А ця фаза перш за все передбачала наступальні дії саме рф, з подальшим переломом в бік агресора.

Для розвитку успіху в напрямку Попасної росія в середині травня довела місцеве угрупування до 10 БТГ, в тому числі 2 БТГ морської піхоти, БТГ «вагнерівців». Для прикладу – на всю Херсонську область ворог виділив 7-8 БТГ. Тут же значно більші сили було кинуто на напрямок одного населеного пункту.

Закономірно ворог точно мав просунутись вглиб нашої території. І якщо взяти просто співвідношення сил, то задача перерізати шляхи постачання до Лисичанська мала бути точно виконаною.

Частковий успіх дійсно відбувся, але судячи із зупинки наступу в цьому напрямку ворог поніс дуже суттєві втрати, що змусило його відійти від траси Лисичанськ-Бахмут. Під кінець ЗСУ навіть відбили у ворога Тошківку, північніше Попасної.

В будь-якому випадку, масштаб просування явно неспівставний з масштабом сил, які для цього просування були задіяні.

При чому для цієї атаки росія перекинула значні сили з ізюмського напрямку. Якщо на початку місяця сили рф довкола Ізюму оцінювали в 27 БТГ, то на кінець місяця – 20-22 БТГ. До того ж, росія ввела в Україну резерви з дальніх рубежів. Зокрема 11-й армійський корпус Балтійського флоту (найпівнічніший підрозділ рф).

Залучення дальніх резервів дозволило зупинити небезпечне просування наших сил на Харківщині.

Паралельно зараз відбуваються певні наступальні дії ЗСУ на Херсонщині, але масштаб і результат цих дій поки оцінювати зарано.

Проте фактично можна говорити про певний паритет сил, коли на певних напрямках ініціативу має ворог, на певних ми. При цьому і ми, і вони намагаємось максимально розпорошити сили противника. Для цього рф підтягнула 2БТГ (невідомої бойової кондиції) до Курської області і продовжує обстрілювати прикордонні населені пункти України. Ми ж, в свою чергу, б’ємо в місця найменшої концентрації сил ворога, змушуючи його перегруповуватись і відтягувати сили на Херсонську і Харківську області.

3. ПРИЧИНИ ПАРИТЕТУ СИЛ

Хоч фронт майже і не рухався в травні (порівняно з попередніми місяцями), насправді саме зараз відбуваються найзапекліші бої.

Масштаб бойових дій характеризує теплова карта України. Найгарячіша точка на мапі – район Сєвєродонецька і Лисичанська. Ця територія прострілюється артилерією ворога з трьох сторін.

При цьому дійсно між сторонами є певний крихкий паритет сил, який досить легко порушити, і стратегічної переваги ми поки що не маємо. На це вказує той факт, що в середині травня ЗСУ, судячи з публічних джерел, зіштовхнулися з гострим дефіцитом артилерійських снарядів та ракет до РСЗВ. І це відразу ж позначилося на динаміці подій: наступ на Харківщині зупинився, артилерія ворога почала діяти зухваліше і інтенсивніше, в росії знов заговорили про наступ на Київ. Баланс сил гойднувся в бік ворога.

Потім ситуацію вдалося вирівняти поставками нових гаубиць і САУ та боєприпасами натівського калібру 155мм до них.

Росія має майже безмежні запаси боєприпасів і ракет до РСЗВ. Вона компенсує брак точності кількістю пострілів, випускаючи в середньому до 20 разів більше боєприпасів ніж ми. Перевага в артилерії дозволяє знищувати цілі міста та готувати плацдарми для наступу. Але сама по собі артилерія міста не захоплює. Для цього треба бронетехніка, мотопіхота, десантники. Захоплення кожної нової позиції дається росіянам важкими втратами, але і для нас відстоювати позиції під шквальним вогнем артилерії не менш болючий процес.

Саме в цьому і полягає паритет.

З цього боку перший етап війни для нас був значно ефективнішим: ми мали ще достатньо потужностей артилерії і РСЗВ, могли накривати колони ворога достатньо глибоко і достатньо болюче, артилерія ворога діяла здебільшого незлагоджено і ховалася далеко від лінії фронту.

