Контракти.ua

Західна преса про ПРИЧИНИ ПРОВАЛІВ АРМІЇ РФ

Централізована система прийняття рішень

В РФ дотепер рішення на місцях мають узгоджуватися з центром. Навіть найменші підрозділи мають спершу відправити оперативну інформацію "наверх" і стояти, втрачаючи час і, ставши легкою мішенню поки "зверху" прийде рішення, що робити далі. Плюс при передачі інформації, якісь деталі втрачаються чи перекручуються і "верх" приймає рішення за обмеженого чи викривленого розуміння ситуації. До того, поки рішення "зверху" прийде до підрозділу, оперативна ситуація може змінитися а, як казав класик, добре рішення запізно є поганим рішенням.

Натомість ЗСУ покладаються на малі автономні групи. Командири підрозділів мають право швидко приймати рішення на місцях.

Як казав якийсь відомий генерал, жоден план битви не витримує зіткнення з ворогом. Тобто, будь-які плани застарівають, як тільки починається бій. Тому дуже важливо, щоб офіцери і солдати на місцях могли адаптувати свою тактику під конкретні обставини.

Саме тому в США у 1990х ввели правило, що кожен наказ має подаватися з чітко зазначеним "intent" (наміром). Це абзац, який пояснює, яка загальна мета наказу. Офіцери і навіть солдати на місцях мають право автономно модифікувати задачу, виходячи з обставин і розвитку подій для досягнення наміру наказу. Це покращує якість і швидкість рішень.

Погана розвідка

Росіяни розробляли напад, чекаючи з однієї сторони відсутність опору ЗСУ, з іншої букети і сльози радості від місцевого населення. Тому стратегія розроблялася під проїзд на танчіках на парад по Хрещатику. Реальність виявилася зовсім іншою, а плану Б не виявилося.

Брехня в докладах наверх

Чи то через власні помилки, чи то через боязнь перед "вищим командування", але низи подавали доклади "наверх", що українська авіація і артилерія були розбиті в перший же день. Відповідно, "верх" давав наказ колонами перти на Київ і великі міста Сходу і Півдня. Де їх зустрічала дуже навіть все ще існуюча артилерія і авіація ЗСУ.

Недооцінка допомоги від "Заходу"

Джавеліни і стінгери виявилися надзвичайно ефективними для зупинки колон бронетехніки. Їх почали завозити потроху задовго до нападу, більш інтенсивно протягом тижнів перед нападом, коли Байден постійно повторював про напад, і дуже інтенсивно з перших днів після нападу. Ефективність джавелінів і стінгерів дуже висока, щось до 90% влучають у ціль, а навчити солдата користуватися цим озброєнням вимагає всього кілька годин.

Брехня про оснащення армії РФ

Хоч РФ і видала мільярди на оснащення армії, ці гроші не давали необхідного результату. Але "наверх" доповідали про успішні розробки озброєння нових поколінь і переоснащення військових частин. Всі оті найновіші танки і артилерія виявилися фількіними грамотами, які лише на парадах можуть їздити. Тому реальна війна ведеться на обладнанні віком 20-40 років, а то і старшому.

А деякі системи взагалі лишилися мало не 100-літньої давності. Було багато насмішок від запрошених військових США з використання росіянами гілок і трави для маскування техніки чи використання дерева для кузовів вантажівок. Вже давно є ефективніше синтетичне маскування, а дерев'яні скалки калічать солдат від вибухів біля вантажівки.

Україна, яка 8 років готувалася до війни, мала більш правдиву інформацію про стан своєї техніки, а тому розробляла свої плани на основі кращого розуміння своїх реальних, а не намальованих можливостей.

Кажуть, щось подібне було в Іраку, де Саддам Хусейн таки вкладав великі гроші у розробку зброї масового ураження. Зброю не встигали розробляти, але боячись гніву диктатора наверх доповідали про успіхи. Тому по паперах була і хімічна і біологічна зброя, як коли американці, керуючись "паперами", зайшли в Ірак і почали її шукати, знайшли лише "папери". Очевидно, доповіді путіну про успішні тести усіх тих армад також не зовсім відображають реальні успіхи.

Халатне зберігання техніки

Навіть якісна і сучасна техніка РФ зберігалася з порушенням правил. Особливо наглядними є розірвані шини на машинах по 20 мільйонів доларів. Шини вимагають захисту від сонця, "вигулювання" і регулярної заміни, бо в противнім випадку гума втрачає еластичність. Очевидно, це все не робилося і тому велика к-сть отих всіх ракетовозів ціною у десятки мільйонів доларів тупо застрягала в болоті через розірвані шини. Причому це можна було упередити не лише заплативши відносні копійки за нові шини, але і просто забезпечуючи профілактику шин, що майже безкоштовно.

Зрозуміло, що якщо не знайшлося часу раз на місяць "вигуляти" шини чи хоча б купити нові перед наступом, можна лише здогадуватися про стан різних сальників, шлангів, рідин в гідравліці і так далі.

Величезне недооцінювання ЗСУ і тероборон

Дуже багато військових, як кажуть офігівали, бачучи, як росіяни їхали колонами без належного захисту, танки і вантажівки – легкі цілі. Так можна робити лише коли ти впевнений, що твій ворог не буде стріляти. Очевидно очікувалося, що українці чи то злякаються, чи то не матимуть чим стріляти, чи то просто дурні і не додумаються спалити ту колону. Реальність, як бачимо, виявилася зовсім іншою.

Нехлюйство, яке гнало генералів на передову

Величезна кількість інформації, що на місцях повне нехлюйство, що заставляло старших офіцерів вилазити зі своїх командних центрів і матюками ставити на місце вояк на полі бою. Власне чому так багато старших офіцерів було вбито.

