Контракти.ua

630  —  04.05
Дипломатичний скандал Росія-Ізраїль: що нам з того?
Дипломатичний скандал Росія-Ізраїль: що нам з того?

Карл Волох: Перед тим, як я поясню вам ситуацію навколо скандалу Росія-Ізраїль (котру, здається, в нас мало хто розуміє), нагадаю аксіому: воювати з Путіним не хоче ніхто й усі країни намагаються уникнути прямого військового протистояння з агресивним психічно неврівноваженим ядерним монстром. Задля ілюстрації, згадайте ситуацію з літаками, котрі нам уже мали передати понад місяць тому. Навіть рішучі й мужні брати-поляки, навіть дружні й надпотужні американці дали задню, бо побоялися, що це призведе до прямого силового зіткнення з Росією. Що вже казати про інших...

А тепер – про самий дипломатичний скандал. Перше, що ви маєте розуміти, це реальне ставлення Ізраїля до Росії. Найбільша помилка – це вважати тут індикатором думку якогось вашого екс-сусіда, котрий виїхав у Ізраїль, не вивчив нормально іврит, присів на кремлівський телевізор і сьогодні вам транслює всі шедеври роспропаганди. Такі як він не лише не мають впливу на ізраїльську політику, а й не характеризують ставлення більшості населення, котре прекрасно знає, хто стоїть за озброєнням і військовою та ідеологічною підтримкою більшої частини терористичної антиізраїльської нечисті багато десятків років поспіль. Соціологія показує, що рівень недовіри до Росії в Ізраїлі був одним із найвищих у світі ще тоді, коли українці переважно гралися з московитами в братні народи.

Але й не це визначає ізраїльську політику по відношенню до Москви, а винятковий, доведений майже до абсолюту прагматизм, де немає місця обідкам, понтам чи надмірній щирості. Причини – як уже згадана, коли ХАМАС Хезболла та інші терористи можуть раптом отримати ракети й ракетні технології, про які сьогодні лише мріють, так і (в першу чергу) – через ситуацію в Сирії.

Нагадаю, що Ісламська Республіка Іран (терорист і агресор не ліпший за Росію, тільки поки що дещо слабший) офіційно виголошує своєю метою знищення Ізраїля. Та оскільки спільного кордону країни не мають, а у війні на великій відстані ісламісти-шиїти поки що не сильні, то свої ракети й передові сили вони розміщують у на території сателіта – Сирії, де править алавіт Асад.

Відповідно, ізраїльські ВПС кілька десятків разів на рік знищують і склади зброї, і пускові установки, й живу силу Вартових ісламської революції та їх проксі. Проблема в тому, що повітря Сирії повністю контролюється іншим сюзереном Асада – Путіним (ВПС та ППО там від нього). І доти, доки стосунки з ним зберігаються «партнерські» (принаймні, зовні), все це проходить більш-менш гладко. Щойно вони погіршаться, це легко перейде в пряме військове зіткнення з Росією – саме те, чого так старанно уникають усі країни світу. Саме тому ізраїльські прем‘єри годинами чекають у приймальні, доки плішиве лайно їх запросить до кабінету, чи навіть ганебно стоять поруч із ним на параді з колорадською стрічкою на лацкані. Бо побутова людська мораль чи природні відчуття не грають великої ролі для політика, відповідальність якого – зберегти життя своїх громадян.

(Якщо ви зараз підстрибнули від бажання розповісти мені про аморальність чи безпринципність, я вам нагадаю один-єдиний факт: від самої анексії 2014 року та початку війни ми транзитували для агресора газу на сотні й сотні мільярдів доларів, наповнюючи бюджет грішми, котрі використовуються для вбивства українців. І я не думаю, що мали інший вихід. Тому, просто запам‘ятаймо, що політика – не місце для вихованок інституту благородних дівиць чи одноклітинних ФБ-коментаторів. Всі країни мають захищати свої інтереси й життя своїх громадян, зокрема, й Ізраїль).

То що ж сталося в останні дні, чому така бурхлива реакція МЗС Ізраїля на висловлювання хамської коняки та надання згоди на реекспорт європейцями ізраїльської зброї до України? Думаю, причин дві. Перша – Ізраїль використовує слушну нагоду для обмеження впливу Росії на Близькому Сході, користаючись її ослабленням через війну в Україні та міжнародну ізоляцію. Друга – розуміння, що після війни значення співробітництва з Україною вийде далеко за межі взаємних паломництв чи просто добросусідства через родинні зв‘язки й сантимент сотень тисяч ізраїльтян. Україна стає глобальним політичним гравцем, особливо, в сфері безпеки, стосунки з яким будуть для Ізраїля надважливими. Таке усвідомлення явно приходить (хотілося б, чимшвидше – К.В.).

І фактор цей не варто недооцінювати.

Автор: Карл Волох, блогер

Статьи по теме
"Демарш" президента Казахстана: зачем Токаев "оскорбил" Путина

Илья Куса: На самом деле, вполне ожидаемая реакция от президента, который хочет стать вторым Назарбаевым. Для этого ему нужен устойчивый имидж жесткого государственника, самостоятельного игрока и "нового лидера". Отсюда и заявления в Петербурге.
22.06 — 414

Чи є сенс переконувати російських родичів: дивимось соціологію
Чи є сенс переконувати російських родичів: дивимось соціологію

Тимофій Брик, соціолог: Інфоприводи несуться та змінюють один одного. На початку вторгнення, десь перший місяць, було багато медійних сюжетів про "родичів в росії". Наші журналісти, блогери, CNN телефонували в рф і слухали, що українці себе бомблять. Кацурін навіть зробив цілий проект "Папа поверь". Ну і родзинкою цього всього було, що умовні "російські родичі" не вірили навіть власним російським полоненим.
21.06 — 337

Чи може ця війна тривати роками і від чого це залежить
Чи може ця війна тривати роками і від чого це залежить

Володимир Даценко: Минулого тижня і Джонсон, і Столтенберг заявили, що російсько-українська війна може тривати роками. Обидва при цьому декларують, що світ має бути готовим підтримувати Україну так довго, як це буде потрібно. Поки що ці заяви не звучать як констатація факту, а скоріше як попередження, яке має розвіяти очікування найскорішого завершення війни. В західному суспільстві все ще дуже сильна ідея про те, що війну треба зупинити якомога швидше, незалежно від ціни такого миру. Багато хто в Україні також не вірить в швидкі сценарії. Але справа в тому, що тривалість війни залежить від багатьох факторів.
20.06 — 363