Для того, аби баланс став на нашу користь нам необхідні засоби враження ворога на значну відстань (принаймні до 70 км). Це дозволить обстрілювати місця групування ворога в тилу, склади, змусить відступити артилерію ворога та діяти більш обережно і менш інтенсивно.

Для цього нам необхідні західні РСЗВ (MLRS). Саме тому довкола них відбувалися основні дискусії і заяви останніх тижнів.

Головне питання зараз – це те коли і скільки РСЗВ нам дадуть. Поки що говорять про 20-30 в найближчі тижні і можливо більше згодом.

Цього мало, але принаймні можна буде полегшити ситуацію на одному з напрямків війни.

4. НАШІ СОЮЗНИКИ

В цей час досить чітко вималювалася позиція наших партнерів. Зараз Захід умовно розподіляється на два табори. В першому Франція, Німеччина і Італія. Вони умовно говорять про підтримку України, але паралельно просувають ідею, що тривала війна не вигідна нікому, а тому треба шукати компроміси.

Інший табір це Британія, Польща і країни Балтії. Вони якраз таки розуміють, що ризик умиротворення це ризик іще однієї відкладеної війни – і можливо більш масштабної і кривавої.

США поки що десь посередині, час від часу переходячи від однієї групи до іншої.

Перший табір тримається на тезах про те, що продовження війни це людські втрати, і вони будуть все більшими і важчими, і тому треба повернутись до перемовин і дати можливість «зберегти обличчя путіну».

Спочатку Євросоюз відверто злякався того, що після можливого захоплення України війська росії підуть далі на захід. Відчуття можливості того, що російські танки підуть на Берлін і Париж, пробудило суспільство в більшості країн ЄС, і воно почало вимагати від політиків дати Україні зброю.

Більшість західних ЗМІ останні два місяці активно «заспокоювало» суспільства ЄС і США. Зараз західне суспільство заспокоєне історіями про те, що росіянська армія незграбна і неефективна та не загрожує Заходу (чомусь західним аналітикам складно зрозуміти, що ключова причина поразок путіна це ЗСУ, і далеко не гарантовано, що армії ЄС будуть такими ж відчайдушними і незламними).

Тепер війна в Україні для європейців все більше стає зовнішнім питанням, де території не такі важливі, а ідея зберегти більше життів виглядає дуже гуманістично.

Натомість Польща і країни Балтії чітко усвідомлюють, що будь-які поступки росії призведуть до того, що вже завтра агресор почне готуватись до нової війни, але на цей раз врахує свій досвід і буде більш підготовленим. Історії про економічне ослаблення рф виглядають далекими від реальності. Росія завжди знайде гроші на війну, а населення рф готове жити значно гірше заради реалізації ідеї реваншизму.

Треба усвідомлювати, що міжнародна підтримка досить хитка, і з часом тези примирення будуть ставити все сильнішими. В Британії положення Бориса Джонсона досить нестабільне через скандал з карантинною вечіркою (так в світі ще досі існує ковід). Прихід іншого прем’єра може означати зміни риторики або і курсу вцілому.

В США положення Байдена не менш неоднозначне. Його підтримують лише 36% американців, а Трамп знову очолює рейтинги опитувань.

На жаль, це в розповідях Арестовича запровадження ленд-лізу мало подарувати звичайному американцю відчуття гордості і повернути спогади про перемогу у Другій світовій, і тільки цього ленд-лізу американці і чекали останні 70 років. Але по-факту американці також пам’ятають багато війн на чужих землях, які нічого не дали Штатам. І спекулювати на цих спогадах значно простіше.

Риторика Трампа і його прибічників будується на тому, що США має зосередитись на внутрішніх проблемах і облишити ідеї просування і захисту демократії в світі. Трамп активно критикує виділення Україні 40 млрд. дол. І в нього є істотний медіа-ресурс для просування цих ідей.

Просто не буде, і дуже багато залежить від роботи українських міжнародників.

5. КУЛЬГАВЕ НАТО І ЄС

Також цього місяця стала очевидною слабкість великих бюрократичних організацій, таких як ЄС і НАТО. Один член ЄС (Угорщина) вже місяць блокує накладення нафтового ембарго. Один член НАТО (Туреччина) блокує вступ нових членів до безпекового альянсу – Швеції і Фінляндії. І ні ЄС, ні НАТО нічого не можуть вдіяти з єдиними незгодними в своїй зграї.