Погана логістика і забезпечення

Очевидно, готувалися до війни на 3-5 днів. Коли все затягнулося, солдати виявилися без палива, їжі, боєприпасів, без евакуації поранених. Голодні, холодні, на танках без соляри.

Суміш техніки різних поколінь в одному підрозділі

Сучасні армії покладаються на озброєння одного типу і покоління. Як і бізнес. Приміром, лоу-кости типу Райн-Аір, мають всі літаки одного типу і покоління. Це дозволяє суттєво спростити логістику, взаємозамінність запчастин, технічну підготовку персоналу.

На подив всіх, російські наступальні колони мали повний вінегрет техніки, до чотирьох поколінь в одній колоні. Ясно, що це не сприяє забезпеченню, швидкому ремонту, а отже і боєздатності.

Суміш підрозділів з різних частин в одній ударній групі

Знову ж, такий вінегрет ускладнює координацію і керованість військ.

Наступ кількома фронтами без координації

Чи то через переоцінку власних можливостей, чи то через боязнь путіна мати одного сильного генерала, але наступ йшов кількома окремими, автономними фронтами. Це призвело до розпорошення сил, відсутність спільної стратегії і координації.

Багаторазовий повтор тих самих невдалих операцій

І це не лише Чорнобаївка. Таких прикладів багато. Очевидно дають наказ "взять вьісоту" і місцеві офіцери, не маючи права змінити наказ чи тактику і боячись прогнівити вище начальство, кидають солдат знову і знову на ту саму амбразуру. Знову і знову, боячись не виполніть пріказ.

Героїзація і ідеалізація досвіду Вєлікой Отєчєствєнной

На тому досвіді вчилися, але тоді були зовсім інші стратегії, застарілі для сучасних війн. Певно тому в РФ до цих пір міряються кількістю танків і тонн алюмінію і планують наступи, малюючи олівцем по мапах.

І навіть недавні війни, типу Сирії чи Чечні – там вдалися до стратегій збомбити все під нуль. Відповідно, попри військовий досвід цих війн, такий досвід не є корисним для ведення війни, що зараз іде в Україні. Так само з Грузією і Україною 2014 – там були зовсім інші обставини і те, що вивчили тоді не дає багато користі сьогодні.

Погане ставлення до людей

Від прострочених сухпайків, до поганого обмундирування, до не забирання трупів, все вказує, що людей в армії РФ не цінують. Навіть співвідношення 200х до 300х вказує, що якщо боєць армії РФ отримав поранення, він майже гарантовано помре. Відсутність нормальної медичної допомоги і евакуації – тому причина (і навіть чутки, що пристрілюють поранених, щоб не були обузою чи про мобільні крематорії – скоріше всього брехня, але чутки є). Зрозуміло, що це не сприяє підняттю бойового духу.

Низька якість особового складу

Російське вище командування старше – більшість народжені ще в 1960/70х і поступали у ВУЗи у 1980х і 1990х. На той час, бути військовим вже було непрестижно. Найрозумніші йшли на інженерів, дипломатів, економістів і юристів. На лихий кінець, в КДБ і інші "сіловікі", котрі в РФ мають незрівнянно вищий статус, ніж військові. А до військових училищ добиралися ті, хто не здатен на щось краще.

Були звичайно і розумні, можливо потомствєнниє воєнниє. Але і ті у 1990х і 2000х, якщо мали клепку, то переходили у бізнес. В армії лишалися лише або взагалі нездатні, або ті, хто сіли на корупційні потоки.

Тобто, дві хвилі негативного відбору офіцерського складу.

Солдати – та сама історія. До армії добиралися лише ті, хто не зміг поступити у ВУЗ або відкосити від армії іншим чином. І знову ж, на контракт лишалися лише ті, не здатен перейти на кращі хліби деінде.

Йшли у армію і "ідейні". Але останні 20 років в РФ "ідейні" – це не сама еліта суспільства. Вірити ідеям путіна в усе оте вставанія с колєн і дєдиваєвалі – це повна відсутність критичного мислення.

Натомість, в Україні воюють кращі.

Керівний склад ЗСУ молдший, ніж у РФ, здебільшого сформований з тих, хто зарекомендували себе під час бойових дій у 2014-2015. Багато з них вихідці з добробатів, куди йшли самі ініціативні.

8 років у стані війни заставляли серйозно ставитися до відбору і підготовки кадрів. Багато офіцерів пройшли навчання за кордоном. Багатьох тренували натівці в Україні.

8 років – досить часу, щоб закінчити два ВУЗи. Навчання було інтенсивне і довге.

Зараз, знову ж, воюють часто самі ініціативні і ідейні.

Командири підрозділів тероборони часто успішні менеджери підприємств, мають клепку в голові і вміють керувати людьми.

Мотивація

Особливо зараз стає помітна різниця в рівні мотивації. Українці воюють за свою землю, свої домівки, свої сім'ї. Для них програти – смерть. ОРЛДО і Буча добре дають зрозуміти, що означатиме програш. Мотивація величезна.

Росіяни ж, попри ура-патріотізм, не розуміють, за що вмирають. Бачать ненависть місцевих. Все менше бачать перспективи перемоги. Мораль і бойовий дух падають.

____________________

Зазначу, що це лише огляд ідей, які крутяться в західній пресі. Не беруся судити, наскільки вони правдиві чи повні. Буду вдячний за вашу критику і ваші інші пояснення, чому «втарая в мірє» не може зламати тероборону Чернігова.

Джерело: Павло Алексієвич