Це велика вада складних бюрократичних інституцій порівняно з авторитарними режимами росії і Китаю. Авторитарний режим ухвалює рішення миттєво і діє на випередження. Західні політики намагаються наздогнати події, які уже відбулися, і хоч якось вплинути на них.

Очевидно, що Угорщина може також зірвати нашу заявку на членство в ЄС, а вступ України до НАТО має іще більше перепон.

До речі, в самій Угорщині уже активно просувають проросійські тези про те, що більшість земель Україні «подаровано». Як домовлятись з таким членом ЄС – незрозуміло.

6. ПОЛІТИЧНІ ІГРИЩА

І в самій Україні не завжди все добре в головах політиків. Прихильники Порошенка і оточення Зеленського продовжують грати в небезпечні ігри зведення політичних рахунків. Часто вони не усвідомлюють, де інтереси їх лідерів, а де інтереси держави.

Політики не зрозуміли, що всі довоєнні політичні рейтинги і соціологічні опитування тепер не мають значення, і продовжують поводити себе так, як і раніше. Реальність така, що в майбутньому парламенті може не бути ні партії Порошенка, ні «Слуг народу». Майбутнє настільки не визначене, що будь яка спроба відіграти якісь бонуси зараз може нічого не вартувати. Але наражає на реальну небезпеку країну.

Це не означає, що про помилки і тим більше злочини – треба забувати. Ні, прийде час і всі герої будуть згадані. Але зараз будь-який необережний крок надто небезпечний.

Також я не зрозумів стратегією влади корегувати свою позицію заднім числом. В перші дні ОП відкрито говорило, що не було готове до війни, потім з’явились історії про те, що всі були готові, просто казати не хотіли. Потім заявили, що створювали меседжі швидкої і переможної війни, аби підтримати суспільство…

Навіщо це? Чому не можна сказати правду, що всі думали, що росія блефує? Всі бачили ці карти, які публікували західні ЗМІ кілька місяців, і тотальна більшість в них не вірили. Так, це помилка. Це велика помилка, але краще її визнати, аніж намагатися виправдати.

Чому не можна зізнатися, що влада сподівалася, що росія відступить, якщо понесе значні втрати? Багато хто так думав. В перші дні війни і я думав, що якщо за тиждень знищити 200 російських танків, то підрозділи рф відмовляться виконувати накази і втратять керованість. Виявляється не втратили: гинули і знову йшли, і знову гинули. І так раз за разом.

Всі ми робимо помилки, але дорослі їх усвідомлюють, а інші намагаються виправдати.

7. ЩО БУДЕ В ЧЕРВНІ

Вочевидь, більшу частину червня ситуація умовного паритету буде зберігатись. Ми будемо мати ініціативу на одних напрямках, ворог на інших. Наша перевага – мобільність і непередбачуваність. Перевага ворога – безмежні запаси боєкомплектів артилерії.

Все залежатиме від того, чи зможемо ми відсунути ворожу артилерію достатньо далеко від лінії фронту і коли. Тут без постачання західних РСЗВ і інших далекобійних систем не обійтися. Своїх резервів боєприпасів в України лишилося не так багато, і їх майже неможливо швидко поповнювати.

Також очікуємо, що Україна матиме достатньо бронетехніки, аби підготувати резервні бригади, на які вже буде покладена основна задача контрнаступальних дій. Але, скоріше за все, ці дії будуть уже в липні. І чекати миттєвих проривів на 50-100 км не варто. Витіснення ворога буде обережним і поступовим. Головна задача змусити ворога тікати так само, як він тікав з Півночі. По черзі, на кожному з напрямків.

Аналітики повідомляють, що росія готує близько 30 тисяч резервних сил, які мають бути підготовлені до липня.

Зараз армія рф підтримується за рахунок доукомплектування наявних підрозділів мобілізованими з рф. Тобто існуючі БТГ на 10-15 днів відводяться від лінії фронту на відпочинок і доукомплектацію новими солдатами, а потім повертаються в бій.

Недоліком цієї тактики є те, що з часом БТГ втрачає більшість умовно досвідченого складу і стає умовнобоєздатною. До того, ж навіть з урахуванням наявних поповнень в російських БТГ уже накопичилася проблема хронічного недоукомплектування. В результаті на папері росія має 10 БТГ, а за бойовою міццю вони відповідають лише 5-7 БТГ.

Цю проблему було вирішено ліквідувати нашвидкуруч створеними новими БТГ, кістяком яких стане резервний офіцерський склад. Але це рішення явно спізніло в часі на два місяці, і невідомо чи знайдуть військові частини таку кількість добровольців (при тому, що їм паралельно треба наповнювати наявні БТГ резервними силами). До того ж це означає, що останніх кадрових офіцерів рф кинуть в бій уже в липні.

Тому історії про те, що росія здатна воювати дуже довго – відверте перебільшення. Навіть підтримуючи певну чисельність БТГ з часом її комплектність і готовність будуть падати. Нові БТГ будуть незлагодженими і непідготовленими.

До того ж росія втрачає запаси своєї бронетехніки. Щоправда тут з’явилася інформація про те, що свої танки і бронетехніку росіянам може передати лукашенко. Білорусь має 1,5 тисячі танків (в основному Т-72, які використовують і росіяни) і близько 1,5-2 тисячі одиниць бронетехніки.

Якщо Білорусь передасть половину своєї бронетехніки, то цього вистачить на формування до 30 БТГ. Можливо саме тих, які готують на липень. Але навіть це не врятує рф від неминучого браку броньованої техніки в перспективі 3-4 місяців, якої треба дуже багато, аби вести наступальні дії.

Скоріше за все, до кінця червня армія рф дійде до розуміння, що резервів бронетехніки і боєздатності солдат достатньо лише щоб утримувати позиції.

Напевне спочатку росія піде в останній контрнаступ на Херсонщині і, звісно, збере сили для останнього наступу на Донбасі.

До цього моменту ворог намагатиметься захопити повністю Сєвєродонецьк і Лисичанськ аби зосередити всі свої сили на штурмі трикутника Слов’янск-Бахмут-Краматорськ.

Цей етап наступу можливо стане останнім. Принаймні, якщо не відбудеться чогось надзвичайного (Китай дасть зброю рф, або Захід відмовиться давати зброю нам).

Далі інтенсивність боїв буде поволі падати, і контратаки України будуть ставати дедалі успішнішими і змушуватимуть ворога поволі відступати. В цей момент росія кричатиме про перемовини, махатиме всіма червоними кнопками, і тоді ми перейдемо на наступний етап війни. Битва за Донбас скінчиться. Почнеться спроба росії утримати захоплені території. Будь-яким шляхом: військовим, політичним або терористичним.

Автор: Володимир Даценко, аналітик, громадський діяч

Статьи по теме
Это фундаментальный сдвиг: закрытие проекта европейской России
Это фундаментальный сдвиг: закрытие проекта европейской России

Сергей Медведев, профессор: А ведь речь вовсе не о визах, ВНЖ и хороших-плохих русских. Речь идет о конце тридцатилетней эпохи, в которой россияне чувствовали себя в Европе, как дома. Да, поначалу как гости без гроша, окно в Париж, челноки, интердевочка и все такое, а потом и как хозяева – с русскими курортами, поместьями, лоббистами, прикормленными политиками, партиями, странами и даже целым пэром в Палате лордов.
17.08 — 299

Нотатки про наш «марафон» - 4. Новий ворожий наступ: з якого дива, і чому це не катастрофа
Нотатки про наш «марафон» - 4. Новий ворожий наступ: з якого дива, і чому це не катастрофа

Євген Дикий: Доброго ранку, мої котики та зайчики! Натхненні вчорашньою «бавовоною», ми за якийсь дуже короткий час можемо бути заскочені новинами про наступ ворога, притому ще й не на одному напрямку. Що відбувається та чому це не лише не катастрофа, а швидше навпаки умовно добра новина – у останньому шматку багатостраждального недільного лонгріда (початок та середина відповідно у позавчорашньому та вчорашньому постах).
10.08 — 287

Нотатки про наш «марафон» - 3. Херсон: як не потрапити у пастку
Нотатки про наш «марафон» - 3. Херсон: як не потрапити у пастку

Євген Дикий: Отож, мої котики та зайчики, продовжимо огляд ситуації (початок – у двох вчорашніх постах). Зараз про трохи невеселі речі, але які треба тверезо оцінювати.
10.08 — 291